Навігація
Посилання


Українська культура в європейському контексті

"Сім вільних мистецтв" — модель української освіти


На межі XVI—XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які ґрунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська та Київська братські школи, Київська колегія, Киево-Могилянська академія.

Багатий і впливовий магнат, князь Костянтин Острозький заснував 1576 р. у м. Острог культурно-освітній центр нового типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкарня, яку протягом 1577—1582 рр. очолював відомий першодрукар Іван Федоров. Це по суті була перша вища школа європейського зразка в українських землях, що згодом дістала назву академії. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький, письменник-полеміст і культурно-освітній діяч XVI ст. В Острозькому культурно-освітньому центрі викладання поєднувалось з науковою, перекладацькою й видавничою діяльністю. Навчання здійснювалося за поширеною у Європі системою "Семи вільних мистецтв". Тут вивчалися богослов´я і філософія, математика і астрономія, діалектика і логіка, старослов´янська, польська, грецька та латинська мови. В академії працювали висококваліфіковані професори не лише православного віросповідання, але й іновірці, що їх звільнили з латинських шкіл за протестантські погляди. Один з професорів, Захарія Копистенський, писав, що в Острозькій академії "знаходилися й славні доктори, добре вивчені в мовах грецькій та латинській, знаходилися й математики і астрономи перевиборні, а між ними і славний математик, філософ і астролог Ян Лятос (з Краківського університету), що новий календар зганьбив і письменно друком довів, що він не вільний від помилок". Серед професорів були українці Василь Суразький, що написав "Працю про єдино істинну православну віру", де обґрунтував релігійну доктрину Острозьких книжників; Дем´ян Наливайко, який зробив істотний внесок у розвиток афористичного аспекту філософського знання в Україні; білорус Андрій Римща, який написав і видав в Острозі "Хронологію"; росіянин Андрій Курбанський, який підготував для потреб шкільної освіти посібник з логіки; грек Кирило Лукаріс (здобув освіту у Венеції і Падуї), який здійснював переклади наукових праць з грецької на слов´янську й книжну українську мови. Утвердженню авторитету старослов´янської мови, яка принижувалась католицькими богословами, сприяло перевидання Іваном Федоровим старослов´янського букваря.

Острозька академія залишила по собі значний слід в історії освіти й духовного життя України. Найвагомішою культурною пам´яткою Острозької академії було видання повної художньо ілюстрованої Біблії слов´янською мовою у 1581 році, текст якої вживався при богослужінні у православних церквах. Острозька академія, даючи освіту місцевій молоді, стала зразком для інших шкіл. За зразком Острозької академії вищі школи були створені в Турові — 1572 р., Володимирі-Волинському — 1577 р., Слуцьку — 1580 р., Львові — 1586 р. Навчання у цих школах було доступне для дітей "всякого стану", вбогих і багатих. їхнім основним завданням було релігійне

і моральне виховання молоді. У Львівській братській школі, наприклад, вчили дітей читати, писати й рахувати, а потім вивчали граматику йриторику, діалектику і музику. Особлива увага приділялася вивченню Євангелія й Апостольських Книг, у пообідні´години учні вивчали пасхалію та церковний спів. Програма передбачала вивчення старослов´янської та грецької мови. Учні мали розмовляти і писати цими мовами. З огляду на конкретно-історичну ситуацію вивчалися також латинська та польська мови. Все це свідчить про те, що освіта на українських землях у ті часи була піднята на європейський рівень.

Іноземні мандрівники, які відвідували українські землі в XVII ст., відзначали високий рівень грамотності населення. Так, Павло Алеппський, що відвідав Україну в 1654 р., засвідчив, що в селах усі діти, навіть сироти, навчаються у школах, а письменних людей багато не лише серед чоловіків, але й серед жінок. Жителі сіл добре обізнані з порядком православного богослужіння, вміють співати псалми і релігійні пісні.

Острозька школа підготувала цілу плеяду відомих культурних і церковних діячів, письменників-полемістів та перекладачів. Саме в стінах школи були опубліковані полемічні твори Василя Суразького "Про єдино істинну православну віру", антикатолицький збірник "Книжиця", до складу якого увійшли послання І. Вишенського до К. Острозького, "Апо-крисис" Христофора Філалета та інші. Тут були написані й видані перші полемічні твори ректора вищої школи Г. Смотрицького — "Ключ царства небесного" та "Календар римський новий", котрі започаткували українську полемічну літературу.

Найактивніша діяльність Острозького культурно-освітнього центру припадає на період підготовки Берестейської церковної унії. її наслідком була поява талановитих полемічних творів, у яких на основі розвитку реформаційних ідей викристалізовується оновлена релігійна доктрина Острозьких книжників.

Острозький культурно-освітній центр був одним з відомих осередків розвитку ренесансно-гуманістичного світогляду в Україні. У межах цього світогляду відбувалася поступова переорієнтація від теоцентризму до антропоцентризму, становлення ідей єдності земного та небесного світів, духовного та тілесного начал. У центрі гуманістичного світогляду стояла ідея людини, її самоцінності. Піднесення ролі індивідуальних рис людини значно позначилось на творчості учасників Острозького науково-літературного гуртка, що виявилось у ставленні до окремих осіб та їхніх вчинків. Особливо багато віршів було написано "на герб" засновника академії — князя Костянтина Острозького. Діяльність Острозького культурного центру збагатила культуру не лише українського народу, а й східнослов´янських народів.

Наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. існувало чимало протестантських і католицько-єзуїтських шкіл. їхня програма була майже однакова; в них вивчали латинську і грецьку граматики, риторику і піїтику, діалектику та математику. Основна увага приділялася вивченню основ віровчення й теології. Мета цих шкіл була різною. Польський дослідник Й. Лукашевич, аналізуючи освітницьку діяльність протестантів, зазначав, що саме через неї відбувалася популяризація нової віри, оскільки їхні школи створювались при релігійних громадах і виконували пропагандистську функцію. Таку ж пропагандистсько-виховну мету у своїй просвітницькій практиці виконували католики та православні. Школа стала основною ідейною зброєю в руках православних у боротьбі з експансією католицизму в Україні, єзуїтів — у контрнаступі проти протестантизму.

Освітня справа розвивалася в контексті релігійної полеміки, що охопила Україну в ті часи.

Характерною прикметою протестантських шкіл у XVI ст., що якісно відрізняє їх від інших, була особлива присутність світського начала: протестантські школи створювались не як вузько богословські заклади, а спрямовувались, передусім, на виховання широкоосвіченої, ерудованої людини, готової до участі у політичному та культурному житті, і разом з тим, здатної відстоювати принципи протестантського віровчення. Таким же завданням було підпорядковане навчання і в католицько-єзуїтських школах. В. Біднов, характеризуючи рівень освіти тих часів, зазначав: "Знання, що давали католицькі і протестантські школи, були значно вищі тих, що виносила наша молодь зі своїх православних шкіл, і більш відповідали практичним потребам Польсько-Литовської держави, а тому наші молоді люди, особливо з вищих верств громадянства, охоче йшли до тих шкіл, щоб підготуватися до заміщення адміністративних, судових та інших посад". Протестантські й католицько-єзуїтські школи користувались популярністю у шляхтичів і міщан, оскільки навчання в них ґрунтувалося на передових досягненнях західноєвропейської науки, вони намагалися йти в ногу з часом. Згодом такі методологічні принципи освіти взяли на озброєння передові діячі православної церкви, які започаткували реформу шкільної освіти в Україні.

Вагомий внесок у розвиток української культури зробили церковні братства. Виникнення церковних братств припадає на кінець XVI ст., коли православна церква зазнала глибокої кризи, втратила свою монополію у суспільному житті, а католицька, уніатська та протестантська церкви активно боролись за поширення свого віровчення в українських землях. Під впливом прогресивної громадськості польський король Стефан Баторій у 1574 р. видав декрет про дозвіл віленським громадянам відкрити й утримувати братські школи. Починаючи з 1575 р. це право було поширене на всі православні братства Великого Польсько-Литовського князівства й Галичини. Першу братську школу було засновано у 1568 р. у Львові при Успенському братстві. її засновниками були міщани, члени братства Юрій Рогатинець та Дмитро Красовський, культурно-освітні діячі Стефан та Лаврентій Зизанії. У програму школи входило вивчення курсу "семи вільних наук", які складались з предметів "тривіума" — граматики, риторики, діалектики та "квадривіума" — арифметики, геометрії, астрономії, музики. Поряд з церковнослов´янською й грецькою вивчали польську та слов´янську мови.

При Львівській школі була власна багата бібліотека. В ній зберігалися грецькі та латинські видання творів Арістотеля, Платона, інші філософські трактати. Поряд з ними бібліотека мала твори римських поетів Вергілія, Овідія, Ціцерона, істориків Лукіана, Валерія Максима тощо. Велика увага приділялася вивченню музики. Взагалі вважається, що саме братські школи започаткували музичну освіту в Україні.

Львівська Успенська братська школа користувалась високим авторитетом. Перший ректор школи, грецький і український культурно-освітній діяч Арсеній Еласонський у 1586—1588 pp. уклав "Порядок шкільний", що став одним з найстаріших шкільних статутів Європи. Головною ідеєю статуту була ідея станової рівності. В ньому наголошувалось, що "багаті над убогими в школі нічим не можуть бути вищими, крім тільки наукою". Навчання у братській школі мало демократичний характер. "Порядок шкільний" був взірцем для всіх інших братських шкіл. Під керівництвом А. Еласонського 1591 р. було видано "Адельфотес" — перший підручник грецької мови зі словеноукраїнським перекладом. Написані викладачами Львівської Успенської братської школи підручники поширювалися в Україні, Білорусії, а також у Росії та Молдові. Педагогічна, літературно-філософська і видавнича діяльність Львівської братської школи сприяла піднесенню української культури.

У Центральній Україні на початку XVII ст. активізувався рух зі створення братських шкіл. Було створено Київську братську школу, яка стала ідейно-культурним осередком національно-визвольної боротьби українського народу. Першим її ректором став Іов Борецький, котрий раніше очолював Львівську школу, а також викладав там латинську та грецьку мови. При організації Київської школи І. Борецький спирався на попередній досвід. З братською школою в Києві пов´язані імена таких видатних діячів культури, як Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Захарія Копистенсь-кий та ін.

У Київській братській школі вивчали грецьку, латинську, слов´янську, польську мови, а також поетику, риторику, філософію.

Діяльність Київського братства підтримувало Військо Запорізьке. У 1615 р. гетьман П. Конашевич-Сагайдачний з "усім військом" вступив до Київського братства і взяв під захист братську школу. Кожний козак вносив 6 грошів вступних і 1,5 гроша щомісячно, що йшли на потреби братства та розвиток освіти. Майже всі свої кошти гетьман заповів Київській, Львівській і Луцькій братській школам. З цим змушені були рахуватись різні політичні та державні діячі.

У цілому в кінці XVI — на початку XVII ст. в Україні діяло близько тридцяти братських шкіл: у Перемишлі, Луцьку, Кременці, Кам´янці-Подільському, Городку та інших містах. Відповідно до статутів братських шкіл, учитель мав бути носієм високих моральних якостей, на нього покладалась чимала частина відповідальності за виховання учнів. Стосунки між учителями та учнями визначалися успіхами останнього, а критерієм оцінки виступали знання, й аж ніяк не матеріальний достаток чи належність до майнового стану.

Основою створення братських шкіл були добровільні пожертвування членів братства. Саме цей фактор і визначив їх становий характер. Діти з бідних сімей та сироти навчались безкоштовно.

У цілому зміст навчання і виховання у братських школах значною мірою був проникнутий ідеями гуманізму, про що свідчить інтерес до античної літератури й філософії, звернення до європейської філософської думки. Але найяскравіше дух гуманізму виявляється в педагогічних засадах братських шкіл. Основним змістом педагогічної діяльності було усвідомлення цінності людської особистості, суспільної значимості освіти й виховання. Вагомі здобутки вітчизняної освіти пов´язані з ім´ям Петра Могили, який, будучи митрополитом Київським, у 1631 р. заснував Лаврську школу як вищий навчальний заклад європейського типу. Через рік він об´єднав її з Київською братською школою і створив Київську колегію, що пізніше стала називатися Києво-Могилянською академією. Він забезпечив її професорами високої кваліфікації, яких посилав для підготовки у різні західноєвропейські університети, турбувався про помешкання для професорів і гуртожиток для учнів, про їх матеріальне утримання. Навчання було поставлено добре, кількість учнів зростала. Викладання проводилось латинською мовою.

Києво-Могилянська академія за змістом навчальних програм і рівнем викладання відповідала вимогам європейської вищої освіти. Тут викладалися згадані "сім вільних мистецтв", студенти діставали ґрунтовну підготовку з класичної літератури, історії, географії, математики, медицини і філософії. Значна увага приділялася вивченню мов, зокрема старослов´янської, грецької, латинської, польської, а згодом французької і староєврейської. Після загальноосвітньої підготовки починалося вивчення богослов´я та юридичних наук. Правда, богословські науки в академії викладалися з великими перервами, оскільки польські панівні кола їх забороняли, побоюючись, щоб навчальний заклад не став ідеологічною опорою православ´я.

Києво-Могилянська академія була вищою школою загальноосвітнього характеру. До неї вступала молодь усіх станів українського суспільства, починаючи від шляхти й козацької старшини і закінчуючи міщанами й селянами. Крім українців та білорусів, до академії вступали росіяни, румуни, болгари, серби, а потім греки, араби. Вона була єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, де готувались кадри для всього православного світу. Академія відіграла значну роль у розвитку освіти, науки і культури в Україні XVII—XVIII ст.

Вагома роль у розвитку освіти належить книгодрукуванню. Поява книгодрукування — значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, крім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури — мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність.

В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, котра була витвором малярства. Такою пам´яткою є рукописне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556—1561 рр. у Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині. У Пере-сопницькому Євангелії широко використовується тогочасна термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам´ятки українського мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія — зображення української флори.

Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і поліграфічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з´явилися у 1491 р. у краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були "Осьмигласник", "Тріодь цвітна", "Часословець". Українським першодруком вважається "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Федоровим у Львові. "Апостол" історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Одночасно з "Апостолом" І. Федоров видає навчальні книги — граматки. Зразком такої книги є "Буквар", надрукований у 1574 р. "Буквар" складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читання. Крім того, що ця книга є одним з українських першодруків, вона ще й цінна пам´ятка шкільної освіти.

Згодом Іван Федоров переїздить до Острога. Князь Костянтин Острозький, захоплений ідеєю боротьби за національну культуру, за відстоювання позицій православ´я, вирішив видати повний текст Біблії. На той час повного тексту Біблії не існувало в жодного православного народу. Православні користувалися рукописними зошитами окремих частин Біблії. В 1581 р. Біблія була видана І. Федоровим в Острозькій друкарні. В основу Острозької Біблії покладено текст 70 "толковників" — грецький переклад. Це видатна подія в історії української культури.

Діяльність Острозької друкарні була плідною. Крім Біблії Іваном Федоровим були надруковані: "Читанка", "Буквар", "Новий Заповіт з Псалтирем", "Хронологія" Андрія Римші. Характерною особливістю острозьких видань є поєднання вітчизняних традицій з традиціями східнослов´янських народів. У їх оздобленні переважають декоративно-орнаментальні прикраси.

Наступним етапом у розвитку книгодрукування є діяльність Львівської братської друкарні. Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку, але її діяльність не є формальним наслідуванням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов´янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних букв, значення їх вагоме.

Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скромно ("Граматика", 1591 р.). Але вже в наступних виданнях ("Часослов", 1609 р., "Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад", 1609 р.) з´являється новий елемент оздоблення — сюжетно-фігурна гравюра.

Вдосконалювалась організація друкарської справи у друкарні Львівського братства. Духовні особи обіймали такі посади: керівник друкарні, загальний наглядач за друкарськими матеріалами. На власне друкарські посади запрошували світських осіб. Такими посадами були: "типограф" — складач і метранпаж, "наборщик" — помічник типографа, "столпопра-витель" — головний коректор, "батирщик" — накатник фарби на складальну форму, "ізобразителі" — люди, котрі готували малюнки для гравюр. У друкарнях також працювали допоміжні робітники та учні, що виконували другорядні роботи.

Мистецтво книгодрукування цілком залежало від майстерності робітників словолитних та палітурних майстерень. Власне словолитні майстерні як окрема одиниця з´являються значно пізніше. У другій половиш XVI ст. вони існували як частина друкарень.

На відміну від європейських та південнослов´янських першодрукарів, українські майстри у видавничій справі не використовували пергамент, книги друкувалися на папері. Папір був частково привозним, але переважна більшість його виготовлялась на вітчизняних фабриках (папірнях). Папір був особливим, з філігранями — водяними знаками. Для філіграней використовували герби засновників папірень, зображення монастирів або братських церков, яким належали друкарні, герби міст тощо.

Отже, поряд із засвоєнням та розвитком традицій книгодрукування Івана Федорова, в кінці XVI — на початку XVII ст. українські майстри вели пошуки нових засобів і елементів як в організації друку, так і в оздобленні книг. Спроба реформувати церковнослов´янський кириличний шрифт, збагачення книги новими високохудожніми прикрасами, в яких поєднувались елементи мистецтва Відродження з творчістю українських народних майстрів, свідчать про плідний розвиток друкарства в означений період.

Особливістю розвитку української літератури кінця XVI — початку XVII ст. було те, що на цьому процесі своєрідно позначились ідеї Відродження та Реформації. Це стосується перш за все творчості полемістів, зокрема Христофора Філалета, Стефана Зизанія, Івана Вишенського та ін. Екуменічний процес, який був викликаний Берестейською унією стимулював розвиток полемічної літератури. Письменників та вчених хвилювала доля української культури. Серед літературних пам´яток тієї доби вирізняються праці І. Борецького "Протестація", 3. Копи стене ького "Палінодія", Г. Смотрицького "Ключ царства небесного", М. Смотрицького "Тренос", твір анонімного автора "Пересторога".

Зразком поєднання нового ренесансного світорозуміння й реформаційних ідей з худоясніми традиціями є твір Касіяна Саковича "Вірші на жа-лосний потреб Петра Конашевича-Сагайдачного". Гуманістичне спрямування мають твори К.-Т. Ставровецького. В його працях "Зерцало богословія" (1618), "Єваіггеліє Учительское" (1619), "Перло многоцінне" (1646) утверджується ідея земного буття людини.

Засновники й діячі братського руху, зокрема Л. Зизаній, Ю. Рогати-нець, К.-Т. Ставровецький, сприяли формуванню в Україні ренесансного індивідуалізму. Характерним його проявом було усвідомлення важливості власної творчості, значення особистого авторства. У кінці XVI — на початку XVII ст. вперше більшість передмов до українських друкованих книг і значна частина творів письменників була підписана авторами. Саме в цьому виявляється істотна відмінність ренесансної творчості від пізньої середньовічної літератури, що переважно залишалася безіменною.

Характерною рисою української літератури, що видавалася в умовах Польсько-Литовської держави, стало утвердження ідей громадянського гуманізму, тобто ідей спільного блага громади, піднесення авторитету рідної мови, виховання молоді на принципах патріотизму. Яскраво ці мотиви виявлялись в педагогічній і ораторсько-учительній прозі другої половини ХУПст. Освіта, література й видавнича справа в польсько-литовську добу в Україні розвивались на рівні європейського культурного процесу.


загрузка...