Навігація
Посилання


Основи літературознавства

13.8.5. Абстракціонізм


Абстракціонізм (лат. abstractio — віддалення) — авангардистська стильова течія, яка зародилася в образотворчому мистецтві, а згодом поширилася на всі види мистецтва. Засновником абстракціонізму був російський художник Василь Кандинський (1872—1944 рр.). У 1913 році художник К. Малевич заснував течію супрематизм (лат. supremus — найвищий, зверхній). У розвиток теорії і практики абстракціонізму значний внесок зробив нідерландський художник Піт Мондріан (1872—1944 рр.). Він вважав, що реальний світ є причиною болю, страху, страждань, цих негативних емоцій може позбавити людину абстракціонізм. Абстракціонізм для нього — своєрідний максималізований раціоналізм, який виключає емоційне ставлення до подій і явищ життя. Недоліком старого мистецтва Мондріан вважав захоплення матеріальними предметами і природою, закликав денатуралізувати мистецтво, звільнити його від матеріальності.

Характерними особливостями абстракціонізму є крайній суб´єктивізм, релігійний містицизм. Абстракціонізм опирався на філософію А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, 3. Фройда, К.Ґ. Юнга і А. Бергсона. Твори абстракціоністів — це нагромадження геометричних фігур і кольорових плям. К. Малевич використовував у своїх картинах два кольори — білий і чорний або один білий. У трактаті "Від Сезана до супрематизму" він писав, що глядачі повинні пристосовуватися до розуміння формалістичних творів. На його думку, "хто відчуває живопис, менше бачить предмет", людина, яка "бачить предмет", не здатна "відчувати живопис". В. Кандинський розшифрував кожен колір, білий вважав великим мовчанням, сірий — безнадійно нерухомим, зелений асоціювався у нього з товстою здоровою нерухомою коровою, жовтий — з духовним теплом. Таке тлумачення кольорів має суб´єктивний і умовний характер. Абстракціоністам не вдалося розробити систему загальновизнаного трактування кольорів і фігур.

Раціональними і переконливими є їх думки про синтез мистецтв, зокрема живопису і музики, поезії і живопису. Абстракціоністи основою творчого процесу вважали імпровізацію, яку ототожнювали зі спонтанністю і "вібраціями душі".

Про абстракціонізм у поезії можна судити із збірника "Ослиний хвіст і мішень" (М., 1913), який складають шумові і легатні вірші. У Шумових віршах — подвоєння і потроєння приголосних:

Счтрп трч ждрв

Смк гпр вчнц

Хд брн рвач

Шпрз Шкрц

Хрфд

Вб згж хнв

спржвчихлш

(А. Лотов)

У легатних віршах актуалізуються голосні:

А а а а а

Е е е е е

І і і і і

О о о о о

У у у у у

А Е І О

(Альдо Палацески)

Такого типу є вірші у творчому доробку футуриста М. Семенка:

Гк бк вк дк ик тк

Ру оро

О

?с?

Такі приклади подані у "Літературознавчій енциклопедії*" (т. 2), автор-укладач Ю.І. Ковалів.


загрузка...