Навігація
Посилання


Соціологія

Ідеї історичного кругообігу та лінійного розвитку історії


Класифікацію Макіавеллі спробував розвинути на свій кшталт італійський філософ-містик, поет та політичний діяч Т. Кампа-нелла (J568—1639), який стверджував, що варварство та цивілізація, віра та сумнів абсолютно збігаються з великими періодами небесних явищ, а це зайвий раз підтверджує, що історія людства замкнута на себе, як орбіти небесних тіл.

Цю ідею історичного кругообігу потім підхопив видатний італійський мислитель, один з фундаторів історизму Дж. Віко (1668— 1744). Згідно з Віко, історія має об´єктивний та провіденційний (від лат. providentia — провидіння; наперед визначений, фатальний; приписуваний провидінню, тобто божеству) характер, а всі нації розвиваються циклами, які включають три епохи. Перша епоха — божественна, коли ще немає держави і всім керують жерці. Друга епоха — героїчна, коли виникають аристократичні держави. Третя — власне людська епоха, коли з´являються демократичні республіки або представницькі монархії.

За словами відомого російського історика М. М. Стасюлевича (1826—1911), автора "Філософії історії у найголовніших її системах" (1908), Віко не тільки першим окреслив план ідеальної та вічної історії, вказавши у ній місце для кожної історичної нації, а й увів до гуманітарних наук той порівняльний метод, якому вони зобов´язані багатьма своїми успіхами.

До Віко причину історичного кругообігу шукали в природі речовинного світу, і деякі філософи (Кампанелла та ін.) висували припущення про зв´язок долі людства з розташуванням небесних тіл. Віко ж указав на природу власне людського духу як на головну причину історичного кругообертання.

Перше видання головного твору Віко "Засади нової науки про загальну природу націй" побачило світ 1725 p., друге — 1730 р. Третє видання, перероблене та доповнене, було надруковане 1744 p., вже після смерті автора. На той час у Франції починався широкий просвітницький рух.

Праця Віко зовсім не схожа на твори письменників доби Просвітництва. Можна погодитися з тими істориками, які зізнаються, що її дуже важко читати, оскільки Віко нерозбірливий у виразах, а його міркування про всесвітній потоп та вірогідність біблійних переказів виглядають дуже безпорадними.

У той час, коли Віко писав свою "Нову науку", у Франції відбувалася дуже жвава та напружена полеміка літераторів, відома під назвою "суперечки стародавніх та нових". Палкі прихильники раціоналістичної філософії Р. Декарта в особі Ш. Перро (1628—1703), автора трактату "Паралелі між стародавніми та новими щодо питань мистецтва та наук" (1688—1697), а також всесвітньо відомих казок

("Кіт у чоботях", "Попелюшка", "Синя борода" тощо), та французького письменника Бернара Ле.Бовьє де Фонтенеля (1657—1757) повстали проти беззаперечного авторитету античності з точки зору суворого раціоналізму. Порівнюючи Стародавню Грецію із сучасною їм Францією, вони заявляли, що перша схожа на глухе закуткове село, а її гомерівські герої — на брутальний простолюд.

На початок XVIII ст. ідея неперервного, лінійного розвитку цивілізації вже була у широкому вжитку у Франції та Англії. З цією ідеєю була нерозривно пов´язана критика всіх

попередніх форм суспільного життя, й передусім варварськи-героїчних, а по суті феодальних.

Якщо просвітники міркували з точки зору індивідуальної свідомості просвіченої особистості, то Віко оцінював історію з точки зору народу, який у своїй масі є недостатньо свідомим, не ширяє у хмарах, а займається своїми повсякденними практичними справами. Тому стародавні звичаї народів, їхні легенди, міфи слід оцінювати не за індивідуальними мірками, а за мірками народного життя загалом. За такого підходу людські почуття та розум виявляються однаковими у людей різних епох. Понад те, цивілізовані народи, досягнувши найвищих щаблів цивілізації, знову поринають у стан варварства, нічого не втрачаючи у своїй незмінній людській природі.

Звичайно, ідея кругообігу, яку обстоював Віко, сьогодні виглядає наївною, а проте вона має свої авторитетні модифікації у творах німецького філософа О. Шпенглера (1880—1936) та англійського історика А. Д. Тойнбі (1889-1975).


загрузка...