Навігація
Посилання


Політична економія

§ 1. Власність як економічна категорія


  • Різні підходи до власності.
  • Сутність економічної власності.
  • Власність як категорія надбудовчих відносин.

Різні підходи до власності. Впродовж тривалого періоду розвитку світової економічної думки значна увага приділялася з’ясуванню сутності власності. При цьому визначення цієї категорії, її значимості в різні історичні епохи представниками тих чи інших напрямів економічної науки і, передусім, політичної економії було настільки різним, що між ними неможливо знайти щось спільне.

Так, у давньому Єгипті власність розглядалася як користування людиною певним предметом. Французький економіст П. Прудон стверджував, що “власність — це крадіжка”; видатний німецький філософ Г. Гегель характеризував власність як відношення людини до природи. Австрійський економіст Е. Бем-Баверк розглядав власність як індивідуалістичне відношення людини до речі. Деякі представники маржи- налізму, ряд сучасних західних економістів вважають, що власність є контролем над ресурсами. Загалом у працях більшості сучасних західних вчених переважає, з одного боку, характеристика власності як відношення окремого індивіда або групи індивідів до речі, а з другого — як пучка (сукупності) прав власності. Це означає, що вони не визнають власність як економічну категорію. Крім того, ними стверджується значне зниження ролі власності у сучасному суспільстві й відповідне посилення ролі розподільчих процесів.

У працях К. Маркса певний тип власності розглядався як сукупність відповідних виробничих відносин, а категорія власності — як процес привласнення індивідом предметів природи в межах певної суспільної форми та завдяки останній.

У радянській економічній літературі власність визначалася то як основне виробниче відношення, то як вихідне, то як сукупність виробничих або економічних відносин. Водночас такі характеристики (крім сукупності виробничих відносин) давалися щодо власності на засоби виробництва. Крім того, поширеною була думка про власність як юридичну, правову категорію, що розкривається через володіння, розпорядження і користування. Характерною особливістю різних тлумачень власності у радянській літературі було те, що всі вони намагалися підкріпити свої погляди посиланнями на праці К. Маркса.

Сутність економічної власності. На нашу думку, власність у цілому (а не лише її економічний або юридичний аспект) є складною і багатоплановою соціологічною категорією, в якій виділяють економічний, соціальний, правовий, політичний та інші аспекти. Тому власність вивчають різні науки: політична економія, економічна теорія, юриспруденція, філософські науки, соціологія та ін.

Двома найважливішими аспектами категорії “власність” є економічний і юридичний. Економічну власність як категорію можна визначити двояко: через виробничі відносини і через призму основних форм економічного закону. У першому випадку вона означає виробничі відносини між людьми у процесі виробництва та привласнення різноманітних об’єктів (засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення.

У другому випадку власність, що розглядається з політико-еконо- мічної точки зору, є, на нашу думку, системою внутрішньо необхідних, стійких і

визначальних соціально-економічних зв’язків і відносин між людьми відносно привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, інтелектуальної власності, послуг та інших об’єктів у всіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні).

Як економічна категорія, власність, у свою чергу, характеризується єдністю двох аспектів: кількісного та якісного.

Кількісний аспект власності — різноманітні об’єкти: заводи, засоби праці, земля, гроші, цінні папери, патенти, ліцензії та ін. Найважливішим об’єктом власності є засоби виробництва. Залежно від того, у чиїх руках вони зосереджені (рабовласника, феодала чи капіталіста), формується відповідний суспільний спосіб виробництва.

Якісний аспект власності — відносини між людьми, підприємствами, державою, між державою та іншими суб’єктами з приводу привласнення засобів виробництва, створеного продукту, цінних паперів тощо в усіх сферах суспільного відтворення. Теоретичним вираженням відносин економічної власності є сукупність таких економічних категорій, як “вартість”, “ціна”, “гроші”, “капітал”, “заробітна плата”, “прибуток”, “податок” та ін.

Якщо брати до уваги відмінність між політичною економією та економіко (перша розглядає економічні відносини між людьми, в тому числі Діяльність людей; друга — діяльність людей), слід зазначити, що в політичній економії (як складовій економічної теорії) третім об’єктом кожного економічного відношення (перше — відносини між людьми; Друге — сама людина з її потребами та інтересами у процесі такої Діяльності) є об’єкти власності.

Визначальними з-поміж них є відносини між людьми з приводу при- власнення засобів виробництва або відносини власності на засоби вироб- НиЦтва. Вони становлять основу виробничих відносин, формують їхній тип. Відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробницт- Ва — важлива підсистема виробничих відносин, що розкривається та функціонує у сфері безпосереднього виробництва і в розподілі, обміні та споживанні, про що детальніше буде сказано у третьому питанні. Для окремої людини кількісний аспект власності означає привласнення певних об’єктів власності, що є найвагомішим чинником наявності чи відсутності (або наявності слабких) стимулів до праці. За словами А. Сміта, людина, неспроможна придбати жодної власності, не може мати інших інтересів, крім тих, щоб їсти якомога більше і працювати якомога менше.

Якісний аспект власності означає відносини привласнення, в які людина вступає з іншими людьми. Якщо вона працює на капіталістичному підприємстві, то частину результатів її праці привласнює капіталіст- підприємець, і людина внаслідок цього перетворюється на найманого працівника, привласнює необхідний продукт або його частку у формі заробітної плати, тоді як капіталіст — весь додатковий і частину необхідного продукту. їхні взаємовідносини виявляються також у тому, що капіталіст контролює процес праці, управляє виробництвом і власністю на підприємстві, визначає форми та системи заробітної плати тощо.

Такий підхід до аналізу власності як економічної категорії дозволяє, по-перше, розкрити відмінність між виробничими відносинами і відносинами власності, що полягає у тому, що власність розкриває сутність виробничих відносин, надає останнім цілісність, є їх системною, комплексною характеристикою. Якщо у відносинах економічної власності подані лише внутрішні, необхідні, сталі, визначальні, сутнісні зв’язки і відносини, то у виробничих відносинах, крім таких форм зв’язку, містяться, відповідно, не тільки внутрішні, але й зовнішні, не тільки необхідні, але й випадкові, не тільки сутнісні, але й такі, що утримуються на рівні зовнішніх форм, поверхневих зв’язків та відносин і т. д.

По-друге, власність (в економічному розумінні) відрізняється від виробничих відносин речовим змістом, матеріальним носієм. Якщо таким у економічній власності є її різні об’єкти привласнення (засоби виробництва, робоча сила, предмети споживання і послуги), то у виробничих відносинах — продуктивні сили та їхня речова форма, тобто технологічний спосіб виробництва.

По-третє, у такому визначанні чітко відслідковується різниця між даною категорією та поняттям економічних відносин. Категорія “економічна власність”, що розглядається з погляду суспільної форми, відображає вужче коло зв’язків і відносин, є менш ємною, охоплює лише одну, хоч і найважливішу підсистему економічних відносин.

По-четверте, в ній фіксуються різні суб’єкти привласнення, розгляд яких в історичному аспекті дозволяє розкрити еволюцію відносин економічної власності. Так, відносини між людьми щодо привласнення робочої сили виникли лише з часу зародження капіталістичного способу виробництва, а щодо привласнення послуг — переважно, на вищому етапі розвитку останнього.

Якщо говорити про сучасні відносини економічної власності за умов капіталізму, то до числа найновіших об’єктів привласнення належать інтелектуальна власність (у формі патентів, ліцензії та ін.), і якоюсь мірою навіть інформація. Історичний аспект може знайти своє відображення при детальнішій конкретизації кожного з названих вище об’єктів привласнення. Так, якщо за умов домонополістичного капіталізму відносини між основними класами відносно привласнення робочої сили складались у зв’язку з привласненням, переважно, фізичних властивостей робітника, то зараз — розумових, організаторських.

По-п’яте, визначення власності як системи соціально-економічних зв’язків надає їй цілісності, спільності і завершеності, що, у свою чергу, характеризує в такому ж ключі самі виробничі відносини, а отже відповідає вимогам системно-структурного аналізу.

По-шосте, важливість визначення власності як системної сутності виробничих відносин для практика полягає, насамперед, у тому, що для здійснення докорінного трансформування власності в Україні недостатньо лише провести роздержавлення економіки, істотно знизити питому вагу державної власності (з 92 % до, приблизно, 35 % і на цій основі забезпечити формування інших типів і форм власності (приватної, акціонерної, муніципальної, кооперативної тощо) та їх плюралізм — треба також радикально реформувати кожний елемент цієї системи виробничих відносин, тобто привласнення кожного об’єкта власності. Інакше кажучи, йдеться про радикальну зміну цін, заробітної плати, розподілу прибутку та інших конкретних економічних форм (виражених у тих чи інших категоріях), за допомогою яких привласнюються засоби виробництва, робоча сила, предмети споживання тощо в кожній зі сфер суспільного відтворення. Зрозуміло, що для цього необхідно одночасно змінювати кількісну структуру власності (наприклад, співвідношення між величиною заробітної плати та прибутком і цінами тощо). Такі самі радикальні перетворення необхідні і в межах кожного з типів і форм власності.

Водночас повне визначення предмета політичної економії, про що йшлося в першій темі, вимагає з’ясування інших сторін власності.

Власність як категорія надбудовчих відносин. Найтісніше пов’язана з економічною власністю юридична сторона соціологічного поняття власність.

Юридична власність — загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, У праві власності. Оскільки юридична власність є вираженням вольових відносин між людьми, пов’язаних із певним видом матеріальних або нематеріальних благ, або з речами, то вона, як і економічна власність, має також дві сторони: 1) вольове ставлення людини до іншої людини, або групи людей до іншої групи; 2) ставлення людини до речі. В останньому випадку речі (засоби праці, предмети споживання та ін.) належить певним особам, перетворюючись при цьому на сферу вияву людської волі і становлять об’єкт їхнього володіння, їхнє майно, а люди — Це власники цього майна.

При цьому встановлюється вольове ставлення людини до речі. Вона вкладає свою волю у певну річ. У цьому плані юридична власність означає ставлення індивіда до речей як до своїх, тобто як до самого себе, або поширення самого себе на зовнішні предмети, їх втягування у свою орбіту, владу над речами, коли власник може розпоряджатися ними на Свій розсуд. Речі при цьому уособлюються, персоніфікуються і протиставляються іншим речам, що або взагалі не перебувають у чиєму-небудь володінні, або перебувають у володінні інших суб’єктів. Вільний доступ до таких речей інших членів суспільства не допускається. Певні речі як об’єкти володіння становлять майно конкретної особи, стають монопольною сферою вияву виключно волі їхнього власника. У свідомості останнього цей процес відображається у його ставленні до речей як до своїх, що не перебувають у сфері вияву волі інших індивідів. У свідомості таких осіб це відображається як ставлення до чужих речей, не як до свого майна. Найважливіші категорії юридичної власності — володіння, розпорядження, користування.

Крім економічного та юридичного аспектів, у власності слід виділяти й інші аспекти.

Так, соціальний аспект власності розкриває процес формування і розвитку класів, соціальних верств і груп та взаємодію між ними залежно від ставлення до засобів виробництва, способів отримання певної частки національного багатства. Так, в Україні у 90-х роках активно формується клас буржуазії, так званих “нових українців”, які, переважно, збагатилися за рахунок державної власності, ухиляючись від сплати податків та іншими незаконними методами.

Політичний аспект власності характеризує вплив на політику держави залежно від наявності певної частки власності, привласнення різних форм національного багатства. Скажімо, клас “нових українців” формується і внаслідок “надмірного роздування” державного апарату, розкрадання державної власності, отримання чиновниками хабарів, фешенебельних квартир за заниженими цінами тощо.

Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря у людини-працівника або його відсутність, ставлення до власності як до своєї, нічийної або чужої. Внаслідок тотального одержав- лення власності в колишньому СРСР переважна більшість працівників ставилася до неї як до чужої, що виявлялося у масовому розкраданні цієї власності. У процесі роздержавлення і приватизації в Україні масштаби розкрадання значно зросли.


загрузка...