Навігація
Посилання


Основи літературознавства

4.4. Рецептивна естетика


Цей напрям обґрунтували німецькі літературознавці з Констанцського університету Ганс Роберт Яусс і Вольфганг Ізер. Він набув широкої популярності у 70-ті роки XX століття. Рецептивна естетика пов´язана з проблемою читача. Вольфганг Ізер (1926 р.) — професор англійської літератури і компаративістики, автор праць "Імпліцитний читач: зразки комунікації у прозі від Буньяна до Беккета", "Акт читання: теорія естетичної відповіді", вважає, що кожен текст наповнений значенням, яке конкретизує рецепція читача, значущість тексту породжує не текст, а реципієнті Твір, на думку В. Ізера, є щось більше, ніж текст, бо "текст оживає тільки тоді, коли він реалізується, і, крім того, ця реалізація в жодному разі не є залежною від індивідуальних рис читача... Сходження в одній точці тексту і читача започатковує екзистенцію літературного твору, і це сходження ніколи не можна точно передбачити, але завжди воно повинне залишатися можливим для здійснення, оскільки не ідентифікується ні з текстуальною дійсністю, ні з індивідуальними уподобаннями читача". Твір, за словами В. Ізера, "нагадує арену, де читач і автор беруть участь у грі уяви", "потенційний текст незмірно більший, ніж будь-яка його індивідуальна реалізація". Про це свідчить те, що повторне читання тексту нерідко "викликає враження, відмінні від першого прочитання". Причиною цього, на думку В. Ізера, є зміна власних обставин читача. Читання "включає моменти бачення тексту через перспективу".

Рецептивна естетика спростовує думку про те, що художній твір є відображенням дійсності. Р. Яусс (1921—1997 рр.), професор романістики в Констанцському університеті, вважає, що текст має віртуальний зміст. Рецепційні переживання — множинні, вони ніколи не збігаються з переживаннями автора. Твір-подразнювач, який у кожного читача збуджує море думок і емоцій, зумовлених його досвідом. Читання має суб´єктивний характер. В уяві кожного читача постають такі образи і поняття, які не були закладені автором твору. Єдиної інтерпретації твору не існує, інтерпретація не має дна.

У різні часи історії рецепції зміст тексту постає в нових інтерпретаціях. Письменник постійно запрошує кожного читача до гри уяви. В. Ізер вважає, щоб втягнути читача у текст, автор має уникати надмірної повноти і докладності зображення.

Німецький філософ Ганс Ґеорг Ґадамер (1900—2002 рр.) відзначає, що в процесі читання окреслюється горизонт розуміння світу, тексту і себе, а значення народжується в процесі злиття горизонту тексту і горизонту читача.

Оскільки текст має віртуальний зміст, до цього треба ставитися критично. Некритичне сприйняття твору може привести до таких драм, яких зазнали Дон Кіхот і Емма Боварі.

Візія читача як співтворця твору не нова, ії заклав О. Потебня. Елементи рецептивної теорії є в естетиці Арістотеля, Г.Е. Лессінга і Ф. Шиллера, у працях феномено

логічної критики, постструктуралізму, деконструктивізму, послідовників онтологічної герменевтики.

З естетикою рецепції споріднена теорія семіотики італійця Умберто Еко (1932 р.). У праці "Відкритий твір" він поєднує естетику творчості і естетику рецепції. Еко ділить твори на відкриті — такі, що заохочують читача до творення тексту з автором, і завершені, які підлягають розмноженню. Ступінь відкритості збігається зі свободою інтерпретації. "Незавершені" твори, — відзначає У. Еко, — пропонують інтерпретаторові подібне до іграшкового конструктора, і їхнє "завершення" є вже поза увагою автора".1 Читач і критик розглядають літературний твір як постійну можливість відкриття, невичерпний резерв значень. У кожному прочитанні виявляється особистий світ, який "прагне співвідноситись у дусі згоди зі світом тексту". Всі інтерпретації — екзистенціалістські, теологічні, клінічні, психоаналітичні вичерпуються лише сферою можливостей твору.

Вияв усвідомленої поетики "відкритого" твору У. Еко знаходить у символізмі другої половини XIX ст., зокрема у вірші Верлена "Поетичне мистецтво":

Про музику лиш треба дбати

І вірш компонувати так,

Щоб у хисткий його кістяк

Всю душу вкласти без засади.

Відтінки лиш чарують нас, —

Ніяких фарб, лише відтінки!

Вони єднають щохвилинки

І флейту, й річ, і мрію й час.

Про музику завжди і знову!

Хай вірний вірш крилатий твій

Підносить душу в край новий

Ясного неба і любови.

Нехай твій вірш, як скрізь похмуро,

Летить з ранковим вітром десь.

Від м´яти й кмину п´яний весь.

А інше все — література.

(Переклад М. Терещенка)

Найкращим зразком "відкритого" твору, що має на меті створити образ точного екзистенціального та онтологічного стану сучасного світу, У. Еко вважає твір Дж. Джойса "Улісс".

"В "Уліссі", — відзначає У. Еко,— кожен з розділів створює маленький всесвіт, який можна сприймати під різними кутами зору, де немає вже натяку про поетику Арістотелівської форми, а з нею і про однозначну тяглість часу в однорідному просторі". Вчений твердить, що пізнання світу в науці має свій дозволений шлях, а кожне поривання митця до осяяння завжди має у собі щось двозначне. Окрім того, мистецтво, пізнаючи світ, ще продукує доповнення світу, незалежні форми, "які долучаються до них, які вже існують, виявляючи власні закони і проживаючи власним життям".


загрузка...