Навігація
Посилання


Соціологія

3. Соціальна мобільність


Соціальна мобільність є природний, нормальний "рухомий" стан суспільства, це один з механізмів соціальної стратифікації, котрий пов´язаний із зміною становища людини в системі соціальних статусів. Люди перебувають у постійному русі (соціального простору). А суспільство - у розвитку. При народженні людина отримує соціальний статус своїх батьків. Сім´я, близькі передають дитині ті норми поведінки, уявлення про престижне, належне, котре панує в їх середовищі. Однак в активний період своєї діяльності людина може не задовольнятися становищем в цьому середовищі, прошарку, претендує на інше, добивається більшого. Якщо у людини статус змінений на більш високий, престижний, кращий, можна сказати, що мала місце зростаюча мобільність (зміна). Однак людина, в результаті життєвих катаклізмів (втрата роботи, хвороба) може перейти в нижчу статусну групу. При цьому спрацьовує спадаюча мобільність. Можливості переходу людини з однієї соціальної позиції в іншу не визначаються лише родовими ознаками, а багато в чому залежать і від самої людини, її активності, творчих здібностей, таланту і вольових якостей. Саме наявність або відсутність таких здібностей та якостей визначає рух людини з однієї верстви в іншу. Між зростаючою (соціальне зростання) та спадаючою (соціальний спад) мобільністю існує певна асиметрія: всі прагнуть вгору, і ніхто не бажає опускатися соціальною сходинкою. Як правило, зростання - явище добровільне, а спад - вимушене. Вона (соціальна мобільність) вимагає не тільки соціального переміщення індивідів, груп, але і соціальних об´єктів (цінностей), тобто всього того, що створено або модифіковано в процесі людської діяльності.

Поняття соціальної мобільності запровадив у соціологічний обіг російсько-американський соціолог П. Сорокін як переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії. За різновидностями існує горизонтальна та вертикальна соціальна мобільність. Горизонтальна мобільність припускає перехід із однієї соціальної групи в іншу, які стоять на одному і тому ж рівні суспільної стратифікації. Під вертикальною мобільністю ми розуміємо переміщення особи з одного "пласту" в інший, причому залежно від напрямку самого переміщення. Можна говорити про два типи вертикальної мобільності: соціальний підйом та соціальний спуск. (За період трудової діяльності кожна третя людина в Україні змінила своє соціальне становище).

Вертикальну мобільність можна розглядати в трьох аспектах, згідно з трьома формами соціальної стратифікації:

■ внутрішньопрофесійна або міжпрофесійна циркуляція

■ політичні переміщення

■ рухи за економічними щаблями.

Основною перешкодою для соціальної мобільності в стратифікованих суспільствах є наявність специфічних "сит", які нібито "просіюють" осіб, подаючи можливість, одних переміщуючи вверх, інших призупиняючи. Це своєрідне "сито" і є механізм соціального тестування, відбору і розподілу осіб за соціальними стратами. Вони, як правило, збігаються з ос

новними канонами або каналами вертикальної мобільності (школа, армія, церква, професіональні, економічні, політичні організації) (рис. 6).

Такого роду соціальні "сита" виступають водночас і в ролі "соціального ліфта", "мембрани", "отвору".

Механізм соціального просування здійснюється, згідно з визначенням П. Сорокіна, завдяки "каналам" вертикальної мобільності. І як канали соціальної циркуляції найбільший інтерес представляють соціальні інститути: сім´я, школа, армія, вуз, армія, робота, церква тощо. Сім´я стає каналом циркуляції в тому випадку, коли в шлюбний союз вступають представники різних соціальних верств. Армія, за твердженням П. Сорокіна, ефективніше функціонує як канал у воєнний час, коли через великі витрати командного складу, заповнюються вакансії із нижчих чинів. Церква, як канал соціальної циркуляції, перемістила велику кількість людей із низів до вершин суспільства. Інститути освіти та виховання завжди служили потужним каналом соціальної циркуляції "по всіх поверхах" із самого низу доверху.

На основі багатого емпіричного матеріалу П. Сорокін робить висновок, що в будь-якому суспільстві соціальна циркуляція осіб і їх розподіл здійснюється не волею випадку, а мають характер необхідності і суворо контролюються різними інститутами. Соціальна стратифікація та мобільність, за П. Сорокіним, - це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства. Змінюючись за формою, соціальна стратифікація та мобільність існували в усіх суспільствах, навіть у тих, які проголошували рівність людей. Так звана диференційованість, нерівність існують у будь-якому типі груп, формі спільної діяльності: наука, мистецтво, політика, навіть у банді злодіїв, словом - скрізь.

Західні соціологи Г. Моска, Л Парето, Р. Міхельс (20-40-ві роки XX ст.) пояснювали соціальну нерівність та соціальну мобільність як нерозривно пов´язані аспекти одного ж і того явища – циркуляція суспільства між правлячим класом - елітою та нижчим класом – пасивними підлеглими. Ця проблема давно цікавила видатних мислителів і слугувала появі теорії циркуляції еліти) ("леви", "лисиці"). Парето приділяв основну увагу "еліті" та "масі" - соціальні класи, які співіснують та протиборствують у будь-якому конкретно-соціальному суспільстві. Еліту Парето поділяв на дві категорії: правлячу та неправлячу, яку складають люди вищих шарів суспільства, а масу - становлять нижчі шари суспільства. Слідом за Макіавеллі Парето характеризує еліту "лисиць" і еліту "левів", котрі є антиподами: "лисиці" тяжіють до хитрощів, виверткості, намагаються керувати масами за допомогою пропаганди, застосовуючи різноманітні комбінації. У фінансовій та господарських сферах "лисицям" відповідають бізнесмени, підприємці, спритні фінансисти, які прагнуть досягти успіху будь-якою ціною. На відміну від них "леви" надають перевагу силі, мають міцну волю, наполегливість, непримиренність (революціонери, фанатики, тверді у своїх переконаннях та діях). При їх взаємозаміщенні соціальна система перебуває у рівновазі. Даний закон, вважає Парето, відображає циркуляцію або кругообіг еліт у суспільстві.

Більш сучасну типову теорію розробив Р. Даль - так звана теорія "демократичного елітизму", згідно з якою "правляча" еліта у своїй діяльності застосовує широкий спектр елементів демократії.

За іншими критеріями розрізняють індивідуальну мобільність, коли переміщення відбуваються у кожної людини незалежно від інших, і групову, коли переміщення відбуваються колективно. До факторів індивідуальної мобільності, (тобто до чинників, завдяки яким одна людина досягає успіхів більше і швидше, ніж інші, належать:

■ фізичні та розумові здібності;

■ виховання;

■ місце проживання;

■ соціальний статус сім´ї;

■ рівень отриманої освіти;

■ вигідний шлюб та життєвий збіг обставин.

Порівняно із іншими країнами колишнє радянське суспільство являло одне і з найбільш мобільних суспільств у світі, у якому доступна для всіх безплатна освіта відкривала перед кожним унікальні можливості соціального зростання, завдяки чому еліта формувалася в короткий строк і з усіх прошарків суспільства. Характерною рисою радянської та пострадянської бюрократії є поєднання (сумісництво) статусних (посадових) та родинно-дружніх та професійних рис. Чиновник досить часто просувається завдяки дружнім, клановим і родинним зв´язкам. Дані соціологічних обстежень, проведених в кінці 80-х років, показали, що близько 50% управлінців у різних відомствах та міністерствах колишнього СРСР влаштовувалися за протекціями, родинними зв´язками. Такого роду нібито "безвинні форми" соціальної мобільності слугують одним із джерел та інтеграції корупційно-мафіозної системи.

Групова мобільність відбувається там і тоді, де і коли підвищується або знижується значимість цілого класу чи категорії населення. Причинами групової мобільності слугують, як правило, дестабілізуючі соціальні фактори: соціальні революції, міждержавні та громадянські війни, зміни політичних режимів, військові перевороти, повстання, заміна конституцій.

Внутрішньопокоління мобільність має місце тоді, коли особа протягом власного життя кілька разів змінює соціальні позиції (робітник + інженер + директор заводу). Міжпокоління мобільність обумовлює зміну власної соціальної позиції порівняно із соціальною позицією батьків (син колгоспника стає викладачем). Структурна мобільність розкриває динаміку зміни (основні тенденції, напрямки змін) соціальної стратифікації впродовж кількох десятиліть.

Певною мірою на соціальну мобільність впливають і демографічні чинники:

■ вік (молодим властива професійна мобільність, дорослим - економічна, особам літнього віку - політична);

■ стать (в цілому чоловіки мобільніші за жінок);

■ рівень народжуваності та густота населення (кількість "претендентів" перевищує кількість "вакансій", і страти можуть бути перенаселені або недонаселені).

Дані про соціальну мобільність деякою мірою дозволяють судити про ступінь відкритості суспільства - його демократичність. Наскільки те чи інше суспільство створює можливість для переміщення індивідів, поколінь з нижчих категорій у вищі - таким шляхом формується еліта суспільства. При цьому існує закономірність: чим вищий соціальний клас (страта), тим важче в нього проникнути. У нашому суспільстві соціальне "закриття" вищого класу почало спостерігатися одночасно із стратифікаційною активізацією населення в кінці 80-х - на початку 90-х років, із формуванням ринкових відносин. Саме в цей період можливості збагатіти і просунутися "наверх" були для всіх однакові.

Соціальна мобільність та соціальна стратифікація невіддільно пов´язані явища; тільки стратифікація - це стан суспільства на даний момент (ніби "фотографія" суспільства), а мобільність - це механізм зміни цього стану ("кіно" про зміни в суспільстві). До факторів соціальної мобільності можна віднести всі ознаки соціальної диференціації, а також всі основні та допоміжні стратифікаційні параметри (виміри) (професійна підготовка, приналежність до політичних партій, релігій тощо), а також різні соціальні, політичні, демографічні та інші фактори (система суспільного устрою, політична та економічна ситуація, рівень народжуваності в різних стратах). Особливу роль у соціальній мобільності відіграє освіта та знання, особливо у час переходу до інформаційного суспільства. Система освіти суттєво впливає на рівень соціальної мобільності, а саме:

■ загальна та професійна освіта для молоді забезпечує її соціалізацію й ефективний розвиток і функціонування;

■ відтворення і розвиток соціальної структури суспільства;

■ вплив на духовне життя суспільства.


...