Навігація
Посилання


Загальні відомості про країну

Індія — найбільша країна Південної Азії, що розташована на півострові Індостан, за площею посідає сьоме місце в світі (3,¿і млн. км2), а за чисельністю населення — друге після Китаю (кожний шостий житель Землі мешкає в Індії)- Територія країни на півночі у широтному напрямку простягається на 2930 км, у меридіональному — на 3220 км. Індія омивається водами Аравійського моря на заході, Індійського океану на півдні та Бенгальської затоки — на сході. Індії належать Андаманські (6 тис. км2), Нікобарські (1,6 тис. км2) та Лаккадівські (28 км2) острови в Індійському океані.

Наприкінці XX — на початку XXI ст. в країні постійно виникали конфлікти з мусульманським Пакистаном, особливо у грудні 2001 р., коли держави опинилися на порозі війни внаслідок нападу мусульманських терористів на Будинок індійського парламенту. Можливість військового зіткнення двох ядерних держав істотно змінила рівновагу сил як всередині Індії, так і в регіоні.

Офіційна назва країни — Республіка Індія (на мові хінді — Бхарат). Столиця — Нью-Делі.

Населення Нью-Делі налічує 10 млн. осіб. Площа міста — 400 км2. Місто розташоване у північній частині країни, на високому правому березі р. Джамна (притоки Гангу) біля підніжжя пагорбкуватого пасма Аравалі (на висоті 216 м). Клімат мусонний. Весна і літо спекотні (найжаркіший період — березень—червень, середня температура липня +31°С), зима тепла (у січні +14°С). Опадів випадає до 650 мм на рік (переважно у період мусонних дощів у червні—жовтні).

Нью-Делі — одне із найдавніших міст Індії, у давнину воно було відоме під назвою «Індрапрастха». Назва з’явилася в 736 р. У середньовіччі місто кілька разів переносилося у межах території сучасного Делі. У 1206 р. стає столицею Делійського султанату, а з 1526 р. — Монгольської імперії. У 1911 р. до Делі (Старе місто) з Калькутти була перенесена столиця Індії.

Місто є найбільшим економічним центром країни. Промисловість представлена переважно галузями, що обслуговують потреби столичного населення. Працюють підприємства текстильної (бавовняні й вовняні тканини), швейної, трикотажної, шкіряно-взуттєвої, скляно-керамічної, а також металообробної та машинобудівної галузей, поліграфічної, хіміко-фармацевтичної промисловості. Зберігають своє значення художні ремесла (різьблення по слоновій кістці, філігранні срібні та золоті ювелірні вироби, роботи з пап’є- маше) і ручне ткацтво. Нью-Делі — важливий вузол залізничних, автомобільних і повітряних сполучень (два аеропорти: «Палам» — міжнародний і «Сафдар- джанг» — місцевий).

У Старому місті (Шахджаганабаді) збереглися міські стіни з воротами (частково), Соборна мечеть (1644— 1658), фортеця Лал-Кіла (Червоний форт, 1639—1648), що охоплює палаци Ранг-Махал, Дівана-Ам, Дівані-Кхас (усі 1639—1648) і Перлинну мечеть (прибл. 1660 р.). Новий Делі — великий район з низкою площ, садиб та скверів, що містить ансамбль урядових будівель 1912— 1930 рр. (Палац Раштрапаті), національний стадіон, храм Лакшлі Н

араян (1938—1939) та ін.

Індія є парламентською республікою. Глава держави — президент, який обирається на 5 років колегією виборців у складі депутатів обох палат парламенту та членів законодавчих зборів штатів. Віце-президент (одночасно є головою Ради штатів) обирається також колегією виборців на 5 років. Влада президента є представницькою, згідно з конституцією 1977 р. він повинний діяти відповідно до рекомендацій уряду. Парламент складається з двох палат: верхньої — Раджя Сабха, або Ради штатів (245 депутатів, що обираються у законодавчих зборах штатів і союзних територій, а також призначаються президентом з видатних осіб на 6 років), та нижньої — Лок Сабха, або Народної палати (545 депутатів (обов’язковим членом є президент), що обираються прямим, загальним і таємним голосуванням на 5 років). Виконавча влада належить Раді міністрів на чолі з прем’єр-міністром.

Країна є федеративною. Конституція визначає Індію як «союз штатів», які не мають права вільного виходу з держави. Індійські штати — це великі адміністративно-територіальні утворення, основою яких є мовна єдність населення. Країна поділяється на 28 штатів та 7 союзних територій.

Кордони. Індія межує на заході і північному заході з Пакистаном (2912 км), на півночі — з Китаєм (3380 км), Непалом (1690 км), Бутаном (605 км), на сході — з М’янмою (1463 км) та Бангладеш (4053 км). Наявні спірні ділянки кордону з Китаєм, Бангладеш і Пакистаном. Загальна довжина кордонів — 14 103 км. Загальна протяжність берегової смуги становить 6843 км.

Участь у міжнародних організаціях. Після проголошення незалежності Індія вступила до Британської Співдру*´ ності, стала однією із засновниць ООН (з 1945 р.) та Руху неприєднання. Важливого значення індійське керівництво надає Асоціації регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК). Індія входить до групи економічного співробітництва БІМСТЕК (з Бангладеш, М’янмою, Шрі-Ланкою і Таїландом), учасниця Плану Коломбо (з 1950 р.).

Природні умови і ресурси

Різноманітна за геологічною і тектонічною будовою, орографією і кліматичними умовами територія Індії багата на природні ресурси.

Рельєф. Індія розташована у межах п-ова Індостан, приблизно 3/4 території країни займають рівнини та плоскогір’я. Майже весь Індостан розміщений на Деканському плоскогір’ї, яке знижується на схід від 900 до 300 м. Його платоподібні поверхні на заході та місцями на сході переходять у Західні та Східні Гати. На півночі країни трьома крутими уступами піднімається найвища гірська система Землі — Гімалаї (висоти в Індії — до 8126 м, г. Нанга-парбат) і гори Каракорум з альпійським рельєфом та льодовиками у гребньовій зоні. Індо-Ганзька низовина витягнута паралельно хребтам Гімалаїв і є передгірським прогином, заповненим товщами осадкових порід і алювієм. Поверхня рівнини плоска, її ширина коливається від 280 до 320 км, а протяжність становить понад 2400 км.

Клімат. У країні переважає субекваторіальний мусонний, на півдні — тропічний клімат. Під час вологого літнього мусону випадає до 70—90% опадів, зима — суха та прохолодна, з березня по травень панує сухий і жаркий сезон. На рівнинах середня температура січня сягає від +15°С на півночі до +27°С на півдні, у травні (найспекотні- ший сезон) — від +28° до +35°С. Опади випадають у кількості 60—100 мм на рік у пустелі Тар (захід Індо-Ганзької Рівнини), 300—400 мм у центральних районах Декана, 3000—6000 мм у Східних Гімалаях і на зовнішніх схилах Гат, до 12 000 мм у Черапунджі (плато Шиллонг) на сході країни (найвологіше місце на Землі).

Ріки й озера. У Гімалаях беруть початок найбільші ріки Індії — Інд (довжиною 3180 км), Брахмапутра (2900 км) і Ганг (2700 км). Ганг і Брахмапутра впадають до Бенгальської затоки, Інд — до Аравійського моря. Інші великі ріки країни — Годаварі, Нармада, Крішна, Пеннару, Маханаді тощо. Судноплавними є лише Інд, Ганг та Брахмапутра. Під Час літнього сезону дощів у Північній Індії часто відбуваються повені (раз на 5—10 років майже вся Джамно-Ганзька рівнина опиняється під водою). Озер в Індії мало. Найбільше невеликих озер-стариць у долинах рік і льодовиково-тектонічних озер у Гімалаях.

Гідроенергетичні ресурси. Ріки мають величезний гідроенергетичний потенціал (205 тис. мВт), який застосовується на 10—15%. На ріках Сатледж, Крішна, Чамбам та інших зведено великі гідровузли комплексного призначення. Водночас на деяких територіях Північно-Західної та Південної Індії ресурси річкових і підземних вод майже вичерпано.

Мінеральні ресурси. В Індії знаходяться значні запаси багатьох корисних копалин. Країна має великі поклади залізних (запаси 22 млрд. т — 1/4 світових) та марганцевих руд (180 млн. т — третє місце в світі). Численні родовища бокситів, хрому, графіту, торію, урану, цирконію, титану (друге місце в світі за видобутком). Частка Індії становить 4/5 світового експорту мусковіта (листової слюди). Країна володіє промисловими запасами золота, в Панні наявні поклади алмазів. Із паливних корисних копалин найбільше значення має кам’яне вугілля, запаси якого оцінюються в 120 млрд. т. У 50—60-ті роки за участю радянських фахівців розвідані нафтові й газові родовища у Верхньому Ассамі, Гуджараті та на шельфі Аравійського моря. Однак власні ресурси забезпечують лише 1/3 потреб у нафті та нафтопродуктах, тому Індія змушена імпортувати нафту.

Рослинні і тваринні ресурси. Рослинність п-ова Індостан і Індо-Ганзької рівнини представлена переважно саванною (акація, молочай, пальми, баньяни, ліси з тику, сандалу, бамбуків, терміналій). На північному сході ростуть листопадні мішані ліси, на схилах Західних Гат та у дельтах Гангу і Брахмапутри домінують вічнозелені мішані ліси. Гімалаям та Каракоруму притаманна висотна поясність. Ліси вкривають 17% території Індії.

Тваринний світ різноманітний: слони, носороги, леви, пантери, тигри та ін. У Гімалаях водяться чорний гімалайський ведмідь, хангул (кашмірський шляхетний олень), леопард, яки, кулани, зустрічається сніжний барс. В естуаріях Бенгальської затоки водяться крокодили.

Рекреаційні ресурси. В Індії рекреаційні ресурси відзначаються багатством та різноманітністю: гірські масиви Гімалаїв та Каракоруму, тропічні пустелі, савани, вологі ліси, морські узбережжя. До охоронних територій належать 339 об’єктів, які займають 14,3 млн. га (4,4% території країни). В країні створена мережа національних парків (понад 75) та заповідників (до 420), найбільші та найвідоміші з яких Канха у Мадх’я-Прадеш, Казіранга в Ассамі, Корбетт- парк в Уттар-Прадеш, Періяр в Кералі.

Населення

Індія — багатонаціональна країна, народи якої різняться за зовнішнім виглядом, мовою та звичаями.

Чисельність населення. Мови. У 2004 р. населення Індії становило 1,08 млрд. осіб (друге місце в світі), що сягає 16% від світового населення.

Індійці розмовляють численними мовами та діалектами. Конституцією Індії офіційними визнано 18 мов. Державною мовою є-хінді, в якій використовується давній санскритський алфавіт. Широко послуговуються й англійською (її визнано тимчасово другою державною мовою). Інші офіційні мови — бенгалі, урду, орія, панджабі, ассамі, кашмі- ри, синдхи, маратхи (поширені переважно у північних і центральних штатах), телугу, таміли, малаялам (переважають у південних штатах) і санскрит. Деякі штати мають власні національні мови.

Демографічні особливості. Із початку XX ст. кількість мешканців Індії збільшилася у 3 рази. Щорічний природний приріст населення перевищує 1,5% (20 млн. осіб). Для країни характерна висока народжуваність (22,32%о), скорочується смертність (8,28%о). У 1952 р. уряд розпочав широку загальнонаціональну програму планування сім’ї, сприяючи поширенню засобів попередження вагітності. Середня тривалість життя збільшилася з 22,6 року для чоловіків та 22,3 року для жінок у 1900 р. до відповідно 63,5 і65,1 року у 2004 р. У цей період відбулося майже повне викорінювання епідемічних хвороб, насамперед чуми, віспи, холери та черевного тифу. Зменшилася дитяча смертність, для дітей віком до одного року вона знизилася з 190%о у 1950 р. до 61 ,4%о у 2004 р. Населення країни порівняно молоде: 32% індійців молодші 15 років і лише 4,9% — старші за 60 років.

Сімейні зв’язки в індійців, як правило, міцні. Традиційно у забезпечених і високих кастах перевага надається великій родині, а у незаможних — нуклеарній. У середніх прошарках міського населення формується орієнтація на малодітну сім’ю. У міської та селянської селянської бідноти плідність жінок, як і раніше, цінується, і поява сина (майбутнього годувальника) вважається важливою подією, що забезпечує продовження роду.

Національний і релігійний склад. В Індії нараховуєть- ся понад 500 різних народностей і племен, що розмовляють на 1652 мовах і діалектах. Понад 9/10 населення становлять великі національності: хіндустанці, біхарці, панджабці, раджастханці, маратхи, гуджарати, бенгальці, ассамі орії, таміли, телуги (андхра), кашмірці тощо.

Серед народів Індії поширені різні релігійні вірування обряди, звичаї і традиції, що відображаються на способ життя населення. Більшість мешканців (понад 82%) — прихильники індуїзму (індуси). З релігійною системою індуїзму органічно пов’язана кастова система. Індійське суспільство ще й досі поділяється на касти, які зумовлюють статус і заняття людини від її народження. Кастову систему засуджено і заборонено державою, але її освячено релігією індуїзму. Понад 100 млн. осіб належать до найнижчих каст і 50 млн. — до «племен». Індуси вважають священними деяких тварин, насамперед корів і биків породи зебу (убивство корів і вживання у їжу яловичини для них — тяжкий гріх). Тіла померлих родичів палять на погребальних вогнищах.

У країні проживає значна кількість мусульман (понад 12% населення), є також християни, буддисти, сікхисти, джайністи та ін. В Індії інколи проявляється релігійна нетерпимість, яка призводить навіть до кривавих сутичок між мусульманами та індусами.

Розміщення населення. Для Індії характерна висока густота населення (307 осіб/км2). Найгустіше заселені приморські території: в штатах Керала і Західна Бенгалія середня густота сягає 700—750 осіб/км2. На Ганзькій рівнині густота становить до 400 осіб/км2. Найменш густо заселені гірські окраїнні території на півночі країни (10— 20 осіб/км2).

Більшість індусів мешкають у селах (71%). Домінують великі селища (у середньому по 500 мешканців, іноді до кількох тисяч). Рівень урбанізації низький. В Індії існує 15 міст-мільйонерів, що належать до найбільших у світі. Вони утворюють великі міські агломерації (наприклад, Колкатську, Мумбайську та Делійську). Зокрема, великими містами є Колката (колишня Калькутта, понад 15 млн. осіб), Мумбай (колишній Бомбей, до 14 млн.), Нью-Делі (10 млн.), Ченай (колишній Мадрас, майже 6 млн.), Бангалор (4,5 млн.), Ахмадабад (4 млн.), Хайдерабад (4 млн.) тощо. В Індії чітко ви- раясені розходження між старими центральними кварталами і районами нової забудови. У державі нараховується понад 0,5 млн. селищ із населенням більше 600 млн. осіб.

Трудові ресурси. У 2004 р. чисельність працюючих в Індії становила 482,2 млн. осіб (до 1/3 населення). Із них У сільському господарстві повністю або частково були зайня- ті 60% (2/3 — чоловіки), у промисловості — 17%, у сфері послуг — 23%. На біржах праці зареєстровано понад 40 млн. осіб, у селах рівень безробіття та неповної зайнятості досягає 70%. За межею бідності в країні перебувають майже 20% населення.

Характеристика господарства

Економіка Індії багатоукладна, економічна відсталість існує поряд із новітніми досягненнями індійської науки і техніки.

Сучасний стан економіки. За роки незалежності Індія пройшла шлях від відсталої аграрної країни, що ледве забезпечує свої внутрішні потреби у продовольстві, до сучасної аграрно-індустріальної держави з розвинутою промисловістю, торгівлею і товарно-грошовими відносинами. З 1974 р. Індія стала ядерною, а з 1980 р. — космічною державою. За рівнем ВНП вона входить до десятки найбільших держав світу. У 2004 р. ВНП країни становив 3,31 трлн. дол., але на душу населення припадає лише 3100 дол. на рік. Основні галузі економіки мають таку питому вагу у виробництві ВНП: сільське господарство — 24%, промисловість — 28%, сфера послуг — 48%.

У промисловості країни 1/3 становлять підприємства державного сектору. На частку державних підприємств припадає більшість видобутку та переробки нафти, видобутку вугілля, вироблення електроенергії, виробництва сталі. Також державний сектор контролює оборонну промисловість, атомну енергетику, залізничний транспорт, авіаційний і морський транспорт, зв’язок. Приватний сектор переважає у машинобудуванні, сільському господарстві, легкій, харчовій і медичній промисловості, будівництві, торгівлі, автомобільному транспорті.

Нині переважна більшість фінансового капіталу зосереджена у руках великих промислово-фінансових груп, що є потужними східними монополіями. Активи 20 таких груп становлять 30% сукупних активів приватного капіталу, зокрема у деяких основних галузях, що визначають напрями технічного прогресу в країні: виробництво промислового обладнання, сільськогосподарське виробництво, електротехнічна, автомобільна і фармацевтична промисловість. Ці гРУпи вже створили промислові об’єднання.

З 1991 р. уряд проводить політику економічної лібералізації. Велика увага приділяється використанню ринкових важелів і методів керування, розширенню сфери діяльності приватного сектору. Відбувається відповідна переорієнтація інвестиційної політики. Залучаються іноземні капіталовкладення з метою прискореного технічного переозброєння і модернізації економіки. Іноземні інвестиції щороку становлять майже 5 млрд. дол. Істотним джерелом надходжень твердої валюти до Індії є капіталовкладення зарубіжних індійців, щорічний притік яких до країни перевищує1 млрд. дол.

Останнім часом Індія посідає вагоме місце в НДДКР (символом чого є Бангалор — «силіконова долина» Індії). Загалом деякі сфери більшості індійських лабораторій є найпотужнішими в світі. Це передусім інформаційні технології, технології матеріалів, низка напрямів біології і біо- технології. Частка Індії становить приблизно 1% світового обсягу витрат на НДДКР, що сягає 1% ВВП країни. Наукові співробітники Індії у галузі комп’ютерних технологій вважаються найкращими на світовому ринку (36% співробітників компанії «Microsoft» — вихідці з Індії). Значні кошти вкладаються у термоядерні і космічні дослідження.

Крім спрямованості на швидку макроекономічну стабілізацію (за рахунок зниження зовнішньої заборгованості, зменшення бюджетного дефіциту), нова політика націлена на інтеграцію Індії до світової торгівлі, залучення іноземних інвестицій.

Загальна характеристика промисловості. Розвиток промисловості зумовив створення в країні багатогалузевого господарчого комплексу, перетворення національного господарства на ефективну і самодостатню систему.

Гірничовидобувна промисловість. У цій галузі зайнято майже 1 млн. осіб. Основна її продукція — кам’яне вугілля, яке видобувають переважно у Дамодарській долині та у Західній Бенгалії. Набагато зріс нафтовидобуток, але і нині 2/3 споживаної в країні нафти доводитися імпортувати. Особливе значення має видобуток залізної руди, який за останні 50 років зріс у 10 разів. Частина залізної руди, марганцю та слюди експортується. У 2000 р. в країні було видобуто 296 млн. т кам’яного вугілля, 34 млн. т нафти та 69 млн. т залізної руди. Розробки бокситів задовольняють потреби національної алюмінієвої промисловості.

Паливно-енергетичний комплекс. Для Індії важливі промислові і традиційні джерела енергії (переважно дрова, відходи рослинництва тощо). В сільських районах поширеними є біогазові установки (до 3 млн. шт.), що працюють на органічній сировині. У 2003 р. виробництво електроенергії становило майже 547,2 млрд. кВт-год. Більшу частину електроенергії виробляють ТЕС (83%), на ГЕС припадає 13%. У 60-ті роки XX ст. Індія однією з перших серед країн, що розвиваються, розпочала будувати біля Ченаю АЕС і нині в країні діють вже 5 АЕС (10 реакторів потужністю1,7 млн. кВт), однак виробляють вони лише 2,5% електроенергії.

Нафтопереробна промисловість представлена 14 заводами, що розраховані на переробку 44,6 млн. т сирої нафти на рік. Розташовані вони переважно у портових містах: Мум- бай, Матхура, Кочін, Ченай тощо.

Металургія. У цій галузі переважає виготовлення сталі та алюмінію, 70% необхідних кольорових металів імпортується з інших країн. Індія посідає одинадцяте місце в світі за виплавкою сталі (21,4 млн. т). Найбільші заводи чорної металургії знаходяться у Бхілаї та Бокаро (побудовані за сприяння СРСР), Роуркела, Дургапурі тощо. Давнім металургійним центром є Джамшедпур, де збудовано комбінатконцерну Тата.

Машинобудування. Нині воно швидко розвивається. Індійські підприємства виробляють ткацькі верстати, електромотори, трансформатори, тепловози, вагони, судна, трактори, літаки, устаткування для металургійних заводів. Провідними машинобудівними центрами є Мумбан, Колка- та, Ченай, Хайдарабад, Бангалор. З кінця 90-х років інтенсивно збільшується випуск автомобілів марки «Марути» (з участю японського капіталу). В Індії останнім часом широко розвивається радіоелектронна промисловість (виробництво телевізорів, стерео- і контрольно-обчислювальної апаратури, засобів зв’язку, навігаційного устаткування, комп’ютерів тощо). У галузі радіоелектроніки між підприємствами Державного та приватного секторів сформувалася певна спеціалізація. Виробництво апаратури промислового призначення здебільшого зарезервоване за державними підприємствами, тоді як побутова апаратура виготовляється переважно на підприємствах приватних компаній. Одним із високоприбуткових напрямів розвитку господарства стало постачання на світовий ринок високоякісних комп’ютерних програм, експорт яких приносить країні прибуток у4 млрд. дол. щороку.

Хімічна промисловість. Ця галузь Індії представлена виробництвом лугів, кальцинованої і каустичної соди, добрив (до 6 млн. т), штучних волокон, медикаментів, парфумів, побутової хімії. За останні десятиліття країна досягла значних успіхів у розвитку національної фармацевтичної промисловості, продукція якої успішно експортується.

Легка промисловість. В Індії важливе значення має текстильна промисловість. За виробництвом бавовняних тканин (21 млрд. м2) країна посідає перше місце в світі. Тут також виробляють тканини з натурального шовку та вовни. Розвинута джутова та шкіряна промисловість, килимарство. Індія — одна з передових у світі за виробництвом та експортом вовни і взуття.

Алмазна промисловість. Здавна ця галузь є традиційною в країні, в якій Індія має кілька світових рекордів: за кількістю алмазів гранованих та відшліфованих на рік (понад 250 млн.), за їх загальною вагою у каратах (більше32 млн.), за кількістю зайнятих робітників (майже 400 тис. осіб) та за обсягами експорту (понад 1 млрд. дол.). Індія має вплив на світову торгівлю діамантами, адже вона єдина країна, яка виробляє діаманти вагою від 0,01 до 0,02 карата, що користуються великим попитом. Такі діаманти називають «індійськими», бо вони обробляються не на машинах, а вручну за допомогою недорогих інструментів та шліфуються з використанням дешевих шліфувальних та абразивних матеріалів.

Харчова промисловість. Вона є найдавнішою галуззю у країні. Провідна галузь — виробництво цукру (понад 1/2 потужностей цукрових заводів припадає на штат Уттар-Прадеш). Повсюдно поширені борошномельні підприємства (переважно кустарні). Важливе експортне значення має тютюнова промисловість, обробка горіхів кеш’ю, виробництво рослинної олії тощо.

Кустарна промисловість. Майже усюди поширені ручне вироблення вовни, особливо ручне ткацтво, різноманітна сільськогосподарська промисловість — ручна обробка рису та інших зернових, кустарне виробництво цукру («гур» і «кхандасарі»), гончарне виробництво, обробка шкур, виробництво сірників тощо. Зберігають своє значення в економіці художні ремесла (виробництво ювелірних виробів, КИЛИМІВ, шалей, карбування по металу, різьблення по дереву, слоновій кістці та ін.).

Сільське господарство. Воно виробляє приблизно 30% внутрішнього продукту; у ньому зайнято майже 67% робочої сили. За роки незалежності сільськогосподарське виробництво збільшилося у 3 рази, а виробництво харчового зерна зросло з 50 млн. т до 192 млн. т. Вважається, що в країні відсутня продовольча проблема, але на душу населення припадає тільки 0,5 кг зерна на день. Держава значно впливає на розвиток сільського господарства. їй належить основна частина іригаційних систем, що зрошують понад 40% сільськогосподарських угідь. Уряд встановлює мінімальні закупівельні ціни на пшеницю і рис, контролює продаж інших продуктів, субсидує постачання води для іригації, електроенергії, добрив та інших важливих засобів виробництва.

Половину території Індії розорано, орні землі становлять 1/4 посівних площ, дають по 2—3 врожаї на рік. В усіх районах споруджено потужні зрошувальні системи, що входять до комплексних гідровузлів. На північному заході, на р. Сатледж, збудовано гідровузол Бхакра-Нангал; у пустелі Тар зводиться найдовший зрошувальний канал (680 км). Однак основний масив богарних земель розташований на Індо-Гангській низовині.

Рослинництво. Під сільськогосподарськими угіддями знаходиться 60% території, що зайняті переважно ріллею. Понад 4/5 посівних площ займають продовольчі культури, зокрема зернові, рис (Індія дає 20% світового виробництва рису — 103 млн. т) і пшениця (70 млн. т). Прибережні низовини, долини Гангу та Брахмапутри — територія рисосіяння, Індо-Ганзька низовина — пшениці. Олійні культури (арахіс, рапс і гірчиця) культивують в країні майже повсюдно. Важливою сировиною для одержання олії є кокосові горіхи. На Індію припадає приблизно 1/5 світового збирання горіхів кешью. Низькоякісні сорти бавовнику культивують на лавовому плато Декана, високоякісні — на поливних землях Індо-Ганзького межиріччя. Індія — найбільший у світі виробник цукрової тростини (190 млн. т). Джут вирощують (1,5 млн. т) у найвологіших районах — у дельті Гангу та у долині Брахмапутри.

Найдавніша спеціалізація господарств передгір’їв Східних Гімалаїв — вирощування чаю. Перші плантації в країні були розбиті англійцями ще у середині XIX ст., і нині на Індію припадає майже 1/3 його світового збору (720 тис. т). У країні нараховується понад 13,3 тис. чайних господарств, які вирощують найвідоміші індійські сорти — ассамський, Дарджилінзький і нілгірійський. У середньому Індія експортує понад 200 млн. кг чаю на рік. Загальна площа чайних плантацій — 382 тис. га, середня врожайність становить 1500 кг/га.

Традиційна стаття експорту — прянощі (чорний перець, гвоздика, кардамон), яких вивозиться у середньому до 90 тис. т на рік. В Індії вирощують усі відомі тропічні та субтропічні фрукти (39 млн. т). Є безліч сортів манго. За зборами бананів країна посідає друге місце в світі. У гірських Масивах Центральної, Південної і Північно-Східної Індії широко культивують цитрусові, у долинах Північного сходу — ананаси.

Тваринництво. Незважаючи на найбільше у світі поголів’я великої рогатої худоби (195 млн. голів корів та 80 млн. буйволів), тваринництво має специфічний характер. Велику рогату худобу використовують насамперед як тяглову силу. З огляду на вегетаріанське харчування більшості населення і релігійні погляди, м’ясне тваринництво загалом не розвинуте і обмежується розведенням дрібної рогатої худоби (вівці — 45 млн. голів, кози — 119 млн.) та птиці. Свинарство має істотне значення тільки у районах із християнським населенням, а також у приміських зонах великих міст. Загальне виробництво м’яса становить 4,1 млн. т, молока — 32,1 млн. т, вовни — 56 тис. т. Розвиток тваринництва в країні стримується крайньою обмеженістю пасовищних земель (6% від загальної площі сільськогосподарських угідь).

Рибальство. Морське рибальство розвинуте у приморських південних та західних штатах, річкове — на сході та південному сході країни. В Індії виловлюють до 5 млн. т риби, у т. ч. 2/3 — морської. Основний об’єкт морського промислу на Малабарському узбережжі — креветки, які експортуються до СІЛА та Японії. Експортують також жаб (переважно до Франції).

Лісове господарство. Ліси переважають у гірських і горбкуватих районах, займаючи площу понад 650 тис. км2, або приблизно 17% території країни, причому тільки на 55% цих земель збереглися густі деревостої. Для експлуатації придатні 3/4 лісових масивів. Ліси забезпечують внутрішні потреби країни в смолі та каніфолі, бамбуку і тростині, кормах для худоби, дровах та будівельній деревині. Деякі деревні породи заготовлюють на експорт.

Транспорт. Індія належить до азійських країн з відносно розвинутим транспортом. У внутрішніх перевезеннях провідну роль відіграє залізничний транспорт. Протяжність залізниць — 63 140 км, електрифіковано 15,9 тис. км. На залізниці припадає 55% наземних вантажних перевезень Індії, що становить 800 тис. т вантажів та 9 млн. пасажирів щороку. Дизельні локомотиви та електровози працюють майже повсюдно.

Основні міста країни поєднано національними автострадами, які постійно розширюються та реконструюються. Загальна протяжність автомобільних доріг — 3,31 млн. км, тверде покриття мають 1,8 млн. км. Більшість доріг країни, зокрема у сільській місцевості, — ґрунтові і у сезон дощівважкопрохідні, внаслідок чого тисячі індійських селищ відрізані від зовнішнього світу. При відносно невеликій кількості автотранспортних засобів (3,5 млн. пасажирських і З млн. вантажних машин) для Індії характерні високі показники дорожньо-транспортних пригод. У країні поширені гужовий і в’ючний (доіндустріальні) види транспорту: перевозять і переносять вантажі такі тварини, як бики, буйволи, віслюки, мули, яки, верблюди, слони.

Індія — морська держава. У 2004 р. вона володіла 300 суднами морського торгового флоту (належать двом державним компаніям) загальною тоннажністю 6,55 млн. бр.- реєстр. т, однак приблизно 60% морських вантажоперевезень країни здійснюють іноземні судна. Майже 90% морського вантажообігу переробляється 8 портами, найбільшими з яких є Ченай (Мадрас), Кочін, Кандла, Колката, Мумбай, Ві- шакхапатнам. Країна має 16 180 км внутрішніх водних шляхів, але тільки половина з них функціонує цілий рік.

Розвинутим є на міжнародних і на внутрішніх мережах повітряний транспорт. Міжнародні мережі обслуговує державна компанія «Ейр Індіа», а внутрішні — державна «Індіан ейрлайнз» та деякі приватні фірми. Найбільші міжнародні аеропорти — Мумбай («Санта-Крус»), Колката («Дум- Дум»), Нью-Делі («Палам»), Ченай і Ахмадабад.

У 1980 р. Індія приєдналася до світового космічного клубу. Великий космодром знаходиться у Шріхарікоті (штат Тамілнад), де власна ракета-носій здійснила запуск супутника.

Зовнішня торгівля. Частка Індії у світовій торгівлі тривалий час скорочувалася, але нині стабілізувалася на рівні 0,5% (у 1948 р. — 2,3%). Імпорт (89,33 млрд. дол.) охоплює насамперед нафту, машини і транспортне обладнання, харчову рослинну олію, мінеральні добрива, деякі види ювелірних товарів і чорні метали. Експорт (69,18 млрд. дол.) складається із сільськогосподарських товарів, продукції машинобудування, дорогоцінних каменів, бавовняних тканин, одягу, кустарних виробів, чаю, прянощів. Стрімкими темпами збільшуються обсяги експорту програмного забезпечення. Великий зовнішній борг (117,2 млрд. дол. у 2004 р.) потребує істотних витрат на його погашення.

Головними торговими партнерами Індії є СІЛА, країни ЄС, Росія, Японія, Іран і держави Східної Європи. Ще за часів СРСР Індія була традиційним партнером України. Товарообіг між двома країнами у 2004 р. становив 708,6 млн. Дол. За допомогою українських проектних закладів та промислових підприємств у цій країні побудовано великі заводи та комбінати з чорної металургії, хімії, важкого і транспортного машинобудування тощо.

Соціальна сфера

Індійська нація розвивається вже понад 4500 років. Історію країни характеризують боротьба, піднесення та занепади, утворення нових шкіл у філософії, архітектурі й скульптурі, музиці, танцювальному мистецтві.

Освіта. Для дітей молодших 15 років навчання у школі є безкоштовним і обов’язковим. На початку XXI ст. в Індії діють 228 університетів і 7000 коледжів, в яких навчається понад 7 млн. студентів. Найбільші університети — Колкатський (150 тис. студентів), Мумбайський (150 тис.), Делійський (130 тис.) та ін. За кількістю фахівців з вищою освітою Індія посідає одне з перших місць у світі (в університетах країни навчається 6% молоді віком 17—23 роки), однак загальна письменність досі залишається низькою — 59% (2003).

Культура і мистецтво. Індійська культура відзначається внутрішньою цілісністю, незважаючи на різноманітність кастових, національних, лінгвістичних і релігійних особливостей різних груп населення. Літературні пам’ятки, зокрема «Махабхарата» (епос II тис. до н. е.) та «Рама- яна» (давньоіндійська епічна поема III ст.), заклали основу сучасної літератури. Образотворче мистецтво яскраво виявлене у скульптурному оформленні численних храмів. Індія — батьківщина релігійної і філософської системи йога. Країна належить до найбільших виробників художніх фільмів у світі (понад 1000 фільмів щороку). Музика і танець у сучасній Індії є частиною культурної спадщини, що налічує 2000 років.

У країні знаходиться чимало міст з великою кількістю історико-культурних пам’яток різних епох: у Нью-Делі — Залізна колона (V ст.), фортеця Лал-Кіла (Червоний форт, ст.) з палацами та мечеттю, Соборна мечеть (XVII ст.), палац Ранг-Махал, Перлинна мечеть, вежа Кутб-Мінар XII ст. (найвищий мінарет Індії — 72,5 м) та ін.; у Джайпурі — палацовий комплекс XVIII ст., з палацом Чандра-Ма- хал, басейнами і садами, палацом Хава-Махал («Палац вітрів») і обсерваторією Джантар-Мантар; у Варанасі (одна з головних святинь індусів) — 1500 храмів, найсвященнішим з яких є «Золотий храм Шиви» (1750), палаци XVI—XIX ст., зокрема Ман-Мандир (1600); в Агрі — мавзолей Тадж-Махал (XVII ст.), мармуровий мавзолей Джагангрі- Махал та ін.; у Мумбаї — печери Канхері з наскальними барельєфами II—IX ст.; в Амрітсарі (головна святиня сикхів) — Золотий храм, святиня сикхизму, оточений священним водоймищем безсмертя; в Ахмадабаді — Тріумфальні ворота Тін-Дарвіза (XV ст.) і мечеть Рані-Сіпрі з мавзолеєм(1514) та ін.

В Індії нараховується понад 450 музеїв, зокрема у Делі — Національний музей Індії, Національна галерея сучасного мистецтва, Інтернаціональний музей ляльок, меморіальні музеї М. Ганді, Дж. Неру та ін.; у Колкаті — Музей Індії (археологія, природнича історія) і Музей «Будинок Тагора»; у Хайдарабаді — Музей Салар-Джунг; у Мумбаї — Музей принца Уельського; у Ченаї — Національна художня галерея та ін. Цікаві археологічні експозиції містяться у музеях, що засновані у місцях розкопок у Конаракі, Нагарджу- наконді, Наланді, Санчі та Сананатхі.

Рекреація і туризм. Щороку країну відвідують понад2 млн. туристів, що приносить державі до 2,5 млрд. дол. прибутків. В Індії існує чимало туристських розваг: чудові пляжі Коваламу і Гоа, комфортабельні готелі, дискотеки і морські круїзи. Більшість туристів цікавляться Гімалаями з гірськими курортами. їх приваблює і незвичайно строкатий етноконфесійний склад населення.


загрузка...