Навігація
Посилання


Основи екології та охорони довкілля

1.1. Нормативно-правові основи охорони природного середовища


Державна політика в галузі охорони навколишнього природного середовища полягає у розробці необхідних заходів щодо охорони та науково-обгрунтованого раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного та тваринного світу, збереження чистоти повітря та води, забезпечення відтворюваності природних ресурсів та поліпшення оточуючого людину середовища. Цей підхід до охорони навколишнього природного середовища повинен бути підкріплений системою законодавчих актів та нормативно-технічних документів в галузі охорони природи.

З метою створення правової бази охорони навколишнього природного середовища, Верховна Рада України 25 червня 1991 року прийняла Закон “Про охорону навколишнього природного середовища”, який передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини і вносить певну впорядкованість в систему управління в галузі природокористування.

Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

У відповідності із статтею 1 цього Закону, завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

В статті 3 цього Закону визначені основні принципи охорони навколишнього природного середовища:

  • пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;
  • гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров’я людей;
  • запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
  • екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
  • збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об’єктів і комплексів;
  • науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;
  • обов’язковість екологічної експертизи;
  • гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впл
    иває на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;
  • науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;
  • безоплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;
  • стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
  • вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенної змінності територій, сукупності дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;
  • поєднання заходів стимулювання і відповідальності у справах охорони навколишнього природного середовища;
  • вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Цей Закон України закріплює екологічні права і обов’язки громадян України, визначає повноваження різних органів управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, вимоги до спостереження, прогнозування, обліку та інформування в галузі навколишнього природного середовища, вимоги до проведення екологічної експертизи, вимоги щодо стандартизації і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища, вимоги щодо контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища, регулювання використання природних ресурсів, економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища, вимоги щодо заходів забезпечення екологічної безпеки, природних територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні, регулювання у випадках надзвичайних екологічних ситуацій, відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, регулювання міжнародних відносин України у галузі охорони навколишнього природного середовища.

У відповідності із Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, розроблені відповідні інші законопроекти, які визначають політику держави при охороні окремих складових навколишнього природного середовища шляхом регулюванням відношень в галузі охорони навколишнього природного середовища, а саме:

Закон “Про природно-заповідний фонд України” (1992 рік);

Закон України про охорону атмосферного повітря (1992 рік);

Закон України про рослинний світ (1999 рік);

Закон України про тваринний світ (2001 рік);

Закон України про Червону книгу України (2002 рік);

Лісовий кодекс України (1994 рік);

Кодекс України про надра (1994 рік);

Водний кодекс України (1995 рік);

Земельний кодекс України (2001 рік).

Крім того, є законопроекти, що регулюють окремі галузі діяльності людини, які можуть впливати на екологічний стан довкілля. Зокрема, це Закон України про екологічну експертизу (1995 рік).

Державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, захисту населення і навколишнього середовища від негативного впливу господарської діяльності шляхом регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об’єктах всіх форм власності здійснює Міністерство екології та природних ресурсів

України. В 2004 році Указом Президента України це Міністерство розділено на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Державний комітет України по природним ресурсам. На ці органи державної виконавчої влади з врахування їх регіональних структур покладено різноманітні завдання щодо охорони природи та охорони довкілля. Саме на них покладено проведення екологічної експертизи, організації системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, природоохоронне інспектування та екологічна паспортизація території, тощо.

Крім того, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки та захист населення від негативного впливу факторів довкілля здійснюється санітарно-епідеміологічними станціями, які відносять до Міністерства охорони здоров’я України і які діють на підставі Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ” (1994 рік).

При організації заходів по охороні природи слід враховувати ряд методологічних принципів, які базуються на знаннях екологічних законів і на розумінні цілісності природного середовища.

  1. Всі явища природи мають безліч значень і повинні оцінюватись з різних точок зору. Жодне явище в природі не може мати тільки позитивні або тільки негативні наслідки для природи. До природних явищ слід відноситись, перед усім, з точки зору підтримання саморегуляції природи.
  2. Необхідно максимально враховувати особливості місцевих умов при організації заходів по охороні природи, охороні довкілля людини та використанню природних ресурсів. Цей принцип називають правилом регіональності.
  3. Охорона одного природного об’єкта вимагає одночасної охорони інших об’єктів, безпосередньо пов’язаних з ним. Цей принцип має певні протиріччя. Наприклад, інтенсивна охорона копитних тварин призводить до виснаження рослинності, що ставить під загрозу рівновагу в даній екологічній системі. В цілому цей принцип є справедливим і використовується в заповідній справі тощо.

Врахування цих правових і методологічних принципів охорони навколишнього природного середовища дозволить раціонально втілювати відповідні заходи щодо охорони природи і довкілля людини.

і

Одним із ключових питань охорони природи і довкілля людини є забруднення об’єктів навколишнього природного середовища, виявлення джерел забруднення, вивчення наслідків цього процесу та розробка заходів запобігання та ліквідації забруднення об’єктів навколишнього природного середовища. З екологічної точки зору, забруднення навколишнього природного середовища - це внесення в екологічні системи невластиві їм компонентів живої чи неживої природи і зумовлені цим внесенням структурні зміни, які порушують кругообіг речовин, функціонування екосистем та пригнічують життєдіяльність організмів, що є причиною руйнування екосистем або зниження їх продуктивності.

Безумовно, це визначення забруднення навколишнього середовища є загальним, але воно відображає всю повноту небезпеки цього явища. При розгляді питання охорони конкретних об’єктів навколишнього середовища термін забруднення буде уточненим.

У відповідністю з діючими нормативними документами, під забрудненням розуміють погіршення якості об’єкту природи або довкілля людини.

Важливим питанням охорони навколишнього природного середовища є вивчення впливу господарської діяльності людини на довкілля, виявлення та систематизація джерел такого впливу, оцінка наслідків впливу та розробка заходів щодо мінімізації наслідків цього впливу. Прояви впливу господарської діяльності на природне середовище можуть бути різними. Це використання і вилучення природних ресурсів, в тому числі корисних копалин, це і вилучення компонентів біоценозів, і забруднення природного середовища тощо. Виділяють чотири основні рівні , впливу господарської діяльності людини на природне середовище, які мають різні наслідки.

І рівень впливу характеризується тим, що інтенсивність впливу значно менша за пристосувальні можливості природного середовища:

др впливу др відновленн я ---------------- < .

Ф СІЇ

При такому рівні впливу в природному середовищі не виявляються негативні тенденції і екосистеми можуть нормально функціонувати. Цей рівень впливу господарської діяльності людини на природне середовище є приинятним і повинен прийматись за норму.

II рівень впливу відзначається тим, що інтенсивність впливу знаходиться на межі пристосувальних можливостей екосистем і ці системи знаходяться в стані динамічної нестійкої рівноваги:

впливу СІР відновленії я

СІЇ ф

Цей рівень впливу заслуговує особливої уваги. Його приймають як граничне антропогенне навантаження на природне середовище з врахуванням особливостей реакцій екосистем на зовнішній вплив.

III рівень впливу характеризується тим, що інтенсивність впливу людини на природне середовища перевищує саморегуляційні можливості екосистем, через що організми відчувають дискомфорт, зростає рівень їх захворюваності і скорочення тривалості їх життя. Починається поступове відхилення екологічного стану екосистеми від норми, а окремі природні ресурси починають вичерпуватись:

впливу др відновленн я

>

(к сії

IV рівень впливу характеризується тим, що інтенсивність впливу людини на природне середовище значно перевищує компенсаційні можливості екосистем, через що починається масова загибель живих організмів, значна деградація екосистем і вони руйнуються:

др впливу др відновленн я

»

сії Ж

При такому рівні втручання природні ресурси вичерпуються, а окремі невичерпні ресурси можуть переходити в розряд вичерпних поновлювальних.

З метою захисту навколишнього природного середовища від негативних факторів впливу, необхідно встановлювати як нормативи якості природного середовища, так і норми антропогенного навантаження на природне середовище.

Важливе значення при організації заходів по охороні навколишнього природного середовища має єдність підходів до цих питань. Постала необхідність стандартизації ряду термінів, визначень, правил, вимог до якості об’єктів навколишнього природного середовища, вимог до методів і засобів контролю стану об’єктів довкілля, а також вимог до пристроїв, апаратів і споруд, які використовуються для захисту навколишнього середовища від забруднення та інших негативних факторів.

З цією метою на Україні діє Державна система стандартів в галузі охорони природи. Ця система стандартів, яка залишилась нам у спадок від колишнього СРСР, складається із комплексів і груп взаємопов’язаних стандартів (міждержавних, країн СНД - ГОСТи), дотримання яких забезпечить збереження, відновлення та раціональне використання природних ресурсів. Виконання вимог стандартів у відповідністю з областю його використання і сферою дії - “Охорона природи” є обов’язковим для всіх господарюючих суб’єктів, незалежно від форми їх власності. Кожний стандарт містить позначку: «Несоблюдение стандарта преследуется по закону».

Державна система стандартів України складається із дев’яти комплексів стандартів та восьми груп стандартів, які поділені за об’єктами стандартизації та за галуззю їх використання.

До системи стандартів входять такі комплекси стандартів з індексами:

0 - комплекс стандартів організаційно-методичного характеру в області охорони природи;

1 - комплекс стандартів в області охорони та раціонального використання вод, “Гідросфера”;

2 - комплекс стандартів в області захисту атмосфери;

3 - комплекс стандартів в області охорони та раціонального використання ґрунтів;

4 - комплекс стандартів в області покращення використання земель;

5 - комплекс стандартів в області охорони флори;

6 - комплекс стандартів в області охорони фауни;

7 - комплекс стандартів в області охорони та перетворення ландшафтів;

8 - комплекс стандартів в області охорони та раціонального використання надр.

В залежності від галузі використання стандарту, система стандартів передбачає класифікацію їх за групами:

0 - основні положення;

1 - терміни, визначення, класифікації;

2 - правила охорони природи та раціонального використання природних ресурсів;

3 - методи визначення параметрів стану природних об’єктів та інтенсивності господарських дій;

4 - вимоги до пристроїв, апаратів і споруд, що використовуються для захисту навколишнього середовища від забруднень;

5 - показники якості природних середовищ, параметри забруднюючих речовин та показники інтенсивності використання природних ресурсів;

6 - вимоги до засобів контролю і вимірів параметрів природного середовища;

7-інші стандарти.

Номер стандартів в галузі охорони природи за загальним класифікатором - 17. Структура позначення державних стандартів наступна:

ГОСТ 17. Номер комплексу. Номер групи. Порядковий номер стандарту та рік його реєстрації.

Наприклад:

ГОСТ 17.2.1.01-76 . “Охорона природи (17). Атмосфера (2). (1) Класифікація викидів за складом”. 01 - порядковий номер стандарту. 76 - рік реєстрації стандарту.

ГОСТ 17.2.6.01-86. “Охорона природи (17). Атмосфера (2). (6) Вимоги до пристроїв відбору проб повітря”. 01 - порядковий номер стандарту. 86 - рік реєстрації стандарту.

ГОСТ 17.1.5.02-80. “Охорона природи (17). Гідросфера (1). (5) Гігієнічні вимоги до зон рекреації водних об’єктів”. 02 - порядковий номер стандарту. 80 - рік реєстрації стандарту.

Введення стандартів - це здійснення заходів, які забезпечують виконання вимог, зазначених у стандарті у відповідності із сферою його використання. Дотримання цих вимог при організації господарської діяльності забезпечить відповідну якість природного середовища та мінімізує наслідки антропогенного впливу на природне середовище.

Якщо в майбутньому Україна приєднається до Європейського союзу, необхідно буде переглянути державну систему стандартів в галузі охорони природи. Це може бути здійснено шляхом прийняття (визнання) Міжнародних стандартів (КО) або наближення власних українських стандартів (ДСТУ) до вимог Міжнародних.

Власна система стандартів України (ДСТУ) у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів немає чіткої структури, що ускладнює пошук деяких нормативних документів. Номера відповідних стандартів (ДСТУ) приймаються в порядку їх прийняття. Наприклад, ДСТУ 3041-95 “Система стандартів у галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання ресурсів. Гідросфера. Використання і охорона води. Терміни та визначення”.

Крім системи стандартів по охороні природи, на Україні діє система санітарних норм і правил (СанПиН). Наприклад: СанПиН 4630-88 «Санитарные правила и нормы охраны поверхностных вод от загрязнения», які введені в дію з 01.01.1989 року. Виконання вимог СанПиН є також обов’язковим для всіх господарюючих суб’єктів, незалежно від форм їх власності, але основна мета СанПин - захист людини від впливу негативних факторів довкілля. Система санітарних правил і норм також не має чіткої структури.


загрузка...