Навігація
Посилання


Географія

6.4. Суходіл в океані


Рельеф дна Світового океану — поверхня дна океану, розвинута в межах різних типів земної кори: континентального, перехідного та океанічного. Основні структурні елементи цього рельєфу: а) рівнина підводної окраїни материків та великих островів (континентальний шельф); б) материковий схил; в) материкове підніжжя; г) ложе океану із серединно-океанічними і складчасто-бриловими хребтами, океанічними валами, підвищеннями і плато.

Континентальний шельф має порівняно рівну і плоску поверхню з кутом нахилу меншим, ніж один градус. Вона положисто тягнеться до глибини 200 м. Ширина шельфу різна — від 1 до 1500 км.

Материковий схил тягнеться в середньому до глибини не менш як 2000 м. Нахил поверхні схилу збільшується до 4—7°, а іноді і значно більше. Характеризується різким розчленуванням рельєфу: наявністю частих і глибоких каньйонів, терас, зсувів. Підводні каньйони починаються здебільшого на зовнішньому шельфі. Багато з них є продовженням наземних річкових долин: Конго, Нігеру, Амазонки, Міссісіпі, Колумбії, Колорадо.

Деякі каньйони проходять дном океанів, не маючи початку на шельфі; їх називають серединно-океанічними. За розмірами вони найрізноманітніші. Наприклад, в Північній Атлантиці Північно-Західний проходить від Девісової протоки до паралелі 40° пн. ш. і простягається на 3200 км, огинаючи континентальний схил Північної Америки. Його ширина від 2 до 9 км, а глибина врізу досягає 200 м.

Материкове підніжжя — це межа перехідної та океанічної земної кори, де відкладається потужна товща пухких порід. Воно являє собою слабо нахилену рівнину.

Ложе океану займає найнижчий рівень земної поверхні — від 4000 до 5000—6000 м глибини між материковим підніжжям та серединно-океанічними хребтами. Ложе складене земною корою океанічного типу і характеризується слабкими вертикальними рухами. Поряд з плоскими ділянками на ньому трапляються підводні хребти, обширні підняття — плато, пороги, що тягнуться від одного берега океану до іншого.

Серединно-океанічні хребти — це вели підводні гірські споруди, здебільшого посередині океанів. Вони складаються з кількох подовжніх пасом. У них зустрічаються числен поперечні розломи, з якими також пов´язані глибокі підводні каньйони. Найбільші хребти — Середин но-Атлантичний і Східно-Тихі океанський. Серединно-Атлантичний хребет простягається на 20 000 км від островів Шпіц бергену до Антарктиди. На південь від Африки він з´єднується з Африкансько-Антарктичним хребтом і переходить у Західно-Індійський хребет, який у середній частині океану називається Центральним Індійським. Далі Цент рольний Індійський хребет через Австрало-Антарктичне підняття переходить у Південно-Тихоокеанське підняття, а останнє — у Східно-Тихоокеанське.

У рельєфі океанічного дна є також вулканічні конуси, великі улоговини. На великих підняттях океанічного дна розмішено багате вулканічних гір,

які виступають на поверхню групами островів. Це, наприклад, Маршалові. Гавайські, Полінезійські, Алеутські, Курильські острови.

На дні океанів багато плоских або слабо нахилених частин дна океанів, відокремлених віл улоговин виступами. Вони називаються плато. Від шельфів вони відрізняються тим, що знаходяться на глибині від 1 до 2 км та більше. Наприклад, Фолклендське плато на схід від Фолклендських островів.

Острови — невеликі (в порівнянні з материками) ділянки суші, з усіх боків оточені водою. На Землі декілька тисяч островів. Зустрічаються поодинокі острови, групи островів (архіпелаги) і ланцюжкові. Є острови морські, океанічні, річкові та озерні. За походженням вони бувають материкові й самостійні (вулканічні й коралові).

Материкові острови — ділянки суші, відокремлені від материка в результаті опускання суші. Вони розміщені на підводній основі материків (Гренландія, Нова Гвінея, Нова Зеландія, Великобританія, Нова Земля).

Вулканічні острови — острови, які виникли внаслідок вулканічних вивержень на дні океанів і морів. Вулканічні острови невеликі, часто вони піднімаються на значну висоту над водою і мають форму вулкана. Вулканічні острови розташовані групами, утворюючи ланцюжки гір (Курильські, Гавайські).

Коралові острови утворюються будовами коралових поліпів. Коралові поліпи живуть великими скупченнями на глибині до 50 м. Прикріплюючись до твердого дна моря, вони наростають зверху, поширюються в ширину. Утворюють витягнуті в довжину рифи і невеликі низовинні острови кільцеподібної форми — атоли. Коралові поліпи можуть жити в океанічній воді з температурою не нижче +20 °С, тому коралові острови зустрічаються лише в морях жаркого поясу, між 30° пн. ш. і 30° пд. ш. (Великий Бар´єрний риф).

До найбільших островів належать: Гренландія (2176 тис. км2), Нова Гвінея (829 тис. км2), Калімантан (734 тис. км2), Мадагаскар (590 тис. км2).

Півострови—ділянки суші, оточені з трьох боків водою, а з четвертого сполучені з сушею. Півострови утворюються головним чином під впливом тектонічних рухів земної кори, що спричиняють опускання окремих ділянок суші або підняття окремих частин морського дна. Невеликі півострови утворюються внаслідок акумуляції пухкого матеріалу. Найбільший півострів на Землі — Аравійський — розмішений у Південно-Західній Азії. Більш як на 1000 км врізається в Індійський океан півострів Індостан. На північному заході Європи є Скандинавський півострів.


загрузка...