Навігація
Посилання


Економічна і соціальна географія зарубіжних країн

2.1. Загальна характеристика Європи


Європа (грец. Europe — території, що знаходяться на заході від Егейського моря) — частина світу, яка займає західну частину материка Євразія. Європу омивають два океани (Атлантичний і Північний Льодовитий) та їх моря. До Європи належать острови та архіпелаги, найбільші з яких Нова Земля, Земля Франца-Йосифа, Шпіцберген, Ісландія, Британські острови, Зеландія, Балеарські острови, Корсика, Сардинія, Сицилія. Площа Європи становить приблизно 10 млн. км2, островів — 730 тис. км2. Загальна довжина берегової смуги — 38 тис. км, переважають вирівняні акумулятивні й абразійні береги.

Середні висоти Європи становлять майже 300 м, максимальна — 4807 м (г. Монблан). Приблизно 60% поверхні припадає на висоти менше 200 м (частково нижче рівня моря — узбережжя Каспійського моря (-28 м) та деякі райони узбережжя Північного та Балтійського морів), 24% — від 200 до 500 м, 10% — від 500 до 1000 м та 6% — більше 1000 м. У Європі переважає рівнинний рельєф. Майже весь Схід займає Східно-Європейська (Руська) рівнина, значні площі — рівнини у Фенноскандії. На південному заході розташовані найвищі гірські масиви — Альпи та Карпати.

Для Європи характерний помірний клімат, а наявність західного переносу повітря з Атлантичного океану зумовлює переважання морських та перехідних від морських до континентальних типів клімату. Загалом в Європі зима м’яка, і тільки на сході — морозна, із стійким сніговим покривом, тривалістю від 1 місяця на півдні до 7—9 місяців на півночі. Найвищі середньомісячні температури січня характерні для Середземномор’я (від +10 до +12°С). Влітку на приокеанічних територіях дещо прохолодніше, ніж на внутрішньоматерикових. Середня температура липня сягає найвищих показників у Середземномор’ї (від +28 до +30°С), у Прикаспії (+26°С), найнижчих — на островах Арктики (від +2 до +4°С). Річна кількість опадів зменшується із заходу на схід. У приатлантичних районах і на навітряних схилах гір вона становить 1000—2000 мм. У Східній Європі, особливо у південній та південно-східній її частинах, кількість опадів зменшується до 300—500 мм, а у Прикаспії — до 200 мм і менше, 300—400 мм випадає на більшій частині островів Арктики та на південному узбережжі Баренцового моря.

Великі ріки течуть у Східній Європі на рівнинах: Урал, Дніпро, Дон, Печора, Дністер, Північна Двіна. Перше місце за довжиною (3530 км), площею басейну (1360 тис. км2) та середньою річною витратою води (понад 8000 м3/сек.) посідає Волга. У Західній Європі великими ріками є Дунай (довжина — 2850 км, площа басейну — 817 тис. км2), Рейн, Ельба, Вісла, Луара, Тахо, Одра. В Європі розташовано багато озер, особливо у Фенноскандії, Альпах і на Британських островах. Більшість озер — прісні проточні водоймища. В аридних південно-східних районах є чимало безстічних солонуватих та мінералізованих озер (Ельтон, Баскунчак), на кордоні з Азією знаходиться найбільше озеро світу — Каспійське море (376 тис. км2).

Гідроенергетичні ресурси наявні у гірських районах Скандинавії, Альпах, середньогір’ї Середньої Європи. Потужні ГЕС споруджені у С

хідній Європі на Волзі, Камі, Дніпрі, Дунаї тощо. Вісла, Рейн, Темза, Сена, Одра та інші ріки є судноплавними. Значну роль у водопостачанні відіграють озера, їх узбережжя сприятливі для відпочинку та оздоровлення.

Європа добре освоєна і заселена. Вона характеризується різноманітним рослинним і тваринним світом. У тундрі, на Півночі, ростуть мохи та лишайники, мешкають полярні тварини. Південніше, в ялинових та березових лісах Північної Європи, водяться ведмеді, вовки, лосі, а у змішаних лісах (дуб, ясен, бук) — білки, кабани, олені, косулі, чимало видів птахів. На скелястих берегах Атлантики і Північного Льодовитого океану спостерігається велике скупчення морських птахів («пташині базари»). Луги і пасовища Центральної Європи переважно розорані; тут водяться куріпки, перепели, чимало гризунів. В Альпах, на високогірних лугах, росте багато квітів, у Південній Європі поширені вічнозелені рослини, маслинові гаї, виноград, цитрусові та кипариси. Серед тварин є безліч рептилій. Представники флори і фауни європейських країн, а також унікальні пам’ятки природи зберігаються у національних парках та заповідниках.

У 2004 р. чисельність населення країн Європи налічувала понад 730 млн. осіб (приблизно 7—10% від світового). Майже все населення належить до великої європеоїдної раси, а більшість сучасних народів країн Європи розмовляє мовами індоєвропейської сім’ї. У Східній і Південно-Східній Європі мешкають здебільшого народи слов’янської групи (українці, росіяни, білоруси, поляки, чехи, словаки, болгари, македонці, словенці, серби, хорвати, чорногорці та боснійці). Центральну та Північну Європу населяє германо-мовна група (німці, австрійці, люксембуржці, ельзасці, голландці, фламандці, англійці, шотландці, датчани, шведи, норвежці та ісландці). До народів романської мовної групи, що мешкають переважно на території Південної Європи, належать італійці, французи, валлони, іспанці, каталонці, португальці, корсиканці, румуни, молдовани. Мовами окремих груп індоєвропейської сім’ї послуговуються греки та албанці. Євреї проживають майже в усіх країнах Європи, їх рідна мова — ідиш — наближена до німецької, але більшість розмовляє мовою оточення. Фіни, естонці, карели, саамі (лопарі), марійці, удмурти, комі тощо послуговуються мовами фінської групи. До угорської мовної групи належать угорці. Мовою семітської групи (близької до арабської) володіють мальтійці. Для народів Європи, особливо у багатонаціональних країнах, характерна двомовність або тримовність.

У Європі християнство представлене Православною (візантійською) та Римо-католицькою (римською) церквами, а також численними протестантськими церквами і релігійними течіями, що виокремилися з католицизму в період Реформації XVI—XVII ст. Православ’я (напрям у християнстві) історично поширене переважно серед народів Східної та Південно-Східної Європи (більшість українців, росіян та білорусів, болгари, македонці, серби, чорногорці, румуни, молдовани, греки, частина албанців і циган, карели та ін.), католицизм (напрям у християнстві) — серед усіх романських народів Південної Європи (італійців, французів, іспанців та ін.), у деяких слов’янських народів (поляків, чехів, хорватів, словаків, словенців, частини українців та білорусів, литовців і частині латишів), у деяких народів германської групи (австрійців, люксембуржців, фламандців, більшості німців, ельзасців, частині англійців та шотландців), а також у бретонців, ірландців, угорців і мальтійців. До протестантських церков належать здебільшого віруючі Центральної та Північної Європи (більшість німців, германо-швейцарців, англійців, шотландців, частина голландців, латишів, шведів, норвежців, уельсців, фінів, естонців). Турки, більшість татар, башкири, албанці, а також боснійці та частина болгар сповідують іслам, євреї — іудаїзм.

У XXI ст. Європа (43 країни) стала однією з найрозвинутіших економічно і політично стабільних частин світу (крім Балканськбго п-ова, Молдови та Північної Ірландії, які потерпають від політичних та військових конфліктів). Тут розвідані та видобуваються багато корисних копалин — залізні рудй, руди кольорових металів, вугілля тощо. Наявні значні поклади нафти й природного газу, зокрема на шельфі Північного моря. Однак власних паливних ресурсів недостатньо, тому нафту й газ імпортують із Сибіру, Північної Африки та Близького Сходу. Майже у всіх європейських країнах розвинута промисловість (літакобудування, автомобілебудування, виробництво складної електроніки, побутової техніки тощо). Сільське господарство у більшості країн відіграє другорядну роль: у Північній Європі воно орієнтоване здебільшого на тваринництво, а на Півдні (особливо у Середземномор’ї) переважає рослинництво. Добре розвинутою є транспортна мережа. Нині найбільші міста з’єднані сучасними шосе і залізницями. Європа стала одним із найважливіших фінансових і торгових центрів світу: тут знаходяться відомі швейцарські банки, найбільша біржа кольорових металів (Лондон), квіткова біржа (Нідерланди).

Європа є одним з провідних центрів світової економіки. Її сумарний ВНП перевищує 9,5 трлн. дол., становлячи майже 30% від світового. Європейські країни посідають перше місце у світовій торгівлі, їм належить лідерство у сфері золотовалютних резервів та іноземних інвестицій. В Іспанії, Франції, Італії, Мальті, Монако, Сан-Марино, Греції та інших країнах суттєву роль в економіці відіграє туризм, загалом 70% туристів подорожують саме Європою.

Сучасний стан європейської економіки зумовлений переходом її від індустріального до постіндустріального типу. Цей перехід визначається такими чинниками: рухом від товаровиробничої до обслуговуючої економіки, що зумовлює домінування сфери послуг над сферою виробництва; змінами у соціальній структурі суспільства (посиленням ролі професіоналізму, рівня освіти та знань); розвитком інтелектуальних галузей; впровадженням планування та контролю у галузі стратегії і тактики суспільного розвитку.

Взаємне прагнення до економічної, політичної і військової інтеграції було характерне для європейських держав після Другої світової війни. У ньому відобразилася об’єктивно існуюча на той час тенденція до інтернаціоналізації господарського життя, політики, науки, культури, зближення та співробітництва народів.

Інтеграція Західної Європи відбувалася інтенсивніше. У травні 1957 р. у Римі було створено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), або Спільний ринок, до якого увійшли Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Основними цілями ЄЕС було проголошено: поступове усунення всіх обмежень у торгівлі між країнами-учасницями; впровадження загального митного тарифу у торгівлі з країнами «третього світу»; ліквідацію перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів і послуг; загальну політику у галузі транспорту та сільського господарства; створення валютного союзу; уніфікацію податкових систем; зближення законодавств країн-учасниць ЄЕС; розроблення принципів погодженої економічної політики. У 1973 р. учасницями ЄЕС стали Велика Британія, Данія та Ірландія, у 1981 р. — Греція, у 1986 р. — Іспанія та Португалія.

Після Маастрихтської угоди (1992) розпочався новий етап у розвитку європейської інтеграції. Країнами-учасницями було підписано договір про створення з 1 листопада 1993 року Європейського союзу (ЄС), який передбачає: здійснення загальної політики і політики безпеки (захист інтересів громадян, підтримка миру та міжнародної безпеки, зміцнення демократії, забезпечення прав й основних свобод); співпрацю у галузі правосуддя та внутрішніх справ (вільне пересування і перебування на території Євросоюзу, право громадян країн-учасниць ЄС обиратися до місцевих органів влади та Європарламенту, захист прав громадян ЄС за його межами, право подання петицій до Європарламенту, контроль за зовнішніми кордонами ЄС, митна співпраця, візова політика, єдина міграційна політика, спільна боротьба з тероризмом); співробітництво в економічній та соціальній сферах (захист безпеки й охорони здоров’я громадян, соціальний захист, захист праці іммігрантів, охорона навколишнього середовища) тощо.

У травні 2004 р. учасницями ЄС офіційно стали 10 держав. Нині вступ до Євросоюзу є пріоритетом більшості колишніх республік СРСР або країн, що входили до зони радянського впливу в Європі, а також Кіпру та Мальти. Відтак територія ЄС збільшилася на 25%, а населення — на 75 млн. осіб. Вступ до Євросоюзу передбачає: прискорення економічного зростання, розвиток малого та середнього бізнесу, єдину валюту (євро), спрощені правила торгівлі всередині союзу. Водночас узгодження національного законодавства із загальноєвропейськими нормами має стати надійним правовим захистом для громадян.

Структура Євросоюзу відрізняється від традиційних міжнародних організацій. 9 травня 1985 року було проголошено День Європи (у цей день було прийнято інтеграційний план Р. Шумана), затверджено гімн Європи («Ода радості»), у 1986 р. — прапор (синє поле з 12 зірками, розміщеними колом, що символізує союз народів Європи). Нині спеціальний орган — Конвент ЄС — працює над конституцією ЄС. Також заплановано створити посаду президента Євросоюзу (його будуть обирати на п’ятирічний термін глави урядів країн-учасниць ЄС). Інститути Європейського союзу передбачають реалізацію законодавчої (Європейський парламент), виконавчої (Європейська комісія) та судової влади (Суд ЄС і Європейський суд аудиторів).

Нині Європейський союз — це об’єднання національних економічних досягнень, традицій, культур, мов найрозвинутіших європейських держав. Його метою є забезпечення демократії, миру, добробуту та рівномірного розподілу світового багатства.

Важливою міжнародною організацією на теренах колишнього СРСР є Співдружність Незалежних Держав. Її було створено (8 грудня 1991 року) за участі Білорусі, України та Росії, а 21 грудня того ж року до неї приєдналися Молдова, Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан, Туркменістан і Таджикистан, у 1993 р. — Грузія.

Співдружність передбачає: співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях; створення загального економічного простору, забезпечення прав людини відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права; співробітництво між державами-учасницями у забезпеченні миру та безпеки, роззброєння; сприяння громадянам держав-учасниць у вільному спілкуванні, контактах та пересуванні по території СНД; взаємну правову допомогу і співробітництво в усіх сферах правових відносин; мирне вирішування суперечок та конфліктів між державами та ін.

СНД не має наднаціональних повноважень. Це об’єднання держав, засноване на засадах суверенної рівності всіх його учасниць, які є самостійними і рівноправними суб’єктами міжнародного права. Статут передбачає захист інтересів держав Співдружності загалом і сфери спільної діяльності країн-учасниць, зокрема забезпечення прав і основних свобод людини, координацію зовнішньополітичної діяльності, співробітництво у розвитку систем транспорту і зв’язку, охорону здоров’я і навколишнього середовища, вирішення питань соціальної та міграційної політики, боротьбу з організованою злочинністю, співробітництво у галузі оборонної політики й охорони зовнішніх кордонів.

Вищим органом Співдружності є Рада глав держав, яка уповноважена вирішувати принципові питання. Рада збирається два рази на рік і може проводити позачергові засідання з ініціативи однієї з держав-учасниць. Також створено координаційні органи СНД у галузі зовнішньополітичної діяльності (Раду міністрів закордонних справ), у галузі колективної безпеки та військово-політичного співробітництва (Раду міністрів оборони), Головне командування Об’єднаних збройних сил, Раду командуючих прикордонними військами, а також Раду із залізничного транспорту, Міждержавну раду з космосу, Електроенергетичну раду, Міждержавну екологічну раду тощо.

Виконавчим і координаційним органом Співдружності є Координаційно-консультативний комітет (1993). До нього входять постійні повноважні представники (по два від кожної держави) та координатор Комітету, призначений Радою. Комітет вносить пропозиції з усіх питань щодо діяльності Співдружності, сприяє реалізації домовленостей з конкретних напрямів економічних відносин, роботі всіх органів СНД. Комітет і його Секретаріат знаходяться у Мінську.

Розвинутими країнами Європи («великої сімки») є Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія. До невеликих промислово розвинутих країн належать Австрія, Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Данія, Люксембург, Ісландія та ін. Самостійну економічну групу утворюють країни колишнього соціалістичного табору, які нині взяли курс на ринкову економіку (Україна, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Росія, Латвія, Литва, Естонія та ін.).


загрузка...