Навігація
Посилання


Сюрреалізм (франц. surrealisme — надреалізм) — авангардистський напрям, який зародився у 20-х роках XX століття у Франції. Вперше термін "сюрреалізм" використав французький поет Гійом Аполлінер. Свою п´єсу "Груди Тирезія" (1918 р.) він називав "сюрреалістичною драмою". Стилю сюрреалізму передувала школа ідеореалізму, заснована французьким поетом Сен Полем Ру в 1893 році. Вона базувалася на філософії платонізму. Філософським підґрунтям сюрреалізму були інтуїтивізм А. Бергсона, психоаналіз . Фройда, аналітична психологія К.Ґ. Юнга.

Теоретиком сюрреалізму став англієць Андре Бретон, який з Філіппом Супо створив програмний твір сюрреалізму — "автоматичний" текст "Магнітні поля". У 1924 році А. Бретон опублікував "Маніфест сюрреалізму". За визначенням А. Бретона, сюрреалізм — "психічний автоматизм", що нехтує раціональністю, намагаючись вирватися з-під контролю розуму. Поет критикував реалізм, який вважав "ворожим будь-якому інтелектуальному та моральному пориву". Він заявляв, що шляхом осягнення реальності є підсвідоме, завдання сюрреалізму — відтворити потік свідомості, його предмет — асоціації, сни, уява, інтуїція (вміння розпізнавати істину на основі здогаду, пошуки прихованого від людського ока, невідомого, непізнаного, відтворення плину думок, не скутих логікою і законами розуму. На думку А. Бретона, розум, логіка, мораль сковують творчі можливості митця.

У розвитку сюрреалізму значну роль відіграв дадаїзм. Припинивши своє існування на початку 1920 року, він знайшов продовження у сюрреалізмі. Дадаїсти Бретон, Арагон, Тцара, Супо заклали фундамент сюрреалістичного напряму. Дадаїзм пропагував бунт, деструкцію, був антимистецтвом, сюрреалізм заявляв, що ставить за мету глибоко проникнути в суть життя, переробити його і змінити. Сюрреалісти прагнули створити нову художню реальність, реальнішу (надреальнішу) за існуючу засобами "автоматичного письма" з парадоксальним, випадковим зіткненням думок та образів. Вони вважали, що образ може з´явитися внаслідок зближення віддалених одна від одної реальностей і чим віддаленішими будуть ці реальності, тим сильнішим буде образ, тим більше буде в ньому "емоційної сили й поетичної реальності". Моделлю сюрреалістичного образу є "зустріч на операційному столі швейної машинки з парасолькою".

У сюрреалістичних картинах часто зустрічаються дивовижні скелети, поруч з ними - мікроскопічні постаті людей, на їх очах згорає розірване жіноче тіло, біля нього - кістки і черепи. Такий хворобливий світ художньої фантазії Сальвадора Далі, який ілюструє фройдівську філософію про приреченість людини на самотнє існування. Цей мотив провідний у творах М. Ернста, Е. Іонеско, С. Беккета. У них людина приречена, пригнічена, живе передчуттям смерті. Символом приреченості часто виступає "мертвий годинник", не здатний показувати час.

Поетика сюрреалізму вплинула на розвиток західного театрального мистецтва. Французький драматург і критик Антонен Арто створив театр жорстокості, суть якого — відмова від зображення дійсності. А. Арто вважав, що у театрі людина має подорожувати у світ позасвідомого, така подорож повинна переконати у безперспективності людського існування, даремності людських зусиль. У героїв творів А. Арто варварство, тяжіння до злочинів, канібалізм, еротичні фантазії є у прихованому внутрішньому світі людини.

"Стиль сюрреалізму, — відзначає Ю. Ковалів, — проіснував майже до кінця 60-х років XX століття, хоч його ознаки простежувались і пізніше, зокрема в українській літературі, розкриваючи її національну специфіку... Український сюрреалізм зорієнтований на освоєння архетипів міфологічної свідомості, відображених у фольклорі, до якого французькі сюрреалісти, за спостереженням Ю. Косача,... звернулися лише після Другої світової війни".

Сюрреалізм чи не найяскравіше представлений у творах Б.-І. Антонича. Він писав, що прагне замкнути в коло океанічну первинність, технізовану постприроду, спотворений людиною "зелений світ". У його віршах "Апокаліпсис", "Сурми останнього дня" — ускладнені образи, асоціативні зв´язки. Місто постає як приречена антиприрода. Кохання, яке у сільських умовах є окрасою життя, у місті перетворюється на "корчі болю й насолоди, людина тут виродніє і спотворюється". Прикметний з цього погляду вірш Б.-І. Антонича "Концерт з Меркурія":

Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста, в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну. На голови міщан злітають зорі, наче листя, у скорчах болю і багатства людський вир заснув. Бур´ян дахів, співуче зілля, міцний кущ — антени. На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль.

Червоні рани ламп повзуть по меблях і по стінах, холодне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль. .

Руда коханка в теплім ліжку і зоря в портфелі, старі перини, мокрі рожі і черва з книжок.

Сюрреалістичні елементи наявні у творах Галі Мазуренко, Емми Андієвської, Ю. Тарнавського, Б. Бойчука, Василя Барки, П. Тичини, В. Голобородька, М. Воробйова.


загрузка...