Навігація
Посилання


Голокост в Україні

§ 8 ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ В XIX - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.


  1. “СМУТА ОСІЛОСТІ” ТА ЗРОСТАННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

УКРАЇНИ

За імператорським наказом 1843 року для “поліційного нагляду” за євреями, які приїздили до міста, засновувалися заїжджі двори. Так в російських містах за Миколи І з’явилися “гетто” - міські квартали, в яких селилися лише євреї.

Гетто - місця компактного ізольованого проживання євреїв у містах у християнських країнах; єврейський квартал, у якому євреї жили окремо від інших елементів міського населення за власним бажанням або примусово. У різних країнах умови поселення євреїв в особливих кварталах були різні. Перші гетто з´явилися в Італії. Слово гетто, що стало спільною назвою для усіх єврейських кварталів, походить від італійського <^еА:а» - ливарний завод, поблизу якого знаходився єврейський квартал, заснований у Венеції у 1516 році.

За наказом Миколи І євреям було заборонено селитися і поблизу західного державного кордону, де євреї, на думку можновладців, начебто заробляли контрабандою (хоча переселення євреїв від західних кордонів влада так і не змогла здійснити).

Після чергового “Положення про євреїв” від 1835 року “смуга осілості” набула остаточного вигляду і охоплювала майже всю територію сучасної України.

Тут швидко зростало єврейське населення - і внаслідок переселення із заходу, і внаслідок природного приросту, який у євреїв був вищим, ніж у іншого

населення. Наприклад, за 25 років XIX століття кількість євреїв на Полтавщині збільшилася у 8 разів. Уже в 1870-ті роки в селах Правобережної України євреї становили 15% мешканців, у містах

- біля 40%, у містечках - більше половини. На 1880 рік в українських губерніях “смуги єврейської осілості” (8 із 15 губерній російської імперії) мешкало більше 1,5 мільйони євреїв

- більше, ніж на білоруських, литовських землях “риси осілості” разом.

Типовим місцем проживання євреїв в Україні було містечко.

Наприклад, у Волинській губернії серед мешканців Рівного євреї складали 68%, Острога

- майже 75%, Луцька - близько 80%. Подібна демографічна ситуація склалася також у містечках Київської та Подільської губерній. А у відомому в єврейсько-українському фольклорі Бердичеві населення складалося майже повністю з євреїв, яких тут було понад 86%.

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ

Скупченість на обмеженій території, національна політика царату сприяли еміграції євреїв за кордон. У 1880-1916 роках за межі Росії емігрувало щороку близько 1660 євреїв, але це суттєво не позначалося на демографічній ситуації в Україні.

2.КАНТОИІСТИ

За часів правління Миколи І (1825-1855 рр.) адміністративний тиск та реакційна політика позначились на євреях, як і на іншому населенні країни. Вкотре в історії влада намагалася “переробити та перевиховати” євреїв. Знову єврейське віросповідання (поряд з язичництвом та ісламом) було проголошено хибним вченням, і основний шлях до “зменшення євреїв” російська держава вбачала у їхньому масовому наверненні до християнства.

Одним із засобів реалізації цього шляху цар вважав запровадження рекрутської повинності для євреїв, на що був спрямований Ука

з Миколи І від 26 серпня 1827 року. Влада сподівалася на те, що єврейський солдат у казармі, відірваний від рідного середовища та під контролем командирів, змушений буде відмовитися від єврейських традицій та врешті- решт перейде до християнства. Указ встановив підвищену норму призову для євреїв, відкидання будь-яких поважних причин неможливості служби (як це було у рекрутів-християн - через здоров’я, недостатню фізичну розвинутість тощо). Крім того, євреїв брали у рекрути не з 18 років, як інших підданих Росії, а з 12 років, і шість років перебування малолітніх рекрутів у школах кантоністів “для приготування до військової служби” не зараховувалися до загального строку служби в армії, який тоді складав 25 років. Через такий довгий термін солдати назад вже не поверталися, і тому рідні оплакували рекрутів, як померлих.

Відповідальність за набір потрібної кількості рекрутів несли єврейські общини - кагали. Якщо кагал не міг сплатити податки - общину карали набором додаткових рекрутів. У разі невиконання рекрутського набору за кожного “недопоставленого” солдата від кагалу додатково брали трьох юнаків понад нормою.

Кагал - у загальному сенсі община, в більш вживаному - форма її самоврядування в Польщі 16-18 ст. Частіше терміном «кагал» визначають правління єврейської общини, що було посередником між нею та владою.

Бідні общини не могли поставити потрібну кількість призовників, і “рекрутські нестачі” щорічно невпинно зростали. Це призводило до того, що в рекрути брали маленьких дітей, а також батьків родин, відповідальних за призов тощо.

Але найстрашніше почалося у 1853 році, коли влада дозволила общинам та окремим євреям посилати “за себе в рекрути безпаспортних своїх одновірців”, навіть із інших общин. Відтоді керівники кагалів стали наймати “ловців” - “ловчиків”, “хапунів”, котрі розпочали справжнє полювання за людьми для виконання норми.

Батьки жили зі страхом за своїх синів. Нелюдськіумовипримушували підробляти документи, втікати з У дітьми за кордон, ховати їх в лісах та ^ печерах, йти навіть на злочини.

Батьки знали, від чого вони намагали врятувати дітей. Школи та батальони кантоністів, як і ^ служба в миколаївській армії, ■ були нестерпними і для християн, і для євреїв. Але до солдатської муштри, знущань над дітьми з боку солдат та офіцерів, страшних умов Єврейський лубок "Давід і Гол/аф", життя додавалися ще тортури, що де в образі Голіафа вгадуються мали примусити дітей перейти до риси імператора Миколи І

християнства. Більшість малечі (перша половина ХІХ ст.)

не могли витримати знущань і

хрестилися, дітям старшого віку іноді вдавалося вистояти. Непоодинокими були випадки самогубства.

Загалом близько тридцяти тисяч євреїв були навернуті до християнства, більшість з них - примусово.

“Хрещення через солдатчину” було далеко не єдиним заходом антиєврейської політики Миколи І, яка припинилася лише із смертю царя.

  1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ЄВРЕЇВ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ

XIX - НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ

За часів правління Олександра II, у 1850-60х рр., видається низка законів, котрі суттєво поліпшували становище євреїв. Обмежувалася рекрутська повинність, дозволялася державна служба, проживання поза смугою осілості для певних категорій єврейського населення, єврейські діти отримували вільний доступ до світської освіти.

Така лібералізація, і, зокрема, можливості в отриманні освіти, мала сприяти асиміляції євреїв.

Але з 1881 року і до падіння царату в 1917-му урядовий курс змінився, у країні стверджувався державний антисемітизм. Євреям було заборонено мати певні професії, жити в селах, вводилася відсоткова норма у навчальних закладах, обмежувалися права у торгівлі, промислах, оренді, скасовувалися або обмежувалися виборчі права тощо.


Єврей-тесля


Єврей-муляр


Єврей-торговець


квасом


Єврей-торговець

бубликами

Розвиток господарства визначав зміни у видах діяльності єврейського населення. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття більша частина євреїв займалася ремісництвом та дрібною торгівлею (сільгоспродуктами, одягом та взуттям, будівельними матеріалами).

У наслідок розвитку єврейських землеробських колоній Україна стала найбільшим регіоном єврейського землеробства у світі. На межі ХІХ - ХХ століть тут було 95 сільськогосподарських єврейських колоній. В південному, провідному районі єврейського землеробства, мешканці 39 колонійобробляли більше 60 тис. десятин орної землі.

Значну роль в економіці Східної України відігравали євреї-підприємці, які в цьому регіоні були власниками або орендарями 90% млинів, 96% винокурних та 80% пивних заводів. Понад 70% перевезень по Дніпру здійснювали пароплави київського підприємця Д. Марголіна. Єврейські підприємці активно сприяли соціально-економічному та культурному розвитку міст.

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ

Д. Марголін сприяв пуску в Києві у 1892 р. першого в Російській імперії електричного трамваю; цукрозаводчики Бродські фінансували тут будівництво Політехнічного та Бактеріологічного інститутів. В Одесі на кошти єврейських промисловців і банкірів було встановлено газові ліхтарі, облаштовано водогін, телефонну мережу, побудовано електростанцію, лікарню та театр.

Втім, абсолютна більшість євреїв України була незаможною. В більшості губерній “смуги осілості” понад 20% євреїв не могли обійтися без допомоги єврейських общин, а в окремих регіонах - ця цифра була ще більшою. Так, 40% євреїв Подолу (район Києва, де селилися переважно ремісники), існували за рахунок благодійності.

БІДНІСТЬ ТА БЛАГОЧИННІСТЬ СЕРЕД РОСІЙСЬКИХ ЄВРЕЇВ У 1900 р.

Бідність та благочинність серед євреїв "смуги осілості´´ на межі ХІХ - ХХ століть.

2. XIX - ПОЧАТОК XX СТ.: ПОЛІТИКА ЩОДО ЄВРЕЇВ

Переслідування євреїв у другій половині ХІХ - на початку ХХ століть зумовлюволося політикою державного антисемітизму російського царату.

Відкритої конфронтації між українцями та євреями не було. Історична доля обох народів багато в чому збігалася. І українці, і євреї не мали власної держави; обидва ці народи потерпали від соціально-економічного та національного утиску.

Утім, передумови розвитку антисемітизму (про них йшлося в попередніх параграфах посібника), що посилювалися самодержавною національною політикою, позначалися на міжнаціональних стосунках.

У першій половині ХІХ ст. окремі антсемітські ексцеси були пов’язані із звинуваченням євреїв у ритуальних убивствах. Разом з тим, були випадки

- наприклад, під час селянських виступів за проводом Устима Кармелюка

- коли українці та євреї діяли спільно.

У 70-х рр. ХІХ ст. євреїв почали звинувачувати у підтримці революційного руху. А з 1881 року, після вбивства народовольцями імператора Олександра ІІ, Україною прокотилася страшна хвиля єврейських погромів. Приводом для погромів були чутки, ніби цар був убитий євреями, а місцева влада нібито замовчує вказівку щодо їхнього покарання. З іншого боку, антиєврейські ексцеси найчастіше носили організований характер і відбувалися за єдиним сценарієм. Чутки про майбутній погром розпускали приїжджі, у багатьох випадках - вихідці з центральних російських губерній. У призначений день потягом прибувала так звана “босонога команда” (зграя декласованих елементів), її напували горілкою у найближчому шинку і направляли за заздалегідь визначеними адресами. До “босоти” приєднувалися місцеві мешканці, здебільшого люмпенізовані. І за потурання або навіть із благословення місцевої влади розпочинався погром.

РОЗДУМИ з ПРИВОДУ...

Історики знають, що будь-яке історичне явище не можна розглядати поза історичним контекстом, без порівняльного аналізу з подібними явищами і процесами. Тому природно, що розповіді про антисемітизм нацистів та організований ними Голокост на окупованій території України в середині ХХ століття передує розповідь про передумови антисемітизму в Російській імперії, які складалися за багато років до Голокосту.

Державний антисемітизм в Російській імперії мав відволікти увагу населення від суспільних негараздів, спрямувати незадоволення умовами життя проти запропонованих масам “винуватців” у всіх проблемах, у даному випадку

- євреїв. Експлуатаціїнизменних інстиктів людей свідомо сприяли політики, представники опозиційної інтелігенції, які вважали, що “бунти проти жидів” можна буде використати для піднесення революційного руху, повалення царату.

Отже, самодержавство намагалося використати єврейські погроми для укріплення своєї влади, а частина революціонерів-народовольців - для її скасування. Але ті та інші не досягли своєї мети.

Історія свідчить, що несправделиві, брудні методи боротьби не можуть
призвести до реалізації мети. Так було і в Російській імперії, де був повалений царат, а народовольці зійшли з історичної арени. Так було і в нацистській Німеччині, де антисемітизм як складова нелюдської ідеології призвів не тільки до масових вбивств євреїв та представників інших народів, але й приніс незчисленні страждання німецькому народу.

Хроніка погромів досить схожа. Єврейський погром 1881 року в Києві відбувся за мовчазною згодою генерал-губернатора, коли юрби бандитів безкарно грабували єврейські квартали на його очах і в присутності військ. Під час триденного погрому в Балті у 1882 році було вбито та важко поранено 40 євреїв, багато жінок згвалтовано, зруйновано 125 єврейських будинків і магазинів. У 1883 році майже всі єврейські будинки були розгромлені у Новомосковську Катеринославської губернії. У самому Катеринославі внаслідок погрому, що очолив якийсь державний чиновник, було завдано збитків і християнському населенню міста.

Погром в Росії в 1881 році Вулиця єврейського містечка

(малюнок С. Роджер-Віолета) України після погрому 1881 року

У цілому погроми початку 1880-х років охопили близько 150 населених пунктів шести губерній підросійської України. У деяких містах погромникам протистояли загони єврейської самооборони, які гідно відсікали напади бандитів, наприклад в Одесі та Бердичеві.

Державна влада інколи приборкувала погромників, побоюючись, що безладдя переросте у революційні виступи. Після 1881 р. у всіх губерніях “смуги осілості” для з’ясування причин погромів були створені спеціальні комісії, більшість яких дійшли висновку що винні... самі євреї, які начебто експлуатували християн.

Таким чином, у ХІХ - на початку ХХ ст. в Російській імперії стверджувався державний антисемітизм. Політика царату щодо євреїв мала за мету або асимілювати євреїв, або примусити їх до еміграції.

Єврейське населення потерпало від соціально-економічного та національного гноблення. Частина євреїв дійшла висновку, що такі умови треба змінити революційним шляхом.

  1. ХІХ - ПОЧАТОК XX СТ.: ЄВРЕЇ В ПОЛІТИЦІ

Єврейські партії та організації почали формуватися в другій половині ХІХ ст. У Харкові, Одесі, Кременчуці та інших містах виникли гуртки Ховевей Ціон (“Закохані в Сіон”). Близько 60 членів Харківського товариства Білу переселилися у 1882-1884 рр. до Ізраїлю, поклавши тим самим початок першої в новїй історії алії.

Алія (з івриту - сходження) - переселення євреїв до Ерец-Ісраель з метою відродження єврейського життя та єврейської держави. Налічують кілька хвиль алії, остання з яких була у 90-х роках ХХ ст.

Як відомо, у 1897 р. у Базелі відбувся Перший сіоністський конгрес, що закликав до створення “офіційно визнаного єврейського вогнища в Ерец- Ісраель”. Ідеї сіонізму захоплювали і українське єврейство.

Засновник сіонізму Теодор Герцль

Сіонізм - єврейський національний рух, спрямований на створення і укріплення єврейської держави на історичній батьківщині єврейського народу - в Ерец-Ісраель.

Сіонізм не спрямований проти будь-якого іншого народу, він пропагує ідею про необхідність зібрання всіх євреїв світу в Ізраїлі.

Сучасні антисеміти часто прикривають свою діяльність тезою про "необхідність боротьби з сіонізмом".

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ

Провідний діяч сіоністського руху Теодор Герцль під час відомого процесу Дрейфуса у 1894 р. дійшов висновку, що євреї як нація потребують національної домівки. У1896 р. він публікує свою книгу “Єврейська держава”, в якій закликає єврейський народ будувати свій національний дім в Ерец-Ісраель (до речі, найбільше враження ця книга справила на єврейство Росії). Розгорнувши активну політичну діяльність, Герцль намагався об’єднати єврейство в різних країнах для створення єврейської національної держави та заручитись для цього підтримкою лідерів низки держав.

Треба зауважити, що ідеї сіонізму мали глибоке коріння в Російській імперії. Ще до Герцля, у 1882 р. одеський лікар Лео Пінскер у своїй книзі “Автоемансипація” звернувся до єврейського народу із закликом шукати національний притулок, бажано - на берегах Йордану, тобто в Ерец-Ісраель.

Сіоністські гуртки виникли у 1897 р. в Києві, Харкові, Одесі та інших містах України.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. багато євреїв України, особливо молоді, зазнало впливу марксизму. З 1880-х рр. діяли нелегальні єврейські революційні товариства, до яких входили переважно школярі та студенти.

В Україні створювалися також осередки партії Поалей Ціон, члени яких прагнули сполучити соціалістичні ідеї з ідеями сіонізму. Перша така група була заснована Б. Бороховим у Катеринославі у 1901 р.

Великий авторитет серед єврейського населення здобув Бунд, що був заснований у 1897 р. та входив до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії до 1903 р.

Євреї України входили і до загальноросійських революційних організацій, інколи відіграючи в них провідні ролі. Так, Б. Ейдельман був одним із керівників київського “Союзу боротьби за звільнення робітничого класу”, Л. Дейч та Л. Троцький були лідерами РСДРП.

Втім, треба мати на увазі, що і на рубежі ХІХ - ХХ століть, і під час бурхливих подій початку ХХ століття більшість єврейського населення була поза політикою. Але яскраві політичні лідери єврейського походження сприяли створенню міфів про масову участь єврейського населення в революційному русі.

ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ:

1. Дайте визначення поняттям:

- гетто;

- містечко;

- кагал;

- алія;

- сіонізм.

  1. На яких землях євреї складали найбільший відсоток населення в другій половині ХІХ ст.?
  2. Як проводилася політика “виправлення євреїв” за часів правління Миколи І?
  3. Доведіть, що в ХІХ - на початку ХХ ст. в Російській імперії стверджувався державний антисемітизм.
  4. Що змінилося в житті євреїв Східної Європи у 1772-1795 роках?

ДОКУМЕНТ

З ЄВРЕЙСЬКИХ ГАЗЕТ КІНЦЯ ХІХ СТОЛІТТЯ

“Якщо у вас є вісім душ дітей і Господь Бог благословив вас таким статком, що ви можете щоденно витрачати на продовольство чотирнадцять з половиною копійок (7 копійок на хліб, 3 на оселедець, 3 на крупу та картоплю і 1,5 на цибулю, сіль, перець та ін.), то це означає, що ви не тільки не голодуєте, але й - “дай Боже і в майбутньому не гірше”. Якщо ви можете витрачати лише 9 копійок на день, то це означає - “живемо так- сяк, перебиваємось”. А якщо у вас нема майже нічого, і ви проголодували з дружиною і старухою-матір´ю з понеділка до четверга вечора, і у вас немає грошей на купівлю борошна для хали, двох фунтів рубця або риби для суботньої трапези і хоча б трьох- чотирьох суботніх свічок, а закласти абсолютно нема що і позичити нема де, - то це вже, вочевидь, і можна назвати справжнім голодуванням”.

“В характері російського єврея є одна щаслива риса, що надає йому чудову підтримку в тяжкі хвилини життя. Якщо його спіткає яка-небудь неприємність, йому на розум відразу приходить уявлення про більш погану неприємність, котра могла б у цьому випадку статися, - і тому він вважає себе щасливим”.

Феликс Кандель. Книга времен и событий. История российских евреев. - Т. 2.

- Части первая и вторая. - М.: Мосты культуры, 2002. - С. 598.

ПИТАННЯ ДО ДОКУМЕН

1. За документом охарактеризуйте буденне життя єврейської родини та деякі

риси єврейського характеру.

  1. Використовуючи знання з історії України, спираючись на додаткову

літературу, спробуйте дати порівняльну характеристику умовам життя в місті чи містечку українців, росіян, євреїв. Знайдіть прислів´я та приказки, короткі історії, що ілюструють це життя.


загрузка...