Навігація
Посилання


Кримінальний кодекс України - 10 років очікувань. Тези

ТЛУМАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ПОРУШЕННЯ ТАЄМНИЦІ КОРЕСПОНДЕНЦІЇ» У ПОСЯГАННЯХ НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ АСПЕКТ ПРИВАТНОСТІ


Поняття «порушення таємниці кореспонденції» характеризує діяння – ознаку об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.163 КК України. Під порушенням звичайно розуміють перешкоджання нормальному стану, розвитку чого-небудь, невиконання, недотримання покладених обов’язків [1, с.343]. Водночас, з кримінально-правової точки зору необхідно чітко знати, які діяння охоплюються відповідним поняттям.

Здебільшого злочин, передбачений ст.163 КК України, вчиняють шляхом активної поведінки. До таких дій відносять: перлюстрацію особистої кореспонденції (розпечатування й перегляд поштової кореспонденції без відома адресата), ознайомлення зі змістом телеграм, електронної пошти, підслуховування телефонних переговорів, повідомлення сторонніх осіб про факти листування, телефонної розмови, телеграфного чи іншого повідомлення тощо. «Порушення» утворюють дії з ознайомлення зі змістом кореспонденції без згоди особи, кому ця інформація належить, а також за відсутності законних підстав для такого ознайомлення, наприклад, коли немає рішення суду, що підтверджує необхідність обмеження права громадянина на таємницю листування чи телефонних розмов [2, с. 135; 3, с. 422].

Водночас, у юридичній літературі існує думка, згідно з якою порушення таємниці кореспонденції може бути вчинено не лише дією, але й шляхом бездіяльності (невиконання особою конкретних зобов’язань, покладених на неї через договір, закон) [4, с. 23; 5, с. 28]. Зокрема, можливий такий випадок, коли працівник телеграфу зобов’язаний усунути несправності зв’язку під час телефонної розмови між абонентами та може попередити витік телефонної інформації, ознайомлення з якою заборонено законом, але він не застосовує жодних дій з ліквідації такої несправності, через що й ознайомлює зі змістом телефонної розмови, чим спричиняє шкоду об’єктові кримінально-правової охорони [5, с. 28].

Вирішення питання про те, чи може порушення таємниці кореспонденції відбуватись шляхом бездіяльності, залежить від встановлення всіх необхідних умов для такої форми поведінки: 1) на особу повинен бути покладений обов’язок виконати певну дію, такий обов’язок або прямо передбачений законом, спеціальними правилами, чи випливає з поведінки цієї особи; 2) особа повинна мати об’єктивну можливість виконати певну дію; 3) особа не виконує покладеного на неї обов’язку [6, с.363]. Злочинна бездіяльність проявляється в умовах, коли виникає чи існує певне джерело небезпеки: зовнішніх сил природи та суспільства чи попередніх невинних дій особи, що спричинили небезпеку заподіяння шкоди. Одним із таких джерел небезпеки є технічні, електричні та інші процеси, що відбуваються у виробництві. Однак про бездіяльність як форму вчинення відповідного посягання, можна говорити тільки в окремих випадках, коли особа під час виконання своїх обов’язків, не вчинила певних дій, не вжила відповідних заходів, у той час як була необхідність зробити щось корисне і попередити шкідливе.

З’ясувати належить також, чи охоплюються «порушенням таємниці кореспонденції» такі дії, як збирання та зберігання відповідних відомостей з огляду на те, що можуть бути випадки, коли інформація про особу, яка міститься в листах, бан

деролях, інших засобах зв’язку зберігається понад встановлені законом строки, збирається з порушенням вимог закону в ході оперативно-розшукової діяльності. Як видається, такі дії можуть утворювати об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст.163 КК України, оскільки ознайомленню зі змістом таємниці кореспонденції можуть передувати такі дії, як фотографування листів, бандеролей, фіксування за допомогою технічних засобів змісту телефонної розмови тощо.

У контексті тлумачення дій, шляхом яких вчиняють злочин, передбачений ст. 163 КК України, слід відзначити, що практика Європейського суду з прав людини дещо ширше тлумачить право на таємницю кореспонденції. Зокрема, Європейський суд визнає порушення права на повагу до таємниці кореспонденції у випадках, коли незаконно обмежують право особи на таємницю кореспонденції. Так, Європейський суд з прав людини ухвалив декілька рішень щодо України, які стосувались обмеження права на таємницю кореспонденції. Зокрема, це рішення у справах «Плоторацький проти України», «Кузнєцов проти України», «Назаренко проти України», «Алієв проти України», «Данкевич проти України» [7]. Зазначені рішення були винесені 29 квітня 2003 року і стосувалися умов утримання заявників, які були засуджені до смертної кари, а згодом смертна кара щодо них була замінена на довічне ув’язнення. Основною причиною констатації порушення прав заявників за ст. 8 Конвенції в період з 11 вересня 1997 р. до 11липня 1999 р. була відсутність у відкритому доступі нормативних документів, які регулювали листування, отримання передач, посилок та бандеролей, побачення з рідними осіб засуджених до смертної кари в Україні. Європейський суд з прав людини зробив висновок, що обмеження кількості листів, які можна було відправляти цій категорії засуджених, обмеження кількості бандеролей і посилок, які вони могли отримувати у цей період, не відбувалося відповідно до закону, як це вимагається ч. 2 ст.8 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Слід також акцентувати увагу на тих випадках, за яких відсутнє порушення таємниці кореспонденції, а саме порушення правил доставки кореспонденції адресату, що виразилось у необережному чи умисному знищенні, наприклад, листа. У таких випадках не порушується обов’язок охорони таємниці зв’язку. Таємне викрадення поштового відправлення, наприклад, посилки слід кваліфікувати як крадіжку [8, с.132]. Знищення чужого листа, телеграми чи іншої кореспонденції не охоплюється поняттям «порушення таємниці листування» і не може кваліфікуватися за ст.163 КК України. Такі дії, за наявності необхідних для цього ознак, утворюють злочин, передбачений ст. 357 КК України [9, с. 302].

Таку дію як відкриття кореспонденції у літературі пропонують розглядати саме як замах на вчинення цього злочину (за наявності інших ознак) [4, с. 14; 5, с.28]. Як замах на вчинення порушення таємниці кореспонденції можуть розглядатись випадки, коли особа підключає спеціальні засоби негласного отримання інформації для того, щоб прослуховувати телефонні розмови, однак через не залежні від неї обставин їй не вдається отримати інформацію. Правозастосовній практиці відомі випадки притягнення до відповідальності за замах на порушення таємниці кореспонденції. Показовою у цьому випадку є Ухвала Апеляційного суду Кіровоградської області від 26вересня 2006 р. (справа № 11а-861-2006 р.), якою було залишено чинним вирок Кіровоградського районного суду від 30вересня 2004 р., яким було засуджено Особу_1 за ст. 231; ст.15 – ч. 2 ст.163 КК України. Засуджений офіцер запасу Збройних Сил України, який, володіючи навиками і методами військової розвідки і радіотехнічних військових знань, надав згоду за матеріальну винагороду провести незаконний збір інформації, що становить комерційну таємницю стосовно суб’єкта господарської діяльності – приватного підприємства «Агронафтосервіс-СТ», а також інформації щодо особи та діяльності директора вказаного підприємства. Замах на порушення таємниці кореспонденції Особи _1 полягав у тому, що він 2листопада 2002р. близько 16 години 50 хвилин, в нічний час, таємно, не маючи відповідного дозволу, підключив на «розрив» для негласного зняття інформації до телефонних ліній спеціальний технічний засіб – пристрій радіоконтролю телефонних ліній, що перетворює електричний сигнал телефонної лінії на високочастотний сигнал для прийому скануючим приймачем. Проте в той же день близько 17 години, під час фіксації отриманої звукової інформації на технічні засоби, порушуючи при цьому таємницю телефонних переговорів, був затриманий працівниками міліції [10].

Таким чином, аналіз теоретичних положень та правозастосування дозволяє констатувати, що поняття «порушення таємниці кореспонденції» охоплює такі дії як збирання, зберігання, обмеження права на таємницю, а також бездіяльність. Наведено випадки, коли відсутній склад злочину та можливий замах на його вчинення.

Ю.В. Грачева,

кандидат юридических наук,
доцент кафедры уголовного права

(МГЮА им. О.Е. Кутафина)


загрузка...