Навігація
Посилання


Географія

4.4. Зовнішні сили, які змінюють поверхню Землі


В основі геологічних процесів лежать різні джерела енергії. Вони поділяються на зовнішні (екзогенні) та внутрішні (ендогенні). Гірські породи, які залягають на поверхні чи близько під поверхнею, піддаються дії сонячних променів, води, повітря, організмів. Діяльність будь-якого зовнішнього фактора включає процеси руйнування і знос порід (денудація) і відкладення матеріалу в пониженнях (акумуляція). Енергетичне джерело зовнішніх процесів знаходиться за межами нашої планети. Екзогенним процесам характерні дві головні особливості: вони підпорядковуються закону географічної зональності і мають зв´язок з типами морфоструктури. Особливо яскраво цей зв´язок проявляється втому, що широтна зональність у регіонах рівнинної морфоструктури у горах поступається місцем вертикальній поясності, коли зі збільшенням висоти один процес — річкова ерозія — змінюється іншим, наприклад, діяльністю льодовиків. До таких процесів належать вивітрювання, вітер, текучі й підземні води, дія моря, льоду, живих організмів.

4.4.1. Вивітрювання

Вивітрювання—процес механічного руйнування та хімічних змін гірських порідна земній поверхні чи близько під поверхнею під впливом коливання температури, повітря, води та організмів. Воно буває фізичне, хімічне та органічне. Фізичне вивітрювання виникає внаслідок коливання температури. Від частого нагрівання та охолодження гірські породи тріскаються, розпадаються на дрібні частини. Цьому сприяє також вода, що замерзає в тріщинах.

Хімічне вивітрювання полягає в руйнуванні й хімічній зміні складу гірських порід під впливом повітря, Його складових, води і розчинених у ній речовин.

Органічне вивітрювання — вивітрювання гірських порід, що відбувається під впливом життєдіяльності організмів.

Процеси вивітрювання відбуваються одночасно і взаємозв´язані, але залежно від фізико-географічних умов переважає той чи інший тип вивітрювання. Наприклад, варидних, високогірних і полярних областях — фізичне, у помірно вологих, вологих тропічних і субтропічних — хімічне вивітрювання.

Через вивітрювання підготовлені для перенесення уламки порід у першу чергу стають "жертвою" сили тяжіння. Процеси ці так і називаються — гравітаційні. Вони можуть бути швидкі там, де рельєф інтенсивно розчленований, де значні перепади висот і розвинуті круті схили. Це призводить до осипів, обвалів, зсувів. При різкому і великому зволоженні після тривалого посушливого періоду можуть виникати сильні грязево-кам´яні потоки — селі. Повільні гравітаційні процеси діють в основному на плоских, заліснених або задернованих схилах. Зовнішній їхній прояв майже непомітний, але спеціалістам відоме це повільне зміщення грунтових мас на схилах. Механізм його полягає в періодичній зміні об´єму зволожених частин — при замерзанні і таненні, розбуханні колоїдів і їх висиханні. Збільшуючись в об´ємі, частинки зміщуються вниз по схилу, а зменшуючись, на попереднє місце вже не повертаються. На рівнинах повільне зміщення ґрунту — один з найпоширеніших агентів денудації схилів.

4.4.2. Робота вітру

Вітер—повсюдний фактор на Землі. Однак найбільше його руйнівна і споруджуюча сила проявляється в пустелях. Там сухо, майже немає рослинност

і, багато пухких сипучих частин — продуктів інтенсивного фізичного вивітрювання, зумовленого різким коливанням температур протягом доби. Форми рельєфу, створені вітром, називаються еоловими (від імені грецького бога Еола — володаря вітрів). У кам´яних пустелях вітер не тільки видуває дрібні частинки, що утворюються внаслідок процесів руйнування. Вітропіщаний потік обточує скелі, надає їм чудернацької форм и, руйнує їх і вирівнює поверхню.

У піщаних пустелях вітер утворює бархани — горби серпоподібної форми, що перемішуються зі швидкістю до 5 м/год., а також пасма, пагорби та інші еолові форми, закріплені рослинністю. На узбережжі морів і рік денний бриз утворює піщані горби — дюни, наприклад, на узбережжі Біскайської затоки у Франції, на південному узбережжі Балтійського моря, де вони заросли сосновими лісами і вересом.

У розораних степових і напівпустельних районах з нестійким зволоженням часті пилові бурі, під час яких верхній шар грунту разом із насінням, інколи й посівами, що зійшли, зривається сильними вітрами і переноситься на десятки кілометрів і відкладається перед перешкодами або в пониженнях, де стихає сила вітру.

4.4.3. Робота текучих вод

Діяльність текучих вод — це головний зовнішній процес на земній поверхні. Він спостерігається практично повсюди, за винятком полярних районів і гір, що вкриті льодовиками; обмежений у пустелях. Від текучої води відбувається загальне зниження поверхні під впливом зносу грунту і гірських порід, утворюються так звані ерозійні форми рельєфу, такі як яри, балки, річкові долини, а також акумулятивні форми — конуси виносу балок і ярів, дельти рік.

Яри — витягнуті заглиблення, в яких круті не задерновані схили і зростаюча вершина. Створюються вони тимчасовими водотоками, їх утворенню, крім природних факторів (наявність схилів, легко розмивних грунтів, сильних опадів, швидкого сніготанення та ін.), сприяє також людина своєю нераціональною діяльністю (вирубка лісів, розорення схилів, особливо згори вниз та ін.).

Балки, на відміну від ярів, зупинили свій ріст. їхні схили менш круті, зайняті луками і лісами. Яружно-балковий рельєф характерний для Середньоруської, Приволзької та інших височин. Він є на Великих рівнинах у США, на плато Ордос у Китаї та ін. Яри та балки створюють труднощі для сільськогосподарського освоєння території, дорожного та інших видів будівництва, знижують рівень грунтових вод, зумовлюють інші негативні наслідки.

У горах велику руйнівну силу мають грязе-каменні потоки, що називаються селями. Вміст твердого матеріалу в них може досягати 75 % загальної маси потоку. Селі переміщують до підніжжя гір значну кількість уламкового матеріалу. Із селями пов´язані катастрофічні руйнування поселень, доріг, гребель.

Велику руйнівну роботу як у горах, так і на рівнинах чинять ріки. В міжгірних долинах і тектонічних розломах вони утворюють глибокі вузькі річкові долини з крутими схилами типу ущелин, на яких розвиваються різні схилові процеси, що знижують гори. На рівнинах ріки підмивають схили і розширюють долини до десятків кілометрів. На відміну від гірських рік у них є заплава. Схили річкових долин на рівнинах переважно мають надзаплавні тераси — колишні заплави, що свідчать про періодичне врізання рік. Заплави і русла рік виступають тими рівнями, до яких "прив´язані" яри і балки. Тому зниження цих рівнів зумовлює збільшення і врізання ярів, збільшення крутизни прилеглих до них схилів, змивів ґрунтів та ін.

Поверхневі текучі води протягом довгого геологічного часу можуть бути причиною сильних руйнувань у горах і на рівнинах.


4.4.4. Робота льодовиків

Значне руйнування в горах і на рівнинах спричиняють льодовики. Вони займають близько 11 % суші. Понад 98 % сучасного зледеніння припадає на покривні льодовики Антарктиди, Гренландії і полярних островів, і тільки близько 2 % — на гірські льодовики. Потужність покривних льодовиків до 2—Зкм і більше. В горах льодовики займають плоскі вершини, зниження на схилах і міжгірські долини. Долинні льодовики віддаляють від гір усе те, що зсувається на їхню поверхню зі схилів, і те, що вони виорюють, просуваючись підлідним ложем. Несортований суглинок і супісок з валунами, так звана морена, транспортується льодовиком, тоді відкладається біля його краю, а потім ріками, які тут починаються, виноситься до підніжжя гір.

Підчас максимального четвертинного зледеніння площа льодовиків на рівнинах була втричі більша, ніж тепер, а гірські льодовики у субполярних і помірних широтах опускались до підніжжя гір.

Підчас четвертинних зледенінь центрами і регіонами льодовикового зносу були Скандинавські гори, Полярний Урал, північ Скелястих гір, а також височини Кольського півострова, Карелії, півострова Лабрадор та ін. Тут трапляються відшліфовані льодовиком виступи твердих кристалічних порід у вигляді горбів, які називаються баранячими лобами, продовгуваті за напрямком просування льодовика котловини та ін. Південніше, на віддалі 1000—2000 км від центрів зледеніння, розмішуються ділянки льодовикових наносів у вигляді горбистих і грялових нагромаджень, що збереглися до теперішнього часу. Отже, на рівнинах покревні льодовики здійснювали не тільки руйнівну, а й корисну роботу.


загрузка...