Навігація
Посилання


Загальні відомості про країну

Італія — одна із семи найрозвинутіших країн світу, що має вихід до Середземного моря. Вона займає територію, розташовану на південь від Альп, увесь Апеннінський п-ів і два великих острови у Середземному морі — Сардинію і Сицилію, а також безліч дрібних островів. Великою частиною території Італії є Апеннінський п-ів, який у довжину сягає 1100 км, а його найбільша ширина — 240 км. Загальна площа країни, у т. ч. Сицилія, Сардинія й інші острови, становить 301,3 тис. км2. Серед островів виділяються Тосканський архіпелаг, Ліпарські острови, недалеко від Неаполя розташовані мальовничі острови Іск’я, Капрі тощо.

Офіційна назва країни — Італійська Республіка. Столиця — Рим (Roma).

Населення Риму налічує 2,8 млн. осіб. Площа міста — 208 км2 (з передмістями — 1509 км2). Місто розташоване на пагорбкуватій рівнині вулканічного походження на обох берегах р. Тібр. Клімат середземноморський, середня температура січня- 1-6,8°С, липня +25,8°С.

Опадів випадає 500 мм на рік (переважно восени). Взимку дме холодний вітер трамонтана, влітку — жаркий та сухий сироко.

Рим названий на честь одного з міфічних засновників міста — Ромула. Згідно з античним переказом Рим заснували у 754—753 р. до н. е. Був столицею античної держави (Давній Рим). У VI—VIII ст. перебував під владою Візантії. У 756—1870 рр. (з короткими перервами) був столицею Папської області. Внаслідок референдуму в 1870 р. возз’єднаний з Італією, з 1871 р. став столицею об’єднаного Італійського королівства, з 1946 р. — Італійської Республіки.

Місто є найважливішим промислово-фінансовим, головним науковим та культурним центром країни. Тут працюють підприємства електротехнічної промисловості (електроприлади, вироби електроніки, побутові прилади тощо), точного приладобудування, розвинуті виробництво сільськогосподарських машин, типограф- ського обладнання, мотоциклів, хімічна промисловість (фармацевтика, кислоти, сода), традиційно виготовляють художні ювелірні вироби, гобелени, меблі, вироби зі скла, шкіри, музичні інструменти. Рим є найбільшим транспортним вузлом: міжнародні аеропорти Леонардо да Вінчі, ді Ф’юмічино та Чампіно, річковий вокзал, метрополітен (побудований у 1927—1938 рр.).

Рим є одним з найвизначніших у світі центрів міжнародного туризму (понад 3 млн. туристів щороку), яких приваблюють багаті архітектурні комплекси різних епох: руїни римських та імператорських форумів, Тріумфальна арка Тита (81), колона Трояна (111—114), Колізей Пантеон (135—307), терми Каракали (206—217), Аппієвий шлях (312 до н. е.), ренесансні палаци (Канчеллерія, Фарнезе), вілли (Фарнезіна, Мадама), ансамбль площі Капітолія (з 1546 р.), собор св. Петра (1506—1614), площа св. Петра (XVII ст.), церкви Сан-Карло алле Куатро Фонтене, Санта-Андреа та ін.

Італія, згідно з конституцією 1948 р., — парламентсько-президентська республіка. Глава держави — президент, який обирається терміном на 7 років на засіданні парламенту за участю представників адміністративних областей. Виконавча влада зді

йснюється урядом на чолі з прем’єр-міністром, який відповідає за адміністративну координацію та формування загального політичного курсу країни, а також здійснює політичне керівництво. Парламент Італії складається із Сенату та Палати депутатів. До Сенату входять 315 сенаторів, що обираються внаслідок загального голосування на 5 років; Палата депутатів складається із 630 членів, що обираються також на 5 років.

Країна має 20 областей, які поділяються на 95 провінцій та понад 8 тис. комун. Області певною мірою автономні.

Кордони. На суходолі Італія межує на північному заході з Францією (488 км), на півночі — із Швейцарією (740 км) та Австрією (430 км), на північному сході — зі Словенією (232 км). Це морська держава: до 80% її кордонів — морські. Загальна протяжність кордонів — 1932 км, довжина берегової смуги — 7600 км.

Участь у міжнародних організаціях. Італія входить до НАТО, Організації економічного співробітництва та розвитку, Європейської асоціації вільної торгівлі, Північної Ради, Європейського союзу, ООН (з 1955 р.), МБРР, МВФ тощо.

Природні умови і ресурси

Італія — морська країна. У державі відсутні території, віддалені більше ніж на 120 км від моря. Здавна Сицилія та Апеннінський п-ів були з’єднувальними ланками між Європою та Африкою.

Рельєф. Майже 4/5 поверхні країни займають гори та височини, і менше 1/4 її площі припадає на Паданську рівнину і вузькі прибережні низовини. На півночі країни розташовані Альпи, вигнуті дугою довжиною майже 800 км. Італійські Альпи включають гірські масиви та хребти, що поділені поперечними та поздовжніми масивами. Альпи мають численні перевали, доступні протягом року. Найвідомішими є Симпсон (2005 м), Сен-Бернар (2469 м), Мон- Сені (2083 м). На південь від Альп розташована Паданська рівнина, ледь хвиляста або плоска, що знижується до Ад- ріатичного моря. Інша велика гірська система Італії — Апеннінські гори, які сягають висоти понад 1200 км, з найвищою точкою 2914 м (г. Корно). В Італії дотепер діють три вулкани: Стромболі (926 м) на однойменному острові, Везувій (1277 м) біля Неаполя та Етна (3340 м) у східній Сицилії.

Клімат. У Паданській низовині країни клімат помірно теплий, на півострові та островах — середземноморський. Середня температура січня — до 0°С, липня-+ 1-24 С. Взимку інколи бувають морози до -10°С. Опадів — 600—1000 мм, літні дощі супроводжуються грозами й градом. Середземноморський клімат на півдні Апеннінського п-ова та на островах характеризується сухим та жарким літом (середня температура липня +26°С), м’якою й вологою зимою (середня температура січня — +8°... +10°С). З березня по жовтень на півдні Італії дує сироко (сухий та жаркий вітер з Африки, що зумовлює підвищення температури до +35°С).

Ріки й озера. Італійські ріки здебільшого короткі. Тільки у Північній Італії розвинута система рік, які живляться за рахунок опадів та льодовикових вод цілий рік. Майже всі вони належать до басейну По (найбільша та найповноводніша ріка країни, 670 км). На півострові найбільшими ріками є Тібр та Арно, з’єднані системою каналів. Більшість великих озер (Гарда, Комо, Лаго-Маджоре тощо) знаходиться у передгір’ях Ломбардських Альп. Вони мають тектонічне походження і є судноплавними.

Мінеральні ресурси. Територія країни здебільшого небагата на основні види корисних копалин. Родовища кам’яного вугілля (запаси менше 1 млрд. т) нині не розробляються. Лігніти видобувають (майже 2 млн. т щорічно) на півдні Сардинії, Тоскани та Умбрії. Родовища нафти (запаси 91 млн. т) розробляються на південному сході Сицилії та на шельфі в Адріатиці. Поклади поліметалевих руд у Сардинії та у Східних Альпах забезпечують потреби країни в цинку й свинцю на 1/3. Є поклади сурм’яної руди та кіноварі (сировина для виробництва ртуті), за запасами якої (у вулканічному масиві Аміата у Тоскані) Італія посідає провідні місця в світі. Надра країни багаті на будівельну сировину, передусім мармур (у Каррарі в Тоскані), який ще давні римляни застосовували для створення скульптур та оздоблення будівель.

Гідроенергетичні ресурси. Італійські ріки здавна використовуються для виробництва електроенергії, постачання водою населених пунктів та промислових підприємств. Понад 60% загальних запасів гідроенергоресурсів (уже використовуються наявними ГЕС) країни зосереджено в Альпах.

Рослинні і тваринні ресурси. В Альпах, на висотах до 800 м, ростуть гірські широколистяні ліси (дуб, каштан, ясень, клен), на висотах від 800 до 1800 м — букові та хвойні ліси, вище — чагарники, субальпійські та альпійські луги. Вирубка лісу призводить до ерозії ґрунтів.

Тварини збереглися переважно у горах. В Апеннінах ще водиться незначна кількість ведмедів та вовків, у лісових заростях — лисиці й кабани. Козуль і благородних оленів здебільшого тримають у мисливських заказниках. Серни живуть в Альпах, але нині вони рідкісні, а кам’яні козли залишились тільки у національному парку Гран-Парадізо.

Рекреаційні ресурси. Головні райони відпочинку і туризму — Альпи, Італійська Рив’єра, Неаполітанська затока, о. Капрі, Центральна Італія, Сицилія, Ліпарські острови. Для збереження природних ландшафтів, рослинного і тваринного світу створено національні парки в Альпах (Гран- Парадізо, Стельвіо тощо), у горах Абруцци та на узбережжі.

Населення

Італія — країна давньої культури, зокрема міської: вона зберегла безліч класичних міських центрів.

Чисельність населення. Мови. Італія посідає друге місце в Європі (після Німеччини) за кількістю жителів — 58,1 млн. осіб (2004). Для країни характерна постійна масова еміграція, що спричинена важкими умовами життя селянства, безробіттям, низькою заробітною платою робітників.

Державною мовою є італійська, що належить до романських мов. В її основі — флорентійський діалект. Різноманітність італійських діалектів прийнято об’єднувати у три великі групи: діалекти Північної, Центральної та Південної Італії.

Демографічні особливості. Італія має низький середньорічний приріст населення, який у 2004 р. становив 0,07% (у 60—70-ті роки XX ст. — 0,77%). Народжуваність у 2004 р. сягала 8,89%о (у 1911 р. — 31%), на промисловій Півночі підтримується на нижчому рівні, ніж на Півдні. Смертність зменшується повільними темпами: з 10,3%о у 50-ті роки до 10,3%о у 2004 р. Рівень дитячої смертності скоротився з 72%о у 1948 р. до 5,92%о у 2004 р. Особи віком від 65 років у 2004 р. становили 19% (у 1951 р. — 8%), молодь до 15 років — 14% . Жінок в Італії на 1,4 млн. більше, ніж чоловіків.

Національний і релігійний склад. Національний склад населення однорідний — 98% італійців. В області Валле- д’Аоста мешкає майже 90 тис. франко-провансальців, у районі Трієсту — до 100 тис. словенців, в Апулії, Калабрії та на сході Сицилії — албанці та греки.

Хоча більшість італійців (98%) сповідує римо-католицьку релігію, конституція 1948 р. гарантує вільний вибір віросповідання і проголошує відділення церкви від держави. У державі поширені й інші віросповідання, зокрема протестантизм, які сповідують жителі П’ємонту (до 300 тис. осіб).

Розміщення населення. Населення нерівномірно розподілене по території країни, середня густота — 190 осіб/км2. Найгустіше заселені рівнини Кампанії, Ломбардії та Лігурії, в яких густота населення сягає понад 300 осіб/км2, особливо провінція Неаполь у Кампанії (2531 особа/км2). Гірські райони заселені негусто (до 35 осіб/км2).

Населення країни (67%) мешкає у містах, а також у селищах і на хуторах. Останнім часом в Італії, особливо на Півночі, відбувається процес урбанізації. В країні зростає кількість міст, населення яких перевищує 100 тис. осіб. Щороку виникають і розширюються нові міські агломерації. Простір від Туріна до Мілана є урбанізованою територією. Більше половини великих міст знаходяться на Півночі, на Півдні переважають міста-села (великі населені пункти), жителі яких зайняті здебільшого у сільському господарстві. Найбільшими містами країни є Рим (2,8 млн. осіб), Мілан (1,6 млн.), Неаполь (1,2 млн.), Турін (1,1 млн.), Генуя (0,7 млн.), Палермо (0,7 млн.) та ін.

Трудові ресурси. У 2004 р. в Італії налічувалося приблизно 24,2 млн. зайнятих, що становило до 42% її населення. Майже 32% працівників зайнято у промисловості, 5% — у сільському господарстві, 63% — у торгівлі, сфері послуг та інших видах економічної діяльності. Гострою проблемою в Італії є безробіття, яке у 2004 р. становило у середньому 8,6% від працездатного населення.

Характеристика господарства

Італія — високорозвинута індустріально-аграрна країна. Основою її економіки є високорозвинута промисловість і сфера послуг, деякі галузі якої мають світове значення.

Сучасний стан економіки. ВНП Італії оцінювався у 2004 р. в 1,6 трлн. дол., що у розрахунку на душу населення становило 27 700 дол. На частку особистого споживання припадало 62% ВНП, на частку державного — 17%, а на інвестиції — майже 20%.

На формування моделі італійської економіки вплинула запізніла індустріалізація, яка сприяла тому, що італійська продукція не змогла конкурувати на європейському ринку. За масштабами виробництва найважливіших видів промислової продукції вона перед Першою світовою війною посіла 8 місце серед розвинутих країн, хоча її промисловим експортом був переважно текстиль (40%). Останнім часом Італія розвивалася швидшими темпами, ніж інші великі держави Європи. Внаслідок цього за багатьма виробничими і соціальними показниками вона посіла гідне місце серед країн-конкурентів.

В Італії потужний державний сектор. Нині до 50% економіки і 70% банківської системи контролює держава. Особливу категорію становлять підприємства, що певною мірою контролюються через холдинги, підпорядковані міністерствам та іншим державним органам:

— Інститут промислової реконструкції (ІРІ) — головне монополістичне об’єднання Італії. Відіграє істотну роль в економіці, особливо у чорній металургії, машинобудуванні, транспорті та зв’язку, кредитно-фінансовій сфері. Кількість працівників на підприємствах і фірмах ІРІ — 327 тис. осіб. Річний обіг — 50 млрд. дол.;

— Національне підприємство рідкого палива (ЕНІ) контролює понад 160 компаній. Діє здебільшого у нафтогазовій і нафтохімічній промисловості, а також в атомній енергетиці, у т. ч. і за кордоном. На підприємствах зайнято 90 тис. осіб. Річний обіг становить 30 млрд. дол.; - ЕФІМ контролює машинобудування, а ЕНЕЛ — електроенергетику.

Питома вага державної власності особливо велика у капіталомістких галузях та в економіці відсталих районів. Державі належать залізниці, авіатранспорт, частина мережі автострад і телефонного зв’язку, радіо і телебачення тощо.

Великої фінансової та економічної потужності досяг в Італії приватний капітал: концерн «ФІАТ» контролює 13% європейського автомобільного ринку, його адміністративний центр і основний автомобільний завод знаходяться в Туріні; «Фінінвест», головними напрямами діяльності якого є телебачення, видавнича справа, рекламний бізнес, виробництво і розповсюдження теле- і кінофільмів, страхова справа; «Мілан» має мережу універсальних супермаркетів і футбольних клубів; концерн «Монтедісон» контролює хімічну та електротехнічну галузі.

Італія спеціалізується на продукції середньої наукомісткості, адже технологічно відстає від світових лідерів у галузі НТП. Країна менше витрачає на НДДКР у ВНП, ніж Німеччина, Франція або Велика Британія. Крім того, Італія відчуває дефіцит наукових кадрів.

Особливістю економічного розвитку країни є різниця у рівнях економічного, соціального та культурного розвитку деяких територій Італії, тому здавна виділяють промислову Північ, відсталий Центр та аграрний Південь.

Загальна характеристика промисловості. Промисловість — провідна сфера економіки Італії, на яку припадає приблизно 2/5 національного прибутку та 2/5 усіх зайнятих.

Гірничовидобувна промисловість. Природний газ (видобувається у долині р. По і на Півдні) є головним мінеральним паливним ресурсом Італії. Розвідані запаси газу оцінюються в 300 млрд. м3. У 2003 р. було видобуто понад 23 млрд. м3 газу. Запаси нафти незначні і розташовані у Сицилії і на Півдні, її видобуток становить 5,3 млн. т. Невелика кількість бурого вугілля добувається також на Сицилії. Італія забезпечує себе бокситами, свинцем і цинком, значну кількість ртуті і мармуру експортує.

Паливно-енергетичний комплекс. За рахунок власних джерел енергії покривається майже 17% потреб країни. Газ імпортується з Росії, Алжиру, Нідерландів і Лівії, кам’яне вугілля — із США, ПАР і ФРН. Загальне виробництво електроенергії — 261,6 млрд. кВттод. Приблизно 82% припадає на ТЕС, 16% — на ГЕС і майже 2% — на геотермальні електростанції (перші в світі з’явилися у 1905 р. у Лардерелло в Центральній Італії). Атомні електростанції, що виробляли у 1987 р. до 1% обсягу електроенергії Італії, протягом 1988—1990 рр. після масових протестів населення було виведено з експлуатації. На референдумі 1987 р. італійці проголосували проти будівництва нових АЕС.

Італія має найпотужнішу у Західній Європі нафтопереробну промисловість (205 млн. т). Нафтопереробні заводи, як правило, діють у складі нафтохімічних комплексів у портових містах.

Металургія. Чорна металургія працює на імпортній сировині, тому найбільші комбінати повного циклу знаходяться у портових містах: Генуя, Пйомбіно, Неаполь і Таранто. Щорічна виплавка сталі становить 29 млн. т, чавуну 10 млн. т. Електрометалургія сконцентрована поблизу джерел дешевої гідроелектроенергії в Альпах (Домодоссолі, Больцано, Брешії).

У кольоровій металургії найрозвинутіші алюмінієва, свинцево-цинкова, магнієва і ртутна галузі. Виробництво первинного алюмінію (300 тис. т у 2003 р.) сконцентроване на північному сході (Венеція, Маргера, Больцано тощо), виплавка цинку (200 тис. т) зосереджена поблизу великих ТЕС і джерел сировини (Монтепоні, Порто-Весмі у Сардинії) або великих ГЕС (Кротоні). Свинець (40 тис. т) виробляють здебільшого на Сардинії. Італія посідає одне з провідних місць у світі за виплавкою ртуті (800 т у Тоскані).

Машинобудування. Воно є провідною галуззю італійської індустрії. В автомобілебудуванні країни домінує концерн «ФІАТ». На його підприємствах, що випускають також локомотиви і вагони, трактори, суднові й авіаційні двигуни, металургійне устаткування та ін., зайнято приблизно 315 тис. осіб. Штаб-квартира і найбільший завод «Мірафйо- рі» розташовані у Туріні, інші підприємства знаходяться у містах П’ємонту та Ломбардії, а також у невеликих містах Півдня. Заводи менших фірм «Феррарі», «Мазераті», «Лан- ча» розташовані на Півночі — в Мілані, Туріні, Больцано, Модені. Щороку в країні виробляють понад 1,5 млн. автомобілів (у тому числі 1,3 млн. пасажирських).

Міжнародна спеціалізація Італії — виробництво мотоциклів, моторолерів, мопедів і велосипедів. Традиційним для Італії є суднобудування (0,5 млн. бр.-реєстр, т). Майже 90% усіх суднобудівельних потужностей країни належить компанії «Італкантьєрі». Основні суднобудівні заводи знаходяться на Адріатичному морі (Монфальконе, Трієст, Венеція), на Лігурійському морі (Генуя, Спеція, Ліворно), на півдні (Неаполь, Таранто). Авіаційні заводи зосереджені у передмістях Туріну, в Ломбардії, біля Неаполя.

Центрами електротехнічної промисловості є Мілан, його передмістя та сусідні провінції Варезе, Комо і Бергамо. Особливо потужне виробництво побутових електроприладів: за випуском холодильників (6 млн. шт.) та пральних машин (4 млн. шт.) Італія посідає перше місце в Європі. Італія є також однією з провідних країн щодо виробництва та експорту верстатів. Спеціалізується країна на виробництві верстатів середньої складності (фрезерне, токарське, свердлильне, ковальсько-пресове устаткування). У сільськогосподарському машинобудуванні переважає виробництво тракторів, в якому домінує концерн «ФІАТ» (відомими на світовому ринку є італійські гусеничні трактори), заводи якого розміщені в області Емілія-Романія, а також поблизу Мілана.

Хімічна промисловість. До 70-х років XX ст. ця галузь була однією з найрозвинутіших. Її спеціалізація — виробництво полімерів (особливо поліетилену, поліпропілену) і синтетичних волокон (поліакрилонітрилових). Найбільшими центрами країни є Мілан та його передмістя, Турін, Новара, Генуя, Венеція, Равенна, Аугуста, Ка- льярі тощо.

Деревообробна промисловість. Ліси і рідколісся займають 6,8 млн. га (1/5 частина території Італії), однак лісове господарство не є значущим для економіки країни. Щорічно заготовляється до 8,5 млн. м3 деревини. Меблі «під старовину» виготовляють у Бріанці та поблизу Мілана. Папір і паперові вироби випускають у Ломбардії і П’ємонті.

Легка промисловість. Ця галузь представлена тканинами і пряжею з бавовни, вовни, шовку, коноплі, льону, джуту і хімічних волокон, а також різноманітним трикотажем. Бавовняні тканини виробляють у Галлараті, Бусто-Арсі- ціо, Леньяно, Бергамо і Брешіа, вовняні — у Б’єлла, Вічен- ці і Прато, шовкові — у Брешіа, Тревізо і Комо, лляні — у південній частині Ломбардії і Кампанії. Одяг шиють у Флоренції, Туріні та Римі. Розвинутим є виробництво взуття, на 7660 підприємствах виробляють понад 420 млн. пар взуття щороку. Всесвітньо відомі підприємства кіноіндустрії знаходяться в Римі.

Харчова промисловість. Більшість підприємств галузі працюють на імпортній сировині, яка забезпечує високий рівень конкурентоспроможності цих продуктів. Провідною галуззю є борошномельна, яка сконцентрована у великих промислових центрах та портових містах країни. На Півдні, у районі Неаполя, виготовляють не лише борошно, а й відомі італійські макарони (спагеті), за виробництвом яких країна посідає перше місце в світі. У великій кількості макаронні вироби виготовляють на Сицилії, в Ломбардії, Лігурії, Емілії-Романії, Тоскані. Італія славиться також своїм сиром. У містах Паданської низовини розташовано до сотні цукрових заводів. У країні розвинуте консервно-овочеве виробництво, насамперед томатів. М’ясоконсервне виробництво сконцентроване на Півночі. У великих та малих портових містах розміщені невеликі рибоконсервні заводи.

Сільське господарство. Італія — переважно гірська країна, тому під ріллею, садами і виноградниками зайнято понад 2/5 площі. В державі знаходиться найбільший в Європі масив зрошуваних земель, що охоплює 29% оброблюваної площі, насамперед у Паданській низовині. Найбільшу частку (до 35%) сільськогосподарських угідь займають рілля, 19% — луки та пасовища, 11% — сади, виноградники та оливкові гаї. У 2003 р. в Італії налічувалося понад 3 млн. селянських господарств, а площа оброблюваних земель становила 22,6 млн. га. Лише 4% господарств належать до великих, середня площа земельного наділу сягає 5,4 га. Середні та великі господарства типові для Паданської низовини, а також для Пулії, Базилікати, Сицилії.

Рослинництво. Ця галузь є головною у сільському господарстві. Майже половину (45%) ріллі країни займають зернові культури, у т. ч. пшениця (9,3 млн. т) та кукурудза (8,5 млн. т). Італійські ферми постачають на внутрішній ринок до 2/3 зерна. Для Півночі характерна найвища врожайність пшениці. Там же вирощують і рис. Середземноморські культури — маслини, цитрусові (апельсини та лимони), мигдаль — вирощують переважно на Півдні. Значну роль у сільському господарстві відіграє виноградарство. В країні вирощують 256 сортів винограду, 90% якого використовують для виготовлення вина (за обсягами його виробництва Італія посідає перше місце в світі — 6 млн. т). Італія — один з найбільших у світі виробників маслинової олії, томатів, фруктів і ранніх овочів (горох і квасоля), що є важливими для експорту. Основні технічні культури — цукровий буряк (здебільшого в області Венеція), тютюн (на Півдні), соя, конопля, бавовник і льон. У 2003 р. цукрового буряка було зібрано 13 млн. т, винограду — 9,4 млн. т, томатів — 4 млн. т, маслин — 2,4 млн. т, яблук — 1 млн. т, апельсинів — 1,9 млн. т.

Тваринництво. Поголів’я великої рогатої худоби в країні становить 7,7 млн., виробництво м’яса — 3,9 млн. т. Худобу розводять на півночі країни, овець (10,4 млн.) — на Сардинії, де сконцентровано 1/3 їх поголів’я. Розвивається свинарство (8,2 млн. голів). У бідних кормами гірських районах Апеннін, Сицилії та Сардинії селяни розводять овець, кіз та мулів.

Рибальство. Незважаючи на велику протяжність берегів, в Італії вилов риби незначний — у середньому 600 тис. т на рік. Рибна промисловість розміщена локально, на невеликих підприємствах.

Транспорт. Транспортний комплекс Італії має важливе значення для розвитку економіки. Найрозвинутішими є залізничний, автомобільний, повітряний та морський транспорт.

Основні внутрішні перевезення вантажів і пасажирів забезпечує автомобільний транспорт: 30 млн. легкових та 2,8 млн. вантажних автомобілів. Переважають дороги високого класу. Головним автошляхом є «Автострада Сонця», що з’єднує Мілан та Неаполь, з відгалуженнями в Барі і через Салерно до Калабрії та Сицилії. Загальна протяжність автошляхів — 654,6 тис. км.

Протяжність італійських залізниць у 2004 р. становила 19,5 тис. км, з яких 11,3 тис. електрифіковані. Крім того, в Італії функціонує ще 3,7 тис. км приватних та інших ліній. Нині великого значення набувають міждержавні залізниці: Відень — Любляна — Трієст, Німеччина — Італія (через Альпи). Швидкісні потяги між Римом та Міланом, Генуєю, Венецією, Неаполем є одними з найкращих у Європі.

Географічне положення країни відіграє провідну роль у зовнішніх перевезеннях морським транспортом. Торговий флот Італії складається з 565 суден, а за тоннажем флоту (8,9 млн. бр.-реєстр, т) Італія посідає третє місце в Європі (після Греції та Норвегії). До морського флоту належать пасажирські судна першого класу, вантажні пароплави, рибопромислові судна та пороми. Понад 2/5 загальної тоннажності флоту становлять танкери. Поромні переправи функціонують між материком та Сицилією і Сардинією. Найбільші порти — Генуя (вантажообіг 50 млн. т), Трієст (35 млн. т), Неаполь тощо.

Авіаційні мережі з’єднують найбільші міста Італії з іншими містами світу. Поруч з великими міжнародними аеропортами в Римі, Мілані та Неаполі є невеликі на материку та островах. Головна авіакомпанія країни — «Аль Італія».

Останнім часом велику роль відіграють трубопроводи, зокрема трансконтинентальні. Нафтопроводи з Алжиру та Тунісу пролягають по дну Середземного моря, відтак через Сицилію та Апеннінський п-ів за межі Італії. Загальна довжина нафтопроводів становить 1136 км, газопроводів — 17335 км.

Зовнішня торгівля. Італія посідає шосте місце у світі за експортом та імпортом товарів і п’яте — за експортом та імпортом послуг. Експорт товарів становив у 2004 р. 336,4 млрд. дол. (4,5% світового експорту), імпорт — 329,3 млрд. дол. (3,8% світового імпорту). Експорт послуг — 70,1 млрд. дол., а імпорт — 69,3 млрд. дол. Італія експортує продукцію машинобудування і металообробної промисловості, швейні, взуттєві і текстильні вироби, хімічну продукцію, продовольство, будівельні матеріали, офісну оргтехніку, руди чорних і кольорових металів.

Основними торговими партнерами Італії є Німеччина, Франція, США, Саудівська Аравія, Лівія, Ірак тощо. Італія посідає друге місце у загальному обсягу товарообігу з Україною (у 2004 р. — 2,42 млрд. дол.) серед країн Західної Європи. У 2003 р. Італія інвестувала 252 українські підприємства, з яких 164 — спільні українсько-італійські.

Соціальна сфера

Італія відома своїми культурними традиціями. Досягнення італійців у мистецтві, архітектурі, літературі, музиці та науці справили значний вплив на розвиток культури інших держав.

Освіта. Навчання в країні безкоштовне для дітей від 6 до 14 років. В Італії налічується 41 державний університет, з них 20 було засновано ще до 1600 p.: у Пармі (962), Болон’ї (XI ст.), Модені (1175), Падуї (1222), Неаполі (1224), Римі (1303), Флоренції (1321) та ін. Найбільші університети знаходяться в Римі, Неаполі, Мілані, Болоньї та Падуї. У ВНЗ навчається майже 1,2 млн. студентів.

Культура і мистецтво. Італійське музичне мистецтво досягло вершин насамперед в опері. Так, всесвітньо відомими є «Театро дель опера» в Римі та «Ла Скала» в Мілані. Оперні сезони проходять також у Неаполі, Палермо, Венеції, Флоренції, Болоньї та Туріні. В усіх великих та у більшості середніх міст є великі бібліотеки, найбільші з яких — Ватиканська бібліотека, Бібліотека Сенату, Бібліотека Палати депутатів та Центральна національна бібліотека в Римі.

Найвідоміші музеї знаходяться у Римі, Флоренції, Мес- сіні, Неаполі, Палермо, Венеції, Равенні та ін. У Ватикан- ському музеї зібрані всесвітньо відомі твори мистецтва та античної давнини. Багатими колекціями славляться також Капітолійський музей, Галерея Боргезе, Національний музей та Вілла-Джулія в Римі, Галерея Уффіци та палаццо Пітті у Флоренції, музей Полді-Пеццолі та Пінакотека Бре- ра у Мілані, Міський музей у Болоньї та Національний археологічний музей в Неаполі та ін.

Рекреація і туризм. Італію щороку відвідують понад 50 млн. осіб. Місцями паломництва туристів є міста Рим, Флоренція, Венеція, Мілан, численні замки, монастирі, морські та гірськолижні курорти.

Рим і Центральна Італія приваблюють туристів здебільшого видатними пам’ятками «вічного міста», Неаполь та Південна Італія — пам’ятками Неаполя, руїнами Помпеї, вулканом Везувій, Венеція — каналами, гондолами, багатьма палаццо.

Лігурійська рів’єра є величезною курортною зоною світового значення. У країні розвивається «шопінговий туризм».


загрузка...