Навігація
Посилання


Економічна і соціальна географія зарубіжних країн

Сутність, об´єкт і предмет вивчення суспільно-географічного країнознавства


Комплексним дослідженням країн займається країнознавство, яке уже давно виокремилося як самостійна гілка географічної науки (поряд із фізичною географією, соціально-економічною географією, картографією). Вчені, зокрема російський географ Яків Машбиць (1928—1997), розрізняють такі його головні підсистеми: фізико-географічне (природне), економічне і соціальне (суспільне), комплексне країнознавство. Розмежовують також політико-географічне, медико-географічне, історико-географічне, військово- географічне, демографічне, рекреаційне та інші види країнознавства, пов’язані із суміжними науковими напрямами.

Сутність суспільно-географічного країнознавства. Економічну та соціальну географію зарубіжних країн можна трактувати як суспільно-географічне країнознавство, основними завданнями якого є дослідження природно-ресурсного потенціалу, населення, соціального комплексу, сучасного господарства країн і регіонів у їх взаємодії тощо. Ця наука синтезує досягнення інших географічних дисциплін (географії населення, промисловості, сільського господарства, транспорту, материків тощо), сприяє формуванню уявлення про країну як територіальну соціально-економічну цілісність. Метою суспільно-країнознавчого аналізу є вивчення багатоаспектних взаємозв’язків природно-екологічних, етнокультурних, соціально-економічних і політичних процесів у межах конкретної території, а також передумов, факторів, особливостей і наслідків господарської діяльності, специфіки територіальної структури економіки (райони, територіально-промислові комплекси, промислові вузли, населені пункти тощо), тобто комплексне дослідження економічної і соціальної географії країни.

Економічна і соціальна географія зарубіжних країн — суспільно-країнознавча дисципліна, яка досліджує регіони і їх країни, систематизує і узагальнює дані про їх природно-ресурсний потенціал, населення, господарство, культуру і соціально-політичну організацію.

Комплексність і географічність (територіальна структурованість) суспільно-країнознавчих характеристик переплітаються з їх історичністю, прагненнями охарактеризувати соціально-економічну динаміку в її ретроспективі, стимулювати розвиток територіальної структури країни або регіону як багатоетапний процес.

Сутність цієї галузі наукових знань впливає на вибір предмета і об’єкта її дослідження.

Предмет і об’єкт вивчення країнознавства. Зміст предмета дослідження кожної науки зумовлюється суб’єктом дослідження і детермінується вимогами практики.

Предмет дослідження — аспекти, властивості та відношення, що їх вивчає наука, а також той кут зору, під яким розглядається об’єкт. На відміну від об’єкта він може змінюватися (розширюватися і поглиблюватися). Предмет науки не є тотожним об’єкту, оскільки об’єкт — це емпірічно дана реальність, яка репрезентує певну складову об’єктивного світу, на яку спрямована пізнавальна або практична діяльність, тобто те, що вивчає й досліджує галузь науки.

У сучасній географічній науці поширені різні тлумачення предмета країнознавства. Так, радянський економ- географ (спеціаліст з вивчення економічної географії) Всеволод Анучин (1913—1984) вважав, що предмет країнознавста є стабіл

ьним, різняться між собою лише підходи до його вивчення. Він наполягав, що предметом країнознавства як одного із наукових напрямів географії є середовище суспільного розвитку (географічне середовище) на територіях, що окреслені державними або історико-географічними кордонами. Таке середовище слід вважати загальним об’єктом для всіх розділів країнознавства, що виникають при його диференціації. В. Анучин вважав, що предмет будь-якої науки є стабільним, оскільки він невичерпний, а його пізнання триває безкінечно.

Однак стабільність предмета не означає відсутності його розвитку. Отже, країнознавче дослідження вимагає нового, поглибленого вивчення того самого середовища, але вже у його зміненому вигляді.

Представники української школи економічної географії (Я. Олійник, П. Масляк, А. Степаненко) наполягають, що предметом дослідження економічної і соціальної географії світу є географічні проблеми просторової організації світової економіки, сукупність проблем соціального розвитку в їх територіальному відношенні, територіальна організація соціального життя, просторові суспільні системи. Ця наука вивчає територіальний поділ праці, розміщення продуктивних сил, регіональну політику, територіальну організацію виробництва, геополітику та геостратегію країн і регіонів світу, глобальні проблеми людства, просторові соціально-економічні пропорції, транспортні та інфраструктурі мережі і системи, а також системи розселення та інші аспекти просторової організації суспільства.

Предмет цієї науки тісно пов’язаний з об’єктом дослідження, яким є країни та їх складові: географічне положення, природно-ресурсний потенціал, склад і розселення населення, економічний стан і структура господарства, зовнішньоекономічні зв’язки, соціальний комплекс і структура суспільства, внутрішнє районування тощо.

Наукове суспільно-географічне країнознавство основане на аналізі глобальних проблем з урахуванням їх ролі і специфічних особливостей у кожній окремій країні.

Найпоширенішими серед них є концепції районної школи країнознавства, проблемного країнознавства, синтезу країнознавства з розв’язанням глобальних проблем та ін.

Концепція районної школи країнознавства. Ця концепція була розроблена радянськими вченими у 20-ті роки XX ст. Микола Баранський (1881—1963) прагнув відійти від бачення регіональних описів як компілятивного зведення даних про окремі аспекти життя району і країни. Він трактував країнознавство як форму організації знань про країну на основі переходу від регіоналізму галузей до регіо- налізму територіальних комплексів.

М. Баранський критично ставився до описового західного країнознавства, яке ґрунтувалися на емпіричному встановленні елементарних зв’язків «природа — населення — господарство» і не вивчало загальних закономірностей. Він сформулював програму країнознавства районного напряму: обґрунтування кордонів області; характеристика факторів, що впливають на формування області; характеристика господарства і населення; виявлення внутрішніх і міжобласних господарських зв’язків; висновки щодо перспектив розвитку області. Отже, М. Баранський розробив класичну програму країнознавчого дослідження, яка стала основою для написання багатьох країнознавчих праць.

Концепція «полюсів зростання». Вона зародилася у 50-ті роки XX ст. і швидко поширилася серед представників наукових кіл західних країн. Її основоположником е французький економіст Франсуа Перру (1903—1987). Згідно з цією концепцією розвиток виробництва не відбувається рівномірно в усіх галузях господарства. Завжди можна виокремити динамічні галузі, що стимулюють економіку і є полюсами розвитку. Внаслідок концентрації такі галузі мають тенденцію зосереджуватися у певній точці — «полюсі зростання». Зазвичай це місто, іноді район, який внаслідок подібної концентрації позитивно впливає на своє оточення. «Полюси зростання» домінують в економічному просторі, впливаючи на пов’язані з ними і підлеглі їм фірми і поширюючи інновації за різними каналами.

Ф. Перру поєднав уявлення про нерівномірність поляризованого розвитку з ідеєю генерування і поширення нововведень. Ця концепція стала підґрунтям численних планів і програм регіональної політики розвинутих і таких, що розвиваються, країн.

Концепція проблемного країнознавства. У 70-ті роки XX ст. географи Веніамін Гохман (1918—1986) і Я. Машбиць дійшли висновку про необхідність розвитку традиційного (але не пасивноописового) і нового, проблемного (проблемно-орієнтованого) країнознавства. Його сутність полягає у переході від універсальних і загальних покомпонен- тних характеристик територій до аналізу їх ключових і специфічних проблем, насамперед тих, які визначають найважливіші аспекти сучасного і перспективного соціально-е- кономічного, етнокультурного розвитку та основні характеристики країни.

Проблемні суспільно-географічні країнознавчі характеристики охоплюють такі аспекти соціально-економічного розвитку: забезпеченість природними ресурсами, зокрема ресурсами територіальними, характер використання природних ресурсів і території у визначеній системі міжнародного поділу праці, спеціалізація і розміщення господарства, формування географічних типів і моделей економіки та інф- раструктурного оснащення території, географічні проблеми народонаселення і його забезпечення соціальною інфраструктурою, розміщення і розселення населення, процеси районоутворення і територіального управління, проблеми навколишнього середовища. Особливу увагу, як наполягають послідовники концепції, необхідно приділяти проблемам життя і господарської діяльності людини, соціальної та політичної географії, культурного рівня населення тощо.

Концепція синтезу країнознавства з розв’язанням глобальних проблем людства. Вона започаткована у 60— 80-ті роки XX ст. економ-географами Енрідом Алаєвим (1925—2001), Сергієм Лавровим (1928—2000) та іншими вченими. Автори наполягають, що глобальні проблеми не тільки не скасовують країнознавство, а навпаки, зміцнюють його позиції, ставлять перед ним нові завдання. Локальні суспільні процеси переростають у регіональні, а регіональні — у глобальні. Окремі регіони й світ загалом перетворюються на цілісний організм, що дає змогу краще бачити їх специфіку і подібність. Такий глобальний підхід орієнтує на порівняльні міждержавні дослідження не тільки для доведення розбіжностей, а й для проникнення у сутність явищ з урахуванням аналізу розбіжностей.

Ця концепція розглядає загальногеографічне країнознавство, а не фізичне та економічне окремо. Вона сприяє освоєнню країнознавцем загальнонаукових принципів і методів побудови моделей і сценаріїв розвитку, методів та технологій управління.

Концепція територіальної структури. Її заснував у 70-ті роки XX ст. російський економ-географ Ісаак Маєргойз (1908—1975). Концепція зорієнтована на взаємопов’язану поліструктурність господарства та суспільства. Однією з таких структур є територіальна. Для вивчення територіальногозрізу застосовують синтетичні параметри якісної та кількісної характеристики територіальних структур. І. Маєргойз вважав, що вся дослідницька робота країнознавця підпорядковується одній меті — відображенню цілісної картини просторової організації країни як результату взаємодії її територіальних елементів суспільного й природного характеру. При цьому за сучасних умов такі економічні параметри, як специфіка розселення, реальні транспортні потоки тощо формують значно глибше уявлення про країну та її регіон, ніж властивості природного середовища.

Результативність країнознавчих досліджень (зокрема, суспільно-географічних), вірогідність наукових висновків і положень забезпечуються застосуванням більш широкого інструментарію методичних підходів і засобів, відбором найефективніших з позицій завдань і логіки конкретного дослідження методів, систематичним розвитком методів країнознавства.

Отже, економічна і соціальна географія зарубіжних країн є галуззю країнознавчої науки. Під впливом розвитку наукового знання змінюється і її теоретична база, з’являються або зникають теорії й гіпотези, удосконалюються підходи і методи, які використовує суспільно-географічне країнознавство.


загрузка...