Навігація
Посилання


Політична економія

§ 1. Безпосереднє виробництво та його основні фактори


  • Матеріальне виробництво — основа життя людського суспільства.
  • Суспільне виробництво.
  • Продукт виробництва та його форми.

Матеріальне виробництво — основа життя людського суспільства.

При обґрунтуванні предмета політичної економії зазначалося, що для життя людей необхідно мати такі найважливіші блага, як їжу, одяг, взуття, житло. Все необхідне для їхнього виробництва вони беруть у природі. Щоб пристосувати багатство природи для задоволення своїх потреб, люди повинні працювати. Тому основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво.

Процес пристосування багатств природи до потреб людей означає взаємодію людини з природою і навколишнім середовищем. Так, людина обробляє землю, вирощує різноманітні сільськогосподарські культури, видобуває корисні копалини.

Природа є і першоосновою фізичного, психічного та емоційного здоров’я як окремої людини, так і людства. При недотриманні людьми законів природи, забрудненні довкілля погіршується здоров’я людини, руйнується багатство країни тощо.

Природа у вузькому значенні — це природне середовище виникнення, існування і розвитку людини і всього живого. До її складу входить біосфера, географічне середовище, земна природа та ін. Природа — це активно діюча система, представлена силами природи (енергія морів, річок, сонця, вітру тощо). Цей аспект слід враховувати при визначенні сутності виробництва.

Виробництво — це процес дії людини на предмети (речовину) із використанням сил природи та пристосування їх для задоволення певних потреб. Здійснення постійного обміну речовин між людиною і природою К. Маркс називав законом, що регулює суспільне виробництво.

Взаємодія людини з природою означає процес праці, що складається

із трьох основних моментів: 1) праці людини; 2) предметів праці;

1) засобів праці.

Праця — свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин і, водночас, змінюють власну природу.

При цьому, людина досягає і своєї свідомої мети, що визначає спосіб і характер її дій і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій і операцій тварин.

Предмети праці — речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Предмети праці бувають двох видів: 1) дані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); 2) ті, що підлягають попередній обробці (наприклад, видобута руда обробляється на металургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.

Засоби праці — річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Вирішальна роль з-поміж них належить механічним засобам праці (машини, устаткування), що є кістковою та м’язовою системою виробництва. З моменту виготовлення засобів праці починається власне людська праця. До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці: робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загальним засобом праці є земля. Крім м’язової системи виробництва, слід виділяти й судинну систему — труби, діжки, посудини тощо. Залежно від функцій, які виконуют

ься у процесі праці, певна річ може бути і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий товарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває в ремонті, — до предметів праці.

Якщо раніше машина складалась із робочої машини, що приводить У дію знаряддя праці, двигуна, який забезпечує машину енергією, і передавального механізму (або приводу), який служить для передачі енергії від двигуна до робочої машини, то з розгортанням НТР (середина 50-х Років XX ст.) у складі машин з’являється автоматично керуючий пристрій. Його можна назвати “нервовою системою виробництва”.

У процесі еволюції економічної системи, зокрема переходу до комплексного автоматизованого виробництва, категорії “предмети праці”, засоби праці” та інші наповнюються суттєво новим змістом, про що бУДе сказано в наступній темі.

Засоби праці в єдності з предметами праці утворюють засоби виробництва.

Така характеристика виробництва та процесу праці дана лише з боку речового змісту, а, отже, без урахування суспільної форми, тобто в1Дносин економічної власності.

Якщо врахувати таку форму за умов капіталізму, то процес праці Стає процесом капіталістичного виробництва, засоби виробництва переборюються на постійний капітал, засоби праці — на основний капітал, пРедмети праці — на оборотний капітал (одну зі складових). Іншою

важливою складовою оборотного капіталу без урахування суспільної форми є робоча сила, яка, водночас, є однією з ознак людини, що працює на виробництві, тобто працівника. Останній із урахуванням капіталістичної суспільної форми (тобто відносин капіталістичної власності) перетворюється на найманого працівника, або робочу силу, позбавлену засобів виробництва. У процесі формування вартості робоча сила набуває ще однієї суспільної форми — змінного капіталу, що буде показане в наступних темах.

Власник засобів виробництва за умов капіталізму стає капіталістом. Якщо він керує підприємством (фірмою), то стає функціонуючим капіталістом, або капіталістом-підприємцем. Якщо він не виконує таку функцію, то стає капіталістом-рантьє — отримує доходи, створені найманими працівниками і менеджерами, і, здебільшого, паразитично споживає їх.

Позитивна економічна теорія ігнорує суспільну форму капіталістичного виробництва, тому замість понять “капіталіст” вона вживає “роботодавець”, замість “найманий працівник” — “працівник”, “робітник”, “службовець”; замість поняття “постійний капітал” — “капітальні блага”, що відображають лише матеріально-речові елементи продуктивного капіталу тощо. Навіть коли західні економісти уживають поняття “капітал”, то зводять його, здебільшого, до благ, які приносять дохід, про що йтиметься в одній із наступних тем. Як тут не згадати слова авторитетного американського економіста Дж. Гелбрейта про те, що інструментальна функція (так він називає позитивну економічну теорію) даної теорії “слугує не розумінню або покращенню економічної системи, а цілям тих, хто має владу в цій системі”[1]. Справді, називаючи капіталіста роботодавцем, західні науковці намагаються приховати його основну мету — привласнення максимального прибутку шляхом експлуатації найманої праці.

Особливо безглуздою є назва “роботодавці” щодо українських капіталістів, які, ставши власниками підприємств, скорочують робочі місця (так звана “раціоналізація виробництва”), виплачують мізерну заробітну плату зі значною затримкою тощо.

Засоби виробництва і робочу силу ще називають речовими й особи- стісними факторами виробництва. Такі назви характеризують пасивну роль засобів виробництва й активну (домінуючу, творчу) роль людини у створенні необхідного і додаткового продукту. Створення у процесі праці цих видів продукту, а загалом — корисних матеріальних благ означає процес продуктивної праці, безвідносно до її суспільної форми.

Засоби виробництва і працівники в їх єдності і взаємодії утворюють продуктивні сили, що за умов капіталістичного способу виробництва набувають форми продуктивних сил капіталу, тобто використовуються як засіб для досягнення основної мети капіталістів. Продуктивні сили у складі засобів виробництва і працівника є найпростішими за своєю структурою (будовою) і виникли ще за умов первіснообщинного ладу. У процесі розвитку суспільства вони збагачувалися новими елементами, про що буде сказано у наступній темі.

Суспільне виробництво. У сфері матеріального виробництва створюються найважливіші для життя людини матеріальні блага — їжа, одяг, житло тощо. І з цього погляду воно залишається і нині основою зкиття людського суспільства.

У XVIII ст. у сфері матеріального виробництва (промисловості і сільському господарстві) у нині розвинених країнах світу було зайнято понад 95 % працездатного населення. Зокрема, у сільському господарстві створювалось до 85 % загальної продукції.

На початку 2000 року в США та деяких інших найрозвиненіших країнах у сфері матеріального виробництва було зайнято лише близько 25 % працівників, тоді як в Україні — приблизно 72 %, що свідчить про низький рівень розвитку матеріального виробництва у нашій країні, зокрема про низьку продуктивність праці.

Продуктивність праці — це кількість продукції, виробленої за одиницю робочого часу.

Якщо цю категорію визначати з урахуванням співвідношення витрат праці й отриманих результатів, то вона виражає відношення маси виготовлених матеріальних благ до витрат праці на їх виготовлення.

За цим показником Україна відставала на початку 90-х рр. XX ст. від розвинених країн у промисловості у 4—5 разів, у сільському господарстві — у 7—8 разів. Це означає, наприклад, що кожний зайнятий у сільському господарстві США своєю працею міг прогодувати майже 130 чоловік, а в Україні лише близько 15. Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні упродовж 90-х рр. відставання за рівнем продуктивності праці, за оцінками спеціалістів, зросло у 2,5—3 рази.

Процес виробництва, що здійснюється за межами матеріального виробництва, отримав назву нематеріального виробництва, або сфери послуг. Єдність і взаємодія матеріального і нематеріального виробництва формує суспільне виробництво.

Розрізняють традиційні (послуги транспорту, зв’язку, страхування товарів, туризм, послуги вчителя, юриста, лікаря, культурні, мистецькі послуги та ін.) і нетрадиційні (маркетингові, інженерно-консультаційні та інженерно-будівельні, рекреаційні, рекламні, інформаційні та ін.) послуги. Розмежовують також матеріальні (транспорт, торгівля та ін.) і нематеріальні (освіта, охорона здоров’я тощо) послуги, а в межах останніх виділяють внутрішні блага (дані людині самою природою — здібності до науки, мистецтва та ін.) і зовнішні (дані їй зовнішнім світом — Ділові зв’язки, репутація тощо).

Продукт виробництва та його форми. Результатом виробництва у сфері матеріального виробництва є сукупний суспільний продукт. За Допомогою цього узагальнюючого показника вимірюються результати суспільного виробництва у сферах матеріального і нематеріального виробництва. Його основними формами є валовий внутрішній продукт (сукупність матеріальних і нематеріальних благ або послуг), створений У межах окремої країни за певний проміжок часу, переважно за рік.

Валовий національний продукт, крім ВВП, включає продукцію, створену національними підприємствами (їхніми філіалами) за межами країни, необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт — це частина суспільного продукту, необхідна для відтворення робочої сили нормальної якості, тобто для підтримки її працездатності (на задоволення потреб в їжі, одязі, житлі, послугах, освіті та охороні здоров’я, культурних потреб тощо), включаючи підготовку нового покоління працівників, які прийдуть на зміну тим, що пішли на пенсію (а, отже, майбутніх працездатних членів сім’ї). Мінімальна величина необхідного продукту визначається мінімумом життєвих засобів, необхідних працівникові для відтворення його робочої сили. У випадку недотримання цього мінімуму (наприклад, кількість калорій на день для робітника, за даними ООН, має становити 3600) почнеться поступове виснаження робітника, а, отже, деградація його фізичних і розумових здібностей. Мінімальна величина необхідного продукту у багатьох країнах світу встановлюється державою у формі мінімального прожиткового мінімуму на одну особу. Так, Верховна Рада України встановила такий мінімум у липні 2000 р. в обсязі 270 грн на місяць. У США в 1996 р. межа малозабезпеченості для сім’ї з 4 осіб становила

14 тис. дол. США на рік.

Величина необхідного продукту з боку матеріально-речового змісту залежить від досягнутого рівня розвитку продуктивних сил. Тому за умов первіснообщинного ладу весь створений продукт йшов на проживання, тобто набував форми необхідного продукту. Оскільки процес виробництва поступово ускладнюється, розміри необхідного продукту залежать від відносин економічної власності (а отже, від розподілу власності та доходів, розміру заробітної плати, податків, соціальних витрат держави та ін.), характеру влади, рівня організованості працівників тощо. Досягнений рівень розвитку продуктивних сил у більшості країн світу за умов справедливих відносин економічної власності та влади дозволяє забезпечити не лише мінімальну величину, яка забезпечує прогрес фізичних та розумових здібностей працездатної людини та наступного покоління. Але внаслідок існуючих відносин економічної власності та влади в Україні, наприклад, середня заробітна плата у 2000 р. становила близько 200 грн, а кількість калорій, яку споживала переважна більшість населення — менше 2550 кал на день (згідно з оцінкою ООН щодобове споживання менш як 2600 кал означає процес голодування).

Необхідний продукт є категорією безпосереднього виробництва, яка в інших сферах суспільного відтворення втілюється в інших формах. Крім того, залежно від типу відносин економічної власності в різних суспільно-економічних формаціях він розвивається у певних соціальних формах. Так, за умов капіталістичного способу виробництва у сфері обміну він набуває форми вартості товару робочої сили, у сфері розподілу — заробітної плати, у сфері споживання — споживання працівником та членами його сім’ї певної сукупності матеріальних благ і послуг.

Рівень необхідного продукту неоднаковий як у міжгалузевому розрізі, так і на рівні окремих підприємств. Це залежить від умов праці, рівня освіти і кваліфікації працівників, про що детальніше йтиметься в одній із наступних тем.

На макроекономічному рівні величина необхідного продукту з боку речового змісту залежить від обсягів національного доходу, до якого, крім необхідного, входить іще додатковий продукт. Останній є частиною суспільного продукту, створеного працівниками різних сфер суспільного виробництва понад необхідний продукт.

Додатковий продукт виникає в період розпаду первісно-общинного ладу на основі нових знарядь праці, першого суспільного її поділу. Поява додаткового продукту звільнила частину людей від створення засобів фізичного існування і дала їм змогу займатися мистецтвом, наукою, державними справами, сформувала необхідні умови для розвитку людської цивілізації. Водночас, вона створила умови для виникнення і посилення майнової нерівності та приватної власності, що базується на чужій праці, тобто поділу суспільства на класи, експлуатації людини людиною.

Додатковий продукт у різних формаціях набуває неоднакових соці- ально-економічних форм. За рабовласницького ладу він виражається, насамперед, у вигляді продуктів, послуг, робіт, що їх отримує в натурі рабовласник від праці своїх рабів. Суспільною формою додаткового продукту вільних селян був лихварський відсоток, який вони сплачували за позичене у землевласників зерно, худобу. У феодальному суспільстві додатковий продукт набуває форми феодальної ренти (відробіткової, продуктивної та грошової).

За умов капіталізму додатковий продукт як категорія безпосереднього виробництва у сфері обміну набуває форми додаткової вартості, у сфері розподілу — прибутку (в таких різновидах, як середній прибуток, підприємницький дохід, торговий прибуток, відсоток та ін.). У сфері споживання — капіталістичних інвестицій (якщо йдеться, насамперед, про виробниче споживання), паразитичного споживання капіталістів- рантьє та ін.

Ці форми наповнюються якісно новим змістом у процесі еволюції капіталістичного способу виробництва, зокрема на вищій стадії його розвитку, про що йтиметься в наступних темах.




загрузка...