Навігація
Посилання


Політична економія

§ 5. Типи та моделі економічних систем


  • Критерії класифікації економічних систем.
  • Цивілізаційний та формаційний підходи в економічному дослідженні.

Критерії класифікації економічних систем. При визначенні основних типів сучасних економічних систем використовують різні категорії. Загалом визначальною характеристикою основних типів суспільства, в тому числі й економіки, які пройшло у своєму розвитку людство, є характеристика з погляду власності — насамперед, власності на засоби виробництва. За такого підходу виділяють первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і соціалістичний (останній почав формуватися в розвинених країнах світу три-чотири десятиліття тому) типи суспільства, а, отже, й економіки. Внаслідок поєднання окремих типів сучасної економіки може розвиватись змішана економіка.

Пріоритет критерію власності визначений, по-перше, тим, що власність — це багатопланова соціологічна категорія, у якій виділяють низку аспектів, а отже, у власності відображається майже увесь спектр відносин, у які вступають між собою індивіди, колективи, класи, держави та інші суб’єкти. По-друге, від типу економічної власності (на засоби виробництва, результати праці, управління власністю тощо) залежить соціально-економічний прогрес у суспільстві, формування найпотужніших стимулів до праці. По-третє, всебічний розвиток людини передбачає не лише прогрес людини-працівника, а й прогрес людини-власника.

Але така схема характеризує здебільшого держави Західної Європи і не поширюється на Китай, Індію та інші країни. Проти такої характеристики не заперечують окремі західні вчені (наприклад американський соціолог Д. Белл), зазначаючи при цьому, що критерієм розмежування є вісь власності. Водночас такий критерій вони вважають недосконалим, пропонуючи замість нього виробництво і використання різних видів знань.

Конкретизацією критерію власності є наявність і ступінь розвитку товарно-грошових відносин. У цьому зв’язку розрізняють натуральне

виробництво, товарне виробництво, ринкову економіку, вільну ринкову економіку, соціально-орієнтовану ринкову економіку, регульовану ринкову економіку.

Якщо регулювання економіки здійснюється, здебільшого, за допомогою адміністративних методів, таку економіку називають адміністра- тивно-командною. Цей критерій класифікації є другорядним щодо типу власності, оскільки саме на тотальному одержавленні власності, як це було в СРСР, базується адміністративний тип управління економікою. Він передбачає безпосереднє управління всіма підприємствами, галузями з єдиного центру адміністративними, правовими та економічними важелями з переважанням адміністративних важелів, централізований розподіл ресурсів (трудових, матеріальних і фінансових), що значно посилює і навіть унеможливлює економічну самостійність підприємств, конкуренцію між ними, штучно обмежує позитивну роль то- варно-грошових відносин, матеріальні стимули до праці тощо.

Оскільки 92 % власності в СРСР знаходилось у руках держави і ця власність була зосереджена, передусім, у руках верхівки бюрократичного партійного, державного та радянського апарату, за критерієм власності таку економіку найлогічніше назвати державно-номенклатурним капіталізмом.

Водночас у межах цієї системи існували

елементи соціалізму: повна зайнятість, безоплатна система освіти (до вузів зараховувались 75 % дітей робітників і селян), охорони здоров’я та ін.

Щодо кваліфікації економічних систем, типу суспільства загалом, то в сучасній світовій науковій літературі (економічній, філософській, соціологічній та ін.) розрізняють, з одного боку, цивілізаційний підхід, а з другого формаційний.

Цивілізаційний та формаційний підходи в економічному дослідженні. Поняття “цивілізація” початково використовувалось для позитивної оцінки певних суспільних явищ. Першим, як вважають науковці, цей термін використав відомий діяч Великої Французької революції Мірабо для того, щоб у процесі розвитку суспільства показати вплив на нього доброчесності. Нині цивілізаційний підхід розглядається як концепція періодизації історії суспільства, що передбачає історичний кругообіг різних типів суспільства та історичних епох через декілька стадій від зародження до смерті.

У свою чергу, в такому кругообігу окремі дослідники виділяють значну кількість таких стадій, інші — три. Так, всесвітньовідомий історик А. Тойнбі виділяє в минулому існування десятків цивілізацій. Цей підхід є значно вужчим за формаційний. У методологічному аспекті він вимагає одночасного пояснення всіх існуючих укладів, стадій, яким притаманні формаційні ступені еволюції суспільства. Його основними вадами є заперечення процесу еволюції людського розвитку, зокрема закономірного переходу від одних, менш розвинених економічних систем, до більш розвинених. За іншою класифікацією, у розвитку суспільства від найдавніших часів до наших днів виділяють лише три цивілізацій
аграрну, індустріальну і постіндустріальну (причому остання розпочалася лише нещодавно і триватиме ще значний період). У даному випадку цивілізаційний підхід є ширшим за формаційний.

В основі поділу людської цивілізації лише на три епохи лежить передусім, критерій розвитку окремих елементів продуктивних сил, передусім, техніки, змістом яких у найбільш узагальненому вигляді є відношення людини до природи. Так, із понад трьох мільйонів років від часу виникнення первіснообщинного ладу лише приблизно 40 тис. останніх років триває активне втручання людини у природу. Це, як зазначалося, зумовлене виснаженням природних ресурсів і переходом від привласнювального (збирального) до відтворювального господарства (або до виробничої економіки) — землеробства і скотарства. Матеріальною основою такого переходу було вдосконалення оброблених кам’яних знарядь праці, поява дерев’яних мотик, рала і навіть окремих мідних знарядь праці. Цей перехід отримав назву неолітичної революції, яка була першою в світі технологічною революцією, що знаменувала перехід людства від етапу варварства до етапу цивілізації (згідно з характеристикою видатного американського ученого-етнографа Л. Моргана), зокрема до аграрної цивілізації. Такий перехід означав значний “стрибок” у зростанні продуктивності праці, свідченням чого стало постійне виробництво додаткового продукту, поява постійного обміну; щодо місця людини (основної продуктивної сили) у виробництві, то вона займалася лише ручною працею.

Аграрна цивілізація існувала до кінця XVIII — початку XIX ст., тобто до періоду розгортання промислової революції, що посилила активну взаємодію людини з природою. Її наслідком стала поява індустріального суспільства, матеріальною основою якого є система машин, механізація виробничих процесів. Проте на перших етапах існування індустріального суспільства ще переважала м’язова сила людини. Так, у першій половині XIX ст. на м’язову силу людини і свійських тварин припадало майже 96 % усієї енергії, що вироблялася і споживалась на Землі. На наступних стадіях розвитку індустріального суспільства, особливо на завершальній (друга половина 30-х — перша половина 50-х років XX ст.), його матеріальною основою стає комплексна механізація. Переважає в цей час машинна праця.

Наступним етапом розвитку економічної системи щодо критерію засобів праці є постіндустріальне суспільство. Ця назва, як і попередня (індустріальне суспільство), введена в науковий обіг американським соціологом Д. Беллом та французьким науковцем Р. Ароном. Початок цьому суспільству поклала науково-технічна революція, яка розгорнулася з середини 50-х років XX ст.

Його матеріальною основою є автоматизація виробництва, внаслідок якої людина виходить із безпосереднього процесу виробництва і починає контролювати його, займається, здебільшого, творчою працею. Для постіндустріального суспільства характерні також радикальне зменшення кількості працездатного населення у промисловості та аграрній сфері (до 25 %) і всебічний розвиток науки, сфери послуг.

Проте використання критерію рівня розвитку техніки, а відтак і науки для класифікації типів цивілізації не має, по-перше, комплексного характеру. Адже з погляду категорій “форма” і “зміст” він охоплює лише частково зміст економічної системи і майже не зачіпає систему економічних, та, загалом, суспільних відносин. По-друге, ігнорує вимоги системно-структурного аналізу, оскільки із п’яти підсистем економічної системи називає окремі елементи лише однієї. По-третє, з погляду таких категорій діалектики, як “сутність” і “явище” абстрагується від законів розвитку цілісної економічної системи у процесі її еволюції, і, передусім, від законів відносин економічної власності, а тому зосереджує свою увагу на зовнішніх, поверхневих формах зв’язків на рівні явища та, отже, вияву сутності. Проте сутність є при цьому не законом розвитку певної матеріальної системи, а формою вияву однієї

зі сторін сутності.

Навіть якщо брати за критерій розвиток усієї системи продуктивних сил, то на перший погляд здається, що він враховує загальноцивілі- заційні цінності розвитку людини. Однак західна економічна наука не визнає поняття “основної продуктивної сили”, якою є людина. Але навіть з урахуванням такого визнання в межах продуктивних сил людина розглядається, здебільшого, з боку її біологічної природи та людини- працівника. Тому поза межами такої кваліфікації залишається соціальна сутність людини, передусім, людина-власник, а відтак сукупність інших підсистем суспільних відносин (соціальних, політичних, правових тощо). У цьому полягає четвертий істотний недолік цивілізаційно- го підходу в широкому розумінні.

По-п’яте, така концепція, базується значною, мірою на теорії позитивізму, а тому не пояснює (або пояснює однобічно, поверхово) наявність багатства і бідності за умов аграрної, індустріальної та постіндустріаль- ної цивілізації, економічних криз, масового безробіття у двох останніх цивілізаціях та інших корінних вад. Тому за своєю соціальною спрямованістю вона служить інтересам пануючого класу.

Поряд із даним критерієм поділу цивілізації окремі автори використовують поділ суспільства за такими ознаками, як захист прав людини, можливості всебічного розвитку людини, прогрес культури та інші. Зокрема, з боку культури виділяють етапи дикості, варварства і цивілізації.

Проте така періодизація, як справедливо зазначає Г. Башнянин, “базується, переважно, на суб’єктивних оцінках, на випадкових чинниках”. Крім того, в ній розвиток світової цивілізації за ознаками захисту прав людини та іншими враховує лише незначний період існування людства. У ній, на нашу думку, до уваги беруться похідні надбудовчі критерії, вигідні для порівняльного аналізу лише окремим розвиненим країнам світу. Так, до системи американських загальноцивілізаційних цінностей не входять такі життєво важливі базові права, як право на працю, право на отримання повноцінної освіти тощо. За даними американського вченого М. Шніцера, п’ята частина дорослого населення США — люди функціонально неписьменні, 25 % підлітків відсіюються зі стар- цшх класів середньої щколи, близько 20 % громадян взагалі не мають медичної опіки, а висока вартість страхової медицини робить її недоступною для багатьох інших.

Ще меншою мірою це стосується такого фундаментального права людини, як право на життя. Тому фіксуючи порушення прав людини в інших країнах (які не йдуть у фарватері зовнішньої політики США), уряд США з 1945 по 1983 роки, за даними друкованого органу ділових кіл цієї країни — журналу “Ю. С. Ньюс енд Уорлд Ріпорт”, 185 разів посилав збройні сили у різні країни світу, що обійшлося людству в

15 млн життів.

Формаційний підхід пояснює перехід від менш розвиненої суспільно- економічної формації (в якій з боку суспільних відносин поєднуються базисні економічні та надбудовні відносини), насамперед, економічними чинниками, зокрема розвитком системи продуктивних сил у їх взаємодії з виробничими відносинами, які, за словами К. Маркса, є, в основному, тотожними з відносинами економічної власності та формують суспільний спосіб виробництва. Визначальним критерієм периодізації різних суспільних способів виробництва, як зазначалось, є тип власності на засоби виробництва. Саме тому виділяються первіснообщинний лад, рабовласницьке суспільство, феодалізм, капіталізм і соціалізм.

Якщо згідно з цивілізаційним підходом, що базується значною мірою на філософії позитивізму, власника засобів, що наймає робочу силу і безоплатно привласнює частину створеного нею продукту, називають роботодавцем, то згідно з формаційним підходом — капіталістом. Така характеристика з боку суспільної форми за формаційного підходу поширюється на всі економічні категорії. Для української буржуазії, що нагромадила своє багатство шляхом розкрадання державної власності та разом із керівництвом країни позбавила праці мільйони людей, дуже привабливо бути в ролі роботодавців. Прикро, що до такої характеристики вдаються ті, хто має дипломи кандидата, доктора економічних наук і навіть носить мантії академіків. Такі “роботодавці” пояснюють своє збагачення рухом до ринку. “Хочу, щоб всі зрозуміли, — заявляє цинічно один з них, — що поки ми йдемо до ринку, у нас будуть багаті та бідні, і що будуть у людей гроші по мільйону, і буде по 100 грн. І нічого тут не зробиш”.

Зміна суспільно-економічних формацій, згідно з формаційним підходом, відбувається, передусім, унаслідок дії закону адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, розвитку виробництва. Водночас у процесі розвитку останніх у надрах старої сУспільно-економічної формації відбувається поступове формування об’єктивних і суб’єктивних передумов нової формації.

Противники формаційного підходу стверджують, що цей підхід передбачає домінування принципу економічного детермінізму, тобто визначальної ролі базису та розвитку суспільства. До того ж, ізольованого від ШіНИХ чинників — політичних, юридичних, соціальних, культурних тощо. Відповідаючи на таке звинувачення, Ф. Енгельс у 1890 році писав: •••Згідно з матеріалістичним розумінням історії в історичному процесі визначальним моментом в остаточному підсумку є виробництво та відтворення реального життя. Якщо хтось перекручує це твердження в тому розумінні, що економічний момент є, начебто, єдино вирішальним, то він перетворює це твердження на нічого не говорячу, абстрактну, беззмістовну фразу. Економічне становище — це базис, але на перебіг історичної боротьби також впливають і в багатьох випадках визначають переважну форму її різні моменти надбудови: політичні форми класової боротьби, ... державний устрій, правові форми й навіть відображення всіх цих дійсних битв у мозку учасників, політичні, юридичні, філософські теорії, релігійні погляди та їх подальший розвиток у системі догм”. Отже, формаційний підхід не виключає багатофакторного підходу, але не у вигляді еклектичної суміші, що проповідує суб’єктивістський цивілізаційний підхід, а з урахуванням принципу субординації, який є вимогою сучасного системного аналізу.

Якщо К. Маркса та Ф. Енгельса хтось і хоче звинуватити у сповідуванні принципу економічного детермінізму, то набагато більше підстав пред’являти звинувачення прихильникам цивілізаційного підходу у широкому розумінні за дотримання технологічного детермінізму (адже техніка лише один із елементів продуктивних сил). Різновидами технологічного детермінізму є теорія “технологічного суспільства” 3. Бзе- жинського, “надіндустріального суспільства” А. Тофлера, “кібернетичного”, “інформаційного” суспільств інших західних вчених.

У період розпаду СРСР та за сучасних умов модним стало обходитися без “ізмів” (капіталізм, соціалізм тощо). Це стало однією з причин того, що призупинилась конструктивна розробка наукової теорії розвитку світової цивілізації, а багато суспільствознавців почали механічно запозичувати стереотипи західної науки типу “постіндустріальне суспільство”.

На думку російських учених, у теорії К. Маркса, поряд із виділенням п’яти типів суспільно-економічних формацій, існує поділ на первинну або первіснообщинну (архаїчну), вторинну або антагоністичну (економічну) та третинну або комуністичну формацію. У межах вторинної він виділяв, на їхню думку, азіатську, античну, феодальну і капіталістичну формації.

Такий підхід у теорії К. Маркса не був визначальним. Він може бути використаний, здебільшого, з погляду особливостей дії закону заперечення заперечення і має значно меншу евристичну цінність порівняно з традиційним підходом, у якому також розвиток світової цивілізації розглядався у вигляді спіралеподібної форми, що розширюється догори. Водночас заслуговує на увагу характеристика ним азіатського способу виробництва.

Азіатський спосіб виробництва — початкова форма аграрно-ремісничої цивілізації, що базується на антагонізмі общинного селянства і деспотичної держави, яку уособлюють бюрократичний апарат, наймана армія тощо. Виникає з розпадом первіснообщинного ладу. Найвищого розвитку азіатський спосіб виробництва досягнув у Китаї, Індії, Туреччині, Персії, Мексиці, Перу та інших країнах. Основною формою влас- кості азіатського способу виробництва була державна (на землю, іригаційні споруди, воду).

Існували також власність сільських землеробських общин, залишки племінної власності, общинна власність ремісників, починало розвиватися платне землеволодіння. Держава здійснювала контроль за спорудженням та функціонуванням іригаційних систем і розподілом води, терасуванням схилів, вирубуванням лісів, зовнішньою торгівлею, створенням страхового фонду, охороною території, будівництвом храмів, фортець, виконувала військові функції тощо. Основним класом безпосередніх виробників, яких експлуатували державні чиновники, були царські землероби й ремісники. Використовувалась також праця рабів, селян-общинників. Експлуатація общинного селянства, що складалося з патріархальних сімей, здійснювалася через вилучення натуральної ренти (що збігалася з податком) та виконання трудових повинностей. Рента, крім додаткового, включала й частку необхідного продукту. Азіатський спосіб виробництва поєднував у собі, певною мірою, риси рабовласницького та феодального способів виробництва. У межах азіатського способу виробництва почало зароджуватися товарне виробництво, виник купецький та лихварський капітал. Водночас процес утворення класів не завершився. Землеробська община в деяких країнах Східної Європи та Азії існувала до XIX ст., в інших їй на зміну прийшла община з приватним володінням на землю, що було основою прогресу. Певні елементи прогресу існували і в тих общинах, де поєднувалися колективна власність на землю і приватне володіння нею. Загалом, розвиток общинного землеволодіння характеризувався значною консервативністю, застоєм, кастовістю. Окремі елементи азіатського способу виробництва були властиві й існуючій у СРСР адміністративно-командній системі, зокрема — деспотизм державних чиновників, домінування державної власності, наявність деяких рис рабовласницької та феодальної експлуатації.

Проміжною між формаційною теорією та цивілізаційною концепцією є концепція історичного кругообігу, в якій історичний процес розвитку світової цивілізації постає не як прогресивна, а як циклічна зміна стадій, у кожній з яких на зміну становленню (зародженню) приходить занепад, а після нього — знову зародження. Таких поглядів дотримувався Арістотель, Н. Макіавеллі, Ф. Фур’є та інші. З погляду формаційного підходу така циклічність властива кожному суспільному способу виробництва за винятком продуктивних сил, а також більшості підсистем суспільних відносин — політичним, правовим, ідеологічним, частково культурним тощо. Водночас доцільно вести дослідження можливості поєднання окремих раціональних сторін цивілізаційного підходу 3 Формаційним.

А тепер дамо стислу узагальнену комплексну характеристику економічних систем, включаючи нижчу стадію капіталізму.

Отже, економічна система первіснообщинного ладу ґрунтувалася на РУчній праці, суспільній власності, натуральному господарстві, регулюванні общиною процесу споживання. На пізніх етапах її розвитку таке регулювання починає здійснювати верхівка общини. Техніко-економічні відносини характеризуються появою перших двох суспільних поділів праці (загальній поділ праці), зародковими формами часткового поділу праці (тобто появою землеробства, тваринництва) та одиничного поділу праці (всередині виробничих комплексів).

Економічна система рабовласницького ладу розвивалася на основі відсталого технологічного способу виробництва (на ручній праці). Але продуктивні сили й техніко-економічні відносини досягли тут значного прогресу. Це певною мірою зумовлене появою нових форм власності — приватної, колективної, державної. Вперше з’являється державне регулювання економіки, що було переважаючим порівняно з механізмом ринкового регулювання. Незначна роль ринкового регулювання пояснюється браком єдиного внутрішнього ринку. Про це свідчить той факт, що у Греції було стільки видів монет, скільки й міст-полісів.

Економічна система феодального суспільства розвивалася на основі ручної праці, переважало натуральне господарство. В XIV—XV ст. починає розвиватись одинична форма поділу праці (у мануфактурі), поглиблюються загальна та часткова форми, що означало вищий ступінь розвитку техніко-економічних відносин. Цій системі притаманне панування феодальної власності на землю, позаекономічний примус до праці (відробна рента). Значна питома вага належала державній та церковній власності. Позаекономічний примус поєднувався з економічним (праця на власній землі власними засобами виробництва), наявністю приватної власності на засоби виробництва. Єдиний внутрішній ринок лише почав зароджуватися, що обмежувало ринкові важелі регулювання економіки. Домінуючим елементом господарського механізму було державне регулювання.

Оскільки про суспільний спосіб економічної системи капіталізму йшлося вище, зазначимо особливості розвитку інших елементів цієї системи. На нижчій стадії розвитку капіталізму поглиблюються всі форми суспільного поділу праці. Зокрема, з’являються нові галузі — сталеливарна, трубопрокатна, нафтова, електротехнічна, паперова, автомобільна, алюмінієва, хімічна, виробництво електроенергії, металообробна та ін. Виникають нові галузі у машинобудуванні: виробництво сільськогосподарських, швейних, парових машин тощо. Міцніють взаємозв’язки між галузями, посилюється стандартизація у виробництві деталей. Проте найшвидшими темпами розвивається одиничний поділ праці, про що уже зазначалося раніше.

На нижчій стадії капіталізму розподіл матеріальних, трудових та фінансових ресурсів здійснюється через механізм ринкового ціноутворення, коливання попиту і пропозиції, стихійного переливання капіталу між галузями та ін. Держава не регулює економіку, не розробляє планів розвитку народного господарства. Її функціями є забезпечення умов вільної конкуренції, захист власності, розвиток освіти, здійснення оборони країни, будівництво доріг, мостів, утримання пошти.

Всесвітньо відомий англійський економіст А. Сміт називав такий механізм “невидимою рукою”. Так, коли одних товарів виготовляється

більше, ніж це потрібно для задоволення потреб споживачів, вони не реалізуються на ринку, ціни на них знижуються, товаровиробники скорочують їх виробництво, переключаються на виготовлення інших товарів. Згодом, коли цих товарів не вистачає для задоволення потреб споживачів, ціни на них зростають, товаровиробникам стає вигідно випускати їх більше і т. ін. Приблизно так діє механізм попиту і ціноутворення, стихійного вирівнювання попиту і пропозиції тощо. Саме такою є модель вільної ринкової економіки.

Про розвинутіші моделі економічної системи, що виділяються за критерієм еволюції товарно-грошових відносин, йтиметься у наступних темах.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1. У чому полягає сутність економічної системи?
  2. Які основні елементи економічної системи?
  3. Що таке структура економічної системи?
  4. Які основні ознаки демократичності економічної системи?
  5. У чому полягає сутність продуктивних сил?
  6. Які основні елементи продуктивних сил і в який період розвитку вони виокремлювались?
  7. Чому людина є основною продуктивною силою?
  8. Які основні сторони людини економічної та людини соціальної?
  9. У чому полягає сутність закону переміни праці?
  10. Що таке суспільний поділ праці і які його основні форми?
  11. Як співвідносяться категорії “ техніко-економічні відносини” та “суспільний поділ праці”?
  12. Що таке обмін діяльністю, кооперація праці та комбінування виробництва?
  13. У чому сутність технологічного способу виробництва та які основні етапи розвитку він пройшов?
  14. Дайте стислу характеристику суб’єктів економічних відносин.
  15. У чому полягає сутність суспільного способу виробництва?
  16. Що таке рівень і характер розвитку продуктивних сил?
  17. Дайте стислу характеристику первіснообщинного ладу.
  18. Які основні ознаки рабовласницького способу виробництва?
  19. Які основні ознаки феодального способу виробництва?
  20. Які найважливіші риси капіталізму на нижчій стадії його розвитку?
  21. Назвіть найважливіші критерії класифікації економічних систем.

загрузка...