Навігація
Посилання


Соціологія

Дисциплінарна будова науки


Наукознавці слушно вважають, що серед численних напрямів у вивченні науки центральне місце посідає пошук організаційної специфіки наукової діяльності, оскільки розв´язання практичних завдань управління науково-технічним прогресом вимагає чітких уявлень про типи та характери організації керованих та керівних систем. Додаткового сенсу цьому пошукові надає прагнення отримати знання таких організаційних характеристик науки, які б сприяли взаємодії з іншими соціальними інституціями у колективному вирішенні суспільно важливих проблем. У зв´язку з цим особливого значення надають вивченню дисциплінарного рівня науки, оскільки найбільш плідні контакти між наукою та суспільством здійснюються саме на дисциплінарному рівні.

Поняття "наукова дисципліна" конкретизує уявлення про науку як соціальну інституцію. Дисциплінарність науки характеризує рівень її інституціоналізації.

Західні наукознавці (П. Вайнгарт, Т. Н. Кларк, Р. Уїтлі та ін.) у вивченні відмінностей між науковими дисциплінами спираються на уявлення про соціальні та когнітивні (пізнавальні) особливості наукових дисциплін. Ці особливості орієнтують нас на глибше розуміння механізму інституціоналізації науки.

Згідно з Уїтлі, когнітивна інституціоналізація характеризує ціннісну ієрархію дослідницьких методів, наукових понять, теорій, межу та специфіку предметної царини досліджень. Високий рівень інституціоналізації дає змогу передбачити дослідницьку поведінку вчених.

Соціальна інституціоналізація передбачає відповідний рівень упорядкованості відносин усередині організації, а також визначеність меж дослідницької діяльності та її предметної царини. Завдяки цьому науковим дослідженням надають статус дисциплін, санкціонують законність проблематики та справляють потужний вплив на розподіл ресурсів. Коротше кажучи, соціальна інституціоналізація — це виникнення та збереження формальних структур, які об´єднують членів когнітивної структури.

Зростання соціальної інституціоналізації наукової дисципліни сприяє повнішому вивченню взаємовідносин між вченими певної дослідницької галузі та формуванню груп солідарності всередині певної спеціалізованої діяльності. Проте слід ураховувати й деякі втрати від такої солідарності, яка обтяжена надмірною замкнутістю наукових колективів і догматизмом у обстоюванні сповідуваної наукової ідеології.

Необхідно брати до уваги й той факт, що у науці взаємозв´язок формального та неформального відіграє велику роль. Взаємини у переважній більшості наукових колективів мають формальний характер, що відображено в офіційних правилах та інструкціях. Але у кожному науковому колективі, як, утім, і в будь-якому іншому, виникають та існують неформальні взаємини. Цього не можна не враховувати при виробленні гнучких методів управління наукою.


загрузка...