Навігація
Посилання


Основи літературознавства

Розділ 13. Літературний напрям


Розділ 13. літературний напрям

13.1. Бароко

13.2. Класицизм

13.3. Сентименталізм

13.4. Романтизм

13.5. Реалізм

13.6. Натуралізм

13.7. Модернізм і його стильові течії

13.8. Авангардизм і його стильові течії

13.9. Соціалістичний реалізм

13.10. Постмодернізм

Літературний напрям — не конкретно-історичне втілення художнього методу. Напрям об´єднує митців на основі методу і подібних стильових особливостей. Автори "Літературознавчого словника-довідника" називають такі чинники літературного напряму:

1. Світоглядний... фундамент, який породжує певну концепцію дійсності, певний спосіб її пізнання, розуміння суспільно-історичних закономірностей, місця людини у суспільстві та Всесвіті. Сюди ж відносяться ідейні переконання, спрямовані па зміну наявних суспільних відносин, суспільні та моральні ідеали, згідно з якими оцінюється сучасність, а також погляди на роль і значення літературної творчості в житті суспільства, історичної епохи, людської культури в цілому.

2. Поетика як система більш-менш нормативних правил... Власне поетика зосереджує в собі всі специфічні художні особливості літературного напряму (на рівні стилю, композиції і т. ін.), визначає його літературну суть.

3. Спільність мотивів, тем, ідей, образів, сюжетних схем, що переважають у певному літературному напрямі...

4. Сукупність художніх засобів, регульованих поетикою літературного напряму. Це певні стильові, композиційні особливості, певні жанрові форми, що переважають у даному літературному напрямі, є характерними для творчості його представників".

Зміна напрямів виражає закономірності літературного процесу. Творчість багатьох письменників виходить за межі напрямів. В. Гюго починав свою творчість як класицист, а згодом перейшов на позиції романтизму. О. Пушкін, Т. Шевченко були і романтиками, і реалістами. Літературні напрями мають національні особливості.

Дотримуючись періодичності літературного процесу, запропонованої Д. Ч (іжевським, розглянемо розвиток художньої літератури в естетико-стильовій системі координат.

Окреме місце у літературному процесі займає фольклор — перша стадія художньої словесності. На основі фольклору сформувалася писемна література. М. Грушевський писав: "Хоч наша писана література не позбавлена творів високо цінних..., але все-таки в порівнянні з багатою усною словесністю наша писана традиція аж до останнього відродження XIX віку являється сорозмірно невеликим сегментом".

Фольклор за типом творчості має романтичний характер, він з´явився як протилежність міфології з її практичним реалістичним змістом. Писана література, що почалася як антитеза до фольклору, мала реалістичний зміст. До того ж у фольклорі домінує колективне творення, а письменство — індивідуальна творчість. Фольклорні зразки, поширюючись в усній формі, набували варіантності, у них зни

кали індивідуальні особливості, пов´язані з місцем і часом дії, зоставалося загальне, характерне для різних місць і часів, і всієї нації. У писаній літературі відображалося індивідуальне світосприйняття і світорозуміння, а у фольклорі — душа нації.

"Із-за вдосконалення, поширення писемної літератури (загальніше цивілізації), — відзначає В. Пахаренко, — фольклор невпинно слабне, згасає (спочатку на рівні творення, а тоді й па рівні поширення), його залишки деградують, переходять у т. зв. масову культуру, кітч. Цей сумний, хоч і неминучий, процес згасання фольклору спостерігаємо нині, зокрема, і в Україні".

У літературі українського середньовіччя Д. Чижевський виділяє монументальний (X) ст.) і орнаментальний (XII—XIII ст.) стилі. Монументальний стиль з´явився у той період, коли Київ був політичним, церковним і мистецьким центром Сходу Європи. У той час у літературно-релігійному світогляді утвердилася філософія християнського оптимізму. Монументальний стиль або рання готика характеризуються такими особливостями: зосередження уваги на змісті, простота композиції і синтаксису, обмеженість прикрашальних засобів. Особливості монументального стилю виразно постають з "Повісті врем´яних літ": короткі афористичні речення, ритмізація мови, використання усталених засобів при змалюванні подій, утвердження думки про самостійне історичне і політичне життя Руси. осуд чвар і здирниці ва князів, заклик до єдності усіх руських земель, відмова від язичництва, утвердження християнського світогляду. За типом творчості монументальний стиль - реалістичний. Окремі особливості монументального стилю є у літературі класицизму, бароко, соцреалізму.

Орнаментальний (лат. ornamentum — прикраса) стиль припадає па XII—XIII ст. Його особливості: багатотемність творів, мозаїчність композиції, наявність історичних екскурсів, ліричних відступів. У "Слові о полку Ігоревім" розповідь про сучасні події поєднується зі спогадами про минуле. Орнаментальний стиль використовує символічні образи, постійні епітети, гіперболи, складні синтаксичні конструкції. Про поразку Ігоря автор говорить символами: "Впали прапори Ігореві... Тут не вистачило кривавого вина, тут сміливі русичі закінчили учту: сватів напоїли, а самі полягли за землю Руську". Битва змальована як "учта", "посів", "жнива": "Чорна земля під копитами кістьми була засіяна, кров´ю полита, сумом зійшла на руську землю". Використовуючи гіперболу, автор створює напінфантастичну картину: князь Святослав, який переміг половців, нагадує космічну стихійну силу: "наступив на землю половецьку, притоптав могили та яруги, замутив річки та озера, висушив потоки та болота, а поганого Кобяка з лукомор´я від залізних великих полків половецьких, як вихор вирвав". Мова "Слова о полку Ігоревім" мелодійна, багата па асонанси та алітерації ("уже бо Сула не течет cеребреними струями"). Автор твору вдало відтворив настрої та переживання героїв.

За типом творчості монументальний стиль — реалістичний, а орнаментальний — романтичний.

Переходова доба (XlV—XVcm.) не дала оригінальних творів. Причиною були складні історичні умови нашого народу.

Ренесанс та реформація (XVI—XVH ст).

Ренесанс (франц. renaissance, лат. renascor — відроджуюсь) відновив античний ідеал краси, поставив у центр уваги всебічно розвинуту особистість. На місце властивого епосі середньовіччя геоцентризму прийшов антропоцентризм. Визначальне місце у мистецтві зайняв реалістичний тип творчості. Для стилю доби Відродження характерні гуманізм, наслідування античного мистецтва, звернення до життя простих людей, егоцентричний індивідуалізм, критика середньовіччя.

Батьківщиною Ренесансу стала Італія, згодом він поширився в Англії, Франції, Німеччині, Іспанії. З Відродженням пов´язана творчість Франческо Петрарки (1304—1374 pp.), Джованні Боккаччо (1313—1375 pp.), Данте Аліг´єрі (1265—1320 pp.), Леонардо да Вінчі (1452—1519 pp.), Франсуа Рабле (1494—1553 pp.), Мігеля де Сервантеса (1547—1616 pp.), Вільяма Шекспіра(1564—1616рр.).

Свого роду викликом Ренесансу з його раціоналізмом, егоцентричним індивідуалізмом, антропоцентризмом стала реформація з теоцентризмом, ідеологією християнства. Єдине, шо об´єднувало Ренесанс та реформацію — це критика середньовіччя і католицької церкви.

Ідеї Відродження в Україні почали утверджуватися в кінці XV ст. тими українцями, які навчалися в європейських вузах і прийняли католицьку віру. Вони обирали собі прізвиша-геоніми типу Русин, Роксолянин, декларуючи таким чином своє українство. Найвидатнішими поетами доби Відродження в Україні є Юрій Дрогобич (1450—1494 pp.), Павло Русин з Красна (1470—1517 pp.), Станіслав Роксолянин Оріховський (1513—1566 pp.). Найпомітніший слід в українській літературі епохи Відродження залишили твори Івана Вишенського.

На зміну Ренесансу у XVII ст. прийшла доба бароко.


загрузка...