Навігація
Посилання


Політична економія

§ 5. Функції політичної економії та її місце в системі економічних наук


  • Основні функції політичної економії.
  • Політична економія та обгрунтування економічної політики.
  • Механізм дії та використання економічних законів.

Основні функції політичної економії. Із предмета, а, отже, і змісту політичної економії як науки випливають основні функції даної науки, у яких розкривається її роль та призначення. Такими функціями є теоретико-пізнавальна, практична, світоглядна (ідеологічна) та методологічна.

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів та категорій, а отже — сутнісні причинно-наслідкові зв’язки економічних явищ і процесів і форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, розвиток яких забезпечує поступальний економічний прогрес суспільства, а також механізм дії законів. Теоретико- пізнавальна функція політичної економії є методологічною основою, передусім, для економічної теорії та інших майже 50 економічних дисциплін.

Підфункцією (окремою ланкою) теоретико-пізнавальної функції є прогностична — обґрунтування соціально-економічних моделей майбутнього розвитку країн і світового господарства, які лежать в основі складання наукових прогнозів на середньотерміновий та довготерміновий періоди.

Практична функція політичної економії полягає в тому, щоб комплексно обґрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів та подолання тих форм суперечностей (конфліктних, антагоністичних), які гальмують розвиток народного господарства, а отже — сформувати наукову основу економічної політики держави. Конкретніше ця функція полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності та шляхів удосконалення прогресивних форм власності, що найбільше відповідають узгодженим інтересам людини, трудового колективу і суспільства, у пошуку найадекватніших форм розв’язання суперечностей між різними типами і формами власності заради підвищення життєвого рівня населення.

Світоглядна функція покликана формувати новий тип політеконо- мічного мислення, насамперед, у керівників різних ланок уряду. Щодо реалій України на початку XXI ст., такий тип мислення передбачає глибоке усвідомлення і вміння втілити на практиці ідеї доцільності раціонального поєднання державних важелів регулювання економіки (в оптимальному співвідношенні економічних правових та адміністративних) з ринковими важелями саморегулювання, різних типів (приватної, колективної та державної) і форм власності тощо. Низка конкретних завдань стоїть перед політекономією у формуванні сучасного економічного мислення на мікрорівні, передусім, у людини-працівника.

Методологічна функція політичної економії полягає, по-перше, в тому, що вона служить основою використання загальнонаукових та філософських принципів, законів і категорій діалектики для більшості конкретних економічних дисциплін, а також для економічної теорії. По- Друге, вона обґрунтовує базові економічні категорії для цих дисциплін із урахуванням вимог принципу історизму. До таких категорій належать вартість, витрати виробництва, ціна, прибуток, собівартість тощо. По-третє, політична економія озброює знанням найважливіших шляхів засобів розвитку та вдосконалення економічної системи і внаслідок Цього опосередковано впливає на пізнання напрямів та засобів розвитку окремих сфе

р і галузей економіки, а отже, на вдосконалення конкретних економічних дисциплін.

Політична економія та обґрунтування економічної політики. Сама назва “політична економія”, як уже зазначалось, означає мистецтво державного управління народним господарством. Оскільки сучасне господарство у розвинених країнах світу є надзвичайно складною системою (наприклад, у США воно складається із понад 23 млн підприємств, а лише у промисловості налічується майже 700 галузей), то й управління нею має бути системним, а для цього потрібно створити відповідну систему управління.

Остання означає свідомо організований, цілеспрямований і активний вплив різних суб’єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, економічної системи, їх окремих ланок та елементів.

Ядро системи управління в економіці — цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, колективів людей, верств і прошарків населення для досягнення поставленої мети. Основні об’єкти цієї системи — суспільне виробництво загалом (загальна форма), окремі сфери, галузі народного господарства, сфери суспільного відтворення, певні елементи (або підсистеми) економічної системи (відносини власності, продуктивні сили, техніко-економічні відносини тощо) — часткова форма; окремі підприємства, організації й установи (одинична форма).

Мета, напрями і методи такого управління на рівні народного господарства визначаються економічною політикою держави. Адже саме слово “політика” означає, передусім, діяльність органів державної влади і державного управління залежно від суспільного устрою та структури економічної системи країни, а також спосіб дій, спрямованих на досягнення певної мети.

Виходячи з цього, економічну політику можна визначити як цілісну систему науково обґрунтованих ідей, положень і основну лінію цілеспрямованих дій та відповідний комплекс заходів держави на коротко-, середньо- і довготерміновий періоди, спрямованих на стабільний розвиток економічної системи у всіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні) для досягнення стратегічної мети. Така мета визначається соціально-економічною структурою суспільства і, насамперед, типом існуючих відносин власності на засоби виробництва.

Обґрунтована економічна політика включає, з одного боку, чітке формулювання основної мети та похідних від неї завдань, а з другого — комплекс засобів, важелів, необхідних для досягнення такої мети.

Найважливішими елементами економічної політики держави є фінансова, податкова, грошова, цінова, кредитна, структурна, промислова, наукова, інвестиційна, інноваційна, амортизаційна, екологічна, аграрна, зовнішньоекономічна. Наукове обґрунтування такого спектра основних елементів економічної політики є завданням економічної науки в цілому.

Якщо виходити з того, що політична економія є ядром економічної науки, то її (політекономії) завданням, що випливає з практичної функції, є, передусім, обґрунтування наукової основи економічної політики.

У такому випадку завдання зводиться до того, щоб визначити шляхи розвитку відносин економічної власності (її різних типів і форм) залежно від потреб розвитку продуктивних сил, насамперед, основної продуктивної сили — людини (її потреб, інтересів і цілей), а також відповідно до законів еволюції самих законів власності.

Щоб виконати це завдання, політична економія має дослідити механізм дії законів кожної зі сторін суспільного способу виробництва (відносин економічної власності та продуктивних сил) та дію спільних для нього економічних законів, втілених, насамперед, у законі адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та в основному економічному законі.

На економічну політику держави впливають окремі суб’єкти господарської діяльності (насамперед, крупні національні монополії та транснаціональні корпорації), союзи підприємців, могутні профспілки, політичні партії, а також мораль, право та інші інститути, що необхідно враховувати, коли йдеться про політекономію у розгорненому і повному визначенні.

Економічна політика за умов інтенсивної інтернаціоналізації со- ціально-економічних систем реалізується і на наднаціональному рівні, наприклад, у межах Європейського Союзу. У світовому масштабі координація політики національних країн та наднаціональних інтеграційних угруповань здійснюється наймогутнішими країнами світу (раніше так звана “сімка”, а нині — “вісімка”).

Механізм дії та використання економічних законів. Економічні закони використовуються через науково обґрунтовану систему управлінської діяльності різних суб’єктів (держави, наднаціональних органів тощо) на рівні об’єктів, окремих явищ і процесів, передусім, шляхом реалізації тих чи інших форм економічної політики, а також шляхом використання правових та адміністративних важелів регулювання народного господарства. Щоб ефективно використати економічні закони, політична економія має всебічно розкрити механізм дії цих законів.

Розрізняють два основних способи дії економічних законів:

1) через ринковий стихійний механізм;

2) через свідоме і планомірне створення найсприятливіших умов для використання прогресивних тенденцій у дії об’єктивних економічних законів.

Розглянемо стисло ці способи на прикладі дії закону вартості, основною вимогою якого, як зазначалось, є обмін еквівалентів.

У випадку стихійного механізму дії цього закону, який за умов капіталістичного способу виробництва абсолютно переважає з початку XVI ст. до кінця XIX ст., відбувається постійне стихійне коливання цін на товари. Товаровиробники на свій страх і ризик, не знаючи реальних потреб ринку (в той час була відсутня маркетингова діяльність на підприємствах і механізм свідомого регулювання державою попиту і пропозиції), виготовляли якомога більшу кількість товарів, щоб продати їх і привласнити максимальний прибуток. За цих умов обмін еквівалентів (тобто однакових суспільно необхідних витрат, наприклад, на виготовлення чобіт і мішка зерна відповідно по 4 години праці) міг відбутися лише випадково або на тривалішому проміжку часу шляхом нейтралізації постійних коливань цін як у бік завищення від таких витрат, так і їх заниження. Такий стихійний механізм призводив до масового розорення одних товаровиробників і збагачення частини інших, що означало, водночас, негативну тенденцію в дії закону вартості.

Принципово інший механізм дії закону вартості у розвинених країнах світу за сучасних умов. Після того, як економічна наука довела, що для стабільного розвитку народного господарства (одна з умов) необхідний обмін товарами і послугами між промисловістю і сільським господарством відповідно до витрат суспільно необхідної праці (отже, обмін еквівалентів), держава законодавчо встановлює паритет цін. У США, наприклад, Законом про регулювання сільського господарства (1933) було встановлено, що рівень цін на сільськогосподарську продукцію у наступний період має забезпечити фермерам можливість придбання такої ж кількості засобів виробництва, послуг і предметів споживання, як і в 1910—1914 рр. Якщо це співвідношення порушується, держава виплачує фермерам відповідну суму субсидій. Таким чином діяльність стихійного ринкового механізму істотно послаблюється (існують державні програми гарантованої закупівлі частини сільськогосподарської продукції, вилучення з обороту частини земель за відповідну компенсацію фермерам у випадку прогнозів на надто високий урожай і, отже, на перевиробництво продукції тощо).

На відміну від цього, в Україні в 90-х рр. XX ст. ціни на промислову продукцію зросли приблизно у 6 разів більше, ніж на сільськогосподарську, що призвело до масового банкрутства колгоспів і радгоспів, а сільське господарство було відкинуто на рівень 50-х рр. Це свідчить про брак науково обґрунтованої аграрної, цінової політики держави.

Якщо політична економія на основі вивчення механізму дії економічних законів прогнозує необхідність формування нових прогресивних моделей розвитку економіки, наприклад, доцільність упровадження нових форм власності, держава має провести спочатку експеримент в окремій галузі, на окремих підприємствах і лише у випадку позитивних результатів поширювати його на інші галузі, сфери тощо.

Опираючись на теоретико-методологічні засади політичної економії і розвиваючи їх щодо свого предмету дослідження, комплекс окремих економічних дисциплін далі конкретизує механізм використання економічних законів у окремих сферах, галузях народного господарства. У комплексі економічних наук виділяють галузеві (економіка промисловості, сільського господарства та ін.) міжгалузеві (економічна географія, статистика та ін.), історико-економічні (історія народного господарства, історія економічної думки) тощо.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1. Коли і як виникла політична економія як наука?
  2. Назвіть основні принципи християнської економіки.
  3. Які основні ідеї сповідував меркантилізм?
  4. Охарактеризуйте позитивні та негативні сторони класичної політичної економії.
  5. Проаналізуйте, що є найціннішим у марксистській політичній економії і які ідеї Маркса виявилися помилковими.
  6. Розкрийте найважливіші особливості маржиналізму.
  7. У чому полягає сутність неокласичної економічної теорії (у тому числі монетаризму й лібералізму)?
  8. Який основний внесок в економічну теорію зробили Кейнс та його послідовники?
  9. Інституціоналізм: які найпрогресивніші ідеї він проголошує і в чому їхня схожість із ідеями марксистської теорії?
  10. Проаналізуйте основні відмінності економічної теорії від політичної економії.
  11. Які визначення предмета політекономії видатними економістами є найбільш конструктивними?
  12. Які основні відмінності між коротким, розгорненим і повним визначенням політичної економії?
  13. Дайте визначення економічного закону, назвіть основні типи цих законів.
  14. Чим різниться економічна категорія від економічного закону?
    1. Які існують найважливіші елементи діалектичного методу пізнання?
    2. Чому принцип суперечності є основним засобом пізнання сутності економічних явищ і процесів?
    3. Назвіть основні функції політичної економії.
    4. Яку роль відіграє політекономія у формуванні економічної політики?

загрузка...