Навігація
Посилання


Економічна і соціальна географія зарубіжних країн

Системний підхід до суспільно-географічної характеристики країн


З розвитком суспільно-географічного країнознавства зростає потреба у створенні цілісних суспільно-географічних характеристик, що відображають особливості окремих країн і регіонів, а також загальні закономірності та типологічні властивості конкретних територій. Усвідомлене й активне використання можливостей системної методології дає змогу успішно розвивати суспільно-географічне країнознавство як науку.

Системний підхід — напрям методології наукового пізнання і соціальної практики, основою якого є розгляд об’єктів як систем і орієнтування на розкриття цілісності об’єкта, виявлення різноманітних типів зв´язків у ньому і зведення їх в єдину теорію.

Системний підхід охоплює методичні прийоми, пов’язані з поділом досліджуваних явищ відповідно до цілей дослідження і обраних критеріїв на певні сукупності, які, маючи виражену спільність, водночас відрізняються одна від одної стійкими ознаками. Цей підхід налаштовує на з’ясування причин, що зумовили розвиток продуктивних сил, взаємодію суспільства і природи на різних етапах соціально-економічного розвитку. Він передбачає використання синтезу і аналізу, тобто поділ складних систем на менш складні підсистеми і виявлення механізму їх взаємодії. Особливого значення при цьому набуває аналіз взаємозв’язків як у самій системі, так і з зовнішніми системами і процесами.

Використання системного підходу при вивченні економічної і соціальної географії зарубіжних країн та економічних районів започаткував М. Баранський у 20—30-ті роки XX ст. Він наголошував, що дослідження країн і районів повинне охоплювати природу, людину, господарство в їх складній взаємодії. Характеристики країни мають бути своєрідними, істотними, наголошувати на найважливіших її особливостях.

Схема М. Баранського передбачає розкриття таких аспектів при створенні характеристики країни: географічне положення зі з’ясуванням особливостей економіко-географічного положення країни або району; природні умови і ресурси з їх господарською оцінкою; історико-географічні фактори формування сучасної території країни або району, їх населення і господарства; населення (склад, зміна чисельності, розміщення, розселення, особливо у містах, та урбанізація, трудові ресурси, культура); господарство (характеристика, провідні галузі, зовнішня торгівля); райони (основні економіко-географічні відмінності і провідні центри). Зважаючи на акцентування на характеристиці районів та економічному районуванні, цю наукову школу М. Баранського називають «районною».

У повоєнні роки схема Баранського набула подальшого розвитку. Я. Машбиць запропонував розширену «великоблокову» країнознавчу характеристику країни. Така схема охоплює 12 позицій («блоків»), кожен з яких передбачає характеристику країни з певної точки зору:

1) своєрідність — виокремлення найбільш генералізованої і концентрованої загальної характеристики країни або району, географія країни, її особливості;

2) територія — розкриття основних властивостей і параметрів території, максимальний аналіз географічного положення (фізико-географічного, економіко-географічного, етнокультурного тощо) і характеру суходільних і морських кордонів;

3) природа &m

dash; з’ясування цілісної картини перетворень людиною природи, природних факторів життя населення, особливостей природно-ресурсного, соціально-економічного розвитку, зокрема територіальних сполучень природних ресурсів; розкриття сутності природних передумов ведення і спеціалізації господарства, ресурсів диференціації території, приділення особливої уваги зональним особливостям ведення господарства і життя людей;

4) історія — наведення загальної історико-географічної характеристики, етапів господарського освоєння території і її природно-ресурсного потенціалу, пояснення її просторово-часової своєрідності;

5) населення — географічний аналіз демографічних параметрів та типів відтворення населення (кількісні характеристики) і якісних параметрів (характеристики стану здоров’я, освітнього рівня, організації освіти та підготовки кадрів, трудових навичок і традицій, укладу життя, ставлення до природи, адаптації до конкретних природних умов);

6) господарство — розкриття географічних особливостей спеціалізації та рівня розвитку господарства. Важливо простежити своєрідність поєднання галузевої, соціальної, організаційно-управлінської, технологічної структур господарства, що інтегровані у територіальну структуру господарства, яке створює економічний профіль (імідж) країни або району. Необхідно охарактеризувати всі значущі галузі, розкрити своєрідність взаємозв’язків і географічного «малюнка» провідних комплексів (паливно-енергетично- го, машинобудівного, агропромислового, інфраструктурного тощо);

7) розселення — розгляд процесів урбанізації, типів розселення, характеристика відмінностей між міським та сільським способами життя. Особливості розселення визначаються господарством (хоча в умовах і під впливом НТР посилюються зворотні зв’язки між розселенням і виробництвом). Тому, на думку Я. Машбиця, питання розселення логічно розглядати після розділу про господарство;

8) суспільство — аналіз соціальної географії та інфраструктури з метою виявлення ознак соціальної і політичної географії у зв’язку з особливостями соціально-економічного та етнокультурного розвитку, географії населення і поселень, територіальної організації суспільства;

9) райони — характеризування природних і соціально- господарських аспектів структурних частин країни;

10) механізм районоутворення — аналіз механізму формування інтегральних, галузевих та інших районів, специфіки дробового районоутворення, а також цілей, механізму і ефективності регіональної політики. Необхідно виявити роль провідних центрів загальнодержавного та міжрайонного значення, тих, що формуються, центрів економічних районів;

11) екологія — дослідження стану і якості навколишнього середовища у взаємодії з особливостями наявних провідних технологій, природокористування і заселеності території;

12) перспективи — органічне впровадження еволюційних, генетичних («генетичний код» країни і району) та історико-географічних підходів. Необхідно розглядати прогнозні підходи тенденцій і трендів розвитку території країни.

Схема Я. Машбиця має деякі недоліки і обмеження. Її мета полягала у затвердженні принципової можливості розробки нового типу «великоблокових» комплексних країнознавчих характеристик, зокрема проблемних.

Методологічна специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує на розкриття цілісності об’єкта опису, держави або регіону, на виявлення типів об’єкта і поєднання їх в єдину теоретичну картину.


загрузка...