Навігація
Посилання


Політична економія

§ 3. Економічні відносини як форма та спосіб економічної системи


  • Зміст і форма економічної системи.
  • Взаємодія економічної форми зі змістом.

Зміст і форма економічної системи. Змістом економічної системи є, по-перше, комплекс усіх її метасистем, підсистем та елементів; по- друге, сукупність процесів, а, отже, відносин і зв’язків між ними (тобто, всі види внутрішніх взаємодій); по-третє, сталі зв’язки, з яких виникають закономірності, закони і тенденції розвитку системи; по-четверте, комплекс зовнішніх взаємодій і впливу економічної системи на соціальні, правові, політичні, моральні та інші відносини. У такому узагальненому розумінні зміст економічної системи включає в себе форму, співвідноситься з нею. Форма економічної системи є також багатоаспект- ною категорією. Вона є, по-перше, внутрішньою організацією економічної системи, тобто трактується як її внутрішня упорядкованість (порядок), узгодженість взаємодії між підсистемами, насамперед, між продуктивними силами і відносинами економічної власності відповідно зі структурою всієї системи (передусім її законами), а також діяльність щодо налагодження таких зв’язків, їх координації з боку відповідних органів, інститутів (корпорацій, держави та ін.); по-друге, це структура економічної системи, яка в даному випадку виступає як її (форми) конкретизація; по-третє, це зовнішня організація економічної системи, зовнішній вияв її змісту. Як внутрішня організація форма переходить у зміст, водночас зміст може переходити у форму. Сказане підтверджує думку Гегеля про те, що форма одночасно міститься в самому змісті і є зовнішньою йому.

Найпростішими формами організації підсистеми та елементів економічної системи є підприємства. Адже в межах окремих сучасних підприємств функціонує більшість елементів продуктивних сил, встановлюються певні організаційно-економічні відносини та відносини економічної власності, одиничний поділ праці, відносини спеціалізації, кооперації з іншими підприємствами.

У зв’язку з цим постає питання: яким чином, наприклад, відбувається узгодження дій між 23 мільйонами підприємств у США, або майже 800 тис. господарюючих суб’єктів в Україні, що прагнуть отримати максимальний прибуток? Досвід розвитку економічної системи капіталізму засвідчує, що на нижчій стадії її еволюції (XVI—XIX ст., коли кількість підприємств була в декілька разів меншою), таке узгодження відбувалось через механізм вільної конкуренції (суспільною формою якої є жорстока конкурентна боротьба між товаровиробниками), а, отже, стихійного коливання попиту і пропозиції, а з початку XVIII ст. — через економічні кризи, стихійну дію законів конкуренції, вартості тощо. Суспільною формою підприємств у цей період була індивідуальна (приватна) капіталістична власність. Держава в цей період лише незначною мірою виконувала роль регулятивного центру (слідкувала за дотриманням правил вільної конкуренції та ін.)

Оскільки криза 1929—1933 рр. остаточно показала неспроможність ринкового механізму регулювання, значно посилюється роль держави в координації такої діяльності (шляхом складання п’ятирічних планів у багатьох розвинених країнах світу, укладення державних контрактів з великими компаніями на виготовлення частини товарів і послуг, державного програмування і прогнозування економіки, п

роведення податкової, грошово-кредитної, фінансової та інших форм економічної політики тощо). Тому в цей період посилюється пропорційність економічного розвитку, починають діяти закони планомірного розвитку, одер- жавлення економіки та ін. Суспільною формою державних підприємств стає державна власність, що поєднується із монополістичною, і виникає Державно-монополістична форма власності. Саме ця форма, що водночас є матеріальною основою планомірного і пропорційного розвитку Найрозвиненіших країн світу, є способом організації економічної системи в межах окремих національних держав.

Крім того, між підприємствами посилюються відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та ін., тобто техніко- економічні зв’язки і відносини, що змушує їх координувати свої дії, °тже, цьому сприяє техніко-економічна форма. Водночас відбувся пе- Рехід від індивідуальної форми капіталістичної власності до колективної (монополістичної, в т. ч. олігополістичної у вигляді акціонерних компаній). Зі зростанням розмірів підприємств вони також все більше планують свою діяльність на короткотерміновий та довготерміновий період, проводять комплексне вивчення ринку тощо. Це свідчить про зростаючу роль маркетингових досліджень, а отже, організаційно-економічні форми власності.

Загалом за цей період сам метод ринкового регулювання зазнав значних змін у бік посилення організованості (у т. ч. під впливом дій держави), а його поєднання з цілеспрямованими діями держави за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів формує регульовану ринкову економіку.

Зі сказаного стає зрозумілим, що різні підсистеми економічних відносин є трьома неоднаковими формами продуктивних сил: відносини економічної власності — суспільною формою, техніко-економічні — техніко- економічною формою (або речовою), організаційно-економічні — організаційною. Тому економічні відносини як цілісну систему недоцільно називати суспільною формою продуктивних сил; їх найлогічніше вважати економічною формою.

На ранніх етапах розвитку капіталізму, коли були відсутні або слабо розвинені техніко-економічні та організаційно-економічні відносини, економічна форма, здебільшого, збігалася з суспільною. Саме цим значною мірою можна пояснити уживання К. Марксом понять “економічні відносини” та “виробничі відносини” як синонімів.

Економічні відносини і, передусім, відносини економічної власності в їхній взаємодії з соціальними, політичними (владою) формують соціально-економічну форму розвитку продуктивних сил.

Взаємодія економічної форми зі змістом. Зміст і форма економічної системи перебувають між собою в органічному зв’язку і взаємозалежності. Це означає змістовність форми та оформленість змісту, неможливість існування однієї сторони без іншої.

Проте у цій взаємозалежності та співвідношенні визначальним є зміст. Це передбачає, що форма виникає під впливом змісту, що останній розвивається більш динамічно й активно, а, отже, в ньому переважає тенденція до змін. На противагу змісту, у формі (внутрішній структурі системи) домінуючою є тенденція до стійкості. Так, майже впродовж трьох століть (з початку XVI до останньої третини XIX ст.) суспільною формою розвитку продуктивних сил була індивідуальна (приватна) капіталістична власність, попри те, що за цей період продуктивні сили зазнали значних змін; зокрема, відбувся перехід від технологічного способу виробництва, що базувався на ручній праці, до технологічного способу виробництва, основаного на машинній праці.

Проте суспільна форма (в даному випадку — приватна капіталістична власність) не була пасивною, а здійснювала певний вплив на розвиток продуктивних сил. На початкових етапах розвитку капіталізму, зокрема на етапі кооперації та мануфактурного періоду розвитку капіталізму в промисловості, що базувалися на ручній праці, форма і зміст, незважаючи на їхню суперечливість, здебільшого, відповідали одне одному, переважаючою у їхній взаємодії була єдність, а тому вони сприяли взаємному зміцненню, зокрема індивідуальна капіталістична власність стимулювала розвиток продуктивних сил. Суб’єктом цієї форми власності були власники, здебільшого, малих капіталістичних підприємств. Так, у Парижі в середині 50-х років XVIII ст. переважали малі підприємства, засновані на ручній праці, в кожному з яких трудилися лише 2—4 робітники, а також сам власник. Водночас на заводах Шнейдера-Крьо-

зо працювало до 10 тис. робітників, однак такі заводи були поодиноким явищем. На великих заводах до управління виробництвом капі- таліст-власник залучав управлінців (менеджерів), що означало розвиток на них організаційно-економічної форми (менеджменту).

Проте, після промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. на зміну технологічному способу виробництва, що ґрунтувався на ручній праці, приходить машинна індустрія, на підприємствах запроваджується система машин, а, отже, посилюється концентрація виробництва (одна із форм техніко-економічних відносин), що вимагає значно більших обсягів капіталу (капіталістичної власності). За цих умов індивідуальна капіталістична власність починає гальмувати розвиток продуктивних сил. Це означає, що дана система зв’язків між найманими працівникам і капіталістами, за якої капіталісти самовільно подовжували тривалість робочого дня до 14—16 годин, скорочували заробітну плату до фізичного мінімуму виживання і намагались у конкурентній боротьбі виготовити максимальну кількість продукції для невідомого ринку тощо, ставала все тіснішою для прогресу продуктивних сил, передусім, основної продуктивної сили — людини (в даному випадку — найманого працівника).

Тому виникає невідповідність між змістом і формою, яка переростає в конфлікт. Виявом останнього була перша криза надвиробництва в межах капіталістичного способу виробництва у 1825 році. Ця криза була, водночас, одним із засобів подолання такого конфлікту і внаслідок цього зумовила появу перших акціонерних компаній у промисловості. Суспільною формою розвитку останніх стає колективна капіталістична власність, тобто акціонерна власність, в якій об’єднуються капітали багатьох окремих капіталістів. Саме такі об’єднання створили значно ширші можливості для розвитку продуктивних сил, зокрема для побудови крупних підприємств.

Внаслідок цих процесів відбувається злам попередньої відносно стійкої структури, її підпорядкування досконалішій системі зв’язків. На практиці це означає, передусім, підпорядкування малих капіталістичних підприємств крупним акціонерним компаніям, витіснення Дрібних підприємств у ті сфери і галузі, у розвитку яких не зацікавлений акціонерний капітал, а також об’єднання капіталів малих і середніх підприємств у акціонерні товариства (найвиразніша форма зла- МУ попередньої структури власності) та ін.

Такий процес зламу індивідуальної капіталістичної власності та появи колективної (акціонерної) форми, а також поступовий розвиток окремих видів організаційно-економічних відносин (менеджменту) і техніко-економічних відносин (посилення концентрації виробництва, спеціалізації тощо), супроводжується якісними і навіть революційними змінами продуктивних сил. Так, у межах крупних акціонерних компаній з’являються наукові лабораторії (що свідчить про появу в системі продуктивних сил нового елементу), впроваджуються нові форми організації виробництва (а, отже, ще одного елементу продуктивних сил), підвищується загальноосвітній і кваліфікаційний рівень найманих працівників, їхня заробітна плата та ін. Такі зміни супроводжуються модифікацією структури продуктивних сил, техніко-економічних відносин,

а, отже, й технологічного способу виробництва. Крім того, виникають профспілки (один із нових інститутів), зростає організованість робітників (тому дещо послаблюється виробництво додаткової вартості шляхом скорочення тривалості робочого дня) та інші якісні зміни, які видозмінюють відносини між працею і капіталом. Якісних змін зазнає і сама власність у сфері розподілу, зокрема розподіл прибутку здійснюється залежно від частки окремого капіталіста в акціонерному капіталі, відбувається також поглинання одних компаній іншими тощо.

У процесі взаємодії економічної форми і змісту відбувається їх своєрідний взаємоперехід. Так, посилення рівня концентрації виробництва призводить до економії за рахунок масштабів виробництва, а, отже, до появи специфічної продуктивної сили. Аналогічні процеси відбуваються із впровадженням новітніх форм організації виробництва і праці (наприклад, системи Тейлора), менеджменту. Сама заміна індивідуальної (приватної) капіталістичної власності на колективну прискорила розвиток продуктивних сил, технологічного способу виробництва.

Серед елементів економічних відносин найдинамічніше розвивається техніко-економічна (або речова) форма. Це зумовлене самою природою техніко-економічних відносин, які, як зазначалося, розвиваються паралельно з прогресом техніки. Дещо менший динамізм притаманний організаційно-економічним відносинам і найменший — відносинам економічної власності. Найбільша пасивність останніх значною мірою зумовлена зацікавленістю в цьому самих капіталістів, їх окремих груп.


загрузка...