Навігація
Посилання


Географія

46.3. Франція


Географічне положення та основні відомості про країну. Франція знаходиться в західній частині Європи. На півночі має вихід протоками Па-де-Кале і Ла-Манш до Північного моря, на заході омивається водами Біскайської затоки, на півдні — Середземним морем. На півночі межує з Бельгією, на північному сході та сході — з ФРН, на сході — зі Швейцарією, на південному сході — з Італією, на півдні й південному заході — з Іспанією та Андоррою. У Середземному морі Франції належить великий острів Корсика.

Адміністративно-територіальний поділ. Має 95 департаментів та особливу територіально-адміністративну одиницю Корсика. До її складу входять також 4 заморські департаменти (Гваделупа, Гвіана, Мартиніка, Реюньйон) і 4 заморські території (Нова Каледонія, Французька Полінезія, Французькі південно-антарктичні території, Уолліс і Футуна) і спеціальні територіальні одиниці — о-ва Майотта та о-ва Сент-П´єр і Мікелон. Загалом географічне положення Франції є сприятливим для її політичного та соціально-економічного розвитку.

Територія — 551 тис. км2. Столиця — Париж (2,2 млн.жителів; Великий Париж, включно з передмістями, — майже 10 млн). Державна мова — французька. Грошова одиниця — евро.

Франція — республіка. Глава держави — президент. Він призначає прем´єр-міністра і членів уряду. Вищий законодавчий орган — парламент, що складається з двох палат — Національних зборів і Сенату. Уряд відповідальний перед парламентом.

Політичні партії: Французька соціалістична партія, Демократична сила, Радикальна соціалістична партія. Національний фронт, Об´єднання на підтримку Республіки, Союз за французьку демократію, Ліберальна демократія та ін. Найбільш масовою профспілковою організацією є Загальна конфедерація праці. Найбільші профспілки: Французька демократична конфедерація праці, Загальна конфедерація кадрів, Французька конфедерація християнських трудящих та ін.

Природні умови та ресурси. Більша частина країни рівнинна. На півночі — Північнофранцузька низовина, на заході — Луарська і Гароннська (Аквітанська) низовини. У центрі Франції знаходиться Центральний Французький масив (до 1500 м). На сході здіймаються невисокі Вогези та Юра, а також Альпи з найвищою вершиною — горою Монблан (4807 м). На півдні й південному заході — високі Піренеї.

Клімат Франції сприятливий для життя й господарської діяльності населення. Середня температура найхолоднішого місяця — січня від +1 °С до +5 °С. На півдні вона підвищується до +8 °С. У липні середні температури змінюються віл +17 °С на півночі до +24 °С на півдні. На рівнинній частині за рік випадає 600—700 мм. У горах кількість їх зростає до 2000—2500 мм.

Країна має вельми розгалужену річкову мережу. Найбільші річки: Сена, Рона, Луара, Гаронна. Великих озер, окрім південної частини Женевського озера, у Франції немає.

Серед грунтів найпоширеніші — бурі лісові. Значні площі — під еродованими грунтами.

Під лісами — близько 20 % площі країни. Переважають вторинні ліси і штучні насадження. На рівнинній частині ростуть бук, дуб і граб; в Альпах і Піренеях вище

700 м — бук, ялиця, смерека, модрина та сосна.

Тваринний світ найбагатший у лісових районах, переважно в горах. У Франції значну площу відведено природоохоронним територіям. Їх у країні близько 3000.

Загалом Франція має багаті й різноманітні природні ресурси. Вона добре забезпечена прісними водами. На численних гірських річках збудовано гідравлічні електростанції. Використовується енергія морських припливів.

Ґрунтові ресурси не дуже багаті, але вкупі зі сприятливими кліматичними умовами можуть давати високі врожаї сільськогосподарських культур. Лісові ресурси недостатні, але використовуються дуже раціонально.

Надзвичайно багаті рекреаційні ресурси, особливо на узбережжі Середземного моря.

Мінеральними ресурсами Франція небагата: скромні запаси кам´яного вугілля (основна частина в Лотарингії), нафти і природного газу. Більш важливі енергетичні ресурси — запаси урану в центральному масиві й енергія гірських річок, особливо Рони та її альпійських притоків. У перспективі можна буде використовувати великі запаси енергії морських припливів, досягаючи біля берегів країни висоти 12— 16 м. У Лотарингії багато залізної руди, але вона бідна на вміст заліза. На півдні — в Провансі й Лангедоці — видобуваються боксити, в Ельзасі і Лотарингії — калійні й кам´яні солі. Країна багата природними будівельними матеріалами.

Населення. У Франції проживає 60,1 мли осіб (2003 p.), більше 90 % — французи, утому числі до 3,5 млн. іноземців (алжирці, португальці, італійці, іспанці та ін.). Національні меншини населяють окраїни держави. Це бретонці, баски, фламандці, корсиканці, ельзасці. Природний приріст населення низький. Державна політика заохочування народжуваності населення дещо поліпшила показники приросту. 3/4 населення країни живе в містах. Для сільської місцевості типовими є хутори й невеликі села. Найбільшими містами, крім Парижа, є Ліон із передмістями (більше 1263 тис. жителів), Марсель (1231 тис), Лілль (1,2 млн.), Тулуза, Ніцца (у кожному більше 300 тис). Переважна більшість віруючих — католики, майже 2 млн.осіб — протестанти, близько 2 млн.— мусульмани (в основному вихідці з країн Північної та Центральної Африки, Середнього Сходу). Більшість населення становлять робітники і службовці, 15 % — дрібні буржуа, 5 % — підприємці. У промисловості зайнято близько 20 % економічно активного населення, в сільському господарстві — 10 %, у сфері послуг — понад 50 %.

При середній густоті 105 осіб на 1 км2, у горах (Піренеї, південна частина Альп і Центрального масиву) та інших малородючих місцевостях (Ланди, Солонь) густота не досягає і 20 осіб, а, з іншого боку, в районах Парижу, Півночі, Ліону з високою концентрацією промисловості і міст густота перевищує 300 осіб на 1 км2. Висока густота населення і в родючих сільських районах, особливо по долинах рік, а також на узбережжі Нормандії, Бретанії, Середземного моря, де сільське господарство поєднується з рибальством і зонами рекреації.

Головна форма міського розселення — агломерації, яких нараховується 50 з числом жителів більше 100 тис. осіб. У столичній агломерації проживає 16 % населення країни. Уряд проводить політику стримування росту Парижу (тут обмежується будівництво нових заводів та інших об´єктів) і стимулювання розвитку відсталих економічних районів і центрів.

Господарство. Франція — високорозвинуга індустріально-аграрна країна, що посідає 4-те місце у світі за обсягом ВВП (після США, Японії та ФРН). Вона має широку мережу зовнішньоекономічних зв´язків, інвестує значні капітали в економіку інших країн.

Промисловість. За рівнем промислового розвитку Франції належить 5-те місце (після США, Японії, ФРН і Великобританії). Промисловість створює основну частину ВВП (близько 25 %), забезпечує до 33 % робочих місць. 40 % інвестицій, 80 % експорту. Основні галузі індустрії: машинобудування (зайнято понад 570 тис. осіб; дає 2,6 % світового виробництва, майже 40 % продукції експортується), хімічна (276 тис. працівників, 4-те місце у світовому експорті), хімічна (250 тис. осіб, 4-тс місце в світовому експорті), авіакосмічна (100 тис. осіб, 2-ге місце за експортом серед країн Заходу), автомобілебудування (3-тє місце у світі за випуском автомобілів — близько 3 млн. на рік, із яких майже 1,5 млн. експортуються), харчова (400 тис. працівників, за обсягом експорту поступається лише США), радіоелектронна, інформатика, суднобудування, електротехнічна, металургійна (одна з провідних країн світу за рівнем розвитку кольорової металургії; 3-тє місце в Західній Європі за виробництвом сталі); атомна енергетика (АЕС виробляють близько 75 % електроенергії); гірничодобувна. Уран імпортується з Африки (Нігерія, Південно-Африканська Республіка тощо), частково видобувається в Центральному масиві (Лодев, Ла-Круазьєр).

Потужні нафтопереробні й нафтохімічні комбінати знаходяться в портах. У Великому Парижі сконцентровано підприємства парфумерії, фармацевтики, тонкої хімії. Авіаційне машинобудування зосереджено в Парижі, Тулузі, Бордо, Бурже, Мариньяні. Найбільші судноверфі — в Нанті, Дюнкерку. Військові кораблі споруджують у Бресті, Тулоні, Шербурі. Розвинене й виробництво побутової техніки. Провідна галузь легкої промисловості — текстильна певною мірою втратила своє значення, але в Європі за виробництвом тканин Франція поступається тільки Італії та Німеччині. Вовняні тканини виробляють на півночі – Лілль, Армантьєр, Кабре; там же випускають бавовняні та лляні тканини. Ліон, відомий центр шовкопрядіння в минулому, нині виробляє синтетичні тканини. Трикотажну промисловість зосереджено в Парижі, Труа, Рубе. Промисловість розмішена нерівномірно: на 17 % території країни (Париж із приміською зоною, Ліонський та Північний райони) — майже половину промислових об´єктів. Північ і схід країни більш індустріалізовані, ніж захід, центр і південь.

Сільське господарство. За обсягом сільськогосподарської продукції Франція посідає 3-тє місце серед країн Заходу (після США і Канади) 1-ше в Західній Європі, повністю забезпечуючи себе основними видами сільськогосподарської продукції. Вона є найбільшим на континенті виробником зерна (понад 50 млн.т на рік за врожайності 60 ц/га), масла, яловичини, сиру, а також значним експортером продукції харчування. Провідна галузь сільського господарства — тваринництво дає більш як 50 % всієї продукції. Основна продукція рослинництва — зерно, овочі, цукрові буряки, картопля, в окремих районах—хміль, льон, тютюн, ріпак; біля Ніцци — плантації квітів для парфумерної промисловості. Значну роль відіграє рибальство. Рибу виловлюють у північних районах Атлантики та в Північному морі. Головні рибні порти — Булонь, Лор´ян, Ла-Рошель. Харчова промисловість представлена молочною, м´ясною, консервною, виноробною галузями.

Туризм. Франція — країна розвинутої туристичної індустрії: з дорогими курортами та шикарними готелями на Лазурному березі (Ніцца, Канн, Сен-Тролез), куди активно проникає іноземний капітал, часто сусідять скромні туристичні зони. Крім Середземномор´я, туризм широко розвинений на південному заході Атлантичного побережжя, на березі Північного моря. Цілорічно притягують туристів Французькі Альпи. За кількістю туристів Франція посідає перше місце у світі (56 млн. на рік).

Транспорт. У Франції — найдовша серед європейських країн мережа залізниць (близько 40 тис. км, із них 35 % — електрифіковані). Протяжність шосейних шляхів із твердим покриттям — майже 400 тис. км (у тому числі автострад—більш як7тис. км). Автопарк налічує до 30 млн.машин, із них 25 млн.— легкові автомобілі. Загальний тоннаж морського торгового флоту — 4,3 млн.бр.-рег. т. Понад 90 % вантажообігу морських портів випадає на Марсель, Гавр, Дюнкерк, Нант, Бордо, Руан. Довжина повітряних ліній французьких авіакомпаній — близько 650 тис. км. Авіаційні перевезення здійснюються в основному трьома найбільшими авіакомпаніями: "Ер-Франс", "ЮТА", "Ер-Інтер".

У внутрішніх перевезеннях переважає автомобільний транспорт. Він перевозить40 % вантажів і 50 % пасажирів країни. Довжина трубопроводів становить 5,5 тис. км. Суходільна транспортна мережа має радіальну будову з центром у Парижі. Річкові шляхи разом з каналами забезпечують 6 % вантажоперевезень.

Зовнішньоторговельні перевезення здійснює переважно морський транспорт. Понад 2/3 імпорту становить нафта. Повітряний транспорт використовується здебільшого для зовнішніх пасажирських перевезень.

Зовнішньоекономічні зв´язки. Головну роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє зовнішня торгівля. За обсягом зовнішньої торгівлі та експорту Франція посідає 4-те місце серед економічно розвинутих країн (після США, ФРН, Японії). Частка експорту у ВВП перевищує 25 %. Переважає торгівля з розвинутими країнами, головно Європейського Союзу (майже 60 % усього обороту), Японією і США. Франція імпортує нафту, машини, продовольство (каву, какао, чай, субтропічні продукти), хімічну продукцію; експортує машини та обладнання, напівфабрикати і продовольство. За вартістю експорту сільськогосподарської продукції (вина, зерно, молочні продукти, цукор) Франція поступається тільки США. На світовий ринок країна постачає автомобілі, літаки, судна та обладнання для АЕС, сталь, алюміній, зброю, продукцію електротехніки, хімікати, тканини, одяг. Франція вкладає капітали в економіку багатьох країн, насамперед європейських та північноамериканських, а також країн Латинської Америки, Близького Сходу.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. Близько 30% ВВП Франції витрачається на соціальні потреби. Із 23,5 млн. самодіяльного населення 13,5 млн. осіб — наймані працівники. У Франції — близько 2 млн. іноземних робітників (португальці, алжирці, італійці, марокканці, іспанці та ін.). Іноземні робітники становлять 17,5 % усіх робітників і 25 % чорноробів Франції. Безробіття 1997 р. сягало 12 % самодіяльного населення.

У Франції встановлено мінімальну заробітну платню — 6663,6 франків на місяць (1997 р.); її отримує до 800 тис. осіб. Робочий тиждень триває 39 год.

У Франції налічується майже 400 вищих навчальних закладів. У Великому Парижі — 13 університетів, зокрема знаменита Сорбонна. Великі університети є в Марселі, Греноблі, Страсбурзі, Тулузі, Ліллі, Ніцці. На освіту витрачається 7 % ВВП.

Найбільші щоденні газети, що видаються в Парижі: "Монд" — вечірня газета (близько 400 тис примірників), "Фігаро" — ранкова газета (до 400 тис), "Франссуар" — вечірня газета (майже 200 тис.) та ін. Найважливіші журнали: "Експрес" — тижневик (400 тис), "Пуен" – суспільно-політичний часопис (300тис), "Парі-матч" — ілюстрований тижневик (580 тис.) та ін.

Телевізія представлена каналами державних телекомпаній "Франс-2" і "Франс-3". Найбільша приватна телекомпанія — ТФ-І.

Найзначніші радіостанції—державна компанія "Радіо-Франс"; комерційні компанії із змішаним капіталом ("Радіо-теле-Люксембург" (РТЛ), "Європа-J"). У країні також налічується до 1,5 тис. місцевих радіостанцій.

Провідне агентство новин — Франс Прес входить до числа світових інформаційних агентств.


46.4. Італія


Географічне положення та основні відомості про країну. Італія знаходиться в центральній частині Середземномор´я. її терени — Апеннінський півострів, великі острови Сардинія і Сицилія, деякі дрібні острови Середземного моря. На заході береги Італії омивають Л і гурійське й Тірренське моря, на півдні — Іонічне, на сході — Адріатичне. Лише близько 20 % її кордонів пролягає суходолом, переважно в гірських районах Альп. Тут вона межує з Францією, Швейцарією, Австрією та Словенією. Географічне положення країни сприяє її економічним зв´язкам не лише з країнами Європи, а й Африки, басейну Індійського океану, через Суецький канал.

Територія — 301,2 тис. км2. Столиця — Рим (2,8 млн.жителів). В адміністративно-територіальному аспекті поділяється на 20 областей. У межах Італії знаходяться дві держави — Ватикан і Сан-Марино, оточені зусібіч її територією. Релігія — католицизм. Грошова одиниця — євро.

Італія — парламентська республіка. Глава держави — президент, обирається строком на 7 років. Законодавча влада належить парламентові, котрий обирається на 5 років загальним і прямим голосуванням. Парламент складається з двох палат: сенату республіки (322 сенатори) і палати депутатів (630депутаті в). Виконавча влада належить урядові — Раді міністрів — на чолі з головою.

Політичні партії: Італійська народна партія, Демократична партія лівих сил, Національний альянс, Ліга Півночі — Федеративна Італія та ін.

Основні профспілкові об´єднання: Загальна італійська конфедерація праці, Італійська конфедерація профспілок трудящих, Італійський союз праці.

Природні умови та ресурси. Північ Італії знаходиться в лісовій зоні помірного поясу, південь—у субтропічному поясі. Рельєф країни переважно гірський і височинний. Ці його форми охоплюють близько 80 % території. На півночі Італії підносяться Альпи. Через усю материкову частину країни простяглися Апеннінські гори з висотами до 3000 м. Острови Сардинія і Сицилія мають переважно гористий рельєф. На острівній частині країни — декілька вулканів: Етна, Стромболі та ін. В Італії досить часто бувають сильні землетруси. На півночі лежить велика Паданська рівнина.

Клімат на більшій частині території країни субтропічний середземноморський. На півночі він перехідний від субтропічного до помірного. У горах проявляється висотна поясність. Особливості клімату визначаються географічною широтою країни, впливом теплого Середземного моря і захищеністю території країни з півночі високими Альпами. Літо жарке й сухе, з середніми температурами липня від +20 °С на півночі до +28 °С на крайньому півдні. Взимку середні температури січня від 0 °С на півночі до +12 °С на півдні. За рік випадає від 500до 800 мм опадів.

Найгустіша мережа річок — на півночі Італії. Тут тече найбільша річка країни По. Разом із протоками й каналами вона утворює важливу судноплавну систему. На Апеннінському півострові річки маловодні, деякі з них улітку пересихають. На півночі в Альпах знаходяться великі й судноплавні озера Гарда, Комо, Лаго-Маджоре та ін. На Апеннінському півострові озера виникли у кратерах згаслих вулканів.

На Паданській низовині переважають алювіальні та бурі лісові ґрунти. На Апеннінському півострові поширені коричневі й вулканічні грунти.

У минулому майже вся територія сучасної Італії була вкрита лісами. Нині вони поширені переважно в горах, а надто на півночі, в Альпах. Близько 20 % площі країни вкривають природні та насаджені людьми ліси.

Дикі тварини водяться переважно в горах (серна, дика кішка, лісова куниця тощо). У Центральних Апеннінах зберігся бурий ведмідь.

Загальна площа національних парків – близько 200 тис. га.

Серед природних ресурсів вирізняються водні для зрошення, створення транспортних магістралей, а в Альпах — для будівництва ГЕС.

Недостатніми є ґрунтові й лісові ресурси. До найбагатших у світі належать рекреаційні, представлені як чудовим морським узбережжям, гірськими системами, так і унікальними пам´ятками історії та архітектури. Вони щорічно приваблюють багато мільйонів туристів. Мінерально-сировинні ресурси загалом незначні й недостатні. Є запаси поліметалевих руд. ртутної руди. Поширені поклади різних будівельних матеріалів, серед яких — знаменитий каррарський мармур. Дуже обмежені поклади енергоносіїв (нафти, природного газу, кам´яного вугілля).

Населення. В Італії — 57,4 млн.осіб (2003 p.); 94 % з них — італійці. Італійська діаспора нараховує більше 20 млі і осіб. Офіційна мова — італійська. У деяких північних місцевостях говорять французькою, німецькою та словенською мовами. Сардинський діалект дуже схожий на латинську мову давніх римлян. Фріули зосереджені на північному сході країни, тірольці — в провінції Больцано, франко-провансальці — в області Валле-д´Аоста, словенці — в районі Трієста, албанці та греки — в Апулії й Калабрії.

Більше 66 % населення проживає в містах. Майже І/3 їх лежить на узбережжі, решта — на Паданській рівнині, в передгір´ях. Найбільші міста після Рима — Мілан (1,6 млн. жителів), Неаполь (1,2 млн.), Турін (1,1 млн.), Генуя (0,7 млн.).

Територія густонаселена (191 особа на 1 км2), проте густота населення сильно коливається між урбанізованими промисловими районами Ломбардії, Лігурії, районом Великого Неаполя (400—1000 осіб на 1 км2 та більше), розвинутими сільськогосподарськими районами Малайської рівнини й Кампанії, з одного боку, та гірськими районами, а також островом Сардинія, — з іншого, де вона становить лише 40— 70 осіб на 1 км2.

Господарство. Італія — високо розвинута індустріально-аграрна країна. У 1997 р. обсяг ВНП становив 1160,4 млрд доларів США. У 1997 р. склалася така структура італійської економіки (частка у ВНП): промисловості — 35,6 %, сільського господарства — 3,9, послуг — 60,5%.

Промисловість. Найбільше розвинені галузі промисловості: машинобудування (особливо автомобілебудування), харчова, хімічна, текстильна, металургійна. Значного розвитку набуло виробництво обчислювальної техніки, роботів та електронного обладнання.

Власні енергоресурси забезпечують 17—20% потреб країни. В енергобалансі провідне місце належить нафті й газу. Нафтопереробні заводи діють у портових містах. Близько 70 % електроенергії дають ТЕС, що працюють в основному на мазуті, 26 % — ГЕС. Чорна металургія використовує імпортну сировину. Металургійні комбінати повного циклу розміщені в портових містах — Генуї, Пйомбіно, Неаполі й Таранто. Електрометалургія склалася поблизу джерел дешевої електроенергії в Альпах — До-молоссолі, Больиано, Бреши. У кольоровій металургії найбільше розвинуті алюмінієва, свинцево-цинкова, магнієва і ртутна галузі. Великий алюмінієвий завод діє в Порто-Весмі (південний захід Сардини). Виплавлення цинку прив´язане до значних ТЕС і джерел сировини (Монтелоні, Порто-Вссме в Сардинії) або до великих ГЕС (Кротоне). Свинець виробляється головно на Сардинії, ртуть—у Тоскані. Для машинобудування Італії характерна значна частка у виробництві та експорті транспортного машинобудування. В автомобільній промисловості домінує концерн ФІ AT, який випускає також вагони, трактори, двигуни для суден і літаків, металургійне обладнання та ін. Автомобілебудування розміщено в Турі ні. Неаполі, Мілані, Больцано, Модені. Міжнародна спеціалізація Італії — виробництво мотоциклів, мопедів, моторолерів і велосипедів.

Електротехнічну промисловість зосереджено в Мілані, його приміській зоні та в сусідніх провінціях Варезс, Комо й Бсргамо. Заводи електронної промисловості сконцентровано в Міланській агломерації, в Павії. Флоренції, Римі. Італія посідає 4—5-те місця у світі за експортом танків. Заводи сільськогосподарського машинобудування розміщено на Паданській рівнині. Спеціалізація італійської хімії — виробництво полімерів і синтетичних волокон. Хімічна промисловість північного заходу спеціалізується з тонкої хімії (найбільші центри — Мілан і його передмістя, Турін, Мантуя, Савона, Новара, Генуя). На північному сході виробляють нафтохімічну продукцію, напівпродукти органічного синтезу. Профіль центру Італії — неорганічна хімія (Розіньяно, Фоллоніка, Пйомбіно, Терні та ін.); півдня — продукти органічного синтезу, мінеральні добрива (великі приморські комбінати у Бріндізі, Пріоло, Авіусті, Джелі, Кальярі та ін.). Текстильна промисловість концентрується на південному заході — в Ломбардії (Мілан, Комо, Варезе, Бер-гамо, Павія та ін.), П´ємонті (Турін, Б´єлла, Новара). У центрі Італії — осередки текстильної промисловості: Лукка, Пістоя, Флоренція і Прато. За вивозом швейних виробів і взуття країна посідає відповідно 2-ге і 1-ше місця у світі. Ріст виробництва взуття забезпечувався не стільки великими підприємствами, розміщеними головно на північному заході (м. Ві-лжевано на південь від Мілана — один із найбільших у світі центрів взуттєвої промисловості), скільки малими й середніми, розсіяними в невеликих містечках Венето, Емілії-Романьї, Тоскани, Умбрії, Маркс

Сільське господарство. Аграрний сектор має в основному землеробський напрям. Його основу складає рослинництво — 58 %, на тваринництво припадає 42 %. Більше половини ріллі — під зерновими культурами, головна з яких — пшениця. За збиранням зернових (16— 18 млн. т) Італія в три рази поступається Франції, головні культури — пшениця (45 % збору), кукурудза (35 %) і рис (більше 1 млн. т в рік, перше місце в Європі). Більше половини врожаїв трьох названих культур збирається на Па-данській низовині та в Емілії — Романії, на півдні вирощуються цінні сорти твердої пшениці, які йдуть на виготовлення макаронів. Важлива технічна культура — цукровий буряк (виробляється в основному на сході Паданської низовини). Країна майже забезпечена своїм цукром. Італія збирає до 6 млн. т різноманітних фруктів, майже 60 % їх вирощується на півночі країни у спеціалізованих фермерських господарствах. У південних областях вирощують в основному мигдаль, грецькі горіхи, фундук. Збирання винограду — біля10 млн. т у рік (більше 90 % переробляється у вино), цитрусових — більше 3,3 млн. т, томатів — більше 5,5 млн. т. Тваринництво відіграє другорядну роль, насамперед через нестачу кормів. Молочне і м´ясне тваринництво переважає на півночі, де зосереджено до половини всіх пасовищ Італії. У країні 7,5 млн.голів великої рогатої худоби, 9 млн.свиней, 12 млн.овець і кіз, потреба в м´ясі задовольняється на 70—75 %. Головний район вівчарства — Сардинія.

Транспорт. Італія має розвинуту мережу залізничних та автомобільних доріг. Більш як 90 % пасажирів, понад 80 % вантажів перевозяться автомобілями. Італійський автопарк налічує понад 25 млн. автомобілів, у тому числі більш як 23 млн. легкових. У зовнішніх перевезеннях вантажів переважає морський транспорт (80—90 % імпортованих і 60—65 % експортованих вантажів). Флот Італії нараховує 1500 суден (10-те місце у світі за обсягом тоннажу). Найбільші порти Італії — Генуя (вантажообіг перевищує 50 млн. т) і Трієст (37 млн. т). Головний центр каботажних зв´язків — Неаполь.

Зовнішньоекономічні зв´язки. Досить активно розвивається зовнішня торгівля. Італія посідає 6-те місце у світі за обсягом торгівлі, її частка наближається до 6 %. Головні торгові партнери — країни ЄС (60 % її товарообігу).

Італія експортує транспортні засоби, апаратуру, лічильні машини, оргтехніку, сільськогосподарську продукцію, продукцію легкої промисловості, хімічні продукти; імпортує нафту, вугілля, природний газ, лісоматеріали.

Туризм. Важливою галуззю італійської економіки є обслуговування іноземних туристів (50 млн.), в якій зайнято більш як 1 млн. італійців і яка приносить щорічно 6—8 млрд. дол. США. Головний район іноземного туризму-північний схід, особливо області Трентіио-Альто-Адідже й Венето, а також Центральна Італія (Рим, Флоренція, Венеція). Майже всі туристи, що прибувають до Рима, відвідують унікальну державу Ватикан. Мільйони туристів знайомляться з найдавнішою із нині існуючих республік світу Сан-Марино.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. ВНП на душу населення — 20 170 дол. США. Тривалість життя чоловіків — 74, жінок — 80 років. Італія посідає 1-ше місце в Європі за кількістю готельних місць.

В Італії знаходяться найстаріші в Європі університети — Болонський та університету Пармі (заснований в XI ст.). Серед найбільших університетів — Римський, Неаполітанський.

Найвпливовіші газети — "Републіка" (800 тис. примірників), "Стампа" (556 тис), "Корр´єре делла сера" (851 тис), "Мессаджеро" (390тис.) та ін. Радіомовлення й телебачення підпорядковані Італійській радіо- й телевізійній службі (РАЇ-ТВ).

Інформаційне агентство, що діє на кооперативних засадах, — АНСА, друге за значенням інформаційне агентство — АДЖІ.


загрузка...