Навігація
Посилання


Голокост в Україні

§ 10 НАПЕРЕДОДНІ ГОЛОКОСТУ: ЄВРЕЇ В УСРР (1920 - 1930-ТІРР.)


1. ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ТА ЄВРЕЇ

Революція, Перша світова і Громадянська війни призвели до великих змін в соціально-економічному становищі євреїв.

Розруха підірвала основи існування сотень тисяч євреїв, які займалися торгівлею та посередництвом. У глибокому занепаді опинилися єврейські містечки, звідки масово виїжджали до великих міст їхні мешканці.

Радянська влада, що ствердилася на початку 1920-х рр., була зустрінута єврейським населенням неоднозначно.

Для єврейської общини постала загроза самому її існуванню через політичний курс більшовиків, який полягав, зокрема, в наступному:

- масових конфіскаціях хліба у селян (у тому числі - євреїв), суцільної націоналізації промислових Єврейські юнаки виїжджають з підприємств, торгівлі й навіть містечка у пошуках кращої долі ремісництва;

- викоріненні релігії (у тому числі юдаїзму), руйнації основ національного общинного життя;

- “червоному терору” проти “класово чужих” (у тому числі - рабинів, а також проти недавніх союзників - єврейських соціалістичних партій.

Тому маси євреїв прагнули чим скоріше покинути підпорядковану більшовикам українську територію, сподіваючись на крашу долю в еміграції. Протягом 1920-1921 рр. з українських земель виїхали за кордон близько 200 тис. євреїв, і виїхало б набагато більше, якби не термінові адміністративні дії радянського уряду.

Звичайно, були євреї, які зуміли увійти до складу органів державної влади, силових структур. Для них подальша доля була пов’язана з долею радянської влади. Але таких інтегрованих до радянських структур людей було дуже небагато серед усього єврейського населення.

2. ГОЛОДОМОРИ І голокост

В історії кожного народу, кожної країни є найважливіші, знакові історичні події та явища, перемоги та поразки, тріумфи і трагедії. Страшними явищами, що були і слідством панування тоталітарного режиму в підрадянській Україні, і важливим чинником її подальшого розвитку були Голодомори. Протягом ХХ століття Україна пережила три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і 19461947 рр. (наймасовішим і найжорстокішим був другий Голодомор).

Ці страшні трагедії треба розуміти, передусім, у людському вимірі. Важко знайти українську родину, де не постраждав, не став жертвою Голодоморів хтось із родичів. Жахливі удари, що позначаються до сьогодні, були нанесені по генофонду української нації.

Голодомори мали катастрофічні соціально-економічні наслідки, передусім, для українського сільського господарства, яке до соціалістичних експериментів годувало і всю Росію, і закордоння.

Важко осягнути ту шкоду, що нанесли Голодомори психології народу, який був доведений до краю нелюдськими стражданнями, організованими пануючим режимом.

Ми усвідомлюємо, що найстрашніших багатомільйонних втрат зазнало саме українське селянство, українська нація. Але також ми пам’ятаємо, що поруч з українцями жертвами Голодоморів ставали росіяни і євреї, поляки і білоруси, болгари і представники інших народів, що жили на території радянської України.

Безумовно, Голодомори були актами геноциду, відповідальність за який несе сталінський режим. Декларуючи мету «ліквідації кулацтва як класу», влада насправді здійснювала

ліквідацію господарськи міцного, економічно

і, як слідство, політично незалежного українського селянства - станового хребта української нації.

Масштаби національної трагедії, глибина шкоди, заподіяної національній свідомості, важкі наслідки для багатьох подальших десятиліть можна назвати спільними рисами трьох Голодоморів для українського народу.

Зрозуміло, що складні історичні явища важко порівнювати, бо вони включають величезний комплекс певних історичних чинників і рис. Кожне історичне явище має свої особливості. Три Голодомори відрізнялись один від одного, і окремо стоїть трагедія 1932-33 рр. - за методами його штучної організації, масштабами тощо.

Унікальність Голодоморів полягає, зокрема, в тому, що вперше в історії державна влада використала позбавлення фізичних можливостей існування мільйонів власних громадян для вирішення ідеологічно зумовлених соціально-політичних завдань - руйнація соціальної бази опору українців комуністичній владі та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

Якщо говорити про Голокост, то його унікальність полягає, передусім, у тоталітарному характері нацистської ідеології та у втіленні її у сплановане, методично впроваджуване масове вбивство євреїв, яких вбивали саме за те, що вони народилися євреями (детальніше про це буде в наступних параграфах).

Важливо зауважити, що “зона голоду” не виходила за межі кордонів радянської держави - ніщо не загрожувало українцям, що жили на території Польщі, українцям на російських землях чи в інших країнах. Під час трагедії продовжувалося життя в містах України - радянські війська влаштували оточення приречених на голодну смерть сіл. Ніхто не полював на українців через те, що вони народилися українцями.

Але мотиви чи характер масового знищення людей не змінює загальної характеристики злочинів, якими були і Голодомори, і Голокост. Україні треба докласти ще чимало зусиль для того, щоб справедливість була відновлена і світове суспільство визнало трагедії Голодоморів як акти геноциду, долучивши їх до списку злочинів проти людства.

роздуми з приводу...

У 1988 році Конгрес США, а у 1989 р. Міжнародна комісія юристів офіційно визнали Голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти української нації.

15 травня 2003 р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала Голодомор 1932-33 рр. актом геноциду.

2003 року Державні збори (парламент) Угорщини ухвалили постанову, якою визнали Голодомор 1932-1933 років в Україні заздалегідь спланованим і влаштованим сталінсько-радянською системою. На вересень 2003 р. офіційні документи з приводу Голодомору прийняли у Бельгії, Канаді, Аргентині і Країні Басків (Іспанія). Наприкінці жовтня 2003 року Сенат (верхня палата парламенту) Австралії прийняв резолюцію, у якій визнав Голодомор одним із проявів геноциду в історії людства. Голодомор в Україні також засудили парламенти Канади, Аргентини, Литви і Грузії.

25 держав-членів ООН уже підготували спільну заяву, в якій назвали голодомор в Україні результатом політики тоталітарного режиму. До 2007 року Україна має намір підготувати і представити в ООН документ про визнання Голодомору актом геноциду проти українців.

3. гОлОдОМОр 1921-1923 рр

Головними причинами голоду, що охопив у 1921-1923 рр. значну частину території Росії та України, були неврожай, післявоєнна розруха, але в першу чергу - політика продрозкладки, що проводилася більшовиками в рамках політики “воєнного комунізму”. Наслідком панування комуністичного режиму в Україні навесні 1922 р. голодувало 3,8 мільйонів чоловік - 15% усього населення республіки.

У ті часи радянська влада, що не ствердилася остаточно, усвідомлювала можливі негативні для себе наслідки дестабілізації в країні. Безпорадний перед лихом, радянський уряд був змушений звернутися за допомогою до міжнародних організацій, і ті впродовж кількох років завезли до голодуючих регіонів СРСР 50 млн. пудів продовольства, медикаментів і одягу, виділених урядами західних держав і зібраних тамтешнім населенням.

Найбільше для ліквідації наслідків голоду на теренах СРСР зробила Американська допомогова адміністрація (АРА), що об’єднала зусиллявсіх американських організацій допомоги голодаючим. АРА працювала в уражених голодом регіонах з серпня 1921 до червня 1923 років, інколи забезпечуючи харчуванням більше 10 мільйонів чоловік.

У складі АРА активно діяв Американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет (Джойнт), який пожертвував до фонду АРА близько

4 мільйонів доларів.

Джойнт (American Jewish Joint Distribution Committee) - Американський об´єднаний єврейський комітет з розподілу фондів (до 1931 р. - Комітет з розподілу фондів допомоги євреям, що постраждали від війни) - єврейська благодійна організація, заснована 27 листопада 1914 р. Здійснював допомогу сотням тисяч євреїв Росії та Австро-Угорщини в роки Першої світової війни, постраждавшим від погромів у Польщі й Україні. Надавав допомогу євреям Європи в роки Голокосту, після Другої свтової війни - репатріантам до Ізраїлю. У 1989 р., через півстоліття, «Джойнту» було дозволено повернутися до СРСР. До сьогодні Джойнт підтримує соціальні програми і відродження єврейських общин, а також збереження єврейської історичної спадщини та розвиток національної культури. У випадках стихійних лих (як то повінь у Закарпатті) надає термінову гуманітарну допомогу постраждалим без відмінностей національності та віросповідання.

Джойнт сам розподіляв допомогу в районах великої концентрації євреїв на теренах України та Білорусі. Тільки в серпні 1922 р. Джойнт забезпечував харчування двох мільйонів чоловік.

З кінця 1922 р. Джойнт почав діяти в Україні як самостійна організація з надання допомоги єврейському населенню, постраждалому в роки Громадянської війни. Тільки наприкінці листопада 1922 р.

Джойнтом було доправлено в Україну 765 тис. харчових посилок, 130,5 тис. з яких призначалися для Одеси,

95,2 тис. - для Києва, 58,8 тис. - для Катеринослава тощо.

Так само, як і раніше, єврейська благодійна організація надавала допомогу не лише євреям, а й нужденним інших національностей

- українцям, росіянам, полякам, німцям тощо. Близько 40% усіх коштів, витрачених Джойнтом в Україні навесні 1923 р. на насіння, машини, реманент, були розподілені серед неєврейського населення.

4. євреї україни під час соціально-економічних змін середини

1920-Х - 1930-Х РОКІВ

Коли на зміну політиці “воєнного комунізму” прийшла “нова економічна політика” (НЕП), змін зазнало і життя єврейського населення.

У зв’язку з розгортанням промислового будівництва євреї переїжджали до великих міст. Тому єврейське населення Києва впродовж 1926-1932 рр. збільшилося зі 140 до 185 тис. чол., Харкова - з 81 до 116 тис.,

Одеси - з 153 до 310 тис., Дніпропетровська

- з 62 до 85 тис. Тут євреї влаштовувалися працювати на промислові підприємства, у будівельні організації та державні установи, у сферу обслуговування.

Зростала чисельність євреїв-хліборобів, чому теж сприяла американська допомога.

Джойнт уклав угоду з радянським урядом щодо створення Агро-Джойнт, який взявся залучати євреїв до сільського господарства, допомагати технікою та реманентом.

А радянська держава через Комітет із земельного влаштування трудящих євреїв (КОМЗЕТ) надавала переселенцям землю у південних регіонах України.


У ході цієї кампанії в Україні було створено 162 нові єврейські колонії, 38 з яких - у Херсонській окрузі, 74 - у Криворізькій, 25 - у Маріупольській та Запорізькій, 22 - в Одеській та 3 - у Мелітопольській. У 1929 р. питома вага селян серед єврейського населення республіки сягнула майже 10%, але наприкінці 1920-х рр. створення єврейських землеробських колоній припинилося. Причинами цього став викликаний переселеннями спалах антисемітизму, а також важке пристосування до селянської праці євреїв- ремісників та дрібних торговців.

На початку 1920-х років більшовиками була проголошена політика “коренізації”, що мала залучити до “соціалістичного будівництва” представників “корінної національності”. Ця політика, яка набула в Україні форми “українізації”, активізувала культурне будівництво національних меншин, в тому числі євреїв.

За допомогою спеціально утвореної Єврейської секції при Центральному комітеті компартії більшовиків України здійснювалася робота з “поширення впливу комуністичних ідей і комуністичної партії серед єврейського робітництва й найбіднішого населення”.

В Україні створювалися єврейські національні райони, сільські й містечкові ради. Зростали обсяги видань книжок, газет та журналів мовою ідиш. Відкривалися єврейські національні технікуми, наукові інституції, театри.

Найбільші темпи розвитку переживала система національної освіти. Ще з 1920 р. розпочалося будівництво мережі єврейських шкіл, працювали трудові школи, дитячі будинки, дитячі садки. Успіхи національної освіти були очевидними незважаючи на нестачу вчителів будь-якої кваліфікації (інколи, як у школі в Новодаровці, що в єврейській колонії на Запоріжжі, 110 учнів навчав
1 вчитель); погане забезпечення навчальною літературою (один підручник припадав на 5-6 учнів), брак коштів на забезпечення шкільних потреб.

Втім, головним завданням “коренізації” був не розвиток національного життя національних меншин (так само, як і українців), а його “радянизація”. Зміст літературних текстів, з якими працювали учні, текстів диктантів, математичних завдань тощо мав антирелігійне забарвлення, вони були спрямовані на виховання молоді з політизовано-комуністичною, наднаціонально-інтернаціоналістською свідомістю.

РОЗДУМИ з ПРИВОДУ.

Цікавими в зв’язку з цим питанням є спогади колишньої учениці новозлатопольської єврейської школи. Вона згадує, що вчитель розповідав, а діти записували цікаві маленькі історії про “єврейську кішку”. Ця кішечка, мовляв, радо зустрічала своїх добрих єврейських хазяїв, що поверталися додому після важкої, але радісної роботи у... суботу. Кішечка раділа, що вона знову зможе разом з усією єврейською родиною поїсти кров’яну ковбаску. А після кров’янки кішечка дуже полюбляла поласувати молочком.

Легко уявити, як така недопустима з точки зору єврейської традиції історія діяла на свідомість дитини. Відомо, що важливою засадою єврейського традиційного життя протягом тисячоліть було шанування суботи, коли аж ніяк неможна було працювати, в тому числі “радісно”. Абсолютно неможливо уявити споживання в традиційній єврейській родині некошерної кров’яної ковбаси, та ще й те, щоб євреї їли м’ясну їжу разом з молочною. Безумовно, такі тексти могли викликати у євреїв або глибоке обурення через зневагу до їхніх національних почуттів, або національний нігілізм, брутальну зневагу до усього єврейського взагалі.

Таким чином, треба з’ясувати, якою мірою єврейські школи в радянській Україні можна вважати єврейськими, і якою мірою - радянськими.

З іншого боку, сам факт навчання разом єврейських дітей, їх спілкування рідною мовою ідиш не могло не впливати на розвиток національної самосвідомості. І це відбувалося незалежно від цілей більшовистської політики.

Радянська влада продовжувала політику “викорінювання релігії”. Стосувалося це і юдаїзму.

Єврейський національно-культурний розвиток можна вважати тактичною поступкою правлячого режиму національному рухові в Україні, і після остаточного ствердження сталінського режиму “національні декорації” було ліквідовано. Процес національно-культурного будівництва єврейського населення продовжувався лише до середини 30-х років.

В умовах утвердження тоталітаризму єврейські національні заклади освіти та культури проголошувалися осередками “буржуазно-націоналістичного” впливу, а їхня діяльність - “шкідливою”. Ця “інтернаціоналістська” політика відбивала сталінську концепцію “розв’язання національного питання”, якою передбачалося штучне “підштовхування” націй до асиміляції.

Мітинг з приводу передачі будови Хоральної сінагоги м. Харкова робітничому клубу. На транспаранті напис: "За культурну революцію! Оголосимо рішучу боротьбу релігії"

5. РАДЯНСЬКА ПОЛІТИКА У 1930-Х РОКАХ І ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО

ЄВРЕЙСТВА

Руйнація єврейського традиційного життя радянською владою викликала спротив населення. Він виявлявся, насамперед, у пасивній формі - намаганні емігрувати із СРСР Пасивним опором більшовицькому режиму можна вважати і спроби частини єврейського населення, особливо містечкового, зберігати вірність єврейським традиціям, відзначати єврейські свята тощо.

Найвиразнішою формою активної протидії радянизації було створення в радянській Україні розгалуженої мережі підпільних осередків сіоністських політичних партій та молодіжних організацій. Великою популярністю серед єврейської молоді користувалося спортивно-гімнастичне товариство “Маккабі” (назване на честь історичного героя єврейського народу Ієгуди Маккавея); спортивно-скаутська організація “Гашомер-Гацоїр” (“Молодий страж”); організація “Гехолуц” (“Піонер”, або “Першопроходець”), де майбутні переселенці до Палестини проходили сільськогосподарську та військову підготовку.

Згодом комуністична влада, прагнучи до диктатури, заборонила діяльність усіх єврейських опозиційних партій, у тому числі соціалістичних. Разом з наступом на опозицію сталінський режим скасував політику НЕПу та повернувся до адміністративно-командних методів зразка “воєнного комунізму”, розгорнув надшвидкі темпі індустріалізації за рахунок пограбування села, масову колективізацію та репресії.

Темпи колективізації серед єврейського сільськогосподарського населення були подекуди навіть більшими, ніж серед інших селян. Так, на 1 жовтня 1930 р. було колективізовано у Каліндорфському національному районі, що на Херсонщині, - 75% селянських господарств; серед євреїв- землеробів на Одещині - 92%, на Криворіжжі - 93%, на Мелітопольщині - усі 100%.

Насильницьке вилучення хлібу у селян, а також неврожай призвели до голоду серед сільського населення України, в тому числі - жителів єврейських сільськогосподарських колоній ще влітку 1928 р.

РОЗДУМИ з ПРИВОДУ...

В арсеналі антисемітської пропаганди є “теорія" про те, що організаторами колективізації та штучного голоду в Україні були нібито євреї, або “організоване єврейство".

Ця теорія використовувалася і пізніше, під час війни, нацистською пропагандою для залучення до геноциду проти євреїв на території України місцевого слов’янського населення.

Факти ж говорять про те, що від більшовицької політики взагалі, що мала антинаціональне та антирелігійне спрямування, та від насильницької колективізації зокрема єврейське населення потерпало не менше, ніж сусіднє українське чи російське. Внаслідок соціалістичних експериментів була зруйнована єврейська община, єврейське традиційне життя, що зберігалося тисячоліттями, різко посилилася асиміляція.

Євреї в радянському керівництві “опікувалися" єврейськими потребами
не більше, ніж вожді грузинського чи російського походження проблемами відповідно грузин чи росіян. Навпаки, ще з часів “ленінського керівництва" Серго Орджонікідзе мав власні рахунки з “грузинськими націоналістами", поляк Фелікс Дзержинський виступав проти особливої уваги до національних меншин.

Радянська політика мала соціально-політичну та антинаціональну спрямованість.

Це ж стосується і колективізації, і хлібозаготівель, де бійці продзагонів- росіяни безжально вилучали хліб у своїх сородичів, продзагонівці-євреї завзято грабували євреїв-хліборобів.

Показово, що під час селянських антирадянських заворушень та повстань на початку 1930-х років, що проходили під антикомуністичними, українськими національними та нерідко антисемітськими гаслами, в жодному населенному пункті України не було випадків насильств проти євреїв. Натомість у ряді регіонів спостерігалися випадки звернення повсталих українських селян до містечкового єврейства із закликами до спільної боротьби проти більшовицької влади.

Не будемо забувати про те, що євреї-хлібороби так же помирали від штучного Голодомору, як і представники інших національностей. Хоча продовольство вилучалося у всіх регіонах СРСР, населення яких на 2/3 складали українці.

Це - факти, які спростовують антисемітські теорії про “єврейський характер" більшовицького режиму та його політики.

Але, як казали ще з давніх часів, “якщо факти вступають у протиріччя з теорією - то тим гірше для фактів"...

Руйнування сільськогосподарських хазяйств, хлібозаготівельні кампанії, репресії призвели до жахливої катастрофи - трагедії Голодомору 19321933 рр.

Пік Голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч

- щодня... Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.

В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про мільйони безневинних жертв.

Не обійшло це лихо і євреїв.

ІСТОРИКИ СВІДЧАТЬ...

Прагнучи врятуватися від голодної смерті, люди тікали до великих міст, однакі там хназдоганяла невблаганна доля. Тільки на вулицяхКиєва протягом січня-лютого 1933 було підібрано 918 померлих від голоду євреїв, за десять діб березня - 249. Мали рацію робітники-євреї одного з підприємств Бердичева, які, вболіваючи душею за долю обох стражденних народів, із сумом констатували: “На російському цвинтарі лежать більше 100 небіжчиків, пом.ерлих від голоду, а на єврейському - 40, такожпомерлихвід голоду...”

В.Триневич, Л.Триневич. Євреї УСРР у міжвоєнний період. - В книзі: Нариси

з історії та культури євреїв України. - %, 2005.

Подальші роки пройшли під знаком боротьби з “ворогами народу”. Сотні тисяч українців були незаконно позбавлені волі, страчені. Жертвами масових репресій стали 264 тис. засуджених євреїв, іще 87 тис. євреїв звинувачувалися у кримінальних злочинах, десятки тисяч членів сімей “ворогів народу” (у тому числі діти) були вислані за межі України.

З другої половини 1930-х років стверджувалася політика державного антисемітизму, проявом якого було, зокрема, поступове обмеження представництва євреїв в державних органах влади, силових структурах.

Отже, “радянські рамки” національно-культурного розвитку, соціальні зміни, репресії та різке посилення асиміляційних процесів знаменували для євреїв України переддень Голокосту.

ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

  1. Як зустріло єврейське населення ствердження радянської влади в Україні?
  2. Якими були передумови Голодомору 1921-1923 рр.?
  3. Які організації надавали допомогу голодуючим у 1921-1923 рр.?
  4. Що Ви знаєте про Джойнт? Якими були цілі та практична діяльність Агро-Джойнту?
  5. Як розвивалося єврейське національно-культурне будівництво під час “українізації”?
  6. Якими були передумови Голодомору 1932-1933 рр.?
  7. Як Голодомори вплинули на історичні долі українського і єврейського народів?

питання для роздумів та дискусій

  1. Використовуючи знання з історії України, обміняйтесь думками у класі про спільні та відмінні риси Голодоморів 1921-1923, 1932-1933 і 19461947 рр.
    1. Які існують антисемітські теорії щодо колективізації та Голодоморів?
    2. Як Ви розумієте вислів “якщо факти вступають у протиріччя з теорією

- то тим гірше для фактів”?

документ

ІЗ КНИГИ АМОСА ОЗА “ПРИПАДАЮЧИ ДО ВЕЛИКОГО ДЖЕРЕЛА (БЕСІДИ ПРО ЄВРЕЙСЬКУ КУЛЬТУРУ)”

а противагу християнству, де доволі чітко простежується лінія Богу - Богово, інакше говорячи, те, що належить церкві, саме їй й належить, а те, що поза церквою

- це секулярність, у нас справа зовсім інша... Весь єврейський народ, його історія, традиції, його звичаї, його стародавні священні тексти, його сучасна культура. носить загальнокультурний характер. І чіткого водорозділу між релігійним та нерелігійним тут провести неможливо.

Амос Оз. Припадая к великому источнику (беседа о еврейской культуре) // Єгупець: Художньо-публіцистичний альманах Інституту юдаїки. - К : Сфера, 2000.


загрузка...