Навігація
Посилання


Політична економія

§ 4. Економічні інтереси, їхня структура та суперечності


  • Сутність економічних інтересів.
  • Структура економічних інтересів та їх взаємодія.

Сутність економічних інтересів. При з’ясуванні економічних потреб йшлося про їх нерозривний зв’язок із економічними інтересами, що є першою методологічною передумовою наукового визначення останніх. Іншою вимогою є усвідомлення того, що економічні інтереси є формою вияву економічних відносин і, передусім, відносин економічної власності, її різних типів і форм. Наступною вимогою є виявлення взаємозв’язку економічних інтересів із цілями, що ставлять перед собою різні суб’єкти економічних відносин, відтак і з їхніми діями для досягнення таких цілей. Тому Гегель справедливо стверджував, що дії людей випливають із їхніх потреб та інтересів.

Окремі автори визначають економічні інтереси як вигоду, отриману у процесі реалізації економічних відносин, інші — як об’єктивні спонукальні мотиви економічної діяльності або як спрямованість суб’єкта на значні для нього об’єкти, пов’язані із задоволенням потреб та ін.

Прете інтерес існує лише у свідомості людини, а вигода — це вже матеріальний інтерес; внаслідок цього не може бути інтерес лише об’єктивним спонукальним мотивом, оскільки поняття “об’єктивний” передбачає незалежність від волі та свідомості людини. Водночас як реальна причина діяльності економічних суб’єктів інтерес набуває ознак об’єктивності, внаслідок чого в ньому поєднуються суб’єктивні та об’єктивні моменти.

З урахуванням сказаного і названих вище методологічних передумов, економічні інтереси — це усвідомлені економічні потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів, що є формою відносин економічної власності, і, у свою чергу, знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення.

Економічні інтереси визначаються становищем та роллю суб’єктів господарської діяльності в економічній системі, а їхні соціально-еко- номічні інтереси — місцем і роллю в системі суспільних відносин.

Оскільки економічна система формується у процесі взаємодії продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та виробничих відносин (або відносин економічної власності) і господарського механізму, ступінь розвитку кожної з цих підсистем визначає рівень розвитку економічних інтересів, які органічно взаємопов’язані з економічними законами. У найзагальнішій формі такий взаємозв’язок зумовлений тим, що для якнайповнішого задоволення своїх економічних потреб люди повинні у своїй господарській діяльності керуватися вимогами об’єктивних економічних законів. Крім того, економічні інтереси як об’єктивні та суб’єктивні спонукальні мотиви економічної діяльності людей зумовлені, насамперед, розвитком їхніх матеріальних потреб. Як форма вияву економічних відносин економічні інтереси є водночас формою вияву та реалізації економічних законів.

З усієї сукупності економічних відносин економічні інтереси взаємопов’язані, передусім, із такими підсистемами, як продуктивні сили і

відносини економічної власності, притаманними їм економічними законами. Зв’язок економічних інтересів із

розвитком продуктивних сил виявляється у тому, що основною продуктивною силою є сама людина зі своїми потребами, інтересами, цілями та волею. Це означає, що прогрес продуктивних сил найшвидше відбувається за умови, що їх розвиток здійснюється відповідно до потреб та інтересів людей, насамперед, людей праці. Зв’язок економічних інтересів із відносинами економічної власності виражається в тому, що економічна власність є відносинами між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг, інтелектуальної власності тощо в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні). Тому прогрес економічної власності найшвидше здійснюється тоді, коли форми власності (а отже, й форми привласнення) найповніше забезпечують задоволення потреб та інтересів людей.

Органічний взаємозв’язок існує також між економічними інтересами та господарським механізмом, його основними функціями. Однією із таких функцій є розвиток людини (в єдності її біологічної та соціальної сторін), узгодження інтересів між класами, соціальними верствами та групами.

Структура економічних інтересів та їх взаємодія. Оскільки економічні інтереси — найконкретніша форма вияву відносин економічної власності, то відповідно до існування у сучасній структурі таких відносин трьох основних типів власності (приватної, колективної, суспільної, у випадку розвитку державної власності в інтересах всіх членів суспільства) виділяють індивідуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси. Водночас економічні інтереси є формою вияву відповідних видів економічних потреб, їх усвідомлення окремими індивідами, трудовим колективом та суспільством. Тому разом з економічними потребами економічні інтереси — це рушійна сила розвитку суспільного способу виробництва.

У західній економічній літературі, а останніми роками й у вітчизняній, визначається поділ економічних інтересів лише на суспільні та приватні, а колективні інтереси нерідко ігнорують або розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів. На рахунок думки західних учених, то вона відображає не сьогодення, але ідеї двохсотрічної давнини, коли в економічній системі капіталізму існували, переважно, лише дві форми власності, а колективна була винятком. Наприкінці XX ст. таке твердження перетворилося на догму, стереотип, оскільки кожна велика і навіть середня за розмірами компанія існує у формі акціонерного товариства. Якщо виходити з практики еволюції капіталістичного способу виробництва, то з середини XIX ст., тобто від часу масового виникнення акціонерних компаній, в яких об’єднується капітал кількох індивідуальних підприємців, власність стає колективною (груповою, асоційованою) капіталістичною. Її суб’єктом вже не є лише індивід. Привласнення прибутку здійснюється залежно від суми капіталу, яку вносить до акціонерної компанії капіталіст. На цю величину він отримує певну кількість акцій, на які за результатами виробництва отримує відповідну суму дивідендів. Відтоді існують колективні економічні інтереси, тобто акціонерна власність змінює сутність капіталістичної власності не повністю, а частково. Якби цього не сталося, колективна капіталістична власність не могла б забезпечити прогрес продуктивних сил (адже цю роль уже не могла виконати індивідуальна капіталістична власність, що й стало головною причиною виникнення такої більш розвинутої форми капіталістичної власності).

У наступний період еволюційних перетворень капіталістичного способу виробництва ця форма власності закріплюється в розвитку акціонерних компаній закритого типу, акції яких не продаються на фондовій біржі. У США їх називають “партнерствами”. Кількість акціонерів у них не перевищує 300 осіб, які часто пов’язані родинними зв’язками. Проте ці компанії не відіграють вагомої ролі в американській економіці. Тому в процесі подальшої еволюції капіталістичного способу виробництва в його межах відбуваються глибші зміни у відносинах власності, зумовлені виникненням і розвитком акціонерних товариств відкритого типу, акції яких котируються на фондовій біржі. У найбільшій американській компанії кількість акціонерів перевищує 3 млн осіб, поряд із колективною капіталістичною власністю частково розвивається власність найманих працівників, тобто трудова капіталістична власність. Тому суб’єктами акціонерної власності певною мірою стають наймані працівники, які на свої акції отримують певну суму дивідендів (7—10 % від заробітної плати). Суб’єктом трудової колективної форми власності є лише трудовий колектив, члени якого залежно від трудового стажу, кваліфікації тощо володіють неоднаковою кількістю акцій і отримують неоднакові суми дивідендів. Про її колективну природу свідчить, зокрема, той факт, що у разі звільнення робітник може претендувати тільки на вартісний еквівалент частини майна, а саме майно підприємства дрібнитися не може. Ця вимога стосується і типових акціонерних компаній.

Невизнання колективних економічних інтересів означає, по-перше, полярне (в чорно-білих тонах) бачення проблеми, всього спектра відносин економічної власності, зокрема, заперечення плюралізму форм власності, оскільки фіксуються лише форми власності, притаманні суспільству вже кілька століть тому. Це не тільки суперечить реаліям дійсності, а й не відповідає вимогам діалектики, однією з яких є визначення проміжних ланок між двома протилежними сторонами. Колективна форма власності є проміжною між приватною (що належить окремій особі, або, як максимум, сім’ї) та державною власністю.

По-друге, ігнорується окремий, відносно самостійний тип економічних інтересів у сучасному суспільстві, до того ж домінуючий. Адже економічні інтереси є формою вияву відповідних відносин економічної власності. Якщо ж відкидається колективна власність, то відкидаються й колективні економічні інтереси (вони ототожнюються з приватними). За цих умов між ними не можуть існувати суперечності, а, отже, й джерела розвитку економічної системи, що не відповідає реаліям практики.

По-третє, в такому випадку ні в теорії, ні на практиці не стимулюється пошук мотивів і механізмів посилення ролі колективних інтересів у підвищенні ефективності виробництва, продуктивності праці тощо, тобто як вагомої рушійної сили соціально-економічних перетворень.

По-четверте, не береться до уваги, що в Конституції України, крім положень про те, що основою економічної і політичної свободи окремої особи є приватна власність, має бути визначена основа економічної свободи трудових колективів, якою може бути лише колективна власність. Відповідно суспільна власність — основа економічної свободи суспільства загалом, умова задоволення його суспільних потреб (у розвитку освіти, охорони здоров’я, довкілля тощо).

У твердженні, що колективна власність є похідною від приватної, а тому її недоцільно називати поряд із приватною, до уваги береться лише процес виникнення колективної власності, а не її роль у сучасній економічній системі. У такому випадку публічну власність можна розглядати як похідну від приватної, при цьому ігнорується й те, що колектив — не арифметична сума його членів, що він має свої специфічні інтереси, особливості й закономірності розвитку. Ігнорування колективної власності призводить до штучного розриву сучасного характеру виробництва і праці та характеру привласнення, створює штучні перепони на шляху до осмислення процесів майбутнього. Адже не викликає сумніву посилення ролі колективної власності у прогресі сучасних продуктивних сил, у еволюції світової цивілізації. Зокрема, зростає значення інтелектуальної власності та інформації, що можуть перебувати, передусім, у колективній або суспільній власності.

Особисті інтереси виражають необхідність задоволення різноманітних потреб окремої людини; колективні потреби (передусім, матеріальні) — трудових колективів, а суспільні — сукупних потреб суспільства. Інтенсивний розвиток інтегрованої капіталістичної власності протягом останніх десятиліть у країнах Західної Європи формує новий тип економічних інтересів — інтеграційних, в яких усвідомлюються спільні потреби країн ЄЄ.

Внаслідок поділу суспільства на класи, соціальні верстви, прошарки і неоднакового їх стосунку до власності на засоби виробництва та створений продукт, наявності у руках певної верстви чи класу економічної або політичної влади в суспільному інтересі різною мірою відображаються економічні інтереси індивіда, колективу, окремих прошарків населення тощо.

Економічні інтереси більшості сучасних найманих працівників спрямовані на отримання предметів споживання та послуг, а інтереси власників засобів виробництва — на збільшення різних видів власності (цінних паперів, нерухомого майна, коштовних металів тощо). Тому засобом реалізації економічних інтересів працівників є отримання заробітної плати, а власників засобів виробництва — привласнення прибутків. Протягом останніх десятиліть у розвинених країнах світу з широким розповсюдженням акцій, впровадженням нових форм заробітної плати (наприклад, участі у прибутках) економічний інтерес деяких

з 2-

найкваліфікованіших працівників певною мірою реалізується в отриманні частини прибутку (у формі дивідендів). Засобом реалізації суспільних інтересів є збільшення національного доходу, державної власності на засоби виробництва та частки одержавленого національного доходу.

Економічні інтереси більшості найманих працівників є особистими інтересами (на відміну від приватних, які є формою вияву приватної трудової власності). Засіб реалізації особистих інтересів — отримання заробітної плати, а приватних інтересів — отримання доходу від реалізації створених товарів і послуг.

Колективні інтереси також існують у двох основних формах:

1) трудові колективні інтереси, тобто інтереси працівників, які викупили підприємство. Таких підприємств у США налічується майже 11 тис. Значна їх кількість формально існує і в Україні після переходу частини державної власності до рук трудових колективів через створення закритих акціонерних підприємств або викуп за приватизаційні сертифікати; 2) колективна капіталістична власність, що утворюється внаслідок злиття капіталів кількох підприємств.

Економічні інтереси стають могутньою рушійною силою соціально- економічного прогресу, коли оптимально поєднуються особисті (у тому числі приватні), колективні та суспільні інтереси. Таке поєднання необхідне на рівні окремого підприємства, галузі та держави. На рівні підприємства воно здійснюється через впровадження прогресивних форм заробітної плати, раціонального розподілу прибутку та стимулювання праці, розширення масштабів виробництва й відрахувань до державного бюджету тощо. Світова практика засвідчує, що оптимальне поєднання колективних та суспільних інтересів має місце у тому випадку, коли до державного бюджету вилучається не більше 40 % прибутків.

Оптимальне поєднання економічних інтересів на рівні держави відбудеться тоді, коли отримані державою через механізм оподаткування кошти раціонально розподіляються на соціальні витрати (розвиток освіти, охорони здоров’я, захист навколишнього середовища, розвиток економіки, оборону тощо).

З-поміж різних типів економічних інтересів нині домінують колективні інтереси, насамперед, трудові колективні інтереси. Це зумовлене тим, що на підприємствах, де переважає колективна праця, створюються матеріальні і нематеріальні блага. При цьому мають оптимально поєднуватися особисті та колективні інтереси, кожен член трудового колективу має бути впевнений, що створений спільними зусиллями дохід підприємства, в тому числі частина прибутку, буде раціонально розподілений відповідно до кількості та якості праці.

Запхтання і завдання для самоконтролю

  1. Які елементи складають процес праці і у чому полягає їхня сутність?
  2. У яких соціальних формах за умов капіталізму розвиваються різні елементи процесу праці?
  3. Чому позитивна економічна теорія ігнорує соціальну форму речових та особистих факторів виробництва?
  4. Які існують форми суспільного виробництва і які зміни відбуваються з ними?
  5. Назвіть основні форми продукту виробництва.
  6. Що таке необхідний продукт і яка його мінімальна межа?
    1. У яких суспільних формах втілено необхідний продукт у різних сферах суспільного відтворення?
    2. Що таке додатковий продукт і які його суспільні форми?
    3. Які основні види обмеженості ресурсів і в чому їх сутність?
      1. Від яких основних чинників залежить межа виробничих можливостей суспільства?
      2. У чому полягає сутність економічних потреб?
      3. Яка залежність економічних потреб від продуктивних сил і відносин економічної власності?
      4. Які закони управляють розвитком потреб і в чому їхня сутність?
      5. У чому полягає сутність економічних інтересів?
      6. Яка структура економічних інтересів?
      7. Чому не можна ігнорувати колективні економічні інтереси?
        1. Які відмінності між економічними потребами та інтересами найманих працівників і капіталістів?

загрузка...