Навігація
Посилання


Політична економія

§ 3. Економічні потреби та закони їхнього розвитку


  • Сутність економічних потреб.
  • Класифікація потреб.
  • Закони розвитку економічних потреб.
  • Шляхи подолання суперечності між безмежними потребами й обмеженістю ресурсів.

Сутність економічних потреб. Економічні потреби — передумова матеріального та духовного виробництва, економічних зв’язків і відносин між людьми. Найпростішим визначенням економічних потреб є необхідність людей у життєвих благах. Проте у такому визначенні не враховується їхній зв’язок із економічними інтересами (що стане зрозумілим при з’ясуванні сутності останніх), із мотивами різних видів господарської діяльності та їх початковим формуванням у свідомості людини.

Тому економічні потреби — це ідеальний внутрішній мотив люди- Ни, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного Добробуту та добробуту членів родини.

Економічні потреби тісно пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном, споживанням. Необхідність задоволення цих потреб спонукає до виробництва необхідних життєвих благ. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари та послуги, стимулює розвиток потреб людини. Так, винайдення телевізора, магнітофона тощо значно розширило коло економічних потреб людини. Такий же діалектичний характер має взаємодія потреб і обміну. Задоволення економічних потреб здійснюється у процесі споживання. Спожитий продукт або послуга народжує нові потреби. Таким чином відбувається відтворення економічних потреб.

З боку суспільного способу виробництва їх розвиток зумовлений, з одного боку, еволюцією, прогресом продуктивних сил, із другого — відносинами економічної власності, впливом реклами, моди та інших чинників.

Завдяки економічним потребам здійснюється взаємозв’язок інтересів, цілей людей, з одного боку, та засобів і умов життя людей — з другого. Потребами і прагненнями для їх задоволення зумовлені економічні відносини між людьми, країнами.

Класифікація потреб. За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби. Абсолютні економічні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством. Так, у розвинених країнах світу незавантажені майже 25 % виробничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів тих, що живуть у бідності й злиденності. Тому там існує можливість значно збільшити виробництво матеріальних благ і послуг та обсяги їх споживання. Дійсні економічні потреби — це потреби, що задовольняються за оптимальних розмірів виробництва, у даному випадку — за значного недовантаження виробничих потужностей та армії безробітних. Фактичні економічні потреби виявляються у формі задоволення платоспроможного попиту. Вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Розрізняють також економічні потреби суспільства, класів, соціальних верств, прошарків і груп, економічні потреби окремих людей. 3-по- між останніх виокремлюють фізіологічні, соціальні та духовні потреби. До фізіологічних потреб належать основні потреби в товарах і послугах, без яких неможливе існування людини. Це певний набір продовольчих товарів (спо

живання яких забезпечує певну калорійність для працюючих та непрацюючих осіб) і товарів широкого вжитку. Так, щоб придбати 22 необхідні продукти харчування в Україні наприкінці 1999 р. необхідно було заплатити майже 200 грн. До соціальних належать потреби в освіті, медичних послугах, соціальному страхуванні, вихованні дітей тощо. До духовних відносять потреби людини у відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні художньої літератури, розвитку особистості.

Розвиток та задоволення потреб у кінцевому підсумку залежать від ступеня зрілості економічної системи. За первіснообщинного ладу людина задовольняла лише найелементарніші фізіологічні потреби. У наш час у розвинених країнах світу західні вчені налічують майже 11 тис. потреб, з-поміж яких переважна більшість — економічні.

Економічні потреби окремої людини, трудового колективу й сукупного працівника слід групувати навколо потреб людини-працівника і людини-власника, що, відповідно, відображає їх речовий зміст і суспільну форму. Потреби людини-працівника народжуються у виробництві і пов’язані з процесом праці, з можливістю працювати. З-поміж них виділяють насамперед потреби в якісному вдосконаленні умов праці: передусім, санітарно-гігієнічні умови (ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, вологість, рівень температури, наявність кондиціонерів, інтенсивність шуму), фізичні небезпеки, контакти з іншими людьми. Близькі до цих умов фізичні вимоги, серед яких важливу роль відіграє встановлений темп роботи, тривалість робочого циклу, прив’язаність до робочого місця тощо.

Умови праці мають стимулювати робітника до ефективної, високопродуктивної праці, до творчого пошуку в процесі виробництва. З розгортанням НТР, розвитком автоматизованого виробництва з-поміж потреб людини вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчій праці, власному вдосконаленні, виявленні здібностей і талантів, максимально можливому подовженні активного життя. З цього моменту починається розвиток людини як самомети або абсолютне виявлення її творчих обдарувань, усіх сутнісних сил. У цей етап вступили розвинені країни світу. Україна з її технологічним способом виробництва відстає на кілька десятиліть у формуванні таких потреб і створенні умов для їх реалізації.

Потреби людини-власника — це потреби в отриманні гідної для сучасного суспільства величини заробітної плати, у привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями підприємства, в отриманні частини прибутку від вкладених в ощадні банки трудових заощаджень та ін. Крім того, потреби людини-власника передбачають, що вона забезпечена окремою квартирою належного рівня, товарами тривалого користування (автомобілем, телевізором, відеомагнітофоном та ін.) а по можливості — і дачною ділянкою.

Основною формою багатства у розвинених країнах світу вважається власність на акції, облігації та інші цінні папери, а також на нерухоме майно. Якщо економічні потреби найбільших капіталістів поєднуються з потребами отримання політичної влади (впливу на політику держави), вони стають соціально-економічними потребами. Так, до Верховної Ради України третього скликання шляхом підкупу виборців, застосування брудних виборчих технологій було обрано понад 100 депутатів, кожен з яких витратив на виборчу компанію понад 1 млн грн (на той час понад 500 тис. дол.).

У структурі потреб сучасного працівника розрізняють також потреби у товарах повсякденного попиту та тривалого користування, потреби У послугах та духовні потреби. До середини 50-х років, тобто до початку формування технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, у розвинених країнах світу переважали потреби першого виду. Тому на їх задоволення витрачалася більша частина сімейного бюджету. З 50-х років починають переважати потреби в послугах (у побутовому обслуговуванні, спорті, відпочинку, освіті, медицині тощо).

Тому переважна частина працівників народного господарства у цих країнах зайнята створенням саме таких послуг, а з їхнього сімейного бюджету на ці послуги витрачається більша частина коштів. Від середини 70-х років, тобто від початку інформаційної революції, все помітнішу роль для сучасного працівника починають відігравати духовні потреби — потреби в розвитку творчих здібностей та обдарувань людини тощо.

Потреби слід розглядати у процесі відтворення, що передбачає необхідність аналізу взаємозв’язку виробництва і споживання. Роль споживання полягає в тому, що воно створює, отже, відтворює потребу. Якщо, скажімо, в робітника сформувалася потреба у творчій, самостійній праці, а рівень споживання низький, то деформується на певному рівні й потреба в такій праці.

Закони розвитку економічних потреб. Логічним завершенням залежності потреб від рівня розвитку продуктивних сил, відносин економічної власності, здібностей, споживання та інших чинників є всеза- гальний закон зростання потреб, що діє в усіх суспільно-економічних формаціях.

Закон зростання потреб — закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил, відносин економічної власності, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно-якісним зростанням і вдосконаленням — з другого.

Внутрішніми суперечностями цього закону з боку речового змісту є досягнутий рівень виробництва і споживання та збільшені на цій основі потреби людей. Підтвердженням цього є подвоєння за сучасних умов у розвинених країнах світу кількості різних видів споживчих товарів і послуг за кожних десять років. Дія цього закону зумовлена прогресом продуктивних сил, і, насамперед, основної продуктивної сили — всього технологічного способу виробництва. Іншими внутрішніми суперечностями закону зростання потреб є суперечність між зростанням потреб і можливістю їх задоволення старими засобами виробництва; між виробництвом і споживанням, насамперед, особистим споживанням; між потребами і захопленнями індивідів. Потреби, передусім, народжуються у виробництві й пов’язані з процесом праці, з можливістю працювати. Тому добровільна творча виробнича діяльність — вища насолода для людини.

Дія закону зростання потреб із боку соціально-економічної форми зумовлена еволюцією відносин економічної власності, появою нових типів і форм власності, конкуренцією, зростанням згуртованості робітників, а відтак — й інших загонів найманих працівників, розвитком почуття людської гідності та іншими чинниками. Внутрішніми суперечностями цього закону з боку суспільної форми є досягнений прогрес у розвитку відносин економічної власності, зокрема, рівень розвитку людини-власника і збільшені на цій основі потреби різних соціальних верств і груп, окремих індивідів і трудових колективів.

Ще одним законом розвитку потреб є закон Енгеля, що виражає залежність між типом товарів і послуг, які купує людина, родина і рівнем

доходів споживачів. У XIX ст. німецький економіст Е. Енгель довів, що зі зростанням величини доходів частка витрат на придбання товарів першої необхідності (насамперед, продуктів харчування) скорочується, водночас зростає частка витрат на інші товари і послуги. Водночас німецький учений А. Швабе відзначав обмеженість окремих положень закону Енгеля, зокрема те, що від доходів залежить тенденція зміни витрат на житло. За даними американських учених, зі збільшенням доходів до- могосподарств на 1 % наприкінці 80-х рр. XX ст. попит на продукти харчування зріс на 0,8 %, на житло — на 0,9 %, послуги медицини —

1, 9 %, предмети розкошів — на 3,6 %, що підтверджує дію закону Енгеля.

В Україні у 90-х — на початку 2000 рр. відбувались зворотні щодо змісту закону Енгеля процеси. Якщо наприкінці 80-х рр. на придбання продуктів харчування витрачалось близько 32 % грошових доходів більшості населення, то на початку 2000 р. — майже 80 %.

Зі зростанням доходів населення у розвинутих країнах світу спостерігаються такі закономірності: 1) швидше зростає попит на послуги, порівняно з попитом на товари; 2) попит на товари і послуги низької якості зменшується, а на високоякісні зростає.

У багатьох країнах світу розробляються раціональні норми споживання матеріальних благ, насамперед продуктів харчування, які задовольняють фізіологічні потреби. Порівняння фактичного споживання з раціональними нормами споживання дозволяє визначити ступінь задоволення потреб, виявити структуру незадоволеного попиту і скоригу- вати на цій основі економічну політику у цій сфері.

Шляхи подолання суперечності між безмежними потребами й обмеженістю ресурсів. Такі шляхи слід розрізняти стосовно матеріально- речового змісту і соціально-економічної форми, стосовно потреб і стосовно ресурсів.

Щодо матеріально-речового змісту (технологічного способу виробництва) та ресурсів до них належать розвиток продуктивних сил (в т. ч. засобів і предметів праці, науки та ін.), техніко-економічних відносин (спеціалізації, кооперування на національному та інтернаціональному рівнях), планомірне і стабільно високе зростання виробництва, обмін ресурсами між країнами шляхом купівлі-продажу, економія ресурсів, створення замінників ресурсів, альтернативних джерел ресурсів тощо.

Щодо соціально-економічної форми (відносин економічної власності, економічної та політичної влади) до таких шляхів належать справедливий (але не зрівняльний) розподіл багатства (у світі на 3 мільярдери припадає 25 % багатства планети; у США мультимільйонер Вілл Гейтс за годину отримує 4 млн дол. доходів; в Україні 5 кланово-олігархіч- них груп зосередили у своїх руках понад ЗО % багатства), припинення гонки озброєнь (щорічно на ці цілі у світі витрачається майже 800 млрд дол.), формування раціональних потреб у людей (які б не спонукали їх до безмежної гонитви за величезним багатством (Арістотель називав це протиприродним видом наживи майна, яке не приносить щастя людині), значне зниження витрат на гіпертрофовану рекламу та ін.


загрузка...