Навігація
Посилання


ПОРИ РОКУ

Осінь

Перша сестра — від квітів рябіє, друга сестра — палить як вогнище, третя сестра від дощів мокра, а четверта сестра сувора, жах! (Пори року: весна, ліго, осінь, зима).

У садках, гаях блукає, жовті шати одягає. Золотисту стелить постіль — жде сестрицю білу в гості. (Осінь).

Довге листячко летить, під ногами шелестить, сонце вже не припікає; коли, діти, це буває? (Восени).

Прийшла без фарб, без пензля, а перефарбувала все листя. (Осінь).

Голі поля, мокне земля, дощ поливає; коли це буває? (Восени).

Зима

Прийшла до нас бабуся у білому кожусі, поля причепурила — пухнастим снігом вкрила. Вгадайте, хто вона, бабуся чепурна. (Зима).

Стало біло навкруги — я розтрушую сніги. Нагоняю холоди, води сковую в льоди, в дружбі з дітьми я всіма. Здогадались. Я— (Зима).

Сніг на полях, лід на річках, хурделиця грає; коли це буває? (Взимку).

Весна

Привітанням журавля я пробуджую поля, небеса і ручаї та заквітчаю гаї. Відгадали, хто вона, ця красуня чарівна? (Весна).

Тане сніжок, квітне лужок, день прибуває; коли це буває? (Навесні).

Літо

Розквітають в луках квіти, зеленіють в лісі віти. Все зелене, молоде. За весною... (Літо їде).

Сонце пече, липа цвіте, вишня достигає; коли це буває? (Влітку).

ЯВИЩА НЕЖИВОЇ ПРИРОДИ

Всі його люблять, всі його чекають, а хто подивиться — кожен скривиться. (Сонце).

Високо стоїть, одне око має, всюди заглядає. (Сонце).

Летить орлиця по синьому небу, крила розкрила, сонце закрила. (Хмара).

Рукавом махнув— дерево зігнув. (Вітер).

Крил не має, скрізь літає та ще й куряву здіймає. (Вітер).

Два брати рідні: одного всі бачать, але не чують, другого всякий чує, але не бачить. (Грім і блискавка).

Червоне коромисло через річку повисло. (Веселка).

Скатертина біла увесь світ накрила. (Сніг).

В небі хмара пролітала, білий пух порозсипала, він на землю міцно ліг. Називають його ... (Сніг).

Ніжна зірка сніжно-біла на рукав мені злетіла, поки ніс її сюди, стала краплею води. (Сніжинка).

Наша матінка — завія — нас із сита всюди сіє, а як сонце припече — ми струмочком потечем. (Сніжинки).

Не художник, а малює. (Мороз).

Без рук, без фарб вікна розмальовує. (Мороз).

Росте вона додолу головою, росте вона холодною зимою. А тільки сонечко аасяє — вона заплаче й помирає. (Бурулька).

Коли нема — чекають, коли прийду — тікають. (Дощ).

Він скрізь: у полі і в саду, а в дім не попаде, і я тоді лиш з дома йду, коли - вже він не йде. (Дощ).

Крапля, друга — як сльоза. Вдарив грім, гримить гроза. Стало вітряно, імлисто, мить одна — і з неба вже біле падає намисто... А, можливо, то — драже. Гляньте, розтає все чисто. Не драже це й не намисто, не горох, не виноград, здогадалися, це... (Град).

Не дід, а сивий, не спить, а стелиться, вкриває землю й океан, а зовуть його... (Туман).

У нас зимою білим цвітом сад зацвів неначе літом

. (Паморозь).

Прозорий, мов скло, а не вставиш у вікно. (Лід).

Зоря-зоряниця, красна дівиця, гуляти ходила, сльозу зронила, місяць бачив — не підняв, сонце побачило і підняло. (Роса).

Неживе, а за людиною ходить. (Тінь).

Очима бачиш, а руками не візьмеш. (Тінь).

РОСЛИННИЙ СВІТ

Дерева

Влітку виростають, а восени опадають. (Листки).

Стовбур жовтий, мов янтар, досягає стеля хмар, і колючі, й довгі, й тонких на гілках зелени голки. Шишок безліч, та маленькі, і не довгі, а кругленькі. (Сосна).

Голки має коротенькі, всім знайомі ці гілки й шишки довгі, як свічки. (Ялина).

Білокрила, наче птах, і оспівана в піснях. Дрібне листячко на ній. Що й казати — гарна ..всім. (Береза).

Біла кора, тоненькі віти. Що то є, відгадайте, діти? (Береза).

Гарне дерево, міцне. Листя різбляне, рясне. А на гілочках креслатих будежолудів багато. (Дуб).

В золотий клубочок схований дубочок. (Жолудь).

На дереві народився в кожусі, кожух розірвався і я на землю впав. (Каштан).

І маленькі, і старенькі влітку, взимку, навесні завжди вдягнені гарненько у зелені сукні ми. (Ялина).

Влітку рясним цвітом покриваюсь я, пахощі солодкі чути вже здаля. Але - поки квітну — часу не втрачай —з моїх квіток взимку можеш пити чай. (Липа).

Восени намистом рясним вона віги прикрашала. Як весна-красна настала,— намистин уже не стало. Без окраси залишилась ти, красуне, не даремно. Взимку - пташок годувала намистинами ти певно. (Горобина).

Кожний мій листок різьбляний осінь пензлем восени в колір жовтий і багряний розмальовує мені. (Клен).

Навесні веселить, влітку холодить, восени годує, взимку гріє. (Дерево).

Хто на зиму роздягається, а на літо одягається. (Дерево)

Кущі

У зеленім кожушку, в костяній сорочці, я росту собі в лісочку, всім зірвати хочеться. (Ліщина).

У вінку зеленолистім, у червоному намисті, видивляється у воду на свою хорошу вроду. (Калина).

Трав’янисті рослини та гриби

Я найперша зацвітаю синім цвітом серед гаю. Відгадайте, що за квітка, бо мене не стане влітку? (Пролісок).

Стоять у полі сестрички, золотенькі очі, білі вії. (Королиця).

Стоїть, колихається, гарною головою величається. (Будяк).

Сонечко в траві зійшло, усміхнулось, розцвіло, потім стало біле, біле і за вітром полетіло. (Кульбаба).

Стоять красуні у воді, вінки в них білі й золоті (Латаття біле, глечики жовті).

Цвіте синьо, лист зелений, ліс він прикрашає, хоч мороз усе побив — його не займає. (Барвінок).

Не вогонь, а обпікає. (Кропива).

В теплий дощик народився, парасолькою накрився, може б з лісу пострибав, якби другу ногу мав. (Гриб).

Всі ми в шапочках-брилях заховались під кущі, бо як вийдемо на шлях, враз •опинимся в борщі. (Гриби).

Культурні рослини

Маю жовтий вусок, запашний колосок, буде з мене мука й паляниця м’яка. {Пшениця).

Білі зуби маю, та усі ховаю, довгі коси маю, та не заплітаю. (Кукурудза).

Хто ховає під кущі наші супи та борщі. (Картопля).

Червоний Макар по полю скакав, а в борщ плигнув. (Перець).

Я росла в темній темниці, як зросла — взяли в світлиці. З мене шкуру всі деруть, мене варять, мене труть. Пироги з мене печуть. Відгадайте, хто ж це я? Чи ви знаєте мене? (Картопля).

Сидить дівчина в коморі, а коса її надворі. (Морква).

Сидить вона на городі вся в латках. (Капуста).

Хто голівку свою влітку накриває і по двадцять хустин на голівці має?(Капуста).

Я кругленька, червоненька, з хвостиком тоненьким. На городі мене рвуть ;і до столу подають. (Редиска).

Кругла, а не місяць, біла, а не борошно, з хвостиком, а не миша. (Редька). Хто на неї подивився, той сльозами залився. (Цибуля).

Сидить Марушка в семи кожушках, хто Ц роздягає, той сльози проливає. (Цибуля). . Л ; .

Що то за голова, що лиш зуби й борода. (Часник).

Сам червонщ, а чуб зелений. (Буряк).

Довгий, зелений, добрий солоний, добрий і сирий, хто він такий? (Огірок). Без вікон, без дверей повна хата людей. (Гарбуз).

Круглий як куля, зелений як трава, червоний як кров, солодкий як мед. (Кавун).

Без рук, без ніг, а по тичині в’ється. (Горох).

Без рук, без ніг, а пнеться на батіг. (Квасоля).

За лісом-пралісом синенький вогонь горить. (Льон).

Золоте решето, а в ньому чорних хатинок повно. (Соняшник).

І солодкі, і корисні чорні грона в мене. А червоні — дуже кислі, бо іще зелені. (Чорна смородина).

За хатиною в садочку у зеленому віночку та в червоних намистах стоїть дівка молода. І збігаються всі діти, щоб на неї поглядіти: за намисто кожен — смик. Та й укине на язик. (Вишня).

ТВАРИННИЙ СВІТ

Хто на собі свою хату носить? (Равлик).

Ось дивись —цей хитрунець сплів химерний ятірець. Ятірець легкий як пух, .не для рибок, а для мух. (Павук).

Ниток багато, а в клубок не змотати. (Павутиння).

Живий — чорний, а як звариться — червоний. (Рак).

Сам чорний, та не ворон, е роги, та не бик, щість ніг без копит. (Жук-олень). Летить—виє, сяде —землю риє, чорне тіло, чорний вус, ніби справжній сажотрус. (Жук-гнойовик).

На капусті я вродився і капустою живився, на капусті і умер, та ізнов ожив тепер. Тільки вже не той я стяв, що в капусті плазував: не плазує а літаю, бо прегарні крила маю. (Метелик капустянка).

Зимою спить, літом бринить, понад садами літає, солодку росу збирає. (Бджола).

Я труд поважаю, все літо літаю, у поле, до гаю, збираю медок із різних квіток. Кого не злюблю, того жалом колю. (Бджола).

Хто над нами догори ногами? (Муха).

Ніс довгий, а голос дзвінкий. (Комар).

Я на тілі смуги маю, здобич в глибині шукаю, хижими зубами клаць — стережись мене, карась. (Щука).

У зеленому жакеті галасує в очереті, хоч і плавати мастак, а не ряба 1 не рак. (Жаба).

Хто хвіст залишає, а від ворога тікає? (Ящірка).

В´ється вірьовка, на кінці головка. (Змія).

Бідовий хлопчина в теплій сорочині, по дворах стрибає, крихти підбирає. (Горобець).

Не людина, а живе в хатці. (Шпак).

Біла латка, чорна латка по дереву скаче. (Сорока).

Швидко скрізь цей птах літає, безліч мушок поїдає, за вікном гніздо будує, тільки в нас він не зимує. (Ластівка).

Сам вечірньої години заховався в кущ калини та на дуду голосну грає пісню чарівну, (Соловей).

Всі в блакитнім піджачку, в рожевій сорочці, а в нас зимою по садку гуляють як гості. (Снігура).

В мене с великий хист, я співаю як артист. Спів мій радісний усюди дуже люблять слухать люди. (Соловей).

Що воно за дивна птиця? Світла денного боїться... Дзьоб крючком, великі очі, і не спиться їй щоночі. Ху-ху-ху — кричить вона. Відгадали? Хто? (Сова).

Вірно людям я служу, їм дерева стережу, дзьоб міцний і гострий маю,шкідників ним здобуваю. (Дятел).

Які ноги, такий ніс; по болоту ходить скрізь, хату на хаті має, жабам рахунок знав. (Лелека).

Хто гнізда свого не має, яйця іншим підкидає, та у лісі в холодку все кує: ку-ку-ку-ку? (Зозуля).

Невеличка, сніжно-біла, що її в небесну шир люди радісно пускають сповістити всіх про мир. Кожний з нас цю пташку знає, її назву відгадає. (Голуб).

Без сокири і без рук, а дім будує. (Пташка).

Хоч не шию я ніколи, а голок завжди доволі. (їжак).

Хто в землі метро будує і всю зиму там полює? (Кріт).

Влітку сіренький, а взимку біленький, довгі вуха має, швидко в лісі стрибає. (Заєць).

Не ходжу я, а скакаю, бо нерівні ноги маю. Через поле навмання перегнав би я коня. Я страшенний боягуз, всіх на світі я боюсь. (Заєць).

Сіреньке, маленьке, хоч якого кота з місця стягне. (Миша).

Хоч мала сама на зріст, та великий має хвіст. Як намисто оченята... Хто це, спробуй відгадати? (Білка).

Пухова руденька шуба із сосни стриба на дуба. Хвіст у неї як мітла, а сама на зріст мала. Очі сяють як намисто, мов дві цяточки вогнисті, в неї хата гарна, тиха, взимку повненька горіхів. В лісі любить вона жити; відгадайте, хто це, діти? (Білка).

Влітку гуляє, а взимку спочиває. (Ведмідь).

Буркотливий, вайлуватий, ходить лісом дід лахматий, одягнувся в кожушину, мед шукає і малину. Літом любить полювати, а зимою в лігві спати. Як зачує він весну — прокидається від сну. (Ведмідь).

По полю та лісу гасає, овечок хапає та всіх лякає. (Вовк).

В темнім лісі проживає, довгий хвіст пухнастий має, а як вийде полювати—бережись, мишва хвостата. (Лисиця).


загрузка...