Навігація
Посилання


Голокост в Україні

§ 2 СТОСУНКИ МІЖ НАРОДАМИ. ЄВРЕЇ ТА ХРИСТИЯНИ


У розмовах неєвреїв чи євреїв інколи можна почути таке питання: чому їх, євреїв (чи нас, євреїв) так не люблять? І чому ця нелюбов пройшла через усі часи, відчувалася серед представників багатьох народів?

Передусім, слід зауважити, що питання про відносини між народами

- це питання розуміння, а не любові. Якщо ж мова йде про “любов до народу”, то природньо любити саме свій народ. Досить дивно виглядає, коли хтось дуже любить інший народ

- не той, до якого він сам належить. Це все одно, якби якась людина бестямно кохала чужу матір і менше теплих почуттів відчувала до своєї.

Звичайно, й тут бувають романтичні виключення: наприклад, юнак закохався у прекрасну іноплеменну дівчину, і через це із захопленням ставиться до усього її народу. Або фахівець-історик досліджує, скажімо, історію Китаю, вивчає його мову та культуру, традиції, і через любов до своєї справи, багатющої історії Піднебесної полюбив талановитий китайський народ, який став йому близьким і зрозумілим.

Отже, ніхто не вимагає любити інші народи; але важливо знати й любити свій народ та знати й поважати усі інші, приязно ставитися до них, цікавитися ними, що є ознакою загальної культури людини.

Як гарно зауважив колись великий Тарас Шевченко - “Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Йсвого не цурайтесь”.

Що ж до нелюбові - то частіше за все людина не любить те, що вона не розуміє. Прикладів і доказів тому безліч. Навіть серед твоїх однокласників є ті, хто любить математику, і у них все виходить, і ті, хто погано її розуміє, і годі чекати від таких учнів любові до розв’язання математичних завдань.

Цікаво, що страх перед незрозумілим, незнаним був закладений у людській підсвідомості ще за часів світанку цивілізації, коли тільки зароджувалося людство. Справді, для первісної людини незнайомі звуки з печери чи хащів означали потенційну небезпеку від диких звірів; перекликання на незнайомому наріччі іноплеменників означало, що вони могли змовитися для нападу на стоянку тощо. Отже, можливо, ще з давніх часів за правилами гарної поведінки, двом людям поруч з іншими людьми не варто розмовляти
мовою, яку ті не розуміють. Інакше можна спровокувати прояв ксенофобії, про яку ми розпочали розмову в попередному параграфі підручника.

Здавна чужинці викликали у багатьох місцевих мешканців (і особливо - у їхніх вождів, лідерів, керівників) певну підозру, інколи - упередженість (бо у НИХ щось не так, як у НАС). У диких племен таврів, що жили майже 2 тисячі років тому на півдні території сучасної України, був страшний звичай просто вбивати усіх іноземців, мандрівників, які потрапляли до їхньої країни.

Спроби ізолюватися від «поганого впливу» інших країн та народів зустрічалися доволі часто. Наприклад, протягом віків, аж до кінця ХІХ століття, японці відмовлялися від будь-яких стосунків з іншими народами та забороняли іноземцям висаджуватися на японських островах. «Залізна завіса» відділяла народи СРСР від інших країн світу. Північна Корея досі обмежує контакти та здійснює суворий контроль над «зовнішніми» стосунками своїх громадян.

Звичайно, було в історії й чимало прикладів допомоги гостям, чужинцям. Мешканці сувор

их пустель на Близькому Сході, коли до їхньої оселі завітав гость, мали надати йому допомогу, захищати від переслідування, в разі потреби - ціною власного життя, нагодувати гостя, навіть якщо для цього треба було зарізати останнє ягня і залишити без їжі свою родину. Такі дивні, на перший погляд, звичаї (які, до речі, відображеній у Книзі Книг - Біблії), пояснюються умовами існування цих людей. Якщо в суворій пустелі господар оселі відмовить будь-кому в притулку, їжі та захисті, то й він, у свою чергу, не зможе сподіватися на допомогу після довгих мандрів. Безумовно, ви чули про гостинність до чужинців, що існує і у народів Кавказу, і у народів Півночі,

і, звісно, у слов’ян.

Отже, в стосунках між народами, в тому числі в стосунках євреїв із сусідами, були як прояви ксенофобії та ворожості, так і доброзичливість, взаємна допомога. Але слід визнати, що в стародавні часи ці стосунки часто були далекими від ідеальних.

2. ФОРМУВАННЯ РЕЛІГІЙНОГО АНТИСЕМІТИЗМУ

Повернемось до євреїв. З давніх часів, ще з середини І тисячоліття до нашої ери, коли був зруйнований Єрусалимський Храм та знищена єврейська держава в Палестині, значна кількість євреїв була вигнана зі своєї історичної батьківщини та змушена була жити на чужині. Хвилі нових завойувань прокотилися Близьким Сходом, і нові хвилі євреїв поповнювали діаспору.

Діаспора (грець. diaspora - «розсіяння») - розсіювання, перебування частини певного народу поза межами історичної батьківщини. Серед прикладів - українська діаспора в Канаді, США, Аргентині, Австралії; вірменська

- у Росії, Україні, Франції; єврейська - в США, Канаді, країнах колишнього СРСР тощо.

Єврейська діаспора - постійне перебування значної частини єврейського народу поза Ерець-Ісраель (Землі Ізраіля). Термін був введений за еліністичної доби та вживався лише євреями, які говорили грецькою мовою для позначення добровільного проживання поза Ерець-Ісраель, на відміну від вимушеного вигнання.

Зрозуміло, що культури різних народів відмінні одна від іншої, і це збагачує людство, робить його цікавим та різнобарвним.

Але, звичайно, представникам різних культур легше порозумітися, якщо у них є щось схоже в звичаях, і - що особиво важливим було в минулому - у релігії.

Головне ж, чим відрізнялись євреї від своїх сусідів - саме релігією, що повністю визначала всі культурні традиції євреїв, їх побут, спосіб життя взагалі.

Юдеї сповідували монотеїзм (єдинобожжя) на відміну від язичників, що вклонялися багатьом богам. Це призвело до того, що євреї стали народом- одинаком, народом-парією, як про це писав російський християнський теолог Микола Бєрдяєв. “Єврейський Бог” не був таким “конкретним”, “простим та зрозумілим”, як боги грецького Олімпу, чи ідоли стародавніх германців. Та й моральне вчення, закладене євреями до Біблії (“не вбивай”; “не кради”; “не зажадай добра ближнього твого” тощо) теж дуже відрізнялося від інших норм поведінки (“око за око, зуб за зуб”; “переможець завжди правий”; “горе переможеним” тощо).

А коли розпочалася доба сусідства євреїв та християн, то євреї вже мали інші звинувачення. Одне з них, що позначається на відносинах деяких представників різних народів з євреями аж досьогодні - це звинувачення євреїв в тому, що вони є представниками “народу-боговбивці”.

3. ЮДАЇЗМ ТА ХРИСТИЯНСТВО

Для того, щоб розглянути історію взаємовідносин євреїв та християн, проаналізувати основи юдаїзму та християнства, не вистачить місця і в багатотомних виданнях. Але декілька зауважень ми вважаємо за необхідне зробити.

Загальновідомо, що християнство сягає коріннями в юдаїзм (так само, до речі, як і іслам, але про це - окрема розмова).

«Єврейські елементи» в християнстві настільки виразні, що це дратувало і дратує багатьох антисемітів. Справді: Тора включена до складу християнського канону як Богонатхненна під назвою «Старий Завіт», а сюжети з ТАНАХа протягом багатьох століть були головними темами, що надихали геніальних художників християнського світу.

Тора - сукупність всіх заповідей Божих, даних народу ізраїльському через Мойсея (єврейська назва П´ятикнижжя Мойсея).

ТАНАХ - абревіатура з початкових літер єврейських назв трьох складових його частин - Тора (Закон), Невіїм (Пророки), Ктувім (Писання або Агіографи). Танах включає 50 книг, написаних на давньоєврейській мові в період з Хш-ХІІ ст. по ІІ ст. до н.е.

Бог єдиний, якому вклоняються євреї, був сприйнятий християнством як Бог-Отець. Місце подій, зображених в «Новому Завіті» - єврейська земля.

Основні дійові особи Євангелій - євреї. Деякі єврейські обряди увійшли до християнського культу, наприклад - свято Песах (Пасха).


РОЗДУМИ з ПРИВОДУ....

Єврейське походження християнства, єврейські сюжети та персонажі Старого Завіту, що були складовою християнської Біблії, не давали спокою нацистам в Німеччині. Гітлер зі своїми поплічниками не дуже вшановував і християнство. Нацистів дратували “єврейське походження”християнства, “расова всеядність” - бо християнином міг стати представник будь-якої раси чи нації, та моральна проповідь. Зрозуміло, що Гітлеру потрібна була одна релігія - непохитна віра у фюрера та у сформульовані ним ідеї нацизму. Але до ствердження гітлерівської диктатури переслідування віруючих християн не розпочиналися.

Втім, нацисти зажадали... “реформувати”християнство та Біблію! Замість Старого Завіту гітлерівські ідеологи запропонували включити до Біблії північнонімецькі саги (сказання, легенди); Ісуса Христа (коли його вже не вдавалося “виключити” подібно до “виключення” з Біблії Старого Завіту) пропонувалося вважати за походженням... арійцем, і т.ін.

Звичайно, така “реформа” була приречена на нездісненність, але не на забуття - її пам’ятатимуть як приклад примітивного антисемітизму. Може, іще комусь кортітиме переписати чи історію, чи Книгу Книг...

Основні положення юдаїзму про Створення Богом Всесвіту та людини, моральні категорії були включені до складу християнського віровчення. Канонічні “Десять заповідей” вшановуються християними. Саме ті заповді, за єврейською традицією, були даровані Богом та записані Мойсеєм на горі Сінай. Він приніс ці заповіді своєму народу - Народу Ізраїля. Любов до ближнього, та й інші моральні цінності були закладені в основах юдаїзму.

Десять заповідей в християнскій Біблії

Кінець кінцем, Ієхошуа (або Ісус) народився в єврейській родині...

4. ІСУС

Мати Ісуса - Марія, єврейка. Вона, за християнскою традицією, завагітніла від Святого Духа, отже, народила вона від Бога. Як би там не було, навіть, якщо євреї не вірили у божественне народження Ісуса, національність у євреїв передається за материнським родом, отже, за Галахою Ісус - єврей.

Крім того, навіть у Євангеліях - святих книгах християнства

- є слова, що свідчать про єврейське самосприйняття Ісуса. Ісус по- своєму тлумачив Закон Мойсея (євреїв з давніх часів називали народом Мойсеєва Закону). Ісус, за Євангелієм від Матвія (5, 17), говорив: “Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, - Я не руйнувати прийшов, але виконати.” В іншому фрагменті Євангелія від Матвія (9, 35) ми знаходимо: “І обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах...”; у фрагменті Євангелія від Марка (6, 2): “Як настала ж субота, Він навчати почав у синагозі”. Ще в одному місці Євангеліє свічить, як до Ісуса звертаються “Ребе”. Хоча, звичайно, це зовсім не означає, що більшість євреїв сприймали Ісуса як вчителя, як ребе.

Зауважимо, що далеко не всі євреї вважали вчення Ісуса своєрідним “тлумаченням юдаїзму”. Багато із слів та вчинків Ісуса не сприймалося більшістю євреїв як правильні, відповідні основам Закону Мойсея. Наприклад, в Євангелії від Матвія (19, 29), сказано: “І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, - той багатократноодержить і успадкує вічне життя”. Наведену фразу деякі розуміють так, що відомі 10 заповідей вже не є пріорітетними, бо головне - вірити й вклонятися Ісусу; це, так би мовити, - нова заповідь, що є важливішою за ті самі 10 заповідей, які були записані на Скрижалях Завіту та стали основою Закону Мойсея.

Втім, цим далеко не обмежувалися протиріччя між вченням Ісуса Христа та юдаїзмом. Послідовники Ісуса вважали його Месією - євреї не погоджувалися з цим. Послідовники Ісуса захоплювалися вченням Ісуса та його вчинками - а євреї вважали це відходом від Мойсеєва Закону, богохульством та порушенням єврейських традицій тощо.

Отже, якщо не наголошувати на принципових теологічних відмінностях християнства від юдаїзму, скажемо: ті євреї, що повірили Христу - стали християнами, а ті, що не повірили - залишилися євреями.

Нарешті, не можна обійти й тему про розп’яття Христа.

В Євангелії від Матвія та в інших священних книгах християнства досить детально викладена ця історія.

Звичайно, тлумачити її можна по-різному.

Але можна сказати, що, з одного боку, Ісус звертався до народу з моральними проповедями та пророчив різні події, в тому числі руйнування головної святині євреїв - Єрусалимського Храму.

З іншого боку, для євреїв, а особливо для первосвященика та єврейської верхівки, Ісус був небезпечним опонентом, бо в нього був неабиякий вплив на простий люд. По- третє, римлянами, скоріше за все, Ісус сприймався як глава однієї з численних течій в юдаїзмі - навряд римський прокуратор ретельно досліджував відмінності, скажімо, ідей єссеїв та назореїв, саддукеїв чи сікаріїв: для римлян всі ці євреї були дратівливими елементами, що порушували стабільність окраїни Римської Імперії. Крім того, не будемо забувати, що Ісуса називали “Царем Юдейським”. Хоча він і пояснював - “Царствіє Моє не від Миру сєго”, та до цього не зобов’язаний був прислухатися прокуратор Юдеї, головним завданням якого було укріплення влади єдиного монарха в Римі - римського кесаря, імператора.

Зауважимо, що всією повнотою влади в Юдеї володів саме Прокуратор. За ним було останнє слово - покарати чи нагородити, стратити чи милувати. Саме його солдати - римські солдати - виконували вирок.

Але, за Євангелієм та християнською традицією, головну відповідальність за страту Христа несуть євреї.

- Чому? - Тому, що вже через кілька століть християнство стало панівною, державною релігією в Римській імперії. І не можна було припустити, щоб вірні знали, що їх Бога вбила та сама римська влада, під якою вони перебувають!

Втім, пройшло майже два тисячоліття доки Папа Римський зняв з єврейського народу звинувачення у Боговбивстві.

Але, по-перше, це рішення стосувалося лише католіків.

А по-друге, релігійний антисемітизм за ці тисячі років настільки ствердився в свідомості багатьох християн, що зруйнувати негативні стереотипи одним рішенням церковного ієрарха було неможливо.

ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ:

1. Дайте визначення поняттям:

- діаспора;

-Тора;

-ТАНАХ.

  1. У чому нацисти вбачали "шкідливість" християнства?
  2. Які єврейські елементи є в християнстві?

ПИТАННЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ ТА ДИСКУСІЙ

1. Якими, на Ваш погляд, були найсуттєвіші розбіжності між християнством та

юдаїзмом?

2. Як Ви вважаєте, на яких моральних принципах може базуватися порозуміння

між євреями та християнами?

  1. Чим, на Ваш погляд, керувався Папа Римський, коли він зняв з євреїв

звинувачення у Боговбивстві? Чи слідували цьому прикладу керівники інших християнських, конфесій?

ДОКУМЕНТ 1

З РОБОТИ М. БЄРДЯЄВА “ХРИСТИЯНСТВО ТА АНТИСЕМІТИЗМ”

.Ненависть до цілого народу є гріх, є людогубство, і той, хто ненавидить, має нести відповідальність...

Євреї народ особливої, виняткової релігійної долі. Обраний народ Божий, з-поміж якого вийшов Месія і який знехтував Месією, не може мати історичну долю, схожу на долю інших народів... Мабуть, найбільш вражає, що той, хто зрікся хреста, його несе, ті ж, хто прийняли хрест, так часто розпинали інших.

Справжня ідеологія антисемітизму є ідеологія антисемітизму расового, і це найрозповсюдженіша форма ворожнечі до єврейства. Німеччина класична країна цієї ідеології, її можна знайти у видатних німців, наприклад, у Лютера, у Фіхте, у Р. Вагнера. Євреї оголошуються расою нижчою, відкиненою і ворожою всьому людству. Але при всьому тому ця нижча раса виявляється найсильнішою, що неодмінно перемагає інші раси у вільній конкуренції.

З християнської точки зору расовий антисемітизм є виключно неприпустимим, він непримиримо зіткається з християнським універсалізмом. Християнство проголосило ту істину, що немає елліна і немає іудея. Воно звертається до всього людства і до кожної людини, незалежно від раси, національності, класу і місця людини в суспільстві. Не тільки расовий антисемітизм, але і взагалі расизм не витримує критики з трьох точок зору, з релігійної, моральної та наукової. Він неприпустимий для християнина, який має бачити в кожній людині образ і подобу Божу.

Т і, що ненавидять та розпинають, не можуть зватися християнами, скільки б вони не били поклонів

питання до документу 1

  1. У чому російський теолог Микола Бєрдяєв вбачав унікальність релігійної

долі євреїв?

  1. У чому, на думку християнського теолога, полягає неприпустимість

антисемітизму?

документ 2

Євангеліє від Матвія, 27

11 Ісус же став перед намісником. І намісник Його запитав і сказав: «Чи Ти Цар Юдейський?» Ісус же йому відказав: «Ти кажеш».

12 Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував.

13 Тоді каже до Нього Пилат: «Чи не чуєш, - як багато на Тебе свідкують?»

14 А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований.

15 Мав же намісник звичай відпускати на свято народові в´язня одного, которого хотіли вони.

16 Був тоді в´язень відомий, що звався Варавва.

17 І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: «Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?»

18 Бо він знав, що Його через заздрощі видали.

19 Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: «Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього»...

20 А первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти.

21 Намісник тоді відповів і сказав їм: «Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?» Вони ж відказали: «Варавву».

22 Пилат каже до них: «А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?» Усі закричали: «Нехай розп´ятий буде!»

23 А намісник спитав: «Яке ж зло Він зробив?» Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати:

«Нехай розп´ятий буде!»

24 І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: «Я невинний у крові Його! Самі ви побачите».

25 А ввесь народ відповів і сказав: «На нас Його кров і на наших дітей!».

питання до документу 2

За допомогою логіки проаналізуйте вищенаведений текст з Євангелія, де йдеться про суд Понтія Пилата, і спробуйте відповісти на питання:

  1. Як, на Вашу думку, мав відреагувати Прокуратор Юдеї, коли чув, що

допитуваного називають Царем Юдейським?

  1. Як Ви думаєте, як ставилися римські аристократи до варварів і, зокрема, до

євреїв? Чи міг Прокуратор та його дружина називати єврея праведником?

  1. Чи постає Понтій Пилат як жорстокий та сильний правитель?
  2. Як Ви ставитеся до фрагменту тексту, де до вуст євреїв вкладаються слова:

"На нас Його кров і на наших дітей"? Чи уявляєте Ви, щоб будь хто говорив таке про себе та своїх дітей після будь-якого вчинку?


загрузка...