Навігація
Посилання


Географія

32. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ОХОРОНА


Для глибшого опанування цього матеріалу радимо читати такі книги і документи.

Географічна енциклопедія України: В 3 т. / Ред. кол. О.М. Маринич та ін. — К.: Рад. енцикл., 1989-1993.

Заповідники і національні природні парки України. - К: Вища шк., 1999.

Червона книга України. Рослинний світ. — К.: Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 1996.

Червона книга України. Тваринний світ. — К.: Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 1994.

Акти законодавства України з охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів: Закон України про охорону навколишнього середовища (25.,06..91);

Закон України про природно-заповідний фонд України (16.06.92);

Закон України про охорону атмосферного повітря (16.10.92);

Закон України про тваринний світ (13.12.2002); Лісовий кодекс України (21.01.94); Кодекс України про надра (22.09.94); Водний кодекс України (06.06.95); Закон України про екологічну експертизу (09.02.95);

Закон України про меліорацію земель (14.01,2000);

Закон України про загальнодержавну програму формування національної економічної мережі України на 2000-2015роки (21.04.2000);

Земельний кодекс України (25.10.2001);

Закон України про Генеральну схему планування території України (07.02.2002);

Закон України про охорону земель (19.06.2003).


32.1. Вплив господарської діяльності на природні умови і природні ресурси

Під впливом господарської діяльності відбуваються зміни природних компонентів ландшафтів: рельєфу—в процесі вирівнювання поверхні під час будівництва доріг, міст, добування корисних копалин у шахтах, кар´єрах тощо; ґрунтів — у процесі зміни їхньої структури і хімічного складу внаслідок оранки і впрошування сільськогосподарських культур, внесення органічних і мінеральних добрив, спровокованої землеробством водної та вітрової ерозії, площинного змиву, механічного впливу сільськогосподарської техніки; рослинності ~у процесі зміни її видового складу під час розорювання степів, луків, лісокористування; під час заміни природних рослинних угруповань культурними (поля, сади, ліси, виноградники), створення протиерозійних лісонасаджень на ерозованих землях, придорожніх насаджень, полезахисних лісосмуг у степових і сухо-степових ландшафтах, використання культурних пасовищ, садів, виноградників; тваринного світу — внаслідок збіднення його видового складу через надмірну промислову експлуатацію, зміну екологічних умов (ліквідацію екологічних ніш, порушення харчових ланцюгів та ін.); гідрологічного режиму—шляхом зарегулювання поверхневого стоку, створення ставків і водосховищ, перерозподілу річкового стоку, відгороджений лиманів від основних акваторій та ін.; клімату і мікроклімату — шляхом активного впливу на хмари, зміни характеру діяльності поверхні (площ заселення, забудови, співвідношення площі суші і водних поверхонь) та ін.

Природні умови і природні ресурси України змінюються під впливом різних видів природокористування: агропромислового, особливо землеробського, промислового, гірничодобувн

ого, містобудівного, водогосподарського і гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного.

Землеробський вплив на ландшафти України найбільший за площею, саме ним зумовлені докорінні перетворення природних ландшафтів. На їхньому місці в процесі сільськогосподарського природокористування сформувалися агроландшафтні комплекси (природно-землеробські, природно-меліоративні, природно-пасовиські). На сільськогосподарське користування припадає 71,2 % земельного фонду держави; лісостепові і степові ландшафти розорані на 75—85 %. У міщанолісовій зоні України орні землі займають біля 40 % земельного фонду, порівняно мало їх у гірських районах: Українських Карпатах —16,8 %, в Кримських горах — 21,4% земельного фонду. В степових ландшафтах при екстенсивній технології землеробства втрати гумусу за останні 20 років становили 1,5—2,5 % в орному шарі. Але особливо розораними стали лісостепова і степова зони, де частка орних земель надушу населення зменшилась і становить 0,68 га/осіб. На орних землях розвивається водна і вітрова ерозія, що супроводжується змивом гумусового горизонту, видуванням, засипанням озимих культур, садів, виноградників, лісосмуг, каналів, доріг. Водна ерозія проявляється на площі 12 млн.га. Щорічно до 3 тис. га земель руйнується ярами.

Найбільший землеробський вплив відбувається через агротехніку і меліорацію, що виявляється в зниженні (підвищенні) рівня ґрунтових вод, тривалому поливі, вапнуванні, глибокому обробітку і піскуванні земель, впровадженні контурної чи смугової системи землеробства, створенні острівних і лінійних лісових насаджень. Вплив осушувальних меліорацій помітний у зоні мішаних лісів, західноукраїнському природному лісовому краю, долинних комплексах північної частини лісостепу. Тут осушувальна меліорація поєднується з хімічними, фітомеліоративними, культурно-технічними заходами. В лісостепових і степових ландшафтах України зрошення регулює їхній воднотепловий і сольовий режим. Проявляються супутні несприятливі процеси (підйом легкорозчинних солей, просадки, підтоплення). Лісомеліоративними заходами охоплені практично всі еродовані землі, створені полезахисні, прияружні й прибалкові лісосмуги, заліснені схили пасовищ, гірські й височинні схили, проведені суцільні й кулісне заліснення пісків, території вздовж каналів, навколо водойм. Проте меліоративні заходи мають оптимізуюче значення. Так, переосушення земель у зоні мішаних лісів є причиною зниження рівня ґрунтових вод на прилягаючих до меліоративних систем територіях, негативних змін гідрологічного режиму, обміління річок та озер.

У степовій зоні зрошувальні меліорації супроводжуються вторинним засоленням родючих земель, їх підтопленням і заболочуванням при надмірних поливах. Неправильне застосування мінеральних добрив та отрутохімікатів порушує природний колообіг речовин, погіршує якість сільськогосподарської продукції. При недосконалій технології обробітку ґрунту і внесенні добрив рослини здатні засвоювати лише 50 % їхньої кількості, решта змивається поверхневим стоком, потрапляє в підземні і поверхневі води, спричиняє їх підвищену мінералізацію. Отрутохімікати, що використовуються при вирощуванні сільськогосподарських культур, у більшості токсичні для живих організмів, шкідливі для здоров´я людей. Потенціальним джерелом забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод, повітря є пестициди. Вони можуть бути причиною патологічних змін у людському організмі.

Помітний вплив на довкілля мають тваринницькі комплекси з великою кількістю худоби, птиці на невеликих площах. При недосконалій технології зберігання відходів тваринницьких ферм вони потрапляють разом із стічними водами в річки, озера, грунти, суттєво погіршують їхню якість.

Отже, сільськогосподарський вплив на природні умови відбувається через недосконале землеробство, не завжди правильну організацію меліоративних заходів, технологію застосування мінеральних добрив, засобів боротьби зі шкідниками. Загальним екологічно негативним чинником залишається найбільша порівняно з іншими країнами площа орних земель серед сільськогосподарських угідь.

Відчутний вплив на природні умови мають промислові підприємства, будівництво та експлуатація електростанцій, видобуток корисних копалин та ін. Результатом цього впливу є насамперед хімічне забруднення, на яке припадає більше 80 % усього обсягу забруднень довкілля. При цьому основний забруднювач — підприємства паливно-енергетичного комплексу, металургії, хімічної промисловості, машинобудування, військово-промислового комплексу, промисловості будівельних матеріалів, харчової промисловості, комунального господарства, транспорту.

Підприємства паливно-енергетичного комплексу, розмішені в промислових центрах, містах, мають велику концентрацію в окремих регіонах України. Близько 70 % електроенергії виробляється на ТЕЦ, розмішених у великих містах і промислових центрах. З цим пов´язані забруднення повітря великих міст діоксидами азоту, оксидами вуглецю. їх середньорічний вміст у містах Донецьку, Горлівці, Дніпродзержинську, Запоріжжі, Єнакієвому, Києві, Кривому Розі, Львові, Макіївці, Одесі, Севастополі у два і більше разів перевищують гранично допустимі концентрації. Серед викидів теплової енергетики основними є сірчаний ангідрид — 63 %, оксид азоту — 33 %, тверді частки — 30 %.

Вплив металургійного виробництва на природні умови і стан навколишнього середовища найвідчутішний у районах його високої концентрації в поєднанні з гірничо-видобувними і збагачувальними підприємствами. Тут спостерігається техногенне перевантаження довкілля. Таким є, наприклад, Донецько-При-дніпровський регіон, в якому до 5 тисяч металургійних, хімічних, енергетичних, машинобудівних, гірничорудних та інших промислових підприємств. Тут в атмосферу потрапляє понад 70 % оксиду вуглецю, азоту, вуглеводнів, сірчистого ангідриду. Саме тому Донецько-Придніпровський регіон найбільш забруднений в Україні. Це, зокрема, такі міста — Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Дніпропетровськ, Алчевськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Краматорськ, Запоріжжя, Луганськ, Маріуполь, в яких рівень забруднення перевищує середній В Україні. В атмосферних водах і сніговому покриві цього регіону виявлені сульфати, нітрати, азот, хлор, гідрокарбонати натрію, калію, кальцію, магнію. Металургійне виробництво впливає на якість поверхневих і підземних вод, побутове і промислове водозабезпечення, оскільки чорна металургія—основний забруднювач вод фенолами та нафтопродуктами.

Підприємства хімічної промисловості викидають в атмосферу сірчистий ангідрид, оксиди азоту, вуглеводні і летючі органічні сполуки та ін. Біля родовищ сірки, калійної та кам´яної солей на Донбасі та в Прикарпатті розташовані гірничо-хімічні підприємства, що забруднюють навколишнє середовище. Це стосується також хімічних виробництв, що використовують ропу Сивашу для виготовлення мінеральних добрив, сірчаної кислоти, отрутохімікатів. Природне середовище забруднюється в районах виробництва азотних і фосфатних добрив (Донбас) та районах їх застосування (Вінницька, Сумська, Одеська та інші області).

Істотно погіршують природне середовище підприємства машинобудівного комплексу в Донбасі і Придніпров´ї, зокрема в містах Донецьку, Дніпропетровську, Кривому Розі, Краматорську, Маріуполі та ін. Викидами в атмосферу та забрудненням стічних вод небезпечними для людини канцерогенними речовинами забруднюють атмосферу підприємства електротехнічної промисловості, верстато- і приладобудування, транспортних засобів та ін.

Природне середовище погіршується в районах військово-промислового комплексу, військових частин, особливо в районах Причорномор´я, Криму, в акваторії Чорного моря, місцях базування і великої концентрації ракетних, авіаційних і танкових та інших військових частин. Вдумаймося лише в таке: вміст нафтопродуктів у севастопольській бухті у 180 разів більший за їх гранично допустиму концентрацію, а Чорноморський флот скидає в море 9 тис. м3 неочищених стоків за добу! В окремих районах навколишнє середовище і люди потерпають від забруднення ґрунтів і ґрунтових вод, питної води гасом. Іноді навколо аеродромів і пунктів зберігання авіа пального утворюються нові "родовища" цього пального (Біла Церква, Васильків, Узин, Дубно, Велика Круча, Озерне, Чугуїв), забруднюються криниці, ґрунти, рослинність. Негативний вплив на здоров´я людей має випромінювання від потужних радіолокаційних станцій. Під час навчань, військових маневрів змінюються ландшафти, відведені під полігони, стрільбища, навчальні центри, танкодроми та ін.

Рельєф,Ґрунти, рослинність, ґрунтові води, атмосферне повітря погіршуються під впливом видобуванням будівельних матеріалів. Загальні запаси корисних копалин, що є сировиною для будівельних матеріалів, оцінюються в 284,9 млн. м2. У місцях знаходження сировини працюють заводи з виробництва цементу в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та інших областях, у великих містах. Підприємства цементної промисловості забруднюють навколишнє середовище пилом, оксидами азоту,сірчистим ангідридом, при цьому вміст пилу в повітрі перевищує граничнодопустимі концентрації в 5— 10 разів. Ландшафти руйнуються в місцях видобування гранітів,діабазів,лабрадоритів, бутового каменю, щебеню, піску, глини у Житомирській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та інших областях. Недосконала технологія виробництва цегли, шиферу, керамзиту та інших будівельних матеріалів значно погіршує стан довкілля.

Сформована в Україні система міських та сільських населених пунктів робить значний містобудівельний вплив на ландшафти, довкілля. Створення міст су проводжується докорінним перетворенням природних ландшафтів, забрудненням атмосфери викидами промислових і комунальних підприємств, зміною якості поверхневих і підземних вод, що використовуються для промислових і побутових потреб. Важливою є і та обставина, що в Україні площа, зайнята населеними пунктами, промисловою і транспортною забудовою, становить більше 5 % її території. В ході будівельних робіт утворюються позитивні та засипаються від´ємні форми рельєфу, намивається ґрунтова маса на будівельні майданчики. Під час міської забудови змінюється грунтовий і рослинний покрив, умови поверхневого стоку води, мікроклімат. При міському і шляховому будівництві можуть активізуватися ерозійні та зсувні процеси. Це викликає потребу в захисних заходах: створення підпірних стінок, пологих задернованих схилів, лісових насаджень та ін.

Комунальне господарство є також одним із чинників, що впливають на стан довкілля і здоров´я людей. Хоч ним забезпечується збирання побутових відходів та утилізація їх, прибирання та озеленення міст, контроль водно-каналізаційної мережі, проте екологічний стан довкілля погіршується там, де складаються побутові відходи. Вони розкладаються під впливом природних чинників, і токсичні інгредієнти надходять у поверхневі та грунтові води, повітря, забруднюють грунти. Найпоширенішим методом переробки побутових відходів досі залишається спалювання, внаслідок чого повітря забруднюється шкідливими речовинами. В економічно розвинутих країнах застосовуються технології комплексної переробки відходів, що не тільки зменшує негативний вплив на довкілля, а й дає економічний прибуток і змогу зберігати цінні природні ресурси. Однією з найважливіших проблем є очищення побутових та промислових скидів у водойми. Щорічно у водні об´єкти їх надходить 3,9 млрд м3, у тому числі в комунальному господарстві — 2, і млрд м3, що становить 54 % від загального обсягу. На жаль, існуючі методи забезпечують очищення стоків на 95—96 %. Однак цього часто не досить. Підвищення ступеня очищення до 99—99,5 % різко збільшує вартість очисних споруд. Прикро, але в більшості галузей промисловості вартість очисних споруд становить від 5до 30% вартості обладнання і споруд. За даними спостережень, найбільше стічних вод без очищення скидають такі міста, як Маріуполь — 253,8 мли м3, Запоріжжя — 65,0 млн. м3, Київ — 29,0 млн. м3. У Дніпропетровську щороку скидають 188 млн. м забруднених стоків. З ними до Дніпра надходить 7,8 тис. т органічних речовин, 417 т нафтопродуктів, 7 тис. т завислих речовин, а також великі обсяги фосфору, амонійного азоту, заліза. Це спостерігається в усіх великих містах нашої держави.

На стан довкілля в Україні великий вплив має транспорт. За статистичними даними, до 60—70 % від загального обсягу викидів в атмосферу великих міст становлять викиди автотранспорту. Так, в Україні понад 1 млн.вантажних і 2,5 млн.легкових автомобілів. Кожний із них споживає щороку від 12 до 30 т високооктанового бензину переважно російського виробництва, де ще й досі, на відміну від європейських країн, для виготовлення автомобільного пального застосовується тетростилевинець. Етиленуванню підлягають майже 75 % автомобільних бензинів, а вміст свинцю досягає 0,36 г/л (у Великобританії та ФРН — 0,15 г/л, в США — 0,013 г/л). Вміст сірки в дизельному пальному російського та вітчизняного виробництва 0,5 % (у США—0,05 %). Додамо також, що при спалюванні І т дизельного пального надходить у атмосферне повітря 16— 18 кг сажі.

Залізничний транспорт екологічно чистіший, особливо при використанні електричної тяги.

Значний техногенний вплив може бути під час аварій, коли в навколишнє середовище одночасно надходить багато токсичних речовин.

Водний транспорт загрожує довкіллю при недотримуванні технології перевезення екологічно небезпечних речовин. Так, аварія танкера здатна призвести до екологічної кризи на значній акваторії та узбережжі. Значну небезпеку становлять судна з ядерними енергетичними установками. Щодо авіатранспорту, то найбільшу небезпеку становлять військові літаки і системи наземного обслуговування їх. Залишки авіаційного палива з токсичними домішками потрапляють у ґрунті грунтові води. Нафтопроводи та газопроводи, що протяглися на всій території України, екологічно потенційно небезпечні, особливо при аваріях на них.

Водне господарство впливає на ландшафти створенням водосховищ, будівництвом каналів, меліоративних зрошувальних та осушувальних систем. Завдяки цьому зарегульовується річковий стік, перерозподіляються водні ресурси, покращуються умови вирощування сільськогосподарських культур. В Україні осушені землі займають 2,9 млн.га, а зрошувані —" 2,3 млн.га. Багато зрошуваних земель у Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим, а осушених — у Київській, Житомирській, Рівненській, Волинській, Львівській. У зоні мішаних лісів потрібно запобігати переосушенню торфовищ, боліт двобічним регулюванням рівня ґрунтових вод, водним режимом на полях. На зрошуваних масивах слід не допускати вторинного засолення земель, виконуючи дренажні заходи, нормуючи полив залежно від стану ґрунтів і вирощуваних культур.

Водогосподарський, гідро- і теплоенергетичний вплив проявляється не тільки в зміні природних комплексів (появі нових водосховищ, каналів, просадкових озер, водойм з улоговинами техногенного походження, зміні гідролого-гідрохімічногорежиму водойм, спрямленні русел, створенні захисних гребель та ін.), а й зачіпає стан природного середовища великих природно-господарських регіонів. Так, водосховищами Дніпровського каскаду затоплено до 690 тис. га, і до 30 % їхньої площі — це мілководдя з глибинами до 2,0 м; гідроекологічні умови водосховищ несприятливі.

Лісомеліоративний вплив на ландшафти проявляється на еродованих територіях (орних землях, пасовищах), уздовж доріг і каналів, на піщаних масивах, гірських і височинних схилах, навколо населених пунктів.

Лісогосподарський вплив здійснюється при догляді за лісом, експлуатації лісових масивів, суцільному чи вибірковому вирубуванні лісу. Загальні запаси деревини в лісах України оцінюються в 1240 млн.м3 а щорічно вирубується її 6 млн.м3. Створюються лісокультурні ландшафти, приміські лісові ландшафти, лісопарки. Ефективним було заліснення піщаних Олешківських арен, які тягнуться від Каховки до Чорного моря. Завдяки цьому Олешшя перестало бути піщаною пустелею: цей район став придатним для вирощування садів і виноградників. Комплексне використання лісових ресурсів базується на покращенні породного складу і вікової структури лісів, посиленні їхніх природоохоронних і захисних функцій, збільшенні площ природоохоронних об´єктів.

32.2. Геоекоситуація в Україні

Екологічне становище території України оцінюється як кризове. Екологічна ситуація в Україні продовжує погіршуватися внаслідок техногенного впливу на довкілля. Це є наслідком тривалої господарської діяльності, яка здійснювалася без врахування екологічних ви* мог В Україні розвивалися переважно сировинно-видобувні галузі промисловості, які екологічно небезпечні. Територіальна організація промислового виробництва, його технологія залишилися недосконалими. Землеробська освоєність і розораність сільськогосподарських угідь в Україні найбільша порівняно з розвиненими країнами світу. Співвідношення між площами орних земель, луків, лісів, водних поверхонь, заповідних об´єктів не пов´язане з ландшафтними особливостями природних зон. Дуже забруднені річки, озера, водосховища, моря, підземні води, атмосферне повітря, ґрунти, збіднюються рослинний покрив і тваринний світ, ландшафти.

З екологічною ситуацією тісно пов´язано входження України в демографічну кризу. Про це свідчить той факт, що з 1991 р. у нас вперше зафіксовано перевищення смертності над народжуваністю. А показники смертності серед дітей на першому році їхнього життя в 1,5—1,7 рази більші, ніж у розвинутих країнах. В Україні прийняті важливі законодавчі акти з охорони навколишнього природного середовища. Його охорона, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки для життєдіяльності людини є невід´ємною умовою сталого економічного і соціального розвитку України як незалежної держави. Кожний громадянин України має право на безпечне для його життя навколишнє середовище. У зв´язку з цим на території України підлягають регулюванню використання і державній охороні природні ресурси (земля, води, багатства надр, атмосфера, ґрунти, рослинний і тваринний світ), ландшафти, басейни річок, озер і водосховищ, акваторії Чорного та Азовського морів. Охорона навколишнього середовища України має здійснюватись на основі наукових досліджень її природних умов і ресурсів, з урахуванням глобальних і регіональних прогнозів їхніх природних змін та змін під впливом господарської діяльності.

32.3. Види впливу на довкілля

У 2004 р. коефіцієнт народжуваності в Україні становив 9,0, смертності — 16,0, природний приріст — від´ємний (—7,0) на І тис. жителів, чого не було тривалий час. Різке погіршення екологічної ситуації разом із соціально-економічними чинниками, низьким рівнем медичного забезпечення зумовили зростання загальної захворюваності на 21,5 %, онкологічних захворювань — на 2,5, гіпертонії — на 84, психічних розладів — на ЗІ, алергічних захворювань — на 85 (бронхіальна астма), виразки шлунку на 44, цукрового діабету на 44 %. Не дивно, що за тривалістю життя Україна посідає 52 місце в світі. 31991 р. зафіксовано зростаюче природне скорочення населення: перевищення кількості померлих над народжуваними зросло від 32,2 тис. осіб (1991 р.) до 427,3 тис. осіб (2004 p.). Особливо вражаючими є показники смертності дітей на першому році життя: 9,5 на 1000 народжених (2004 p.), що в 1,5— 1,7 раза більше, ніж у розвинутих країнах.

Однією з головних причин цього є стан навколишнього середовища. Як зазначалося раніше, довкілля України зазнає відчутного техногенного впливу.

Негативний техногенний вплив на природне середовище зумовлений тим, що не проводилася геоекологічна політика в розвитку промисловості й сільського господарства, різних видів будівництва, існують застарілі, неекологічні технології природокористування, недосконала галузева структура і деформована територіальна організація промисловості. Наслідком цього є надмірна концентрація промисловості в Донбасі й Придніпров´ї і забрудненість природного середовища цих регіонів.

Більше 10 % викидів в атмосферу, здійснюваних стаціонарними забруднювачами (0,9 млн.т), припадає на Криворіжжя. Або такий красномовний факт: показники патологічних змін у крові населення Дніпродзержинська в 2,2—3,0 рази більші від середніх по Україні. Прокритимність екологічної ситуації в Лисичансько-Рубежанському районі, містах Сєверодонецьку, Рубіжному свідчить рівень захворюваності населення, який на 25—40 % вищий від контрольних показників.

Відомо, що рівень забруднення атмосфери залежить від обсягів не контрольованих промислових викидів у повітря. Концентрація промислових підприємств призводить до понадмірного забруднення міст. Найзабрудненішими є промислові центри Донецько-При-дніпровського регіону (62,4 від загальних обсягів). Особливо небезпечне забруднення повітря канцерогенними речовинами. Лише в трьох містах України з 52 обстежених вміст бензопірену в повітрі не перевищує ГДК*1.

*1: {Гранично допустима концентрація. }

Забруднення атмосфери спричиняє зміну термічного режиму (підвищення температури повітря біля поверхні землі при збільшенні запиленості атмосфери).

Атмосферні забруднення завдають шкоди здоров´ю людей, а також будівлям, матеріалам, покриттям, обладнанню, потребують додаткових затрат праці й матеріалів на їх очищення та фарбування, заміну тканин тощо. Крім того, збільшення вмісту сірки та інших сполук в атмосферних опадах, так звані кислотні дощі, — усе це завдає шкоди як сільському, так і лісовому та рибному господарствам, спорудам, пам´яткам архітектури. При аналізі викидів забруднювальних речовин від стаціонарних джерел з´ясувалося, що протягом 1985—1997 pp. зменшились обсяги викидів в атмосферу, однак у Донецько-Придніпровському регіоні їхній рівень залишається високим.

За даними аналізу мережі спостережень Держкомітету з гідрометеорології України, середньорічна концентрація шкідливих речовин у повітрі 49 міст України перевищувала санітарні норми: бензопірену в 5 разів, формальдегіду в 4 рази, фенолу та аміаку у 2 рази, діоксиду азоту в 1,5 рази, фтористого водню в 1,2 рази.

Основними забруднювачами атмосфери є підприємства металургії (30,7 %), енергетики (28,9 %), вугільної (17,2 %) та нафтохімічної промисловості (5 %). Зазначимо також, що найбільше оксидів азоту (72 %) викидають підприємства енергетики та металургії, а сірчистого ангідриду (82,4 %) — підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості. У Донецькій області підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості викидали в атмосферне повітря 1998,0 тис. т шкідливих речовин. Причому найбільш и й внесок у забруднення роблять підприємства Донецька, Горлівки, Єнакієвого, Дніпродзержинська, Макіївки, Краматорська, Луганська, Запоріжжя, Дніпропетровська та ін.

Як зазначалося, потужний забруднювач повітря — автотранспорт, який "постачає" в атмосферу більше 40 % оксидів вуглецю та вуглеводнів, більше 30 % оксидів азоту (від загальної кількості викидів). У Донецькій області викиди автотранспорту досягають 13 % загального обсягу, в Івано-Франківській — 24 %, а в Автономній Республіці Крим — аж 80 %! Неймовірно, але факт — у містах автотранспорт дає більше половини викидів, а в Чернівцях, Вінниці, Києві, Сімферополі, Івано-Франківську, Луцьку, Полтаві, Хмельницькому, Ялті, Ужгороді автотранспортні викиди досягають 75— 90 % загальної кількості. Забруднені також атмосферні опади. Так, за спостереженнями, вміст в атмосферних опадах сульфатів коливається в межах 6—24 мг/л; максимальні значення (19—24 мг/л) виявлені в Донецькій, Львівській, Луганський, Миколаївській, Херсонській областях. Водночас вміст нітратів в опадах коливався в межах 0,4—2,5 мг/л з найбільшими значеннями (1,0—2,5 мг/л) у Волинській, Донецькій, Львівській, Хмельницькій областях та в Автономній Республіці Крим.

Максимальні значення азоту амонійного (2—3 мг/л) виявляються в опадах Дніпропетровської, Миколаївської, Харківської, Херсонської та Черкаської областей. А от середній вміст загального азоту в опадах зменшився у 10 областях і був нижчий від середнього багаторічного. Максимальні значення (1,5 г/м2) виявлені тільки у Львівській, Тернопільській, Харківській областях. У випаданні кислих дощів (рН 5,5) та лужних опадів (рН 8,3) спостерігаються сезонні зміни. А саме — у холод, ний період року (жовтень — березень) кислотні дощі спостерігались у 10 % випадків. Кислі опади з рН 4,5 зафіксовані лише у 2 % випадків. У теплий період року (квітень — вересень) повторюваність випадків кислих опадів складала 7,5 %, а з рН 4,5 — 0,2 %. Характерно, що велика повторюваність кислих опадів у Волинській, Кіровоградській, Київській, Одеські/і областях, а також в Криму (Ялта, Карадаг).

А найбільша повторюваність лужних опадів відмічалася у Донецькій та Тернопільській областях, в таких містах, як Кривий Ріг, Одеса, Рівне, Чернівці, Ялта та ін.

Дуже прикро, але факт — усі великі річки України та їхні основні притоки забруднені. У басейні р. Західний Буг виявляються випадки забруднення азотом амонійним та нітритним, сполуками цинку та марганцю. Максимальна концентрація за азотом амонійним досягала 38 ГДК (м. Бузьк), азотом нітритним — 88 ГДК (м. Сокаль) і марганцем — 11 ГДК (м. Сокаль), Зверніть увагу — найбільш забруднений водний об´єкт України — притока Західного Бугу — р. Полтва. У річці біля Львова у воді немає розчиненого кисню, проте є сірководень. Вміст основних забруднювальних речовин складав відповідно за легкоокисними органічними речовинами — 3—22 ГДК, азотом амонійним — 22—35 ГДК, азотом нітритним — 3-7 ГДК, нафтопродуктами — 6—13 ГДК, сполуками міді — 9 ГДК, цинку — 4 ГДК та марганцю — 10 ГДК (Національна доповідь, 1993).

У басейні р. Дунай біля м. Вилкове спостерігалось високе забруднення азотом нітритним (11-16 ГДК), сполуками цинку (41-53 ГДК), а також відмічено випадок екстремально високого забруднення сполуками міді (124 ГДК). Річка Латориця біля м. Мукачевого забруднена сполуками міді (44 ГДК), цинку (11 ГДК), марганцю (10—21 ГДК) та р. Уж біля м. Перечни — сполуками цинку (10 ГДК). Вміст легкоокисних органічних речовин азоту нітритного, нафтопродуктів, сполук міді у воді більшості придунайських озер перевищує гранично допустимий рівень.

Басейн р. Дністер забруднений азотом нітритним (13—19 ГДК) біля міст Роздол, Галич; сполуками міді (80 ГДК) — м. Могилів-Подільський, цинку (11 ГДК) — м. Роздол, марганцю (16—6/ ГДК) — міста Роздол, Могилів-Подільський.

Найбільш забруднена притока Дністра -р. Тисмениця, забруднені й інші притоки: річки Свіча, Бистриця Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет — азотом нітритним, азотом амонійним, фенолами, сполуками міді та цинку.

Басейн р. Південного Бугу забруднений азотом амонійним (26 ГДК) біля м. Хмельницького, азотом нітритним (12—16 ГДК) — міст Хмельницький, Первомайськ; сполуками міді (50 ГДК) — с. Олександрівка, цинку (10— 40 ГДК) та марганцю (56 ГДК) — біля м. Вінниця та с. Олександрівка.

Річка Дніпро й каскад дніпровських водосховищ переважно забруднені азотом нітритним, сполуками важких металів. Крім того, водосховища Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське забруднені азотом амонійним; водосховища Кременчуцьке, Дніпровське, Каховське—фенолами; водосховище Дніпровське — нафтопродуктами. Відзначається велике забруднення азотом нітритним Київського (11 ГДК), Канівського (14— 16 ГДК), Кременчуцького (11—15 ГДК) водосховищ, а також сполуками важких металів.

Більшість приток Дніпра забруднені переважно азотом амонійним і нітритним, фенолами, нафтопродуктами, сполуками важких металів.

У воді більшості річок і водосховищ Криму вміст основних забруднюючих речовин не перевищує гранично допустимий рівень, за винятком легкоокисних органічних речовин, вміст яких у воді річок станови в 1 —2 ГДК. Такі річки як Альма, Дерекойка, Демерджі, Тарак-таш, Салгир, забруднені азотом амонійним (1— З ГДК) і нітритним (1—5 ГДК). Річки Приазов´я переважно забруднені фенолами, нафтопродуктами, сполуками азоту та важких металів. Відзначимо, що забрудненими річками є Кальміус (міста Донецьк, Маріуполь), Кальчик (м. Маріуполь), Кринка (с. Новоселівка), Булавин (м. Єнакієве).

Річка Сіверський Донець і його притоки забруднені легкоокисними речовинами, нафтопродуктами, фенолами, сполуками азоту та важких металів. Найзабрудненіші річки басейну — Уда, Лопань, Казенний Торець, Бахмут, Лугань.

За спостереженнями, є тенденція до зростання забруднення морських вод у дельті р. Дунай, Дніпро-Бузькому лимані нафтовими вуглеводами в середньому у 2,5 рази. Максимум забруднення синтетичними поверхнево-активними речовинами спостерігається у водах Чорного моря.

Найбільш забруднені морські води порту Одеса, де середня концентрація за об´ємом фенолу досягає 8 ГДК, дельтові водотоки та узмор´я Дунаю (4 ГДК), але і в цих районах спостерігається тенденція до зменшення рівнів забруднення в 1,4— 1,5 раза.

За вмістом кисню у водах Азовського і Чорного морів їхній стан може вважатися задовільним, зміни у насиченості води киснем визначалися тільки залповими скидами стічних вод та сезонною динамікою. Міжрічна мінливість концентрації розчиненого кисню найхарактерніша для поверхневого і придонного горизонтів Дніпровсько-Бузького лиману, для північно-західної частини Чорного моря (Сухого лиману і порту Одеса), для Азовського моря (порт Маріуполь).

Основним забруднювачем вод Чорного моря є нафтопродукти 9 портів, севастопольські бухти).

Спостереження за рівнем забруднення вод важкими металами в акваторії Чорного моря у Каркінітській і Каламітській затоках, біля міст Севастополь, Алупка, Ялта, Гурзуф показали, що морські води найбільш забруднені міддю, ртуттю, марганцем, цинком, нікелем, але середньозважена річна їхня концентрація не перевищувала ГДК (за винятком Ялтинської та Гурзуфської заток, де концентрація міді переважала ГДК у 2,5 і 2,1 рази відповідно). У Каламітській та Ялтинській затоках вміст заліза досягав 1,5 і 2,2 ГДК.

Крім негативних змін у гідрокліматичних умовах, в Україні спостерігаються тенденції до погіршення геологічних умов. їхні суттєві зміни відбуваються під впливом інженерних споруд, промислових об´єктів Києва, Дніпропетровська, Одеси, Харкова, міст Донбасу, Кривбасу та ін.

Порушення рівноваги поверхневих порід під впливом гірничих робіт, промислової та міської забудови, меліорації, зарегульованого поверхневого стоку (будівництво більш як 24 тис. ставків і водосховищ) з величезними водними масами призвело до активізації фізико-географічних процесів — зсувів, карсту, просідання, провалів, підтоплення.

Погіршення геологічних умов зумовлюється також зниженням сейсмостійкості порід на ділянках підтоплення. За даними Держкомгеології України та Інституту геології ПАНУ, техногенний приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бала. У зв´язку з цим до 30—50 % житлових, промислових, енергетичних та інших об´єктів України за своєю сейсмостійкістю не відповідають сучасним вимогам за рівнями сейсмологічного ризику.

Внаслідок господарської діяльності зменшуються запаси та погіршується якість підземних вод. Інтенсивний відбір їх для господарських потреб, зрошення, шахтний відлив сформували значні за площею і глибиною депресійні лійки в Кривбасі, Західному Донбасі, в долині р. Сіверський Донець, Республіці Крим, Запорізькій та інших областях. Водночас збільшується вміст у підземних водах солей, важких металів, органічних речовин, нафтопродуктів, нітратів, пестицидів, підвищується їх загальна мінералізація.

Тенденція до погіршення якості підземних вод спостерігається в економічно розвинутих регіонах, в районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва, розміщення військових частин та об´єктів військово-промислового комплексу

Як показують постійні спостереження, за останні десятиріччя якість ґрунтів України істотно погіршилась внаслідок сільськогосподарського виробництва (безповоротні втрати гумусу і поживних речовин, забруднення агрохімікатами), водної та вітрової ерозії в результаті зрошувальної та осушувальної меліорації (перезволоження, заболочування, засолення, закислення, висушення), забруднення промисловими відходами. Щорічно для виробництва сільськогосподарської продукції використовується понад 4 млн.т мінеральних добрив. Забруднення ґрунтів зумовлюється недосконалою технологією їх зберігання та використання.

Низька забезпеченість України складськими приміщеннями для зберігання мінеральних добрив, а також машинами для їх внесення в ґрунт призводить до значних їх втрат. А це зумовлює негативні наслідки понадмірного та нераціонального порушення балансу хімічних речовин, що входять до складу добрив, наприклад, до збільшення азоту нітратного в рослинах і отруєння тварин і людей. Хімізація землеробства пов´язана з широким застосуванням пестицидів, які є важливим мутогенним чинником. За результатами агрохімічних аналізів, у 1973—1990 pp. залишки пестицидів виявлялися в 54 % зразків ґрунту, в т. ч. в 15 % з перевищенням ГДК. В останні роки забрудненість зменшилась і становила відповідно 36 % і 4 %.

Найбільший вміст ДДТ встановлено в грунтах садів Запорізької області — 39 ГДК навесні і 43 ГДК восени.

Ґрунти забруднюються також промисловими викидами. Наприклад, у Луганській, Донецькій, Харківській областях у смугах впливу підприємств чорної та кольорової металургії, хімічної та вугільної промисловості, теплоенергії та будіндустрії виявлені техногенні геохімічні зони з аномально високим вмістом елементів-забруднювачів. Радіус таких зон змінюється від 3 до 30 км. Так, трикілометрова смуга Комунарського металургійного комбінату Луганської області площею понад 22 тис. га забруднена Mn, Cz, Fe, Pb, Co, N і, трикілометрова смуга заводу "Укрцинк" Донецької області забруднена Pb, Zn, Co, Cz, Си. Смуги забруднення Луганської та ЗміївськоїДРЕС, які працюють на вугіллі, досягають 30 км.

Значні земельні площі зайняті під звалиш промислових і побутових відходів. Горіння териконів, пилоутворення над шлакозвалишами, підвищення мінералізації грунтових вод є додатковими чинниками негативного впливу на якість грунтів України.

Приголомшуючий вплив на природне середовище України здійснила катастрофа на Чорнобильській АБС, набувши глобального характеру. Показники викидів зі зруйнованого четвертого реактора пального: 1 ∙ 1018 — 2 ∙ 1018 Бк (3 ∙ 107 — 5 ∙ 107 Кі); з ним виділилося 10—12% летючих радіонуклідів йоду, цезію і телуру, 3-6 % тугоплавних радіонуклідів барію, стронцію, плутонію.

Аварійний викид Чорнобильської АЕС – понад 50 млн. кюрі техногенних радіонуклідів, у тому числі довгоживучих — С-137, -90, Р-239, -240 — у водойми (переважно р. Прип´ять та р. Дніпро), у повітря та на поверхню грунту призвів до радіаційного забрудненні майже 20 % території України.

Забруднення стронцієм-90 з концентрацією від 0,05 до 0,5 Кі/км2 виявлено на тих же територіях, що й забруднення цезієм-137, з тією тільки різницею, що "стронцієві плями" трапляються крім того ще і в східному напрямі. Але радіоактивно забрудненими стали не лише території України, Росії, Білорусі, радіоактивність повітряних мас і поверхні зафіксована в багатьох країнах (табл. 12).

Однак основні радіоактивні опади випали в Україні, Білорусі та в Брянській області. В Україні дуже забруднені 5 млн.га. На забруднених територіях проживає 2,4 млн.осіб. З понад 2 тис. населених пунктів переселено 200 тис. осіб. У 18 областях України в окремих пунктах у ґрунтах визначено аномальні концентрації плутонію-239, -240. Максимальна кількість таких точок у Чернігівській області.

Таблиця 12. Показники поверхневого забруднення цезієм-134, -137 і йодом-131 (за Д.М. Гродзинським)

Країна

Поверхневе забруднення (Бк/м2)

Країна

Поверхневе забруднення (Бк/м2)

цезій-134,-137

йод-131

йезій-134, -137

йод-131

Швеція

190

950

Нідерланди

9,0

28,0

Норвегія

Понад 100

Франція

7,6

Італія

100

500

Люксембург

7,3

40,0

ФРН

65

160

Данія

4,6

4,2

Австрія

60

700

Бельгія

3,0

10,0

Швейцарія

41

180

Туреччина

0,9

8,0

Фінляндія

30

190

Японія

0,41

3,8

Греція

28

60

Ісландія

0,1

Ірландія

22

16

Канада

0,065

0,24

Велика Британія

20

40

Іспанія

0,041

0,09

Португалія

0,012

0,013

На формування радіоекологічних умов на півдні України впливає надходження радіонуклідів зі зрошувальними водами із Дніпра, в донних відкладах водосховищ якого накопичились радіонукліди.

На території України внаслідок радіоактивного забруднення великих площ виник аномальний екогеохімічний регіон, в межах якого існує загроза довгострокового надходження радіонуклідів у сільськогосподарську продукцію, поверхневі і ґрунтові води, загроза вторинного забруднення атмосфери, довгострокового опромінювання населення, що проживає на забруднених територіях.

Площа забрудненої території зі щільністю більше за 1 Кі/км2 — понад 41 тис. км2. Тут 2215 населених пунктів, в яких проживає 2 млн.421 тис. осіб, у т. ч. 544 тис. дітей. Зона безумовного (обов´язкового) відселення охоплює 92 населених пункти, зона гарантованого добровільного відселення — 835, зона посиленого радіоекологічного контролю — 1288 населених пунктів (Національна доповідь, 1993).

У законі "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської трагедії", визначено категорії зон радіоактивно забруднених територій. За характеристиками ландшафтно-геохімічних особливостей території, ступенем перевищення природного (доаварійного) рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі і пов´язаного з цим можливого негативного впливу на здоров´я населення, за характеристиками вимог радіаційного захисту населення, що зазнало радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, територію поділено на такі "зони": 1) відчуження — звідки населення евакуйоване в 1986 p.; 2) безумовного (обов´язкового) відселення — територія з інтенсивним забрудненням довгоживучими радіонуклідами, де доза опромінювання перевищує 0,5 бер за рік понад дозу, отриману в доаварійний період; 3) гарантованого добровільного відселення — територія, де вказана доза перевищує відповідно 0,1 бер за рік; 4) зона посиленого радіаційного контролю — територія, де вказана доза не повинна перевищувати 0,1 бер за рік. Проживати і трудитися без обмежень відповідно до вимог радіаційного захисту населення допускається на такій території, де забруднення радіоактивними ізотопами не перевищує 0,1 бер за рік.

Отже, техногенний вплив на довкілля України значний і різноманітний за видами, інтенсивністю, поширенням по території. Як же оцінити сумарний техногенний вплив на природне середовище та його просторову диференціацію?

Вчені Інституту географії Національної академії наук України застосували для цього метод картографування. На карту були нанесені показники забруднення окремих компонентів природного середовища. Потім вони синтезувались, що дало змогу виділити території з рі ін ими сумарними пока лійками їх еколого-географічного стану.

Забруднення повітря оцінювалось за основними забруднювачами (пил. сірчаний газ, двоокис азоту, окис вуглецю) і специфічними. Забрудненість повітря враховувалась на маршрутних постах, стаціонарних пунктах, під факелами промислових підприємств і від автотранспорту. Ареали розсіювання домішок з їх якісною оцінкою розраховані, зважаючи на кліматично-погодні та інші фактори.

Комплексний індекс забруднення поверхневих под обчислений у басейнах основних річок з урахуванням органолептичних, токсичних властивостей і санітарного режиму. При ни значенні стану грунту до уваги брались умовна доза пестицидів з урахуванням здатності ландшафтів до самоочищення, кількість внесених пестицидів та мінеральних добрив.

Синтез карт забруднення повітря, воли, ґрунту (в т.ч. і радіонуклідами) з урахуванням можливого вплину нього забруднення на життєдіяльність людини дає змогу виділити такі регіони: 1) відносно екологічно комфортні території і невеликим перевищенням нормативів забруднений природних ресурсів (а — умовно чисті; б — помірно забруднені); 2) екологічно некомфортні ж території з перевищенням допустимих нормативів (в — забруднені; г — дуже забруднені); 3) екологічно дискомфорті території із значним підвищенням допустимих нормативів (д — надзвичайно забруднені з посиленням ризику для здоров´я людей; е — екологічної біди) (лип. карту). Картографічний аналіз показав, що території з останньою характеристикою займають до 15 % території країни. Території екологічної біди охоплюють 30-кілометрову зону ЧАЕС. південь Херсонської області й північну частину Кримської області. Передостання характеристика (д) стосується в основному територій постійного радіоактивного контролю місцевості, а також Донецької, півдня Луганської. Дніпропетровської, східних районів Кіровоградської, значної частини Чернівецької областей, південного узбережжя Миколаївської, Херсонської, Запорізької та східних районів Кримської областей.

На карті виділено також міста, в яких стан забруднення окремих компонентів природи перевищує допустимі норми: в 60 разів—для повітря (за сумарним індексом Р — таких міст 78); у 12 разів—для поверхневих вод (таких міст 21).

Дія тих, хто зацікавиться, чим викликана псина екологічна ситуація, потрібно тернути ся до карти. Ліва частина карти може бути автономною і передає екологічне зонування території в цілому. На карті бачимо індексні цифрово-літерні позначення. Прочитавши індекс на карті, звертаємось до її легенди, де знаходимо відповідний індекс. Знаходимо ступінь забруднення (кратність, перевищення сумарних нормативних величин) для повітря, поли. Фунтів і радіаційний контроль території. Отже, синтетико-аналітичний підхід до зображення забруднення на карті дозволив виділити інтегральні зони з різною екологічною ситуацію, а також установити, чим такі ситуації викликані. Таким чином, карта відображає географо-екологічну ситуацію на території України в цілому, а також в окремих її регіонах.


32.4. Раціональне використання та охорона природних умов і природних ресурсів. Мінерально-сировинні ресурси

Еколого-географічна ситуація в Україні тісно пов´язана зі станом природних умов і природних ресурсів, потребами в ресурсах, технологіями їх видобування, перероблювання, використання, утилізацією відходів та ін. Це стосується мінерально-сировинних, теплових та енергетичних, кліматичних, водних, земельних, біотичних (рослинних, тваринних, рекреаційних, природно-заповідних) ресурсів.

Мінерально-сировинні ресурси суттєво втинають на розпиток економіки, галузей господарства, культури, навколо них вирують політичні пристрасті, вони можуть бути причиною конфліктів і жорстоких воєн. Серед інших розвинених держав світу Україна характеризується як країна з потужною мінерально-сировинною базою. Адже займаючи лише 0,4 % території світу, маючи 0,8 % кількості населення, наша держава здатна добувати біля 5 % загальносвітових мінерально-сировинних ресурсів. А за показниками окремих ресурсів Україна значно випереджає багато держав. Так, вона видобуває 25 % марганцевих, 10 % залізних руд. 5 % світової мінеральної сиропний і продуктів їх перероблювання. Однак спою нинішню потребу в нафті Україна власними ресурсами задовольняє лише на 8 %, у газі — на 22 %.

Загальна кількість мінеральних ресурсів, їх різноманітність в Україні оцінюється у 8 балів за десятибальною шкалою. В її надрах геологи розвідали понад 200 видів корисних копалин, відкрили біля 20 тисяч їх родовищ і проявів. Дуже важливо, що 95 пилів мінерально-сировинних ресурс і н мають промислове значения, а експлуатується 61 вид корисних копаний. Це стосується н першу чергу родовищ залізних, марганцевих та уранових руд. вугілля, титану, циркону, сірки, каолінів, ртуті, графіту, нафти і газу, нерудної металургійної сировини, цементної сиропний, будівельних матеріалів, облицювального каміння, мінеральних вод, гіпсу, йоду та ін.

Українські геологи розвідують нові родовища нафти, газу, вугілля, урану, золота, алмазів, рідкісних і рідко земельних металів, мінеральної сільськогосподарської сировини. В Україні розвідано біля 300 родовищ, які є базою на нафтогазової промисловості. Найбільш перепекти ним за видобутком нафти и газу вважається тим Дніпровсько-Донецький регіон, де зосереджено до 85 % ресурсів вуглеводнів України. Відкриті газові родовища в Карпатському регіоні: Городецьке, Типінське. Розширюються пошуки нафти її Чорноморському шельфі.

В Україні продовжуються пошуки коксівного вугілля та антрациту, енергетичного вугілля в Донбасі. Львівсько-Волинському басейні. Східний гірничо-збагачувальний комбінат — єдиний, що веде підземний видобуток уранової руди — сиропний для виробництва падина атомним електростанціям.

В Україні відкрито сім родовищ золота в межах Українського шита, Донбасу. Закарпаття. Перспективні родонита на Українському докембрійському шиті: Клинцівське, Майське, Широка Балка, Сергіївське.

На території Кіровоградського ураново-рудного району геологи знайшли родоните алмазів, подібне до якутських чи південноафриканських (кімберлітову трубку). В Закарпатті розвідані родонита свинцю і цинку. Для забезпечення виробництва мінеральних добрив ведуться пошуки фосфоритів у Рівненській. Волинській, Сумській і Донецькій областях. Апатитові рули розвідуються у Житомирській області.

Використання мінерально-сировинних ресурсів супроводжується їх великими втратами внаслідок недосконалої технології видобування. Дуже прикро, але у надрах залишається (отже, втрачається) до 70 % нафти, 40 % вугілля, 25 % металевих руд, 50 % солі. Відходами гірничодобувної промисловості зайнято понад 50 тис. га сільськогосподарських угідь (Мінеральні ресурси України, 1994, №1). Це відходи, що випихають біля вугільних шахт і вуглезбагачуваних фабрик. Відомі нам "рукотворні гори" — терикони — поширені на території Донбасу, Кривбасу, Львівсько-Колимського басейну, Придніпров´я та ін. У підходах є сланці, мертелі, глина, пісковики, вапняки, а також шишки вугілля, що самозаймаються багато териконів горять, димлять, при ньому виділяються а ют. хлор, мстам. ртуть, сірка та ін.

При добуванні корисних копалин кар´єрним способом утворюються відвали з розкривних та вмішуючих порід. Їх багато біля залізорудних кар´єрів у Кривбасі. біля Кременчука і Керчі. Біля Нікополя — марганцеві відвали, на території Придніпров´я, Полісся рідкісних металів. Відпалів і нерудних порід багато біля кар´єрні, де видобувається сірка H калійні солі у Передкарпатті, каолінів — у Придніпров´ї га на Поділлі, в районах видобутку щебеню, глин, піску та ін.

Відходами підприємств чорної та кольорової металургії, машинобудівних заводів є металургійні шлаки, що містять у собі такі токсичні елементи, як міль, свинець, сірку, кадмій, миш´як, якими забруднюються повітря, ґрунти, підземні поди. Металургійні шлаки с матеріалом для виготовлення щебеню, мінеральних добрив, засипання від´ємних форм рельєфу. Теплові електростанції супроводжуються золошлаками — продуктами, що залишаються після згорання кам´яною вугілля і містять ртуть, миш´як, селен, германій, свинець та ін. Ці елементи також розноситься далеко вітрами, ними забруднюються ґрунти, повітря, поли, що є причиною багатьох захворювань. Шлаки можна раціонально використовувати для виготовлення будівельних матеріалів, цементу, заповнення кар´єрів, шахт та ін.

Негативний пилин на довкілля мають шлакові відходи хімічних і гальванічних під при-с мсти, які потрапляють з промисловими стоками до поверхневих і підземних вод. Це стосується також дефекату цукрових і гальванічних хімічних заводів. Ці відходи використовуються для меліорації ґрунтів, виготовлення гіпсових виробів. Підприємства, що збагачують рудні та нерудні корисні копалини, утворюють своєрідні "хвостосховища", в породах яких міститься рідко земельні та дорогоцінні метали та ін. При кар´єрному видобуванні каміння, піску, глини накопичуються відходи, котрі займають значні площі. Їх доцільно використовувати у різних видах будівництва (шляхового, житлового, транспортного та ін.). За даними обліку, в Україні у промислових відвалах накопичено 6,0 млрд. м3 золошлаків, порід вугледобутків, біля 2,0 млрд. м3 металургійних шлаків та ін. Раціональне використання промислових мінеральних відходів передбачає реєстрацію об´єктів видобування і переробки мінеральної сировини, повторну розвідку та оцінку запасів у них різних металів з метою їх переробки та отримання потрібних елементів народному господарству.

В Україні прийнятий Кодекс України про надра. В ньому зазначено, що надра — це частина земної кори, яка знаходиться під поверхнею суші і дном океану, водойм, простягається до глибин, які доступні для геологічного вивчення і господарського використання. Цим кодексом регулюється раціональне використання надр, їхня охорона, гарантується безпека людей при їх використанні. Підкреслимо, що надра — це виняткова власність народу і вони надаються тільки у користування. Користування надрами платне, окрім деяких випадків, їх вивчення здійснюється для отримання інформації про геологічну будову надр, оцінки корисних копалин, умов розробки їхніх родовищ; при цьому має забезпечуватися раціональне проведення робіт з вивчення надр, екологічно нормальний стан навколишнього природного середовища.

32.5. Кліматичні ресурси

До кліматичних ресурсів належать енергія сонячної радіації і вітру (енергетичні ресурси), сума температур з різними середніми їх періодами і кількістю опадів, які є визначальними для вирощування польових сільськогосподарських культур, садів, виноградників (агрокліматичні ресурси). Кліматичні умови впливають на особливості діяльності населення (біокліматичні ресурси) та відпочинку (рекреаційні ресурси).

Сонячна радіація — основне джерело енергії в географічній оболонці. Променева енергія Сонця взаємодіє з атмосферою, земною поверхнею і трансформується в теплову енергію. Величини сонячної радіації залежать від висоти Сонця, тривалості дня і сонячного сяйва, хмарності та ін. Згадаймо, що територія України розташована між 44° і 52° пн. ш. Найменша тривалість сонячного сяйва в північно-західній частині зони мішаних лісів і становить 1700-1800 год. за рік. У лісостеповій зоні вона зростає до 1900—2000 год за рік. У степовій зоні, на морських узбережжях досягає 2300—2400 гол за рік. Максимальне сонячне сяйво у Кримських горах — 2453 год за рік (Карабі-Яйла). Ресурсами сонячної радіації забезпечується нагрівання грунту і атмосфери, випаровування вологи рослинами. За участю сонячної радіації відбувається фотосинтез, в процесі якого рослини збільшують свою масу. Кліматичні енергетичні ресурси вважаються екологічно чистими. Про це свідчить досвід використання геоліо-енергетичних пристроїв, вітрових електростанцій. Ресурси сонячної енергії в Україні можна раціонально використовувати в теплий період. Сонячна експериментальна електростанція функціонує в Криму поблизу Керчі. Вітроенергетичні ресурси можуть бути ефективно використані взимку, коли швидкість вітру зростає. Це характерно для степових і приморських районів, вершин гір і гірських схилів, водосховищ, річкових долин, узбережжя Чорного моря, півдня степової зони, Кримських гір, Українських Карпат.

32.6. Земельні ресурси та їх використання

До земельних ресурсів належать землі, які використовуються або можуть бути використані різними галузями господарювання. Відповідно до цільового призначення в Україні є такі землі: 1) сільськогосподарські; 2) населених пунктів; 3) промисловості, транспорт), зв´язку, оборони; 4) природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні; 5)лісового фонду; 6) водного фонду; 7) запасу (Земельний кодекс України, 1992; 2001).

Землі сільськогосподарського призначення – ті, що надані сільському господарству або призначені для нього. На них здійснюються такі види діяльності, як товарне сільськогосподарське виробництво, колективне та індивідуальне садівництво і виноградарство, городництво, сінокосіння, випас худоби та ін.

Землі населених пунктів — це землі в межах міст, селищ міського типу і сіл. Землі промисловості — ті, на яких розміщені основні, підсобні і додаткові споруди промислових, гірничовидобувних, транспортних та інших підприємств, їхніх під´їзних доріг, інженерних мереж, адміністративних і побутових будинків та ін. Зеті транспорту і зв´язку та іншого призначення — ті, що надані в користування підприємствам та організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного, трубопровідного транспорту, ліній електропередач і зв´язку.

Землі природоохоронного, оздоровчого та історико-культурного призначення—ті, на яких знаходяться заповідники, національні, зоологічні й дендрологічні парки, ботанічні сади, ділянки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища, пам´ятки природи. Ці землі мають природоохоронний режим, на них заборонена діяльність, яка призводить до їх порушення.

Землями оздоровчого призначення є ділянки з природними лікувальними ресурсами, що використовуються для лікування або профілактики захворювань. Землі рекреаційного призначення — ті, що використовуються для відпочинку, туризму; це ділянки з будинками відпочинку, пансіонатами, кемпінгами, туристськими базами і таборами, дитячими туристськими станціями, спортивними таборами, приміськими зеленими смугами та ін.

Землями історико-культурного призначення є землі культурно-історичних заповідників, меморіальних парків, архітектурних та археологічних пам´ятників, архітектурно-ландшафтних комплексів, поховань.

Землями лісового фондує землі, на яких росте ліс, а також ті, що надаються для потреб лісового господарства.

Землі водного фонду — ті, які зайняті ріками, озерами, болотами, водоймами, водогосподарськими спорудами. Землями запасу є ділянки, які не передані у власність або не надані для постійного використання.

Всі землі України потребують дбайливого використання та охорони. Особливо це стосується ґрунтів — одного з найважливіших природних ресурсів держави, національного багатства українського народну. Понад 65 % грунтового покриву України припадає на родючі чорноземи. На решті території поширені менш родючі ґрунти, їхня продуктивність збільшилася за час їх землеробського використання. Якраз саме цей вид природокористування в Україні має як наслідок ряд негативних процесів. Як вказувалося раніше, територія України надзвичайно високо землеробськи освоєна: співвідношення площі орних земель до площі всіх сільськогосподарських угідь найбільше у світі. Сільськогосподарські угіддя продовжують вилучатися для інших потреб. Із загальної площі сільгоспугідь водна ерозія проявляється на 33,6 %, дефляційно-небезпечні площі становлять 51,7 %, кислі — 30,8, заболочені — 5,2, перезволожені — 5,7, солонцюваті — 5,6, засолені — 4,6, з солонцевими комплексами — 1,6, кам´янисті — 1,2 %. Площа щорічно порушуваних земель становить біля 200 тис. га. Водночас площа пасовищ показує, що їхній грунтовий покрив нестійкий до впливу несприятливих природних процесів, сільськогосподарського використання і потребує охорони.

Дослідженнями встановлено, що за сто років (з 1882 до 1992 р.) у грунтовому орному шарі втрачено біля 25 % гумусу. Цю втрату не врівноважує збільшення в грунтах рухомих форм фосфору та калію за рахунок хімізації ґрунтів.

Які основні заходи для збереження, раціонального використання та охорони грунтового покриву? Спеціалісти (ґрунтознавці, ландшафтознавці) пропонують впроваджувати еколого-ландшафтне землеробство, при якому співвідношення у фізико-географічних зонах сільськогосподарських угідь (ріллі, садів, луків, пасовищ), природних комплексів (лісів, озер, водойм, заповідників) буде економічно доцільне та економічно виправдане, а сільгоспугіддя будуть пристосовані до ландшафтних особливостей. На непродуктивних у землеробському відношенні землях необхідно створити сіножаті, пасовища, лісонасадження, заповідні ділянки. Зростання продуктивності земель можливе на основі досягнень генетики, виведення сортів рослин, пристосованих до зональних умов. Основними напрямками охорони земель залишаються запобігання і знешкодження водної та вітрової ерозії грунтів, зсувів, заболочування, засолення, забруднення пестицидами, стічними водами, промисловими і комунальними відходами. Важливе значення має рекультивація порушених господарською діяльністю земель.

Збереження родючості грунтів пов´язане також з видобутком власних ресурсів фосфоритів, збільшенням виробництва калійних добрив. Особливої уваги потребує співвідношення галузей землеробства і тваринництва. Тваринництво ресурсномістке і водночас екологічно несприятливе. У зв´язку з цим важливо враховувати такі факти: у 1990 р. в Україні тільки для кормових потреб пішло 30 млн.т зерна, тобто 60 % його валового збору! Тваринницька продукція вирощується майже на двох третинах посівних площ, використовується 6,8 млн.га пасовищ та сіножатей. Разом це займає до 68 % сільськогосподарських угідь. Цс означає, що необхідно змінювати підхід до розвитку тваринницької галузі: підвищувати продуктивність, зменшуючи поголів´я, що екологічно виправдано, надавати перевагу виробництву м´яса птиці, яловичини як менш енерго- і ресурсномістких.

Отже, погрібне впровадження в усі галузі сільського господарства нових технічних, технологічних, економічних і організаційних принципів відповідно до екологічних норм.


32.7. Біотичні ресурси, їх раціональне використання та охорона

До біотичних ресурсів належать ресурси рослинного і тваринного світу. Рослинні ресурси представлені на територіях і акваторіях звитими рослинами, грибами, мохами, лишайниками, водоростями, котрі використовуються чи можуть бути використані людиною, суспільством. Господарське значення мають лісові, степові, лучні, болотні, водні рослинні ресурси. Національним багатством України є її ліси. Нагадаємо, що загальна лісистість території республіки невелика — лише 15,6 %. Однак ліси як ландшафтні утворення виконують важливі захисні, природоохоронні, рекреаційні, естетичні та виховні функції. До лісового фонду належать власне лісові площі, а також ділянки, які не мають лісової рослинності, але можуть бути залісненими. В Україні всі ліси є державною власністю. На лісові ресурси багаті зона мішаних лісів, Українські Карпати, Кримські гори, де зосереджено до 1,0 млрд. м3 загального запасу лісів. Ліси України мають досить високу продуктивність, середньорічний запас деревини становить 153 м3/га. Однак Україна забезпечує свою потребу в деревині лише на 20 %.

Лучні ресурси зосереджені в долинах річок. Загальна площа луків до 7,0 млн.га, вони використовуються переважно як пасовища, сіножаті, кормові угіддя. Ресурси болотної рослинності невеликі: болота займають до 1 млн.га. Найбільше їх у зоні мішаних лісів, поширені вони в долинах сучасних річок, давніх долинах лісостепової і степової зон. Використовуються їхні кормові й лікарські рослинні ресурси. Болота мають важливе водорегулююче значення. Великі площі боліт меліоровані, тут створені високопродуктивні орні угіддя, сіножаті, пасовища.

Лісові відносини регулюються Лісовим кодексом України, прийнятим у 1994 р. Усі ліси України охороняються. Лісові ділянки, цінні у природоохоронному, науковому, історичному аспектах, отримали статус заповідних. До заповідних належать також луки; впроваджені заходи, що запобігають їхньому заболочуванню, надмірному випасу, нераціональному розорюванню, забудові та ін. Болота охороняються в Поліському і Розтоцькому заповідниках, Цінні водно-болотні угіддя є в Каркінітському заказнику, Дунайських плавнях. Охороняється до 18 % площі боліт України.

Тваринні ресурси та їх охорона. В Україні прийнято Закон "Про тваринний світ" (13.12.2001.). У ньому зазначається, що тваринний світ — це важливий компонент навколишнього природного середовища, національне багатство держави, джерело духовної та естетичної наснаги і виховання її громадян. Як компонент природних умов його досліджують зоологи, біогеографії на суходолі, в повітрі, у морях і океанах різноманітними методами (експедиційними, лабораторними, аерокосмічними та ін.). Охороняються ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби, а також молюски, членистоногі, голошкірі та ін. Об´єктами раціонального використання і охорони є також продукти життєдіяльності тварин — мед, віск, викопні залишки тварин, нірки, мурашники, будиночки і греблі бобрів, місця гніздування і токування птахів, території, де тварини перебувають постійно або тимчасово. Державними ресурсами є також тварини, які мешкають у територіальних водах морської та економічної зон України, водоймах, лісах, заповідниках. Однією з головних вимог охорони і раціонального використання тваринного світу є збереження природних умов існування видів тварин та їх популяцій, шляхів їх міграцій, місць розмноження. Всім потрібно пам´ятати про нормативи регулювання чисельності тварин у ході мисливства, рибальства, при переселенні і розміщенні населених пунктів, підприємств, помешкань повинен враховуватися їхній можливий вплив на умови існування тварин. Це стосується також таких видів господарювання, як використання ріллі, луків, пасовищ, лісів, розвідка і видобування корисних копалин, експлуатація гідротехнічних споруд, використання туристських стежок, місць відпочинку і лікування та ін.

Особлива увага в Україні надається рідкісним та зникаючим рослинам і тваринам. Вони занесені до "Червоної книги України". Перша така книга видана в 1980 p., друга — в 1994— 1996 pp. Кожна цивілізована країна має перелік рослин і тварин, що стали рідкісними або такими, яким загрожує зникнення під впливом природних чи господарських чинників.

"Червона книга України" — основний офіційний документ, у якому це фіксується. До неї заносяться види рослин і тварин на підставі даних про зміну їх чисельності і ареалу поширення та умов існування, доказовості того, що вони безтермінових заходів для їхньої охорони не зможуть існувати. У "Червоній книзі України" при занесенні до неї видів рослин і тварин зазначаються: статус (рідкісний чи рідкісний зникаючий вид); поширення (в зоні, адміністративній області); місцеперебування (берег річки, водойма, заплава, субальпійські луки, гори, певний біотип, ліс, поле, сад, виноградник та ін.); чисельність у природі (дуже низька, незначна, в Україні налічується 100— 150 особин, детально не вивчена, зрідка трапляються поодинокі рослини чи тварини); дані про розмноження чи розведення і які вжиті заходи для охорони (заповідання); які необхідні заходи для охорони (створення заповідних ділянок, заказників, заборона збирання рослин, розведення в ботанічних садах, дендропарках та ін.).

Але обліку й охорони потребують не тільки окремі рослини і тварини, а також популяції тварин та рослинні угруповання. Саме перелік і опис рідкісних, зникаючих та типових рослинних угруповань, що потребують охорони, подано в "Зеленій книзі України" (1987 р.). У цій унікальній книзі для лісових, чагарникових, степових, лучних, болотяних і водяних рослинних угруповань визначені: 1) мотиви охорони (рідкісні угруповання, що знаходяться на північній межі поширення і нестійкі до антропогенного впливу); 2) категорія охорони (1 — корінні фітоценози з нестійким ареалом, 2 — корінні фітоценози зі стійким ареалом); 3) загальне поширення (Середня Азія, Середземномор´я, Закавказзя, Європа та ін.); 4) поширення в Україні (Кримські гори, Південний берег Криму, зона мішаних лісів, лісостепова, степова зони, лісові масиви); 5)екологічні умови (схили, улоговини, тераси з певними різновидами грунтів, середньорічними температурами повітря, середньорічними сумами опадів); 6) будова і видовий склад угруповань (ярусність, види рослин у кожному з ярусів); 7) флористичне ядро (домінуючі види рослин); 8) чинники, що зумовлюють скорочення рослинних угруповань (пожежі, вирубування, випас худоби, меліорація, забудова, створення сільськогосподарських угідь та ін.); 9) забезпеченість охороною (в заповідниках, заказниках, природних парках та ін.); 10) необхідні заходи для охорони (взяти під охорону, зберігати охоронний режим, ввести режим абсолютної заповідності, контроль за станом рослинних угруповань, заповідання лісових ділянок та ін.).

32.8. Рекреаційні ресурси

Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об´єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси є природні та соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси — це природні умови, об´єкти, явища, які сприятливі для рекреації — відновлення духовних і фізичних сил, витрачених у праці, навчанні, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Уся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах.

До соціально-економічних рекреаційних ресурсів належать культурні об´єкти, пам´ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов´язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін.

Рекреаційні ресурси України (природні національні парки, приміські смуги, історико-архітектурні, історико-культурні заповідники тощо) охороняються. У межах рекреаційних територій заборонена діяльність, яка призводить до негативних змін у навколишньому середовищі.

32.9. Природоохоронні комплекси

В Україні прийняті закони "Про природно-заповідний фонд України" (1992 р.), Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні "Заповідники" (1994 р.). У них подано класифікацію об´єктів природно-заповідного фонду як національного надбання, визначена соціальна, економічна, екологічна роль природоохоронних комплексів у державі. В Україні зберігаються генофонд рослин і тварин, типові та унікальні ландшафти, здійснюється моніторинг навколишнього природного середовища. Наша держава належить ло територій з малою заповідністю. Про це свідчать як кількості, так і площі природоохоронних об´єктів різних категорій відносно до території України (табл. ІЗ).

Дамо визначення територій та об´єктів природно-заповідного фонду, їхнього статусу та завдань.

Природні заповідники — це науково-дослідні установи, в яких охороняються типові або унікальні для даної території чи акваторії природні комплекси. Вони повністю вилучаються з господарського використання. Основними їхніми завданнями є збереження природних комплексів, виконання наукових досліджень за станом природних компонентів, протіканням природних процесів і явиш, станом навколишнього природного середовища, розроблення рекомендацій з охорони природи, поширення природоохоронних знань, екологічне Й естетичне виховання громадян. За Законом "Про природно-заповідний фонд України", в природних заповідниках забороняється:

• будівництво споруд, шляхів сполучення, об´єктів транспорту і зв´язку, не пов´язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку, стоянок транспорту, забороняються також проїзд і присутність сторонніх осіб, домашніх тварин, механічних транспортних засобів, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар´єру над територією заповідника;

• геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, руйнування геологічних Відшарувань, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного режиму, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їхнього оселення, гніздування;

• мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємність угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком тих, що необхідні для виконання наукових досліджень.

У природному заповіднику допускається:

• виконання відновлювальних робітна землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу-відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;

• здійснення протипожежних та санітарних заходів, які не порушують режим заповідників; виконання науково-дослідних робіт зі збором колекцій, стаціонарні дослідження на обладнаних ділянках (ключах), природоохоронна освітня і виховна діяльність.

В Україні створені і функціонують природні заповідники: Поліський, Розточчя, Медобори, Канівський, Дніпровсько-Орільський, Луганський, Український степовий, Дунайські Плавні, Ялтинський, Мис Мартьян, Карадазький, Карпатський.

Біосфери і заповідники — це природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом . Вони створюються для збереження в природних станах типових природних комплексів біосфери, здійснення нового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Ці заповідники утворюють на базі природних заповідників, національних парків. До їхнього складу включають території та об´єкти природно-заповідного фонду інших категорій та земель. Вони належать до світової мережі біосферних заповідників. У межах біо-сферних заповідників виділяються "зони" зі їхнім цивільним призначенням:

• заповідна зона — призначена для збереження і відновлення найцінніших природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу;

• буферна зона — створюється з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях;

• зона антропогенних ландшафтів — об´єднує території із землекористуванням, лісокористуванням, водокористуванням, поселеннями, рекреацією та іншими видами господарської діяльності.

У біосферних заповідниках можуть бути також території регульованого заповідного режиму (регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища).

Таблиця 13. Природно-заповідні об´єкти України

Природні заповідники

Назва

Дата заснування

Площа, га

Природна країна, зона

Адміністративна область

Поліський

1968

20104

Мішано-лісова

Житомирська

Черемський

2001

2 975,7

Мішано-лісова

волинська

Рівненський

1999

47 046,8

Мішано-лісова

Рівненська

Канівський

1923

2 027

Лісостепова

Черкаська

Розточчя

1984

2084

Лісостепова

Львівська

Медобори

1990

9 455

Лісостепова

Тернопільська

Дніпровсько-Орільський

1990

3 766

Степова

Дніпропетровська

Український степовий, у т. ч. філіали

1961

2756,1

Степова

Донецька

Михайлівська цілина

Лісостепова

Сумська

Хомутівський степ

Степова

Донецька

Крейдова флора

Степова

Донецька

Кам´яні Могили

Степова

Запорізька

Луганський, у т. ч. філіали

1968

1 607,57

Степова

Луганська

Стрільцівський степ

Степова

Луганська

Провальський степ

Степова

Луганська

Станимно-Луганський філіал

Степова

Луганська

Еланецький степ

1996

1 675,7

Степова

Миколаївська

Продовження табл. 13

Казантипський

1998

450

Степова

Автономна Республіка Крим

Опукський

1998

1 592,3

Степова

Автономна Республіка Крим

Горгани

1996

5 344

Українські Карпати

Івано-Франківська

Ялтинський гірсько-лісовий

1973

14 230

Кримські гори

Автономна Республіка Крим

Мис Мартьян

1973

240

Субтропічна

Автономна Республіка Крим

Карадазький

1979

28 742

Субтропічна

Автономна Республіка Крим

Кримський

1923 (1991)

44 175

Кримські гори, Лебедині острови

Автономна Республіка Крим

Біосферні заповідники

Назва

Дата заснування

Площа, га

Природна країна, зона

Адміністративна область

Асканія Нова

імені Ф.Є. Фальц-Фейна

1898(1985)

33 397,6

Степова

Херсонська

Чорноморський

1927(1984)

100 809

Степова, Чорне море

Херсонська Миколаївська

Дунайський

1998

46 403

Дельта Дунаю

Одеська

Карпатський, у т. ч. філіали:

1968

57 880

Українські Карпати

Закарпатська

Чорногірський масив

Закарпатська

Мармароський масив

Закарпатська

Кузійський масив

Закарпатська

Угольсько-

Широколужанський масив

Закарпатська

Долина нарцисів, Стужиця

Закарпатська

Національні природні парки

Назва

Дата заснування

Площа, га

Природна країна, зона

Адміністративна область

Шацький

1983

32 830

Мішано-лісова

Волинська

Деснянсько- Старогутський

1999

16215

Мішано-лісова

Сумська

Яворівський

1998

7 078,6

Лісостепова

Львівська

Продовження табл. 13

Подільські Товтри

1996

261 316

Лісостепова

Хмельницька

"Святі гори"

1997

40 589

Степова

Донецька

Азово-Сиваський

1957

57 400

Степова

Херсонська

Карпатський

1980

50303

Українські Карпати

Івано-Франківська

Синевир

1989

40 400

Українські Карпати

Закарпатська

Вижнииький

1995

7928,4

Українські Карпати

Чернівецька

Сколівські Бескиди

1999

35 684

Українські Карпати

Львівська

Ужанський

1999

39159

Українські Карпати

Закарпатська

Важливо, що наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється на міжнародному рівні. В Україні створені біосферні заповідники — Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський.

Додаткова інформація

Чорноморський біосфери и й заповідник Чорноморський біосферний заповідник розташований у Голопристанському районі Херсонської області та Очаківському районі Миколаївської області на північно-західному узбережжі Чорного моря. Заповідник утворений у 1927 p.,а з 1933 р. став самостійною природоохоронною та науково-дослідною установою, з 1975 р. віднесений до водно-болотних угідь міжнародного значення. У 1984 р. його включено до міжнародної мережі біосферних заповідників. До складу Чорноморського біосферного заповідника входять ділянки на Кінбурнському півострові (Івано-Рибальчанська, Солоноозерна, Волижин ліс), ділянки приморського степу (Ягорлинький Кут і Потіївська), східна частина Тендрівської затоки з островами Тендрівська Коса, Бабин, Смалений Острів та ін., а також острови Довгий, Круглий і Кінські у Ягорлицькій затоці. Загальна площа заповідника 100 809 га, з них буферна зона — 30 300 га (Ягорлицька затока). Є охоронна зона (пл. 11 011 га). Рослинність окремих ділянок різноманітна. На лісостепових ділянках збереглися невеликі гаї-кілки, утворені дубом звичайним, березою дніпровською, осикою, вільхою клейкою; у підліску та на узліссях ростуть бузина, терен, крушина тощо. У трав´яному ярусі — конвалія звичайна, проліска дволиста, чина лісова, купина пахуча, валеріана лікарська. Кілки поєднуються з піщаними степами, для яких характерні костриця, кипець пісковий, повила дніпровська, житняк, а також ендемічні види (волошка, цибуля савранська, кермек, юринея, козельці дніпровські). Степові ділянки Потіївська та Ягорлинький Кут розташовані на другій терасі Дніпра, мають рівнинний, місцями слабохвилястий рельєф з блюдцеподібними зниженнями, іноді заповненими водою. Велику плоту займає солончакова рослинність, представлена формаціями солон цю європейського, сарсазану, меншу площу — засолені луки та спустелені типчаково-полинові степи. Рослинність островів галофітна, галофітно-лучна, галофітно-гідрофільна і псамофітно-кесрофітна (на Тендровській Косі). У складі останнього угруповання багато ендеміків.

Усього у флорі Чорноморського біосферного заповідника налічується близько 600 видів вищих рослин, з них ІЗ занесені до "Червоної книги України" (зозуленцеві, ковила, тюльпан білоцвіт літній та ін.). Багатий і різноманітний тваринний світ Чорноморського біосферного заповідника, особливо орнітофауна. Тут зареєстровано близько 300 видів птахів, з них понад 145 гніздяться, решта зимують або залітають, зокрема на відпочинок під час міграцій; 22 види — рідкісні зникаючі. На території заповідника чотири основні орнітологічні комплекси: птахи деревно-чагарникових насаджень, відкритих просторів, водно-берегові та синантропні. До першого належать горобинні, кулики, чаплі, хижаки (шуліка чорний, боривітер, кібчик, чеглок, лунь болотяний, сова вухата); акліматизовано фазана. З рідкісних видів зимує орлан-білохвіст, занесений до "Червоної книги України". На відкритих просторах водяться жайворонки, перепілка, куріпка сіра, лежень, дерихвістстеповий, трапляються (на прольоті) дрохва, стрепет, жура вел ь степовий, а також журавель сірий, занесені до "Червоної книги України". Найбільш численні Й різноманітні водно-берегові птахи: понад 60 видів гніздиться та близько 190 — на прольоті. На островах Тендрівської та Ягорлицької заток більше мартинів і крячок. Тут гніздяться качки, багато куликів. На островах трапляється чорноголовий реготун. Затоки чорноморського біосферного заповідника — місця зимівлі та линяння водоплавних птахів, зокрема лебедя-шипуна, лебедя-кликуна, крижня, гагари, норців, крохалів, черні. Ссавці представлені 44 вилами, серед яких — козуля європейська, свиня лика, лисиця, куниця кам´яна, заєць-русак, їжак, єнотовидний собака; трапляється тхір степовий, занесений до "Червоної книги України".

Національними природними парками в Україні є Шацький, Азово-Сиваський, Синевир, Карпатський, Яворівський, Подільські Товтри, Деснянсько-Старогутський. "Святі гори". Вижницький, Сколівські Бескиди. Один із описів цих об´єктів наводимо за професором С. Стойком, з доповненням авторів.

Карпатський природний національний парк Карпатський природний національний парк, створений у 1980 p., — перший в Україні природний національний парк, розташований у північно-східній частині Українських Карпат, у верхів´ях річки Прут, у межах Івано-Франківської області. Його площа 50,3 тис. га. Карпатський природний національний парк має зберігати унікальні для Центральної Європи природні ландшафти, що відзначаються багатим генофондом, рідкісними екосистемами і значним рекреаційним потенціалом, а також сприяє підтриманню екологічного балансу в регіоні. У флорі парку понад 1100 видів судинних рослин. У рослинному покриві більше мішаних, буково-ялицево-ялинкових, а виніс 1100— 1200 м — чисті ялинові ліси. Букові ліси з домішкою явора, ясеня, в´яза, ялиці та ялини поширені на схилах гірських масивів до висоти 500—600 м над рівнем моря. Вище трапляються ялицево-букові та буково-ялицеві ліси з домішкою ялини у басейні Пругу. На схилах з кам´янистими осипишами зростає сосна звичайна, береза, ялина, збереглась реліктова сосна кедрова. Вище 1600 м у субальпійському поясі сформувалося криволісся сосни гірської, вільхи зеленої, ялівцю сибірського та субальпійські луки подекуди з рододендроном східнокарпатським (ендемічний вид) тааркто-альпійськими видами верб. У альпійському поясі (понад 1800 м) панують луки-полонини, де ростуть осоки, костриця, ситник та ін. На території парку відомо до 20 видів рослин, занесених до "Червоної книги України": сосна кедрова європейська, рододендрон східно-карпатський, дріада восьмипелюсткова, тирлич жовтий, первоцвіт дрібний, ліннея північна, арніка гірська та ін. Дослідники відзначають багатство тваринного світу Карпатського парку. Тут46 видів ссавців, до 180 видів птахів, численні плазуни, земноводні, риби, тут живуть ведмідь, вовк, рись, лисиця, куниця лісова, олень європейський, козуля, білка, глухар, тетерук; з рідкісних тварин трапляються кіт лісовий, беркут, сапсан, змієїд, лелека чорний, занесені до "Червоної книги України", а також бурозубка альпійська, снігова полівка європейська, пугач, завирушка альпійська, тритон карпатський, тритон гірський, занесені до "Червоної книги України".

Природні національні парки виконують різні функції. За функціями (призначеннями), вони поділяються на зони. Так, територія Карпатського природного національного парку складається з чотирьох функціональних зон: заповідної, захисно-рекреаційної, рекреаційної, рекреаційно-господарської. Заповідна зона за охоронним режимом прирівнюється до заповідників. У захисно-рекреаційній зоні природоохоронні заходи здійснюються з метою збереження та відтворення природних екосистем, лісогосподарська діяльність спрямована на формування корінних лісових масивів. Тут туризм обмежений. Рекреаційні і рекреаційно-господарські зони використовуються для організованого туризму: в межах зон допускається формування окультурених ландшафтів, розташування місць відпочинку, санаторно-курортних та туристичних комплексів, створення туристичних і пізнавальних стежок. У Карпатському природному національному парку багато мальовничих водоспадів, є печери та інші цікаві природні утворення, цінні пам´ятки дерев´яної архітектури. У високогір´ї особливо привабливі карстові озера. На полонині Пожижевській розташована сніголавинна станція, біологічний стаціонар Інституту ботаніки НАН України; у верхів´ях Пругу—географічний стаціонар Львівського університету. На їх основі вивчають структуру ландшафтів, закономірності їхнього формування, біологічну продуктивність, захисні функції гірських екосистем: тут проходять практику студенти.

Заказники — це природні території (чи акваторії), в яких зберігаються і відтворюються природні комплекси або їхні компоненти. Земельні ділянки, водні та інші природні об´єкти, які оголошені заказниками, знаходяться в режимі охорони. Залежно від мети і режиму охорони організовуються лісові, зоологічні, гідрологічні, геологічні ландшафтні заказники.

Пам´ятки природи — це окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.

У межах пам´яток природи забороняється діяльність, яка загрожує їхньому збереженню або призводить до їхньої деградації.

Заповідними урочищами є лісові, степові, болотні та інші ландшафти, які мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, для збереження їх у природному стані.

В їхніх межах забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах.

Ботанічні сади — це установи, які створюються для збереження, вивчення, акліматизації, розмноження та господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори. Ця флора поповнюється, зберігається в ботанічних колекціях, у науковій, навчальній та освітній діяльності. У ботанічних садах є такі ділянки:

• експозиційна, відвідування якої регулюється;

• наукова, на якій розташовуються колекції, експериментальні ділянки;

• заповідна, на якій проводяться наукові спостереження.

Відомі в Україні ботанічні сади — Нікітський, Центральний республіканський імені М.М. Гришка, Ботанічний імені О.В. Фоміна, Дніпропетровського, Львівського, Харківського, Чернівецького університетів. Всього маємо 24 ботанічних сади.

Дендрологічні парки — це установи, які утворюються для збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їхніх композицій з метою їх наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Відомі дендрологічні парки — Софіївський, Олександрійський, Тростянецький, Веселі Боковеньки та ін.

Зоологічні парки — це природоохоронні культурно-освітні установи, які створюються для організації екологічної освітньо-виховної роботи, влаштування експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення у неволі. У зоологічних парках є такі ділянки:

• експозиційна, на якій утримуються тварини з культурно-пізнавальною метою;

• наукова, де виконується науково-дослідна робота, організовуються відвідування;

• рекреаційна, в якій відпочивають відвідувачі;

• господарська з господарськими об´єктами.

Серед парків-пам´яток садово-паркового мистецтва — природоохоронні, рекреаційні установи з визначними та цінними зразками паркового будівництва — для охорони та використання їх з естетичною, виховною, науковою, природоохоронною та оздоровчою метою.

Оголошуються парки-пам´ятки садово-паркового мистецтва з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об´єктів у їх власників або користувачів.

На їхній території можуть проводитися наукові дослідження, моніторинг навколишнього природного середовища, екскурсії та відпочинок населення, догляд за насадженнями, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження деревних, чагарникових і квіткових рослин.

Наголосимо на тому, що природоохоронні комплекси України є компонентом світового переліку таких об´єктів. В Україні заповідано близько 300 тис. га болотних ландшафтів. Місця, де ростуть лікарські рослини, охороняються (Тендрівська, Ягорлицька і Сиваська затоки, дельта Дунаю та інші біотопи). Природні ландшафти охороняються в усіх природних зонах рівнинної частини України, Кримських горах та Українських Карпатах. Охороняються також ділянки акваторій Чорного й Азовського морів та ін.

Україна потребує збільшення площі природно-заповідних комплексів, що сприятиме геоекологічній рівновазі на території всієї країни. Це стосується передусім територій біосферних заповідників, природних національних парків, природних заповідників.

За рахунок яких ділянок можна збільшити мережу заповідних комплексів? Це можливо на основі ландшафтного картографування у середньому і великих масштабах, виявлення ділянок, на яких є види рослин і тварин, що занесені до "Червоної книги України". А до її другого видання занесено більше 530 видів рослин і грибів, а також більше 380 видів тварин.

Заповідними мають стати ділянки з рослинними угрупованнями, занесеними до "Зеленої книги України". Таких угруповань у цій унікальній книзі близько 130, і пошук нових триває.

Заповідними мають також стати басейни окремих річок, озера, коси і острови, колишні військові полігони, мисливські господарства, "державні дачі". Врешті заповідні комплекси можна проектувати і створювати в районах з інтенсивною ерозією, зсувами, археологічними розкопками, унікальними природними явищами й об´єктами (печерами, водоспадами, гірськими вершинами, річковими долинами, екзотичними рослинними угрупованнями та ін.), відтворюючи (чи створюючи) сучасні природоохоронні комплекси.

Формування всієї мережі існуючих і майбутніх природно-заповідних комплексів має спиратися на географічну основу, бути по можливості збалансованим територіально відовідно до фізико-географічного та економіко-географічного районування України і суміжних з нею територій. У межах фізико-географічних провінцій, економіко-географічних районів мають бути природні чи біосферні заповідники, природний національний чи регіональний ландшафтний парк, інші природно-заповідні комплекси.

Збільшення площі заповідних комплексів здійснюється і за рахунок розширення існуючих природно-заповідних територій в Українських Карпатах, Кримських горах, Волинському, Київському і Чернігівському Поліссях, Правобережному і Лівобережному Лісостепу, степовій зоні, дельтах Дунаю, Дністра і Дніпра, Азово-Чорноморському узбережжі (коси Бердянська, Обитічна, Білосарайська, Крива), Південному березі Криму.

Природно-заповідні комплекси мають органічно поєднуватися з таким и охоронюваними територіями, як приміські зелені смуги, високопродуктивні ліси, водоохоронні зони, полезахисні лісосмуги, лісопарки, дендропарки, акваторії та ін.

У державі повинен бути резерв територій та акваторій, які за своїми природоохоронними, ландшафтними, естетичними, природно-історичними особливостями можуть претендувати на заповідання. Для того, щоб мати детальні та достовірні дані про нинішній та перспективний обсяг природоохоронних комплексів в Україні, потрібно скласти державний кадастр природно-заповідного фонду.

У1972 р. в Стокгольмі на конференції ООН з охорони навколишнього середовища термін "моніторинг" визначено як систему стеження і контролю за станом довкілля для прогнозування його змін, прийняття рішень з регулювання природогосподарювання. Водночас моніторинг — це система спостережень і контролю за станом природних та антропогенних ландшафтів, тими процесами і явищами, які в них відбуваються, для раціонального використання природних умов і природних ресурсів та їхньої охорони. Моніторинг може відбуватися на різних за площею територіях і за різними компонентами довкілля, різними його об´єктами.

За масштабом територій, на яких здійснюється моніторинг, його поділяють на глобальний, регіональний та місцевий (локальний). Глобальний моніторинг здійснюється на різноманітних станціях, стаціонарах. Серед них в Україні функціонують такі:

1) станції і пости спостережень за змінами метеорологічних умов. До них належать мережа гідрометеорологічних станцій України, аерологічні та морські станції;

2) станції, на яких проводяться комплексні спостереження за гідрогеологічними умовами, водними ресурсами. Це гідрологічні станції, гідрогеологічні, стокові та водно-балансові станції і пости;

3) станції, на яких спостерігають за окремими природними комплексами та їхніми компонентами, процесами, що в них відбуваються. До таких станцій належать озерні, болотні станції, станції на водосховищах, у різних типах рівнинних і гірських ландшафтів (лісові, степові та ін.);

4) комплексні географічні стаціонари, на яких вивчають природні комплекси, сучасні природно-географічні процеси. Ними є природні заповідники, національні природні парки, спеціально створені географічні стаціонари — Димерський у зоні мішаних лісів, Карпатський на схилах гори Говерли, Великоаналольський у степовій зоні та ін. На таких стаціонарах працюють спеціалісти-географи. Вони стежать за сезонними змінами в природних комплексах;

5) станції і полігони, на яких спостерігають за протіканням процесів, несприятливих для людей. Це сейсмологічні станції, де прогнозують і фіксують дії землетрусів. Такими є також станції, на яких постійно спостерігають за розвитком зсувів (сповзанням земляної маси), проходженням селевих потоків (суміші води, грязі, каміння), сходами снігових лавин та ін.;

6) станції, на яких досліджують можливості протидії несприятливим фізико-географічним процесам. Це протиерозійні, агромеліоративні, лісомеліоративні, протиселеві та протисніголавинні станції;

7) науково-дослідні станції, де розробляють і впроваджують заходи з раціонального господарювання. Це сільськогосподарські, лісові, агрометеорологічні станції, науково-дослідні станції садівництва, виноградарства, луківництва та ін.;

8) своєрідними станціями біологічного моніторингу є ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки.

Спостереження за природними комплекса, ми, їхніми компонентами, впливом на них господарської діяльності ведеться за розробленими для цих цілей програмами і методиками Станції моніторингу навколишнього природного середовища повинні охоплювати нею територію України, її природні і господарські регіони рівномірно.

У різних регіонах України потрібне застоювання природоохоронних заходів, в тому чисті збільшення природно-заповідного фонду. Природоохоронні заходи об´єднуються в групи залежно від видів господарського впливу на природне середовище, об´єктів господарського впливу та запобіжних природоохоронних заходів. Промислово-технологічні заходи включають попередження забруднень зменшенням викидів у атмосферу, очищенням їх від газу та пилу; попередженням забруднення водойм очищенням вод, що стікають в річки, озера, моря, створенням замкнених циклів використання води та ін. Шкідливі забруднення, пов´язані з негативним промисловим впливом чи недосконалою технологією, можуть знешкоджуватися за допомогою хімічних заводів (дезактивація), захоронення відходів, постійного санітарного, радіоекологічного, хімічного контролю за навколишнім середовищем. У промислових, гірничовидобувних районах здійснюється рекультивація (відновлення) порушених земель.

Окрему групу природоохоронних заходів складає запобігання негативному впливу та ліквідація забруднень повітря, вод, грунтів автомобільним та іншими видами транспорту. Вздовж Азово-Чорноморського узбережжя акваторії забруднюються викидами суден, промисловими та побутовими стоками.

Важливе природоохоронне значення мають агромеліоративні та агротехнічні заходи, пов´язані із сільськогосподарським використанням ландшафтів, збереженням їхньої стійкості та високої продуктивності. Це досягається впровадженням зрошувально-осушувальних систем, на яких здійснюється двостороннє регулювання водного режиму на меліоративних землях. Сюди ж належать заходи з боротьби з водною і вітровою ерозіями, запобігання вторинного засолення земель, їхнього штучного підтоплення і заболочування, біологічні засоби боротьби зі шкідниками сільськогосподарських рослин.

Водогосподарські заходи передбачають надійний захист річкових і морських берегів від руйнування, обвалування заплавних земель (захист від затоплення), запобігання і знешкодження цвітіння води. Важливими природоохоронними заходами є регулювання стоку, заліснення водозборів, створення водоохоронних зон уздовж річок, навколо озер, водойм, біля морських берегів та ін.

Природоохоронними лісогосподарськими заходами передбачається боротьба з природною та антропогенною ерозією, селевими потоками, буреломами й вітровалами.

Урбаністичні природоохоронні заходи включають ландшафтно-екологічно обумовлений вибір району і місця забудови, її регламентацію за площею, оцінкою впливу на ландшафти та можливостями створення сучасних урбанізованих природно-антропогенних комплексів. Сучасні урбанізовані ландшафти повинні бути зручні для проживання людей, екологічно чисті й естетично привабливі.

Н арешті, рекреаційні природоохоронні заходи включають раціональне використання лікувальних можливостей клімату, водних, грязевих, мінерально-водних ресурсів, ландшафт-но-естетичних ресурсів, збереження, догляд і збагачення ландшафтних ресурсів та ін.

Дійовим засобом охорони природи є обов´язкова екологічна експертиза проектів використання території господарювання. Її метою є попередження негативного впливу, який можливий при втіленні проектів, що не передбачають негативного впливу, забудови, прокладання шляхів, розселення, не враховують екологічної ситуації в регіонах з різними природно-господарськими умовами. Екологічна експертиза базується на пріоритетах безпеки для життя і здоров´я людей в навколишньому природному середовищі.


загрузка...