Навігація
Посилання


Голокост в Україні

§ 13 НАЦИСТСЬКА АНТИСЕМІТСЬКА ПРОПАГАНДА


1. АНТИСЕМІТСЬКА ПРОПАГАНДА НА СТОРІНКАХ ОКУПАЦІЙНИХ

ГАЗЕТ

Гітлерівський режим намагався мобілізувати до реалізації своєї злочинної політики геноциду та морально “нейтралізувати” більшість місцевого населення. Для цього була задіяна добре спланована, розвинута система нацистської пропаганди, ідеологічною серцевиною якої був антисемітизм.

Нацистська антисемітська пропаганда здійснювалася, передусім, через газети, а також листівки, плакати, театральні вистави тощо. На окупованій території України діяло 16 радіостанцій, а також розгалужена кіномережа, де постійно демонструвалися пропагандисьскі фільми на кшталт “Сталін та євреї”, “Євреї і НКВС” тощо.

Втім, найбільший пропагандистський вплив на місцеве населення України здійснювався саме через періодичну пресу.

додаткова інформація

На окупованій території СРСР, за підрахунками істориків,І видавалося понад 400 газет. Але показово, що більшість з них - понад 300 - видавалися на окупованій території України (для порівняння: на окупованій території Росії - біля 60 газет, Білорусі - біля 100).

Звичайно, не можна сказати, що вся окупаційна преса займалася лише антисемітською пропагандою. Газети виконували роль інформаційних джерел для населення окупованих територій; виходили і “спеціалізовані” видання, присвячені різним галузям господарського життя.

Але слід пам’ятати, що антисемітизм був важливою складовою нацистської ідеології. Тому прямо чи опосередковано антисемітськими наголосами, інтонаціями були просякнуті чи не всі окупаційні газети, а тим більше - листівки. Якщо в газеті чи листівці не було матеріалу, спеціально присвяченого антисемітизму, то, принаймні, дуже важко знайти хоча б один номер якогось окупаційного видання, де б не вживалися терміни “жидо- більшовизм”, “жидокомуна” і т.п. Газетні матеріали ототожнювали євреїв з радянською владою та її злочинами, звинувачували євреїв у масових вбивствах, зображували негативний вплив “світового жидівства” на долі народів різних країн світу. Так формувалися антисемітські міфи, що мали отруювати свідомість населення окупованих територій.

роздуми з приводу...

Взагалі не слід казати, що міфи можуть заподіяти тільки шкоду. По-перше, можна згадати не тільки “шкідливі”, “негативні”, але й “позитивні” міфи. По-друге, міфи формуються та живуть у свідомості людей від самого дитинства.

Мабуть, у більшості дітей формується міф про тата - як найсильнішого та найсправедливішого чоловіка, про маму - як найвродливішу жінку, найкращу в світі господиню тощо. Молодші школярі з першого класу часто знаходяться під впливом міфу про свою вчительку як найрозумнішу людину, авторитет якої в цьому може навіть затьмарити мудрість батьків.

З віком формуються інші міфи - про “красиве життя” співаків чи спортсменів, про надзвичайні людські якості популярних акторів тощо.

Але міфологічного сприйняття абсолютно не позбавлені і дорослі люди. Згадаємо деякі з них: “всі політики брешуть”; “в газетах правильно пишуть”; “Америка прагне тільки допомогти всьому світу”; “Америка прагне лише

до підкорення всього світу”; “всі одесити - гарні гумористи”; “українські дівчата - найгарніші у світі” і так далі.

Отже, міфи існували й існуватимуть. Без деяких з них, як без “рожевих окулярів”, крізь які ми інколи дивимось на світ та людей, наше світосприйняття не було б таким яскравим, різнобарвним, навіть трішечки казковим. Але існують і такі міфи, яких бажано було б позбутися. Це - злі міфи, що малюють нам не перебільшені гарні, позитивні риси людей і явищ, а навпаки

- приписують певним людям злодійсько-негативні, потворні, демонічні риси та якості. Якщо дивитися на світ крізь такі “чорно-коричневі” окуляри, то світ виглядатиме злим та сірим. І сама людина може стати такою ж.

Спробуємо спеціально розглянути якісь міфи окремо. По-перше

- тому, що деякі з цих антисемітських міфів, що активно використовували нацисти, живі й донині. А по-друге, сам спосіб формування подібних міфів може й сьогодні бути використаний не тільки проти євреїв, але й проти інших народів. Врешті-решт - проти будь-якої категорії людей за певною ознакою: національною, чи расовою, чи соціальною, навіть професійною чи побутовою.

2. МІФ про “жидО-БільшОвИЗМ”

Гітлерівська пропаганда намагалася навести “докази” того, що євреї, нібито, є ворогами українців та усіх слов’ян, бо встановили “кривавий жидо-більшовистський режим” в СРСР. Виходячи з цього, історія СРСР показувалася як реалізація “жидо-більшовистського заколоту”, за якого радянські керівники нібито є маріонетками в руках євреїв, репресивні органи

- знаряддям встановлення “жидівської диктатури” тощо.

Проілюструємо це прикладом. В українському часописі “Голос”, що видавався під нацистським контролем безпосередньо в Берліні, було надруковано статтю “Роля жидівства в господарському житті України”. Тут читачеві нав’язувалася думка про “жидівський характер” більшовицької революції 1917 р., яка нібито поставила євреїв у “привілейоване становище перед іншими народами”. Серед створених міфів, що пропагувала стаття

- міф про “співжиття на території України... народності поневоленої - української і народності панівної - жидівської”, міф про плани “заснування жидівської ССР на теренах України”, для чого влада “наділяла жидів землею, організовувала жидівські радгоспи та колгоспи, дарувала їм живий і мертвий реманент і т.д.” Зрозуміло, що ці міфи абсолютно безглузді. Найменш обізнаному в історії відомо, що не могло бути ніякої “жидівської ССР” за часів

Міф про "жидо-більшовизм" на шпальтах українських окупаційних газет


“сталінського інтернаціоналізму”, де провідна роль відводилася росіянам. Однак тут у свідомості читача формувався примітивний стереотип: все погане, антинародне, у тому числі колгоспи, - це єврейське.

В антисемітській пропаганді нацисти намагалися використати факти та явища, притаманні радянському режиму. Серед них можна назвати те, що деякі історики характеризують як “неукраїнський характер” радянської влади, яка встановилася після більшовицького перевороту 1917 року в Україні, і відносно велика питома вага євреїв (у порівнянні з долею в населенні) у репресивних органах радянської влади (про це детальніше йшлося у § 9, 10). Геббельсівські пропагандисти використовували ці моменти для розпалювання ворожості до єврейства, що мало стати символом та головною ознакою “антиукраїнського жидо-більшовистського режиму”.

3. міф про “всесвітні масштаби єврейського заколоту” та “Злочинну природу” єврейства

Цей міф формувався великою кількістю статей про “жидівський контроль” над владою, який начебто існує в США, Англії та інших країн антигітлерівської коаліції. Назви статей самі говорять про себе: “Англійський уряд та побудова жидівської держави”; “Роль юдеїв в Англії”, “Масони і жиди під англійською опікою”, “Жидівський центр Нью-Йорк”, “Рузвельт - прислужник жидів”, “Де Голль - слуга світового юдейства”.

Крім того, антисемітська пропаганда шукала “свідчення” про “злочини єврейської світової диктатури”: від приписування їй організації репресій та голоду - до звинувачення у розв’язуванні війн, в першу чергу - Другої світової війни.

За газетними матеріалами, весь світопорядокпідкорюється “жидівству", яке, буцімто, реалізує свою волю через загарбницьку політику і СРСР, і США

Міф про "злочини євреїв" на шпальтах українських окупаційних газет


(в тому числі - проти Англії), і самої Великої Британії. Євреї проголошуються основними винуватцями у розв’язуванні світової війни, і геббельсівська пропаганда стверджувала, що лише нацистська Німеччина разом із Державами Вісі стоїть на перешкоді війни (!) та “жидівських намірів поневолення”.

зверни увагу!

Керівник нацистської пропагандистської машини Й. Геббельс говорив: чим безглуздіша й нахабніша брехня - тим легше в неї повірять. На жаль, цей геббельсівський рецепт використовується деякими політиками і сьогодні.

Крім того, на міф про “злочинну природу єврейства” працювала й ідея про те, що саме євреї в минулому і сучасному породжують усі негативні явища в суспільстві - спекуляцію, зростання цін, мародерство і, крім того, опір “німецькому новому порядку”. А це вже породжує міф про те, що боротьба проти нацистських окупантів теж є злочином...

Через такі матеріали читачам доводили, що “більшість світу” виступає за “ізоляцію” євреїв, “визволення” від них, і, якщо українці хочуть “не відриватися” від Європи, нехай і гітлерівської, - треба використовувати її антисемітський досвід. Отже, систематичні публікації матеріалів про переслідування євреїв у різних країнах були непрямим підбурюванням місцевого населення до антисемітських акцій та участі в “остаточному вирішенні єврейського питання”.

Таким чином, пронацистські видання намагалися довести, що німецький антисемітизм є лідером “всесвітньої боротьби проти єврейства”. Тому читачів щедро потчували розповідями про єврейські погроми в Шанхаї, сутичках євреїв та арабів на Близькому Сході та у Французькій Африці, обурення англо-американських трудящих проти політики своїх нібито “проєврейських урядів”, антисемітизм архієпископа Кентерберийського, побиття євреїв на Уралі та в Середній Азії тощо.

4. АНТИСЕМІТСЬКІ ЛИСТІВКИ ТА КАРИКАТУРИ

Основний мотив листівок, як і газет, був пов’язаний з міфом про “жидо- більшовизм”, провину євреїв у початку війни тощо.

Але окрім тих антисемітських міфів та штампів, про які йшлося вище, можна виділити наступні основні ідеї антисемітських листівок та карикатур.

1) Солдати-червоноармійці воюють за жидо-більшовистських комісарів.

Декларування того, що німецький режим “не має нічого проти” українців, кинутих до бою “жидо-большевистським режимом”, і має на меті “звільнити Україну від жидо-більшовизму”.

Не випадково практично завжди на зворотньому боці листівок та карикатур друкувалася “перепустка” для червоноармійців, що захочуть здатися у полон німцям, інколи - разом з поясненнями про “умови” полону.

2) Міф про те, що євреї не хочуть і не можуть воювати. На фронті це видно на прикладі “єврея-політрука, що ховається за спинами червоноарміців”.

3) Міф про те, що євреї є “ляльководами” Сталіна, справжніми керівниками радянського режиму.

4) Пропагандистський штамп “Євреї є головними ворогами українського народу”.

Цікаво простежити, як під час створення спеціалістами геббельсівського відомства антисемітських листівок та карикатур враховувалися психологічні особливості людей, яким ця пропагандистська “продукція” була призначена.

5. накази та оголошення окупаційної влади

Накази, об’яви, оголошення, попередження, інструкції нацистських окупаційної влади, що оприлюднювалися для місцевого населення, не тільки ілюструють встановлення нацистського “нового порядку”. Вони відігравали роль і в антисемітській обробці свідомості населення окупованих територій України.

Нацистські накази та оголошення використовували деякі психологічні прийоми задля більш ефективної антисемітської обробки свідомості людей. Так, оголошуючи сувору заборону “жидів переховувати або яким-небудь способом перешкоджувати у проведенні акції виселення”, начальник місцевої поліції та СС акцентує увагу на забороні пограбунків та самовільного привласнення майна євреїв, загрожуючи порушникам розстрілом. Таким чином, увага людей привертається до майнових питань, а “акція виселення” євреїв подається як побіжне, буденне явище, до якого люди і мають так асмо буденно ставитися.

Використовуючи “метод кнута і пряника”, поряд із загрозами страти за рятування євреїв, нацисти заохочували місцевих мешканців доносити на євреїв, що ховаются від окупантів. Доносшувачу, за повідомленням якого вдалося б затримати єврея, що переховувався, була обіцяна винагорода від СС та поліції.

Можна назвати чимало тем нацистських об’яв та наказів, що демонстрували місцевому населенню приниження людської гідності євреїв, мали публічно довести їхню “неповноцінність”. Серед них - такі, де від євреїв вимагалося носити жовті “знаки Давида”, нашиті на одязі; заборонялося збиратися на зібрання, вільно проходити якимись вулицями тощо.

Так, відверто антисемітську спрямованість мали накази та розпорядження окупаційної влади, що обмежували пересування євреїв населенним пунктом. Нацисти послідовно проголошували особливі умови мешкання євреїв. Наприклад, у Дніпропетровську в наказі міської управи зазначалося: “...Ходити по місту дозволяється лише до 19 год. дня, а жидам до 16 год...” В іншому наказі сказано: “Жидівському населенню забороняється перебувати на вулицях міста Львова після 20-ої години. Решту населення обов’язує ця заборона від 22-ої год. Німців з Райху цей розпорядок не торкається”. Отже, таке становище з комендантською годиною було по всій окупованій гітлерівцями території.

Зрозуміло, що ці настанови мали переконувати місцеве населення у “неповноцінності” євреїв. До того ж, це мало відігравати психологічно компенсаторну роль для слов’ян, яким, в свою чергу, наголошувалося про їхню “неповноцінність” по відношенню до німців.

Для цього, зокрема, долучалися накази та оголошення, що за єдину мету мали приниження євреїв. Яскравою ілюстрацією цього є наказ Комісара Округи Лінднера, вивішений на вулицях Луцька у 1941 році. У ньому говорилося, що євреї не мають права “...вільно проходити головними вулицями. Також забороняється зупинятися поблизу Комендатури. Жиди, які порушать це розпорядження, будуть покарані смертю”.

Найхарактернішою і найпоширенішою ж об’явою, мабуть, була така, проста і лаконічна: “Жидам вхід заборонено!”.

Дуже зручними були для нацистів і звинувачення євреїв у організації диверсійних актів проти німецьких окупантів та організації саботажу. Як вже згадувалося вище, про це йшлося в багатьох статтях окупаційної преси, наприклад - в статті “Партизани, повстанці, чи жидівсько-комісарські диверсанти?” Крім антисемітської спрямованості, такі документи мали ще формувати у місцевого населеня уяву про “жидівський характер” Руху Опору, а отже - чужерідність підпільного опору нацистам.

6. ЕФЕКТИВНІСТЬ НАЦИСТСЬКОЇ АНТИСЕМІТСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ

Наразі дуже важко оцінити ефективність нацистської антисемітської пропаганди в Україні. Але зрозуміло, що вона була досить гнучкою та мала низку особливостей.

Зазначимо, що листівки, газети та інші матеріали мали конкретних “адресатів” - червоноармійців, або українських селян, мешканців міст тощо, і розраховувалися саме на цю категорію людей. При цьому використовувались “народні” форми билин, пісень для подачі антисемітських матеріалів, використовувались образи героїв народного фольклору тощо у відповідності до культурних традицій населення певного регіону.

Можна також простежити певні етапи здійснення нацистської антисемітської пропаганди, пов’язані з етапами реалізації “остаточного вирішення єврейського питання”, змінами на фронтах Другої світової війни тощо.

Про дієвість нацистської пропаганди є свідчення з німецьких документів. Так, у звіті гарнізонної комендатури Феодосії повідомлялося, що 16 грудня 1941 р. “через продаж на вулиці був розповсюджений 1-й наклад газети, що видавалася у Феодосії. Місцеве населення з живою цікавістю сприйняло газету, і наклад розійшовся надзвичайно швидко”. Популярність окупаційної преси серед населення була зумовлена тим, що газети для жителів міст були найважливішим джерелом інформації про накази окупаційної влади, від яких залежали життя і доля людей, про становище на фронтах. Звичайно, тут було вдосталь перекручувань та фальсифікацій, але ж альтернативи цьому майже не було, а вмінню “читати поміж рядків” не треба було вчити колишніх читачів радянської преси. Тож не дивують спогади сучасника, який згадував, що черга за газетами на вулицях окупованого Києва вишикувалася за годину до відкриття кіосків.

З іншого боку, у “Звіті Ворошиловградського обкому КП(б)У про роботу за час з січня 1943 р. по вересень 1944 р.” зазначається, що серед питань, котрі задавалися в перші дні після звільнення Ворошиловградської області, були й такі, як: “Чи вірно, що союзники відмовилися відкрити другий фронт проти Німеччини?”, “Чи вірно, що в радянському тилу голод?”, “Чи вірно, що всі евакуйовані підприємства до цього часу не працюють і що більшість обладнання німці розбомбили дорогою?”, “Чи правда, що СРСР здав у концесію нафтовий район Баку на 99 років Англії?”. Враховуючи наявність серед публікацій “Нового життя” матеріалів такого змісту, можна констатувати значний інформаційний та ідеологічний вплив преси на свідомість місцевого населення.

Нацистська антисемітська пропаганда, а також моральний тиск і залякування місцевого населення, провокаційні заходи геббельсівської пропагандистської машини мали й певні “практичні” результати - приклади антиєврейських дій представників місцевого населення, що діяли за нацистськими ідеологічними настановами. Так, у Західній Україні були спровоковані на погроми жителі Станіслава, Тернополя, деяких інших міст. Окупанти намагалися втягнути до знищення євреїв і українське населення сходу та півдня України, і в окремих документах є свідчення про те, що “українська поліція добре себе зарекомендувала при виконанні своїх поліцейських завдань”. Втім, за підрахунками, поліція становила не більше 1% місцевого населення; крім того, настрої українців змінювалися, коли вони ставали свідками жахливих злочинів гітлерівських катів - таких, як розстріли у Бабиному Яру у 1941 р.

У наступних параграфах ще буде сказано про численні приклади рятування євреїв місцевим українським населенням, що є практичним проявом протидії нацистській антисемітській пропаганді. Але в цілому треба визнати, що більшість українців займала нейтральну позицію щодо “остаточного вирішення єврейського питання”.

питання і завдання

1. Для чого нацисти формували негативні міфи про євреїв?

  1. Які технічні засоби використовувала нацистська пропаганда?
  2. Дайте коротку характеристику антисемітським міфам, що розповсюджувалися нацистською пропагандою.
  3. Що можна сказати про ефективність нацистської антисемітської пропаганди?

1. Згадайте, які антисемітські міфи, що використовувалися нацистами, виникли в Європі ще до Голокосту.

  1. Як Ви думаєте, яку мету переслідували нацисти, поширюючи, наприклад, міф про “всесвітні масштаби єврейського заколоту”?

3. Які психологічні прийоми використовували нацисти в антисемітській пропаганді? Чи використовуються подібні прийоми у наші часи?

4. Організуйте дискусію в класі, обговорюючи проблеми використання міфів у сучасній політичній пропаганді. Чи можна навести приклади реалізації геббельсівського пропагандистського рецепту “чим безглуздіша й нахабніша брехня - тим легше в неї повірять”?

ДОКУМЕНТ

НАЦИСТСЬКА АНТИСЕМІТСЬКА ЛИСТІВКА

ПИТАННЯ ДО ДОКУМЕН

1. Які пропагандистські прийоми застосовували автори цієї листівки?

  1. Як Ви вважаєте, чи можна (і чи треба) щось відповідати авторам подібної

антисемітської продукції?


загрузка...