Навігація
Посилання


Основи літературознавства

2.3. Теоретико-літературна думка епохи Відродження


Значні зміни у розвитку естетичної думки спостерігаються в епоху Відродження (XV—XVII ст.). Цю добу французи назвали Ренесансом. Значні наукові відкриття в галузі науки і техніки пробудили віру в безмежні можливості людини, високо підняли її авторитет, звідси гуманістичний пафос мистецтва Відродження. Гуманістичні тенденції яскраво виявилися у творах Боккаччо, Рабле, Еразма Роттердамського, Сервантеса, Шекспіра. Письменники цього періоду продовжують традиції античного мистецтва, а теоретики літератури беруть за зразок праці Аристотеля і Горація.

Дослідження західноєвропейської теоретико-літературної думки епохи Відродження пов´язані з іменами Данте Аліг´єрі, Джованні Боккаччо, Юлія Скалігера, Жоашена дю Белле, Філіпа Сідні.

Італієць Данте Аліг´єрі (1265—1321 рр.) у статті "Про народну мову" обґрунтував необхідність писати твори італійською мовою. Його співвітчизник Джованні Боккаччо (1313—1375 рр.) у праці "Апологія поезії" розкрив гуманістичну природу мистецтва. Французький поет і критик Юлій Скалігер (1454—1558 рр.) називав поезію "веселою наукою".

Для розвитку літературознавства важливе значення мала його праця "Поетика", присвячена особливостям ліричної і драматичної поезії. Трактат французького поета, лідера "Плеяди" і її теоретика Жоашена дю Белле "Оборона і звеличення французької мови" завершувався закликом до французів писати рідною мовою. Вчений вважав, що у французькій літературі необхідно розвивати такі жанри як ода, елегія, склога, епічна поема, комедія, трагедія, сонет. На думку дю Белле, поет-пророк, його творчість повинна бути втіленням краси і мудрості. Дю Белле розробив теорію двох стилів, "високий" стиль характерний для оди, епічної поеми, а "низький" — для комедії і фарсу. Він вважав, що мистецтво повинно змушувати людину засмучуватися, дивуватися, любити і ненавидіти.

Філіп Сідні (1554—1586 рр.) створив одну із перших французьких поетик. Як і Аріє готель, він вважав поезію формою наслідування дійсності. На думку Сідні, провідна роль у творі належить змісту. Сідні дав характеристику таких жанрів як пастораль, елегія, сатира, комедія, трагедія. Талант поета він бачить у здатності створювати художні образи.

Іспанський драматург Лопе де Вега (1562—1635 рр.) у трактаті "Нове мистецтво писати комедії в наш час" виклав естетичні принципи, спрямовані проти бароко і класицизму. Він вважав, що література — дзеркало життя, щоб відображати його у всій різноманітності, треба відмовитися від правил. На думку Лопе де Веги, в житті трагічне, комічне, високе, низьке переплетені, невіддільні одне від одного. Він виступив проти класицистичного правила зображати в трагедії аристократів, а в комедії — плебеїв. Важливим засобом індивідуалізації образів Лопе де Вега вважав мову. Він писав, що в п´єсі треба показувати не тільки те, що є, але й те, що повинно бути.

Леон Баттиста Альберті (1404—1472 рр.) і Леонардо да Вінчі (1452— 1519 рр.) зробили значний внесок у теорію живопису. Леон Баттиста Альберті у трактаті "Три книги про живопис" закликав зображати те, що є в природі, порушував питання про типізацію у мистецтві.

Він вважав, що зображення повинно бути не тільки подібним, але й красивим. Краса розпилена у багатьох предметах, її потрібно узагальнити в одному предметі. Леонардо да Вінчі у тритомній праці "Книга про живопис" відстоює реалістичні принципи зображення. Розум живописця, писав він, повинен бути подібним до дзеркала, яке завжди приймає колір того предмета, який воно має перед собою, і виповнюється стількома образами, скільки предметів свічаду протистоїть. Леонардо да Вінчі порівнював літературу з живописом, віддаючи перевагу останньому. "Якщо ти назвеш живопис німою поезією, то живописець може сказати, що поезія — сліпий живопис.

А хто більше каліка: сліпий чи німий?". Людина швидше піде подивитися на талановиту картину бою, ніж слухати розповідь про неї.

Теоретики мистецтва Відродження ставили питання про специфіку літератури, художню правду, естетичний ідеал.


загрузка...