Навігація
Посилання


Основи літературознавства

12.6. Художній метод


Художній метод (грец. methodos — шлях дослідження, спосіб викладу) — одна з наймолодших категорій у літературознавстві. Вона з´явилася у 20-30-х роках XX ст. Цей термін використовували російські символісти В. Брюсов, А. Бєлий. О. Соколов вважає, що метол зародився разом з мистецтвом. Питанням методу цікавився ще Арістотель. Він називав три типи мімезису:

1) наслідувати дійсність такою, якою вона є;

2) такою, як про неї думають чи говорять;

3) якою повинна бути.

Арістотель веде мову про різні методи творчості, але термін "метод" не вживає. Р. Декарт у філософському трактаті "Роздуми про метод" (1637 р.) виклав основні принципи раціоналізму: вимога строгої систематизації знань, вироблення канонів і правил, які регулюють пізнавальну діяльність людей.

Провідні вчені сходяться на думці, що художній метод — це загальні принципи відображення дійсності. "Немає твору мистецтва без художнього методу, як немає наукового дослідження без наукового методу". У теоретичних поглядах на художній метод бракує чіткості. Метол ототожнюють з напрямом, течією, стилем. В. Лесин і О. Пулинець під методом розуміють "сукупність основних принципів художнього відбору жиги них явищ, їх узагальнення, осмислення й ідейно-естетичної оцінки з позицій певного естетичного ідеалу, а також відповідних способів художнього відображення дійсності і втілення її в образах мистецтва". "Одні вчені, — зауважує Ю. Борєв, — визначають його як сукупність художніх прийомів і засобів; другі — як принципи естетичного відношення мистецтва до дійсності; треті — як систему світоглядних спрямовуючих творчості". Розмірковуючи над цими визначеннями, Ю. Борєв відзначає, що на формування методу впливають усі три фактори: "дійсність в її естетичному багатстві, світогляд в Його історичній та соціальній визначеності й художньо-розумовий матеріал, накопичений у попередні періоди".

Д. Наливайко вважає метод головним нервом напряму, категорією гносеологічною й аксіологічною. А. Ткаченко зауважує, що метод як категорія гносеологічна (пізнавальна) й аксіологічна (оцінна), "не конче повинен бути "головним нервом" напряму. Бодай тому, що мистецтво загалом і мистецтво слова зокрема, мають власні "нерви", які відрізняються від філософії, соціології, інших виявів людського раціо. Інша справа — наука (в тому числі — мистецтво та літературознавство), котра послуговується певними методами... аналізу, синтезу, прогнозу". На думку Є. Васильєва, кожен метод має напрями, "метод, як шлях художнього пізнання не обмежений часовими та географічними рамками, хоч і є історично зумовленими. Напрям же є спільністю митців на основі методу; він пов´язаний з певною добою та країною (країнами)"3. Відомі терміни "античний реалізм", "реалізм Відродження", "реалізм П

росвітництва" можна, вважає Є. Васильєв, застосовувати до реалізму як методу, якому, за спостереженням С. Петрова, властиві:

1) універсальність зображення людини;

2) соціальний і психологічний детермінізм;

3) історична точка зору на життя.

В історії літератури виділяють такі методи: бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, натуралізм, модернізм. Цікаво малює міні-портрети цих методів П. Сакулін. "Класицизм — струнка фігура воїна в гордій позі, з величною протягнутою рукою. Сентименталізм — ніжна, тендітна дівчина, сидить, підперши підборіддя рукою; на обличчі сумна задума, очі замріяно спрямовані вдалечінь: на віях виблискує нависла сльоза. Романтизм — красивий юнак у плащі й крислатому капелюсі; кучеряве волосся розвівається за вітром; зір, що палає від захвату, звернений до неба. Художній реалізм — зрілий чоловік із здоровим кольором обличчя, зі спокійним і вдумливим поглядом. Натуралізм — нечупарно одягнутий чоловік у картузі; волосся стоїть дибки, в руках — нотатник, на ремені висить кодак; неспокійно і критично озирається по сторонах. Символізм — нервова молода людина; сильно жестикулює; голосно і протяжно декламує вірші про метафізичну красу потойбічного світу".

"Категорію художнього методу, — зазначає Є. Васильєв, — необхідно сприймати не догматично та абстрактно... Художній метод —... живий, образний регулятор творчої діяльності. Методи не є усталеними формами. Вони співіснують, взаємопроникають, збагачують один одного. Різні художні методи поєднуються і в окремому літературному напрямі, і в індивідуальному стилі письменника".

Художні методи по-різному досліджують дійсність. Реалістичний метод надає перевагу раціональному, детермінованому підходу до світу перед чуттєво-інтуїтивним, спрямовує увагу на суспільне життя (проблеми економіки, політики, моралі, побуту). Романтичний зосереджує увагу на бажаному, належному, на ідеалі. Він надає перевагу чуттєво-інтуїтивному підходу до дійсності, використовуючи й раціональний.

Реалістичний і романтичний методи змальовують світ у різній послідовності. Реалістичний передусім матеріальний, наближаючись до духовного, романтичний — спершу духовний. Особливості цих методів добре розкрив Д. Чижевський, порівнюючи їх. Любов до простоти — ухил до ускладненості; нахил "до ясних, за певними приписами вибудуваних рамок або, навпаки, прагнення надати творові навмисне незакінченої, розірваної "вільної" форми; прагнення до прозорої ясності думки — нехтування ясністю, бо, мовляв, важливіша "глибина", хоч би вона читачеві і не завжди була до кінця зрозуміла"; прагнення виробити унормовану, нормалізовану, "чисту мову" — шукання своєрідної оригінальної мови, любов до мовних дивацтв, використання діалектизмів і жаргонів; прагнення дати найточніший вислів — намагання розкрити найбільшу повноту мовного вияву, хоч би це і не на користь творчості; "прагнення досягнути в загальному враження спокійної гармонії або, навпаки, напруження, руху, динаміки. Представники цих двох різних типів літературних стилів цінять не те саме: ясність або глибину, простоту або пишність, спокій або рух, закінченість у собі або безмежність перспектив, викінченість або прагнення та мінливість, сконцентрованість або різноманітність, традиційну канонічність або новизну і т. д. З одного боку, переважає ідеал спокійної урівноваженої краси, з іншого — краса не є єдиною естетичною цінністю літературного твору, поруч краси стоять інші цінності, та до естетичної сфери приймається навіть незугарне".

М. Моклиця до романтичних методів відносить бароко, сентименталізм, романтизм і неоромантизм, до реалістичних — античний реалізм, класицизм, просвітницький реалізм, критичний реалізм, натуралізм, соціалістичний реалізм. "Усі вони, — відзначає дослідниця, — різні, бо сформувалися у різні епохи, але споріднені між собою однаковими естетичними настановами: романтики всіх часів відтворюють свій внутрішній світ, і це для них головне (фантазія і уява спричиняє поширення умовних форм), реалісти всіх часів намагаються відтворити дійсність, тому підпорядковують мистецтво життю (у такому разі панують життєподібні або, використовуючи термін Арістотеля, міметичні, тобто наслідувальні форми у мистецтві). В епоху модернізму відбулося органічне з´єднання романтичного і реалістичного типу світосприйняття, коли суб´єкт, тобто митець, усвідомив себе як головний об´єкт для естетичного опанування".

Художні методи постійно чергуються, напрями народжуються лише раз, розвиваються і згодом назавжди припиняють своє існування.


загрузка...