Навігація
Посилання


Соціологія

Контент-аналіз, компонентний аналіз та побудова тезаурусів для соціологів


У всіх різновидах опитування населення важливим методом аналізу отриманих даних вважають контент-аналіз. Перевага його перед традиційними методами соціологічного аналізу полягає в тому, що враження дослідника-спостерігача, які залежать від його особистих якостей, замінено на більш стандартизовані та нейтральні процедури, які здебільшого передбачають вимірювання, тобто використання прийомів кількісного аналізу.

• Контент-аналіз вчені визначають як специфічну техніку дослідження, спрямовану на об´єктивне, систематичне та кількісне описання змісту повідомлення, яке відповідає цілям дослідника. У цьому разі під об´єктивністю розуміють аналіз, підпорядкований чітким правилам, які різним дослідникам, що працюють з одними й тими самими текстами, дають змогу отримувати однакові результати.

Систематичність передбачає впорядкування та розподіл змісту документа за відповідними категоріями (рубриками). Що стосується кількісного описання, то тут мають на увазі вимірюваність значущих елементів тексту, підраховування їхньої частоти.

За словами М. Гравитця, контент-аналіз, який виник як реакція на старий та надто суб´єктивний метод літературного аналізу типу літературної критики, від самого початку прагнув до використання чіткого кількісного методу.

Існує кілька типів контент-аналізу. Перший — пошуковий аналіз — пов´язаний з перевіркою певної гіпотези, мета якої точно сформульована, а результати піддаються кількісній оцінні. Якщо контент-аналіз застосовують до великої кількості даних без чітких гіпотез та без знання того, що являє собою сучасна лінгвістика тексту (дискурсу), то дослідник тільки марно витратить час та зусилля. Це цільовий аналіз, чітко сфокусований на предметі дослідження. Щоправда, у такому разі виникає небезпека, що до поля зору не потраплять істотні елементи, які він не передбачав.

Другим типом контент-аналізу є кількісний та якісний аналіз тексту. Якщо кількісний аналіз націлений на виявлення частоти окремих тем, слів або символів, що містяться у тексті, то якісний аналіз пов´язаний з фіксуванням нетривіальних висловлювань, мовних новацій, з розумінням цінності теми повідомлення.

Третім типом контент-аналізу є прямий та побічний аналіз тексту. Найчастіше вимірювання застосовують у прямій формі. Наприклад, порівнюють два різновиди пропаганди, реклами, а потім підраховують окремі теми, слова, символи. Побічний аналіз має справу з підтекстом, який також піддатиий кількісній оцінці (сюди належать недомовки, паузи, темп та ритм мовлення, вибір слів).

Четвертим типом контент-аналізу є структурний аналіз тексту. Тут головний наголос припадає на лінгвістику та аналіз дискурсу.

Гравитц виокремлює питання, на які мають бути дані відповіді за допомогою контент-аналізу. До цих питань належать: хто говорить? що говорить? як говорить? кому говорить? яким є результат мовленнєвої комунікації?

Оскільки контент-аналіз має справу з текстами, соціолог повинен уміти розчленовувати їх на головні складові частини. Тут йому на допомогу має прийти компонентний аналіз.

У 20—30-ті роки XX ст. у зв´язку з розвитком структуралістського мовознавства німецькі та швейцарські лінгвісти поставили на порядок денний питання про структуру та організацію

словника. Визнаним лідером у цьому напрямі лінгвістичних досліджень став Й. Трір (1894—1970), який відкрив нову фазу в історії семантики. Ідеї Тріра найбільш послідовно було розвинено Л. Вайсгербером

(1899—1985), який не тільки продовжив традицію, а й створив свою власну теорію "семантичних полів".

Поняття "семантичне поле" становить цілком певний інтерес для методологів наукового пізнання через те, що у своєрідній формі воскрешає лейбніцевську ідею створення універсального "словника" науки. Лейбніц намагався відшукати найпростіші та найфундаментальніші поняття, які є "першоцеглинками" всієї нашої мислительної системи та становлять свого роду "алфавіт" ("словник") понять.

Вже Трір окреслив відмінність між "лексичним" та "смисловим (поняттєвим)" полем. Так, згідно з його вченням, "смисл" лексеми є поняттєвою цариною всередині ширшого поняттєвого (смислового) поля. Відмітна особливість трірівської теорії полягає у такому: головні словники всіх мов мають апріорну неструктуровану субстанцію (фундамент) значення. Цю "субстанцію" Трір ототожнює з "реальністю" мовного світосприйняття. Кожна мова виражає реальність у свій власний спосіб, створюючи таким чином свій власний погляд на реальність та утверджуючи свою власну систему "понять" ("смислів").

Якими є структурні особливості "семантичного поля"?

Автори вчення про "семантичне поле"відзначають існування мережі (асоціації) зв´язків кожного слова, тобто значення окремого слова не має самостійного статусу, а цілком визначене зв´язками з іншими словами (зв´язками за формою, за значенням, за формою та значенням одночасно). Асоціативне поле слова — нестабільна, мінлива структура. Воно різне у кожного мовця, відмінне у різних соціальних групах, залежить від ситуації. Можливі розміри такого "поля" показали французькі лінгвісти, які дослідили асоціативне поле слова "chat" ("кіт") і показали, що воно нараховує близько 2000 термінів, які можуть бути зведені приблизно до 300 головних термінів.

До розряду структурних особливостей "семантичного поля" належить "валентність слів". Поняття "валентність слова" було введене до лінгвістики наприкінці 50-х років XX ст. за аналогією з хімічною валентністю. Іноді його уточнюють через поняття "кількість потенційних зв´язків слова". Потенційні зв´язки (валентність) дають слову змогу відносно швидко та легко входити до складу певних типів речень. Так, слово "різати" має дві валентності (різати "що"та різати "чим"). Урахування валентності відіграє велику роль у з´ясуванні механізму можливих семантичних змін, включаючи метафороутворення (порівняйте: "різати хліб" та "різати правду-матку в очі"). Порівняно з дієсловами валентність іменників виражена менш яскраво. До потенційних валентностей іменників належать їх зв´язки з іншими іменниками, а також з дієсловами та прикметниками. Поняття "валентність слова" ще більше уточнюють за допомогою лінгвістичного аналізу структури "семантичного поля", коли виокремлюють так звані парадигматичні (Й. Трір) та синтагматичні (В. Порциг) відношення, без яких не може бути створена задовільна теорія лексичної структури. Крім того, до дослідження цієї проблематики необхідно залучити поняття "контекст" і зважати на те, що неможливо дослідити словник будь-якої мови без урахування її граматичної структури.

Характеристику парадигматичних (від грецьк. paradeigma — приклад, зразок´, система форм одного й того самого слова, зокрема, наведена у вигляді таблиці) відношень здійснюють за допомогою технічного терміна "антиномія" (від грецьк. anti — проти (префікс, що позначає протилежність чому-небудь) + onyma — ім´я; слова, що належать до однієї смислової групи, але мають протилежні значення, наприклад, "твердий — м´який", "дорого — дешево", "хвороба — здоров´я"). Цей термін використовують, аби вказати на опозиційність значень між лексемами (наприклад, "високий — низький", "чоловічий — жіночий", "брат — сестра", "біжить — стоїть", "вперед — назад" тощо).

Зразком синтагматичних (від грецьк. syntagma — букв, щось поєднане; послідовність двох або більше мовних одиниць, з´єднаних певним типом зв´язку, наприклад, "веселий лісовик") відношень є відношення типу синтаксичних моделей (наприклад, "блакитний — небо" ("блакитне небо"), "білявий — волосся" ("біляве волосся" тощо).

Для соціологів певний інтерес становлять відношення гіпонімії (від грецьк. hypo — піду внизу + onyma — ім´я; парадигматичне відношення у семантичному полі), які поряд з антиномією (несумісністю) є найфундаментальнішими парадигматичними смисловими відношеннями. Термін "гіпонімія" створено за аналогією із "синонімією" та "антиномією". Хоча цей термін відносно новий, але його ідейний прототип має давню традицію. Наприклад, аналогом гіпонімії у логіці є включення одного класу до іншого. Відношення гіпонімії передбачає ієрархічну структуру словника та конкретних "семантичних полів" усередині цього словника.

• Подальшим розвитком методу структурного аналізу "семантичних полів" є компонентний аналіз, який становить цінність

для соціологів. Його логіко-філософськими витоками можна вважати традиційну теорію утворення абстракцій, яка сягає арістотелевої видородової ієрархії. Компонентний аналіз має свій прототип і в лейбніцевському поняттєвому "алфавіті", ідея якого стала засадовою для побудови так званих концептуальних (поняттєвих) словників. Одним з найранніших і добре відомих словників цього типу є "Тезаурус англійських слів та фраз" (1852) П. М. Роджета.

Засадовий принцип тезауруса (від грецьк. thesauros — запас, скарб, скарбниця´, словник, в якому показано семантичні відношення між лексичними одиницями), як відзначав сам Роджет у вступі до першого видання, полягає у класифікації слів та фраз мови не згідно зі звучанням їх або орфографією, але відповідно до їхнього значення.

З поняттєвим аналізом у дусі тезаурусів тісно пов´язаний компонентний аналіз. Цей зв´язок відображено у використанні логічного та теоретико-множинного підходів до семантики як науки про значення. Компонентний аналіз ґрунтовано на тезі, що значення кожної лексеми може бути проаналізоване в термінах множини більш загальних смислових компонентів (семантичних категорій, семантичних маркерів, семем тощо).

Компонентний підхід до семантики має тривалу історію у лінгвістиці, логіці та філософії. Він присутній у традиційних визначеннях виразів природної мови через поділ роду на види (наприклад, наука -" фізика) та видів на підвиди (наприклад, фізика -> механіка). Компонентний аналіз — це певна методика економного описання деяких семантичних відношень між лексичними одиницями, а також між реченнями, які їх містять. Прикладом семантичних компонентів є:

бик

загрузка...