Навігація
Посилання


Земельне право України

3. Поняття, склад та особливості правового режиму земель рекреаційного призначення


Поняття та склад земель рекреаційного призначення

Відповідно до ст. 50 ЗКУ, «До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.»

На нашу думку, це положення кодексу слід розуміти звужено, витлумачивши його в сукупності із ст. 51 ЗКУ, що визначає склад земель рекреаційного призначення:

«До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об´єктів стаціонарної рекреації.»

Виходячи із складу земель рекреаційного призначення, вважаємо, що землями рекреаційного призначення мають вважатися земельні ділянки, спеціально призначені для відпочинку населення, у т. ч. для розміщення об´єктів стаціонарної рекреації.

У законодавстві (ч. 1 ст. 63 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища») вживається термін «рекреаційні зони», що за своїм змістом майже співпадає із терміном «землі рекреаційного призначення»: «Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.»

У правовій доктрині також вживається поняття «природні рекреаційні території». А. Г. Бобкова пропонує розуміти під ними «частини простору навколишнього природного середовища, придатні для відпочинку і відновлення життєвих сил та енергії людини, використання яких можливе під час здійснення рекреаційної діяльності. Серед них можна виділити: зони відпочинку - території, що мають природні ресурси і чинники, які можуть бути використані для відпочинку населення та організації рекреаційної діяльності; курортні зони - території, що мають природні курортні ресурси, які можна використати для оздоровлення і відпочинку населення та організації рекреаційної діяльності; лікувально-оздоровчі зони - території, що мають виражені лікувальні, оздоровчі ресурси та фактори, придатні для використання з метою відновлення і зміцнення здоров’я людей та визнані такими в установленому законодавством порядку».

За даними Держкомзему, станом на 01.01.2005 в Україні площа земель рекреаційного призначення становила 104,6 тис. га. Водночас, незрозуміло, за якими критеріями виділена ця цифра, тому що лише пляжі на узбережжі Чорного та Азовського морів (довжина 2870 км) займають близько 116 тис. га. Є і інша цікава цифра, що ставить під сумнів дані Держкомзему: майже 1,5 млн. га рекреаційних територій радіаційно-забруднені (у межах Київської, Житомирської та Рівненської областей).

Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення

1. Особливості, що безпосередньо випливають із ціль

ового призначення. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч. 2 ст. 52 ЗКУ, ч. 2 ст. 63 ЗУ

«Про охорону навколишнього природного середовища»), зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечить використанню цих зон за цільовим призначенням (ч. 2 ст. 63 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»). Більш детальних вимог щодо правового режиму земель рекреаційного призначення законодавство не містить, окрім положень про зелені зони міст (див. тему «Правовий режим населених пунктів») та ті території у складі земель рекреаційного призначення, що входять до складу інших категорій земель. Так, наприклад, ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» передбачає використання для рекреаційних потреб більшості об´єктів природно-заповідного фонду, у т. ч. створення зон регульованої рекреації, рекреаційних зон тощо. Певне відношення до використання земель рекреаційного призначення має також ст. 12 «Екскурсійне відвідування пам’яток» ЗУ «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000. Також окремі положення, що стосуються правового режиму земель рекреаційного призначення, передбачені санітарними нормами (наприклад, розділ 6 «Вимоги до організації ландшафтно-рекреаційних територій» Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 № 173) та нормативними документами у галузі будівництва (наприклад, ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»);

2. Додаткові обмеження на використання земель рекреаційного призначення. У чинному законодавстві можна віднайти фрагментарні розпорошені норми, які встановлюють додаткові обмеження на використання земель рекреаційного призначення з метою їх підвищеної охорони. Так, ст. 13 ЗУ «Про пестициди та агрохімікати» забороняє застосування на цих землях пестицидів, ч. 2 ст. 45 ЗУ «Про нафту і газ» вимагає проведення обов´язкової екологічної експертизи проектів проведення геологорозвідувальних робіт на землях рекреаційного призначення тощо;

3. Особливості оподаткування земель рекреаційного призначення земельним податком. П. 276.2 ст. 276 ПКУ встановлені підвищені п´ятикратно ставки оподаткування за використання земельних ділянок рекреаційного призначення не за «функціональним призначенням цих територій». З іншого боку, «заклади культури, науки, освіти, охорони здоров´я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів», в т. ч. розташовані на землях рекреаційного призначення, повністю звільняються від сплати земельного податку (пп. 282.1.8 ст. 282 ПКУ); 4. Особливий порядок зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення. Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗКУ, вилучення земель рекреаційного призначення із складу земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, здійснюється за рішенням КМУ.


загрузка...