Навігація
Посилання


Основи літературознавства

8.2.5. Компоненти сюжету


Оскільки в основі сюжету — виникнення і розгортання конфлікту, то при аналізі потрібно вивчати етапи його розвитку. Стадії розвитку сюжету називають елементами, компонентами або чинниками. Сюжет включає п´ять елементів: експозицію, зав´язку, розвиток дії, кульмінацію і розв´язку.

Експозиція (лат. expositio — пояснення) інформує читача про місце дії, знайомить з персонажами, ситуацією, у якій виникає конфлікт. У комедії "Ревізор" М. Гоголь знайомить читача з провінційним містечком, у якому живуть Тяпкіпи-Ляпкіни, Сквозники-Дмухановські, Бобчинсьікі і Добчинські. В оповіданні "Коні не винні" М. Коцюбинський представляє читачам Аркаді я Петровича Малину і його родину.

Є експозиція пряма — на початку твору, затримана — після початку дії, зворотна — в кінці дії, розпорошена — подається частинами протягом дії. Затримана експозиція в романі Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Зворотна в "Мертвих душах" М. Гоголя, в новелі "Новина" В. Стефаника.

Розвиток дії починається із зав´язки. Зав´язка ставить героїв у такі взаємовідносини, у яких вони змушені діяти і боротися за вирішення конфлікту. У комедії "Ревізор" зав´язкою є підготовка до ревізії казнокрадів, кар´єристів і хабарників. Після зав´язки розгортаються події, в яких беруть участь персонажі, що вступили в конфлікт, вони борються за розв´язання конфлікту. Розвиток дії займає місце між зав´язкою і кульмінацією, вона відбувається через перипетії (грец. peripeteia — раптовий поворот, зміна). Цей термін Аристотель використовував, аналізуючи трагедію. Під перипетією він розумів "злам, переміну дії на свою протилежність". Наприклад, в "Едипі" "вісник, який прийшов, щоб порадувати Едипа і звільнити його від страху перед матір´ю, досяг протилежного, розкривши Едипові, хто він був"1. Перипетії є і в епічних творах, зокрема, у новелах, рицарських, авантюрних, пригодницьких романах і повістях. Спосіб організації подій за допомогою складних перипетій, гострої боротьби називають інтригою (франц. intrique, лат. intrico — заплутую).

Розвиток дії відбувається через конфлікти, колізії і ситуації. Ситуація (франц. situation від situs — розміщення) — це співвідношення сил, взаємовідносин у певний момент розвитку дії. Ситуація базується на суперечностях, боротьбі між дійовими особами, внаслідок якої одна ситуація змінюється іншою. Є ситуації статичні і сюжетні. Статичними (грец. stitike — рівновага) називають урівноважені ситуації. Статичні ситуації характерні для експозиції і розв´язки. Такі ситуації є на початку і в кінці твору. Сюжетні виникають внаслідок боротьби протилежних сил. Вони притаманні зав´язці, перипетіям, кульмінації.

Момент найвищого напруження у розвитку сюжету н

азивають кульмінацією (лат. kulmen — вершина). У кульмінації найповніше виявляються характери. У "Лісовій пісні" Лесі Українки" кульмінацією є загибель Мавки. У "Ревізорі" кульмінацією є сватання Хлестакова. З кульмінації починається новела В. Стефаника "Новина". Спочатку вона дається у формі повідомлення, а згодом — у формі події. У творах з хронікальним сюжетом кульмінації може не бути. Вона відсутня у повісті І.С. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім´я". У багатьох творах кульмінація завершує розвиток дії.

Вирішує конфлікт розв´язка. Розв ´язка — результат зіткнення, остання стадія розвитку конфлікту. У "Лісовій пісні" Лесі Українки розв´язка — смерть і духовна перемога Лукаша. У розв´язці "Ревізора" дізнаємося, хто такий Хлестаков. У місто приходить звістка про справжню ревізію. Розв´язка є у творах епічного і драматичного характеру. З розв´язки може починатися твір (етюд "Невідомий" М. Коцюбинського). Зустрічаються твори без розв´язки, вона відсутня в оповіданні А. Чехова "Дама з собачкою".

Фінальний елемент ліричного твору називають кінцівкою. Вірш може закінчуватися афористичним рядком, рефреном. Вірш Л. Костенко "Умирають майстри", наприклад, закінчується рядками:

При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.

Держать небо на плечах. Тому і є висота.

Афористичною кінцівкою завершується поезія Л. Костенко "Кобзарю, знаєш, нелегка епоха":

Бо пам´ятайте,

що на цій планеті,

відколи сотворив її пан Бог,

ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох.

Рефрен є у таких старожанрових формах, як тріолет, рондель, рондо.

Сюжет складається з епізодів. У великих творах кожен елемент сюжету може включати кілька епізодів (грец, epeisodion — те, що трапилося). Епізод — це подія, що є закінченою частиною цілого і має відносно самостійне значення.

В епічних і драматичних творах події можуть уповільнюватися або затримуватися завдяки введенню вставних епізодів, авторських відступів, історичних екскурсів, інтер´єру, авторських характеристик, пейзажу.

У романі Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" розповідається про запровадження кріпаччини, руйнування Запорозької Січі. У трагедії Софокла "Едип-цар" вісник з Корінфа повідомляє про смерть царя Пол і ба, корінфяни запрошують Едипа стати його спадкоємцем. Едип щасливий, вірить, що не є вбивцею батька, але вісник відкриває Едипу таємницю, що він не син Поліба і його дружини. В Едипа виникає питання, чий він син. Мати і дружина Едипа Іокаста з болем покидають сцену.

У деяких творах можуть бути пролог і епілог. Пролог (грец. prologos від pro — перед і logos — мова, слово) — вступна частина твору. Пролог — це композиційний елемент твору. Він не входить у сюжет. Пролог знайомить з подіями, які передували тим, які зображені у творі, з виникненням задуму. Л. Толстой розповідає про факти, які стали поштовхом до написання твору "Хаджі Мурат", І. Франко повідомляє про задум і мету написання поеми "Мойсей". Розпочинається пролог словами:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик, той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

В античній трагедії прологом називали дію до початку основної ситуації. Це могла бути сцена, яка передувала народу (виходу хору), монолог актора, який у зверненні до глядача оцінював події, поведінку героїв.

Прологом може бути сцена або епізод, розділ (М. Коцюбинський — "Дорогою ціною", М. Стельмах — "Правда і кривда"). Прологом може бути повідомлений від автора (Т. Шевченко — "Єретик"), роздум над долею твору (Т. Шевченко — "Гайдамаки"). І. Драч використовує пролог для розкриття важливих філософських і морально-стичних проблем.

Епілог (грец. epilogos від ері — після і logos — слово) — заключна частина твору, яка розповідає про персонажів, коли суперечності між ними вирішилися. Епілог робить характеристику персонажів повнішою. В античній драмі (в ексоді) пояснювався задум автора, значення подій, які відбувалися. У драматичних творах епохи Відродження епілог був заключним монологом, який розкривав ідею твору. В епілогах може бути оцінка зображеного (Т. Шевченко — "Гайдамаки", Г. Сенкевич — "Огнем і мечем"). Епілог може мати форму авторського повідомлення (Марко Вовчок - - "Кармелюк"). Є розгорнуті епілоги, які розкривають людські долі через певний час після завершення основної дії (У. Самчук — "Гори говорять"). Іноді в епілогах порушуються філософські та морально-етичні проблеми (Л. Толстой — "Війна і мир").

Усі елементи сюжету використовуються у великих епічних творах. У малих епічних творах деякі елементи можуть бути відсутніми. Елементи сюжету не обов´язково йдуть у хронологічній послідовності. Твір може починатися і з кульмінації чи навіть розв´язки (новела В. Стефаника "Новина", роман М. Чернишевського "Що робити?").


загрузка...