Навігація
Посилання


Загальні відомості про країну

Єгипет займає північно-східну частину Африки і Сінай- ський п-ів (приблизно 6% території), що розташований у Південно-Західній Азії. Єгипту належить низка островів у Суецькій затоці і Червоному морі (Губаль, Гафатін, Забер- гед, Шадван тощо). На північному сході через територію країни проходить Суецький канал — найважливіша ланка у системі світових морських комунікацій. На сході Єгипет омивають води Червоного моря. Площа країни становить1001,4 тис. км2. Конфігурація території нагадує квадрат, боки якого мають протяжність майже 1000 км.

Офіційна назва країни — Арабська Республіка Єгипет (араб. Гумхурія Міср аль-Арабія). Столиця — Каїр (араб. Аль Кахіра).

Населення Каїра налічує приблизно 15 млн. осіб. Місто розташоване на південь від дельти р. Ніл й на островах Замалік (Гезіра) і Рода. Тут переважає тропічний клімат. Середня температура січня становить +12°С, липня — +27°С. Опадів випадає лише 34 мм на рік. У квітні віє гарячий сухий вітер «хамсин».

Каїр було засновано у 969 р. полководцем Фатімідів Джаухаром ас-Сакалі у районі, де у давнину знаходилася фортеця Вавилон. Із 969 р. Каїр був урядовою резиденцією Фатімідів (Аль-Кахіра). У 973—1171 рр. — столицею держави Фатімідів. На початку XVI ст. місто захопили турки-османи. У 1882 р. його окупували англійські війська. Протягом 1914—1922 рр. Каїр був адміністративним центром британського протекторату; У 1922—1953 рр. — столицею Королівства Єгипет, а з 1953 р. — Республіки Єгипет.

Місто є важливим промислово-торговим і транспортним центром Єгипту. Тут зосереджено понад 25% промислового виробництва країни, знаходяться підприємства машинобудівної, металообробної, текстильної, хімічної, харчової, цементної і поліграфічної промисловості. Водночас розвиваються художні промисли і ремесла (вироби з металу, шкіри тощо). Діє метрополітен.

Каїр — світовий туристичний центр. Визначними спорудами римських часів (кінець І ст. до н. е.

IV ст. н. е.) є вежа і фортеці Вавилона; візантійських часів (IV—VII ст.) — коптські церкви св. Сергія і Вакха,

Богоматері. Збереглися ранні арабські пам’ятки — мечеті Амра ібн аль-Аса (641), Ібн Тулуна (876—879), ніло- мір (вимірює рівень води у р. Ніл) (715) на о. Рода, мече- ті-медресе султана Хасана (XIV ст.), мавзолеї мамлюків (XV — початок XVI ст.), мечеть аль-Муайада (1415— 1420). З часів Османської імперії збереглися мечеті Сі- нан-паші (1571) і Мухамеда Алі (1830—1848), будинкиXVI— XVIII ст.

Єгипет є президентською республікою з елементами парламентаризму. Глава держави й уряду — президент, який обирається на 6 років на загальних прямих виборах і має необмежені повноваження. Законодавча влада належить двопалатному парламенту у складі Народних зборів (454 члени, з яких 444 обираються на загальних виборах, а 10 призначаються президентом на 5 років) і Консультативної ради (Меджліс-аш-шура), до якої входять 132 члени.

Країна централізована, поділена на 26 мухафаз (губер- наторств).

Кордони. Єгипет на заході межує з Лівією (1115 км), на північному

сході — з Ізраїлем (266 км), на півдні — із Суданом (1273 км). Загальна довжина кордонів країни становить 2665 км, берегової смуги — 2450 км.

Участь у міжнародних організаціях. Єгипет відіграє важливу роль на міжнародній арені, його уряд пропонує перетворити Близький Схід на зону, яка не має жодних видів зброї масового знищення. Єгипет є учасником ООН (з 1945 р.), АС (з 1963 р.), ЛАД тощо.

Природні умови і ресурси

Положення країни у субтропічних і тропічних широтах, незначна кількість атмосферних опадів зумовили переважання пустельних і напівпустельних ландшафтів.

Рельєф. Більшу частину території Єгипту займає плато

з висотами від 300 до 1000 м. На заході розташовані рівнини кам’янистої Лівійської пустелі, на сході розкинулися простори Аравійської пустелі, на півдні, уздовж кордону із Суданом, — Нубійська пустеля. На північному сході країни знаходиться найвища її частина — Сінайський п-ів (г. Катерин, 2637 м). Низинні ділянки прилягають до приморських районів і долини Нілу.

Клімат. Для прибережної смуги країни вздовж Середземного моря характерний субтропічний клімат, на іншій території — пустельний, тропічний. Повітря в Єгипті сухе, цілорічно малохмарно, опади випадають рідко. Спостерігаються значні добові коливання температури повітря. У січні вона змінюється з півночі на південь від +14°С до +17°С у липні від +26°С до +33°С. На півдні випадає доЗ мм опадів на рік, на півночі — майже 200 мм. Навесні віє південно-східний сухий і гарячий вітер хамсин із пустелі, який нагріває повітря до +40°С.

Ріки й озера. Єдиною постійною рікою й основним джерелом води Єгипту є Ніл, утворений злиттям Білого і Голубого Нілу. У гирлі Середземного моря Ніл формує багаторукавну дельту (площею приблизно 24 тис. км ), що розкинулася на 220 км із заходу на схід і на 170 км із півночі на південь, з численними лагуновими озерами. Ширина долини Нілу становить 1—3 км на півдні й 20—25 км на півночі. Щорічні розливи ріки, що супроводжуються відкладенням на берегах великої кількості родючого мулу, сприяли ранньому розвитку землеробства. Унаслідок будівництва у 60-ті роки XX ст. висотної Асуанської греблі на півдні країни утворилося водосховище Насер, яке дало можливість регулювати стік Нілуі запобігти катастрофічним паводкам. У країні є значні запаси підземних вод.

Мінеральні ресурси. Надра Єгипту багаті на деякі види корисних копалин. Значними є запаси нафти (440 млн. т) й газу (55 трлн, м3), які знаходяться біля западини Червоного моря і Суецької затоки, а також у північній частині Лівійської пустелі. Поклади кам’яного вугілля залягають у Файюмській западині і на півночі Сінайського п-ова. На північному сході знаходяться родовища урану, залізної руди (400 млн. т), титану, міді, олова, золота, молібдену, ніобію, вольфраму, марганцю. Значні поклади фосфоритів зосереджені на узбережжі Червоного моря, у долині Нілу, оазисі Харга. Всесвітньовідомими є асуанські граніти. Крім того, в Єгипті розвідано родовища кам’яної солі, соди, гіпсу, магнезиту, глин, азбесту тощо.

Рослинні і тваринні ресурси. На більшій частині країни немає природної рослинності. Місцями у пустелях під час зимових дощів з’являються маки, жовтці, іриси. У Середземномор’ї флора багатша (ковила, верблюжа колючка, степова цибуля, астрагал, шипшина та ін.). У дельті Нілу і на його берегах ростуть папірус, фінікові й інші пальми, тамарикс, олеандр, сикомор (смоківниця) тощо.

Тваринний світ також бідний. Лише у дельті Нілу водяться різноманітні птахи, у пустелях і напівпустелях чимало плазунів (єгипетська кобра, піщана змія, ефа, гюрза, варан, гекон та ін.), комах, деяких видів ссавців (шакал, гієна, лисиця, мангуст, дрібні гризуни).

Рекреаційні ресурси. Природно-рекреаційні умови, передусім кліматичні, сприятливі для розвитку туризму. Туристів приваблюють курорти субтропічного узбережжя Середземного і Червоного морів, численні історико-культурні пам’ятки античності й арабських халіфатів. Чимало і природоохоронних об’єктів: у заповіднику Катерин на Сінайському п-ові водяться піщана газель і сінайський леопард, а у Ваді-Ришраш (поблизу Каїра) — нубійський козеріг.

Населення

Сучасні єгиптяни — нащадки жителів Давнього Єгипту, переселенців і народів, які завоювали цю країну.

Чисельність населення. Мови. Кількість населення країни зростає швидкими темпами: якщо в 1947 р. у країні мешкало 19 млн. осіб, то у 2004 р. — уже 77,5 млн. Щороку чисельність населення Єгипту, яке зберігає традиції багатодітності, збільшується у середньому на 1,2 млн. осіб. Понад3,5 млн. єгиптян проживають за кордоном (3/4 — в країнах Перської затоки).

Офіційною мовою в Єгипті визнано арабську. Однак послуговуються єгиптяни єгипетським діалектом арабської мови (так званої високої арабської мови). У містах поширеними є англійська і французька. Населення деяких західних оазисів володіє берберською мовою.

Демографічні особливості. Кількість населення Єгипту збільшується: щорічний приріст становить 1,78%. Із середини 60-х років XX ст. у країні впроваджено державну програму з обмеження народжуваності, внаслідок чого із 60-х років і до кінця 90-х років XX ст. народжуваність скоротилася з 46 до 23,32%о. Завдяки поліпшенню якості медичного обслуговування знизилася смертність із 20 до 5,26%о. Майже 33% мешканців країни становлять особи до 15 років, 4,4% — населення літнього віку. Традиційними є ранні шлюби, однак внаслідок збільшення вартості життя і активнішої участі жінок у трудовій діяльності середній вік молодят збільшується. Середня тривалість життя чоловіків становить 68,5 року, жінок — 73,6 року.

Національний і релігійний склад. Єгипет є мононаціональною країною (понад 98% населення становлять єгипетські араби). До корінних народів належать бербери (мешкають навколо кордону з Лівією), нубійці, ліванці, греки, італійці, вірмени та ін.

Населення країни сповідує переважно іслам сунітського напряму (менше 94%). Понад 6% єгиптян є християнами (коптами). Кількість представників інших конфесій незначна.

Розміщення населення. Населення по території країни розміщене нерівномірно. Середня його густота становить 57 осіб/км2. Більшість населення сконцентрована у північних районах, у дельті і долині Нілу, вздовж Суецького каналу, де його густота перевищує 1400 осіб/км2. У пустелях країни заселені лише оазиси, нечисленним є населення і в посушливих районах.

Нині сільське населення Єгипту інтенсивно мігрує в міста. Міське населення становить 45%. Великими містами є Каїр — 15 млн. осіб, Александрія — 3,6 млн., Ель-Гіза —2,2 млн., Порт-Саїд — 469 тис., Суец — 411 тис.

Трудові ресурси. У 2004 р. кількість працездатного населення становила 20,7 млн. осіб, з яких 32% зайняті у сільському господарстві, 17% — у промисловості і 51% — у сфері послуг. Значною є кількість кваліфікованих спеціалістів, але більшість з них (до 3 млн. осіб) віддає перевагу високооплачуваній роботі за кордоном. Безробітними є 11% єгиптян.

Характеристика господарства

Єгипет — аграрно-індустріальна країна, уряд якої впроваджує ринкові реформи з метою залучення іноземного капіталу й орієнтації на Захід.

Сучасний стан економіки. У 2004 р. ВНП Єгипту становив 316,3 млрд. дол. (з них 17% припадає на сільське господарство, 33% — на промислове виробництво і 50% — на сферу послуг), частка ВНП на душу населення сягала 4200 дол. Нині спостерігається бурхливий розвиток економіки: на початку XXI ст. реальне щорічне збільшення ВНП становить 4—5%.

У 1991 р. уряд країни (за участю фахівців МВФ) розпочав реалізацію економічних реформ, під час яких було заморожено заробітну платню, поступово скорочено субсидії на основні продукти харчування і послуги тощо. Провідне місце у системі реструктуризації економіки посідають приватизація, лібералізація торгівлі і зменшення ролі держави у сфері інвестиційної діяльності.

У змішаній економіці провідну роль відіграє державний сектор, який скорочується у процесі реалізації програми реформування економіки і приватизації державних підприємств. Приватний сектор охоплює більшу частину сільськогосподарського виробництва, дрібні підприємства, що по- в’яшні з торгівлею та сферою обслуговування, невеликі ремісничі майстерні, які спеціалізуються на виготовленні тканин, продуктів харчування, меблів, шкіряної галантереї і металовиробів. У власності держави залишається понад 200 великих промислових підприємств, на яких виробляють 2/3 усієї товарної промислової продукції і зайнята майже половина працюючих. Із 1993 р. впроваджується широкомасштабна програма приватизації, яка передбачає передавання у приватну власність більшості державних підприємств.

Загалом у приватному секторі збільшилася кількість малих і середніх підприємств (понад 215 тис.). Зростають прямі іноземні інвестиції і частка експорту, що не пов’язана з вивозом нафти й нафтопродуктів.

Загальна характеристика промисловості. Промисловість країни почала розвиватися лише із 60-х років XX ст., коли за допомогою Радянського Союзу було створено окремі підприємства й індустріальні галузі.

Гірничовидобувна промисловість. У Єгипті видобувають такі корисні копалини, як нафту (45 млн. т) й газ. Більшість нафти використовується на задоволення потреб країни. В оазисі Бахарія знаходяться запаси залізної руди. Розробляють багаті поклади фосфоритів на західному узбережжі Червоного моря, на території Сінайського п-ова — марганцю. Кам’яну сіль випаровують у районах дельти Нілу та Мерса-Матрух із вод Середземного моря. Однак запаси всіх ресурсів відносно невеликі і швидко виснажуються. Країна поступово перетворюється на великого імпортера сировини1 палива.

Паливно-енергетичний комплекс. Електростанції країни щорічно виробляють приблизно 81,2 млрд. кВттод. електроенергії, з яких майже 77% припадає на ТЕС і 23% — на ГЕС Асуанських гідроенергетичних комплексів (понад2 млн. кВт). Ця галузь цілком задовольняє внутрішні енергетичні потреби. Центрами нафтопереробки в Єгипті є Суец, Каїр, Александрія і Танта.

Металургія. На металургійних підприємствах країни виплавляють сталь (2,5 млн. т), чавун, алюміній (170 тис. т). Центрами чорної металургії є комбінат в Гелуані, кольорової — комплекс в Наг-Хаммаді (обидва підприємства споруджені за фінансового і технічного сприяння Радянського Союзу) і завод з виготовлення алюмінієвих виробів у Ісмаілії.

Машинобудування. На машинобудівних заводах складають легкові і вантажні машини, випускають трактори, побутову техніку. Велику судноверф побудовано в Александрії. У країні є підприємства радіотехнічної (телевізори і радіоприймачі) й електротехнічної промисловості.

Хімічна промисловість. Підприємства в Асуані, Суеці, Абу-Заабалі спеціалізуються на виробництві азотних (7 млн. т), фосфатних та інших добрив.

Легка промисловість. Її основою є текстильна галузь, яка спеціалізується на переробці бавовни, її очищенні і пресуванні, виробництві пряжі, тканин, бавовняних виробів, килимів (Каїр, Александрія, Гелуан, Дум’ят та ін.). Найбільш оснащеною є парфумерно-косметична галузь, розвитку якої сприяє наявність унікальної сировини, зокрема різних ефірних масел. Славляться якістю і салонні меблі.

Харчова промисловість. Важливими галузями цієї промисловості є рисоочищення, виробництво олії. В Єгипті розвинута цукрова промисловість, яка спрямована на задоволення переважно внутрішнього попиту. У харчовому раціоні єгиптян важливе значення має бавовняна олія. Тютюнова промисловість у Гізі та Александрії працює на американській і турецькій сировині. Тютюнові вироби надходять здебільшого на внутрішній ринок, а високоякісні сигари експортують у країни Європи.

Кустарна промисловість. У передмістях Каїра знаходяться невеликі ремісничі майстерні, у яких виготовляють меблі, дрібні вироби з металу і предмети повсякденного вжитку.

Сільське господарство. Сільськогосподарське виробництво існує у Єгипті протягом майже 8 тис. років, однак тільки з середини 70-х років XX ст. воно перестало бути єдиним джерелом доходів єгиптян. Для незрошуваного землеробства придатна лише вузька смуга угідь уздовж середземноморського узбережжя. Загальна площа родючих земель становить 2,5 млн. га, з яких 97% зосереджені у долині й дельті Нілу. Розміри селянських господарств невеликі: 2/3 становлять господарства площею 2 га кожне. Чимало господарств здають в оренду.

Рослинництво. Головною галуззю сільського господарства є зрошувальне землеробство, на яке припадає 71% продукції сільського господарства. Найважливіша культура Єгипту — бавовник, який займає більшу частину посівних площ і дає майже 25% вартості аграрної продукції. Особливо цінними є довговолокнисті його сорти. За виробництвом бавовнику (400 тис. т) Єгипет посідає перше місце в Африці- Головними продовольчими культурами також є кукурУДза (5,8 млн. т) і пшениця (15 млн. т зерна), які не задовольняють цілком потреб населення. Рис (4,9 млн. т) культивують у північній частині дельти Нілу й в оазисах Лівійської пустелі. Повсюдно вирощують бобові. Цукрову тростину культивують у центральних та південних районах Нілу і переробляють на місцевих заводах. Основною фуражною культурою є єгипетська конюшина «берсим». Велике значення мають томати й цибуля. Користуються попитом також місцеві цитрусові (мандарини, апельсини, лимони), які вирізняються скоростиглістю і високими смаковими якостями. Найпоширенішими фруктами є фініки (0,6 млн. т), банани, інжир, виноград, маслини, земляний горіх. Овочі (17,1 млн. т) і фрукти вирощують переважно у передмістях великих міст.

Тваринництво. Внаслідок обмеженої кількості природних пасовищ і кормів тваринництво в Єгипті майже не розвинуте. Осіле населення вирощує велику рогату худобу (2,7 млн. голів), овець (3,5 млн.), кіз (3,25 млн.) і свійську птицю; кочівники — верблюдів, овець і кіз. Власники невеликих ділянок розводять буйволів як тяглову силу (2,8 млн. голів) і велику рогату худобу для виробництва молочної продукції.

Рибальство. Головними районами вилову риби в країні є прибережна середземноморська смуга, озера на півночі дельти Нілу і водосховище Насер. Щорічний вилов риби (короп, сардина, анчоус, тунець, барабуль, кефаль, камбала) сягає 310 тис. т.

Транспорт. Рівнинний характер рельєфу країни і концентрація населення у долині і дельті Нілу дали змогу вирішити проблему транспортного сполучення. Внутрішні перевезення здійснюються автомобільним транспортом, на який припадає приблизно 80% вантажоперевезень. Протяжність автошляхів становить 64 тис. км, 50 тис. з яких асфальтовані. Найважливішими автомагістралями є Каїр — Александрія, Каїр — Суец, Суец — Порт-Саїд, Александрія — Мерса- Матрух тощо. В автопарку нараховують 1,2 млн. пасажирських і 446 тис. вантажних машин. У країні достатньо залізниць (понад 5063 км), однак електрифіковано тільки ділянку довжиною в 62 км.

Зовнішньоторговельні перевезення здійснюють морськими суднами і літаками. Головними морськими портами є Александрія, Суец і Порт-Саїд. Загальний тоннаж власного торгового флоту становить 1,2 млн. бр.-реєстр. т. Через Суецький канал (довжина — 161 км, глибина — 16,5—17 м, ширина — 120—150 м, без шлюзів), який було відкрито у 1869 р. і націоналізовано у 1956 р., перевозять до 200 млн. т вантажів, у т. ч. 55 млн. т нафти. Довжина судноплавних шляхів по Нілу сягає 3,5 тис. км. Прибутки від експлуатації Суецького каналу становлять у середньому 2 млрд. дол. на рік. По ньому здійснюється навігація, а також по магістральних каналах Бахр-Юсуф, Ібрахімія, Ісмаїлія, Мансу- рія, Тауфікія, Райя-Мінуфія, Ель-Махмудія.

В Єгипті функціонують два міжнародних аеропорти — у Каїрі й Луксорі, а також діють 72 аеропорти для внутрішніх авіаперевезень. Створено єдину національну авіакомпанію «Іджіпт ейр».

Зовнішня торгівля. Із 1974 р. єгипетське керівництво здійснює політику «відкритих дверей» з метою залучення іноземних інвестицій і технологій, а також налагодження співпраці із країнами регіону, у т. ч. Ізраїлем. Головними статтями експорту країни (11 млрд. дол.) є нафта й нафтопродукти, бавовна і текстиль, сільськогосподарські культури (рис, картопля, фрукти й овочі). Єгипет імпортує (19,21 млрд. дол.) переважно продовольчі (30% загальної вартості) і промислові товари — від цементу до автомобілів та устаткування. На закупівлю продовольства за кордоном витрачаються майже всі надходження від продажу нафти.

В країні поступово створюється сприятливий клімат для надходження інвестицій, обсяг яких досяг 19 млрд. дол. Першу вільну економічну зону (БЕЗ) відкрито у Порт-Саїді, біля Александрії створено БЕЗ Аль-Амрія, де здійснюються операції з оптової торгівлі й зберігання вантажів.

Основними торговельними партнерами Єгипту є СІЛА, Франція, ФРН, Японія, Італія. Єгипет традиційно підтримує торгові зв’язки з Україною (його частка становить 33,6% українського експорту до країн Африки — 387,9 млн. дол.).

Соціальна сфера

Культура Єгипту зародилася ще за часів фараонів. Давній Єгипет відіграв вагому роль в еволюції цивілізації на Землі.

Освіта. Для дітей віком від 6 до 12 років навчання в країні є обов’язковим. У середніх школах навчаються 75% дітей. Письменними є 57% дорослого населення. У 14 державних університетах здобувають освіту понад 700 тис. студентів. Найбільшими університетами є Каїрський (1907), Айн-Шама, Александрійський тощо.

Культура і мистецтво. Унікальні пам’ятки минулого країни зібрані у численних музеях Каїру, зокрема у Музеї ісламського мистецтва (1882), Геологічному музеї (1899), Єгипетському музеї (1863), Коптському музеї (1910), Музеї сучасного мистецтва, Музеї бавовни. У 1903 р. в Александрії засновано Музей греко-римської давнини, більшість експонатів якого було виявлено під час археологічних розкопок на території міста.

Національна бібліотека Єгипту (Дар аль-Кутуб), яку було засновано як бібліотеку єгипетських хедивів (турецьких правителів) у 1870 р., містить понад 1,5 млн. книг, рукописів та ін.

У країні розвивається традиційне декоративно-прикладне мистецтво: різьблення по дереву, кістці, металу, ювелірна справа, ткацтво, кераміка.

Єгипетська національна кухня є однією з найвишуканіших на Близькому Сході. У країні існує культ кави та чаю.

Більшість єгиптян і досі дотримуються консервативних суспільних норм поведінки (лише в університетах можна вільно спілкуватися неодруженим чоловікам і жінкам).

Більшість відомих пам’яток зосереджені у дельті і долині Нілу: Місто Мертвих (величезний некрополь із похованнями від II тис. до н. е.), мечеті Ібн-Тулуна (IX ст.), аль- Азхар (X ст.), мечеть-медресе Султан-Хасан (XIV ст.), численні мінарети, мавзолеї мамлюків (XV початокXVI ст.), ворота (XII ст.), цитадель (XII ст.). У м. Гіза знаходиться ансамбль пірамід фараонів Хеопса (висотою 146,6 м), Хефрена і Мікеріна (III тис. до н. е.) і Сфінкс. У Луксорі і Карнакі, що розташовані на місці столиці Єгипту III тис. до н. е. — Фів, проводяться археологічні розкопки. У Луксорі знаходяться грандіозний за просторовою композицією й архітектурними формами давньоєгипетський храм (XV—XIII ст. до н. е.), статуї-колоси, алея сфінксів. В Александрії, що була за династії Птолемеїв столицею країни, центром еллінської культури і головним центром раннього християнства, збереглися пам’ятки античного періоду.

Рекреація і туризм. Єгипет — один з найпопулярніших туристичних центрів світу, який приваблює туристів історико-культурними пам’ятками і природними об’єктами. Щороку Єгипет відвідують приблизно 5,5 млн. туристів, які приносять країні у середньому 4,5 млрд. дол. прибутків. У туристичній сфері зайнято понад 1,5 млн. єгиптян. На узбережжі Червоного моря розвинутий туристичний дайвінг (підводне плавання). Асуан є кліматичним курортом.

Ця країна як місце відпочинку набуває популярності в Україні.


загрузка...