Навігація
Посилання
магазин серебряной посуды http://stolowoe-serebro.ru/category_4.html


Політична економія

§ 3. Закони і категорії політичної економії


  • Відмінність законів політичної економії та економічної теорії.
  • Економічні закони, їхній об’єктивний характер.
  • Класифікація економічних законів.
  • Економічні категорії.
  • Позитивна і нормативна економічна теорія.

Відмінність законів політичної економії та економічної теорії.

Із наведених вище визначень та відмінностей політичної економії й економічної теорії випливає висновок про відмінність між законами двох наук.

Додатково зазначимо, що економічна теорія, здебільшого, однаковою мірою досліджує всі три типи економічних відносин (техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі), тоді як політична економія вивчає лише виробничі, а в інших випадках аналізує лише політико-еко- номічний аспект. Наприклад, їй немає потреби детально вивчати різноманітні види маркетингу (вертикальний, горизонтальний, інтегрований, пробний, конверсійний, некомерційний та ін.), а тільки те, як впливають маркетингові дослідження на зростання вартості товарів і послуг, на розподіл доходів тощо.

З урахуванням конкретизації розгорненого визначення політична економія ґрунтовно та всебічно вивчає, передусім, закони еволюції відносин економічної власності та управління нею на мікро- та макрорівні (управління власністю на макрорівні передбачає, насамперед, дослідження законів та закономірностей економічної політики держави), або закономірності та закони розвитку різноманітних типів і форм власності за умов капіталістичного та некапіталістичного способів виробництва (тобто форм капіталу та некапіталістичних і змішаних форм власності) у взаємодії з потребами, інтересами і цілями прогресу продуктивних сил і, передусім, основної продуктивної сили — людини. За сучасних умов важливим об’єктом політекономічного дослідження стають відповідні закони та закономірності на метарівні, тобто в межах інтеграційних економічних угруповань, найвищою формою розвитку яких є Європейський Союз 15 країн Західної Європи.

Стосовно законів розвитку інших підсистем (продуктивних сил тех- ніко-економічних та організаційно-економічних відносин), то політична економія комплексно вивчає лише соціально-економічний аспект їхньої дії, тобто досліджує їх, по-перше, в узагальненому вигляді (без детального з’ясування всієї сукупності причинно-наслідкових зв’язків у межах технологічного способу виробництва та його організаційно- економічної форми); по-друге, аналізує їх з погляду впливу на розвиток відносин економічної власності та влади на мікро-, макро- та метарівнях (а отже, і відповідних законів); по-третє, з’ясовує системний зворотній вплив економічної власності та її законів на розвиток інших підсистем.

Щоб з’ясувати тепер відмінності законів економічної теорії від законів політичної економії слід попередньо розкрити сутність економічного закону.

Економічні закони, їхній об’єктивний характер. У загальному вигляді відносини власності в економічному значенні, як уже зазначалося, виражають сутність виробничих відносин. Водночас сутність відносин економічної власності найглибше розкривається в системі економічних законів. Це сутність глибшого порядку.

Закон і сутність — поняття однорідні (однопорядкові).

Сутність —

комплекс необхідних, постійних та глибинних зв’язків і ВІДНОСИН, що визначають основні риси, особливості й тенденції розвитку певної матеріальної системи.

Сутність, як і закон, розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо необхідні форми зв’язку. Тому явище багатше, ніж закон, бо в ньому відображаються також випадкові, нестійкі зв’язки, форми вияву закону. Сутність, а отже й закон, всебічно може бути досліджена лише через усі категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форму, ціле й частину тощо), насамперед, через категорію суперечності, взаємодію її протилежних сторін.

Закон — внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв’язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матері- альної системи.

Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю. У свою чергу, суперечність є суттєвим відношенням між протилежними сторонами, економічним відношенням.

У працях західних, російських і українських економістів переважно не дається визначення закону через протиріччя, що неминуче спричиняє поверхове його розуміння. Так А. Маршалл характеризував закон як вираження суспільних тенденцій, “узагальнення, яке гласить, що від членів будь-якої соціальної групи за певних умов можна очікувати певного способу дій”.

Економічні закони, як і закони природи, мають об’єктивний характер. Проте вони істотно різняться від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише у процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них тимчасові, минущі. Водночас у дії економічних законів і законів природи певною мірою спостерігається така спільна риса, як спадковість. Найбільше це стосується законів розвитку продуктивних сил — людини, яка успадковує здоров’я, психологічні якості тощо.

На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються через стихійну діяльність людей, через конкурентну боротьбу подібно до непізнаних сил природи. На сучасному етапі розвитку капіталізму, коли основною формою капіталістичної власності є колективна (акціонерна, кооперативна, державна та ін.), стихійна дія економічних законів доповнюється елементами їх свідомого використання через механізм державного та наднаціонального регулювання економіки, розширення масштабів планомірності в межах гігантських монополістичних об’єднань тощо. Тому розмежовують сутність економічного закону, механізм його дії та механізм використання.

Держава не може скасувати об’єктивні економічні закони, але може створювати передумови для розвитку цих законів, змінюючи умови. Це досягається, по-перше, вдосконаленням права власності, господарського механізму, по-друге, за допомогою державного управління. Отже, економічні закони не залежать від волі та свідомості людей, але залежать від їхньої свідомої діяльності.

Класифікація економічних законів. В економічній літературі виділяли закони лише залежно від терміну їхньої дії, що значно збіднювало системну характеристику економічних законів, сферу та механізм їхньої дії. Щоб урахувати досягнення світової економічної думки при вирішенні цієї проблеми, доцільно виділити декілька груп законів. Залежно від терміну дії економічних законів до першої групи слід віднести закони, що діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють закони чотирьох типів. До першого типу належать всеза- гальні економічні закони, тобто закони, притаманні всім суспільно-економічним формаціям. До них належать закон економії часу, закон зростання продуктивності праці, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.

До другого типу економічних законів належать загальні економічні закони, тобто закони, що діють у декількох формаціях: це закон вартості, закон грошового обігу, закон попиту і пропозиції та інші.

До третього типу належать закони, що діють у межах лише однієї суспільно-економічної формації, тобто специфічні економічні закони. До них належать, передусім, основний економічний закон, закон концентрації окремих форм власності та капіталу (наприклад, за умов капіталізму — закони концентрації промислового, торговельного, індивідуального, позичкового капіталу та інші).

До четвертого типу належать економічні закони, що діють на одній із вищих стадій або ступеней розвинутої суспільно-економічної формації, тобто стадійні та ступеневі закони. Так, на вищій стадії капіталізму діє закон монополізації капіталістичного виробництва, закон зрощування промислового капіталу з банківським та інші; на вищому ступені цієї стадії діє закон одержавлення капіталістичної економіки, закон планомірності тощо.

До другої групи економічних законів належать закони різних сфер суспільного відтворення, тобто законів безпосереднього виробництва, обміну, розподілу та споживання. До законів безпосереднього виробництва належать закон зростання технічної будови виробництва, закон визначення вартості (цінності) товарів суспільно необхідним робочим часом, закон спадної віддачі та інші.

До другого виду даної групи економічних законів належать закони, що діють у сфері обміну. Це закон вартості (основною рисою якого є обмін еквівалентів), закон попиту тощо.

До третього виду входять закони, що діють у сфері розподілу. До них належать закон привласнення середнього прибутку на рівновеликий капітал, закон оберненопропорційної залежності між величиною прибутку та розміром заробітної плати та ін.

До четвертого виду даної групи законів належать закони сфери споживання. До них слід віднести закон зростання потреб, закон Енгеля, закони Госсена тощо. Водночас окремі економічні закони відображають взаємозв’язок двох і більше сфер суспільного відтворення (наприклад, закон попиту і пропозиції).

До третьої групи економічних законів доцільно віднести закони розвитку та функціонування окремих економічних підсистем. Визначальними з-поміж них є закони розвитку продуктивних сил. До них за сучасних умов належать закон поступового переходу функцій працівника до засобів праці, закон зростання екологічних витрат та інші.

Найтісніше пов’язані з продуктивними силами техніко-економічні відносини. До законів розвитку цієї підсистеми належить закон усуспільнення виробництва і праці, закон суспільного поділу праці, закон концентрації виробництва тощо. До законів, що відображають розвиток організаційно-економічних відносин за умов капіталізму належать закон посилення організації виробництва та інші. Законами розвитку Та Функціонування відносин економічної власності керують основний економічний закон, а також закон концентрації власності, закони роз
витку окремих форм капіталу тощо. До законів, які відображають розвиток господарського механізму, належать закони конкуренції, закон пропорційного розвитку, закон посилення державного регулювання, закон монополістичної планомірності та інші.

До четвертої групи економічних законів належать закони, що діють на різних рівнях економічної системи: мікрорівні, макрорівні, метарівні та у масштабах світового господарства. До законів мікрорівня відносять закон одиничного поділу праці, закон зростання трансакційних витрат та інші. Законами макрорівня є закон циклічного розвитку економіки, закон грошового обігу та інші.

До законів метарівня належать закони інтернаціоналізації виробництва, обміну тощо, які найінтенсивніше діють у межах Європейського Союзу.

До законів, що діють у межах світового господарства, належать закони нерівномірності економічного розвитку, закон інтернаціоналізації обігу (який на цьому рівні діє з меншою інтенсивністю), інтернаціональні форми закону вартості та інші.

До п’ятої групи економічних законів належать закони, що відрізняються неоднаковим ступенем об’єктивності впливу на них суб’єктивних чинників. Найбільша об’єктивність (тобто незалежність від волі та свідомості людей) притаманна законам розвитку продуктивних сил, відтак — техніко-економічних відносин, відносин економічної власності, організаційно-економічних відносин та господарського механізму.

До шостої групи економічних законів та закономірностей відносять закони розвитку перехідних економічних систем. Такими закономірностями є поступове послаблення інтенсивності та звуження сфери дії законів попередньої економічної системи; становлення якісно або сут- нісно нового типу економічних законів та суперечностей (залежно від сутності попередньої та наступної систем), внаслідок чого відбувається боротьба нового зі старим: у разі послаблення капіталістичного способу виробництва, як це має місце у багатьох розвинутих країнах світу, посилюється дія законів соціалізації; і навпаки — посилюється дія законів капіталізації у процесі трансформації адміністративно-командної системи в капіталізм взірця XIX ст., як це має місце у країнах СНД. Ці закономірності конкретизуються щодо кожної з економічних підсистем (продуктивних сил, техніко-економічних відносин тощо).

Таке розмежування економічних законів має певною мірою умовний характер. Свідченням цього є віднесення окремих законів до різних груп. У процесі взаємопереплетіння, взаємообумовленості між цими законами формується їхня система.

Хоча у наведеній класифікації не всі економічні закони обґрунтовані, вона слугуватиме методологічною основою як для глибшого пізнання сутності вже відомих економічній науці законів, так і для комплексного дослідження нових законів.

Системний характер економічних законів полягає:

— у підпорядкованості всіх типів таких законів основному економічному закону, а за умов капіталістичного способу виробництва — ви
робництву додаткової вартості, що виступає у формі привласнення максимального прибутку. І справді, дія законів зростання продуктивності праці, концентрації виробництва тощо здійснюється заради основної мети, виступає засобами реалізації останньої. Якщо окремі явища і процеси у нині розвинених країнах світу не підтверджують такої підпорядкованості, то це свідчить про поступову зміну типу самої системи, наприклад її зростаючу соціалізацію;

— у наявності законів, розвиток і функціонування яких пронизує і охоплює всю економічну систему (окремі підсистеми останньої, всі сфери суспільного відтворення). До таких законів, крім основного, належать закони конкуренції, планомірного та пропорційного розвитку, циклічного розвитку та ін.;

— у тому, що кожний економічний закон пронизаний суперечностями, які в сукупності є рушійною силою розвитку економічної системи;

— у взаємодоповнюваності, взаємопереплетінні, взаємопроникненні багатьох економічних законів. Наприклад, дія закону планомірного розвитку, важливою умовою обміну еквівалентів (що є основною ознакою закону вартості) є наявність основних пропорцій у розвитку народного господарства тощо.

Економічні категорії. Якщо економічні закони, передусім специфічні, розкривають найглибшу (або внутрішню) сутність певної економічної системи, то менш глибока її сутність виражається у певних економічних категоріях.

Економічні категорїі — теоретичне вираження, мислені форми економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил, економічних явищ і процесів, які реально існують.

Вони теоретично відображають не лише окрему сторону системи економічних відносин, а її зв’язок із відповідною стороною системи продуктивних сил. Змістом продуктивних сил є ставлення людини до природи, їх взаємодія. Речовим змістом економічної категорії є окрема сторона такого ставлення до природи. У кожній економічній категорії відображається діалектична взаємодія соціально-економічних зв’язків і відносин між людьми (відносин економічної власності, суспільної форми праці) із техніко-економічними зв’язками і відносинами, з речовою формою процесу праці, з відносинами людини і природи. Ігнорування продуктивних сил, процесу праці означало б, що поза колом питань економічної теорії лишився розгляд категорій “зміст праці”, робоча сила”, “споживча вартість”, “процес праці” тощо. Відповідно до Різних груп, видів та типів економічних категорій розрізняють відповідні економічні категорії.

Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Для економічних законів характерний вищий ступінь пізнання людиною єдності та зв’язку явищ і процесів, вони відображають глибокі, пРиховані зв’язки та відносини, охоплюють явища і процеси, що виражаються у низці категорій. Іншими словами, внутрішньо необхідний, сталий зв’язок між економічними явищами та процесами, що виражається за допомогою економічних законів, набуває відображення у взаємозв’язку певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.

Оскільки економічні категорії є, передусім, теоретичним вираженням окремих сторін виробничих відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, деяких економічних явищ і процесів, то зміна цих явищ і процесів, розвиток і модифікація виробничих відносин відображається в русі, плинності економічних категорій.

Позитивна і нормативна економічна теорія. Позитивна економічна теорія — доктрина позитивізму в економічній теорії, згідно з якою аналіз окремих економічних явищ або процесів та національної економічної системи загалом не має набувати характеру оціночних суджень, отже, дається без оцінок ученого з погляду справедливості або несправедливості (тобто з погляду різних типів інтересів), без рекомендацій, як здійснювати економічну політику тощо. При цьому констатуються загальновідомі факти у такій, наприклад, формі: збільшення витрат виробництва зумовлює зростання цін на товари і послуги.

Оціночні судження, на думку представників позитивізму, може давати лише нормативна економічна теорія. Важливим принципом позитивної економічної теорії є вимога, щоб будь-які положення економічної теорії були трансформовані у конкретну форму, за якої вони мають бути перевірені емпіричними даними. Ця вимога, в свою чергу, випливає із філософської течії позитивізму, яка стверджує, що істинне знання (лат. positivus означає позитивний) можна отримати лише у результаті синтезу окремих спеціальних наук, а філософія, як самостійна наука, не потрібна. Французький філософ О. Конт стверджував, що наука не має відповідати на запитання “чому?”

На думку сучасних західних та вітчизняних філософів, позитивізм, як філософія, застарів. Як філософія економічної науки позитивістська теорія збігається з поглядом про те, що прийняті певні справедливі допущення при побудові економічних моделей не впливають на достовірність економічних прогнозів. У філософському аспекті позитивізм як доктрина сам, на думку західних учених, потребує нормативних суджень (наприклад, про те, що не слід робити нормативних суджень).

Позитивізм як філософія економічної науки значною мірою притаманний сучасній “економікс”. Це виявляється, по-перше, у переважанні функціонального підходу замість причинно-наслідкового, по-друге, у домінуванні кількісних характеристик економічних явищ і процесів замість якісних (свідченням цього є надмірна перевантаженість графіками, елементарними формулами, математичними моделями тощо), по- третє, у гіперболізації концепції граничної корисності.


загрузка...