Навігація
Посилання


Політична економія

§ 1. Натуральна форма організації виробництва


  • Поняття “організація суспільного виробництва" та його форми.
  • Натуральне виробництво.

Поняття “організація суспільного виробництва” та його форми. При

характеристиці процесу еволюції економічних систем упродовж існування світової цивілізації вже зазначалось про панування натуральної форми організації виробництва за умов первіснообщинного ладу, товарного виробництва за умов капіталістичного способу виробництва. Це означає, що процес індивідуального, колективного та суспільного виробництва здійснюється за умов певної форми організації, яка, з одного боку, змінюється залежно від розвитку технологічного способу виробництва, а з другого — активно впливає на його розвиток. У зв’язку з цим виникає запитання: що таке організація суспільного виробництва?

Щоб відповісти на це запитання, слід попередньо знати, що таке організація і назвати форми організації кожної зі сторін суспільного виробництва, тобто продуктивних сил і відносин економічної власності. Понятті} “організація”, з одного боку, означає основу чого-небудь, а з другого — планомірно продуманий і створений пристрій. Перший аспект цього поняття є його об’єктивною стороною, другий — суб’єктивною. Об’єктивними формами організації продуктивних сил є кооперація праці, поділ праці та обмін діяльністю (про які вже йшлося у попередніх темах). Кожна із цих форм передбачає певну продуману координацію, узгодження дій між учасниками виробничого процесу, а отже, включає суб’єктивну сторону. Виходячи з цього організацію продуктивних сил на національному рівні можна визначити як процес координації дій усіх елементів цієї сторони суспільного виробництва шляхом кооперації, поділу праці та обміну діяльністю, з одного боку, та його регулювання з другого. Об’єктивна сторона координації означає Дію законів технологічного способу виробництва (суспільного поділу праці, усуспільнення виробництва та праці та ін.), що управляють цими процесами. У свою чергу, таке регулювання здійснюється стихійно через механізм ринкового саморегулювання, цілеспрямовано з боку держави або шляхом поєднання ринкових важелів із державними. На мікрорівні організація продуктивних сил здійснюється у процесі одиничного поділу праці, кооперації праці, запровадження певних форм і методів організації виробництва і праці (наприклад системи Тейлора), підприємницької діяльності, дії законів концентрації виробництва та ін.

Організація відносин економічної власності на мікрорівні здійснюється через механізм управління власністю, дії законів концентрації власності, централізації власності тощо. На макрорівні така організація відбувається через механізм конкуренції, переливу капіталу, розвитку акціонерної власності (коли головне підприємство продає частину акцій підприємствам-постачальникам), державне регулювання відносин власності, дії специфічних, стадійних економічних законів.

Якщо врахувати лише об’єктивну сторону поняття “організація виробництва”, то слід виділити натуральну, товарну та безпосередньо суспільну форми виробництва. Як уже зазначалося, у сучасних умовах в розвинених країнах світу товарна форма організації виробництва є домінуючою, хоча залишаються невеличкі острівці

натурального господарства. Водночас у багатьох слаборозвинених країнах переважає натуральне господарство.

Товарне виробництво у формі простого та капіталістичного має низку позитивних рис, які дозволяють йому адаптуватися до різних типів економічних систем. Проте якщо дотримуватися вимог історичного підходу, то можна зробити однозначний висновок про те, що і ця форма організації не вічна — вона існувала не завжди і не може весь час раціонально виконувати свої функції. Вже зараз у розвинених країнах світу діє тенденція до підриву товарного виробництва, а його місце поступово займає безпосередньо суспільна форма виробництва, про що буде сказано далі. Щоб зрозуміти закономірний процес зміни одних форм організації виробництва іншими, слід попередньо розглянути сутність натурального виробництва.

Натуральне виробництво. Історично першим виникло натуральне виробництво. Натуральне виробництво — виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, що їх виробило.

У первіснообщинному ладі впродовж майже трьох мільйонів років єдиною формою суспільного виробництва було натуральне виробництво. У процесі розпаду цього ладу виникає товарне виробництво, але натуральна форма залишається панівною ще впродовж майже шести тисячоліть, поєднуючись із товарною формою. Загалом в усіх докапіталістичних формаціях господарство, переважно, було натуральним (господарство первісних общин і патріархальних сімей, латифундії у.рабо- власницьких державах і середньовічні феодальні маєтки). У цих господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який, переважно, не виходив за його межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так і у споживанні. Рівень споживання господарюючих суб’єктів (власників) залежав тільки від рівня власного виробництва.

Суспільний поділ праці в натуральному господарстві був розвинений ще слабо. Проте всередині цього господарства праця уже могла

бути поділена між окремими людьми та групами людей. Наприклад, всередині латифундій мав місце поділ праці між рабами, що виконували різні види робіт. Але поділу праці між господарськими одиницями не існувало. Звичайно, і за натурального господарства деякі продукти праці (сіль, залізо, прянощі тощо) обмінювалися на ринку як товари. Але такий обмін відігравав вторинну роль. Натуральна форма виробництва відповідала тому рівню розвитку продуктивних сил і типу виробничих відносин, що зумовлюють украй обмежену мету виробництва та підпорядковують його задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних, примітивних за характером.

Натуральне виробництво було малоефективним, консервативним, а пануючі в ньому відносини економічної власності забезпечували дуже повільний розвиток продуктивних сил.

Така узагальнена характеристика натурального господарства дана безвідносно до суспільної форми — відносин економічної власності, що існували в межах первісних общин і патріархальних сімей (тобто за умов первіснообщинного ладу) з одного боку та рабовласницьких латифундій, селянських общин за умов рабовласницького устрою, дрібних селянських господарствах, феодальних маєтків та ремісничих цехів за умов феодального способу виробництва з другого істотно відрізнялись між собою.

Ця відмінність властива також кожній зі сторін економічної категорії “власність” (тобто кількісній і якісній сторонам) та “привласнення” (привласнення з боку речового змісту — як відношення людини до природи у процесі праці та з боку суспільної форми — як відносини між людьми щодо привласнення умов та результатів такої праці).

У найбільш узагальненому вигляді в межах первісної общини процес праці і привласнення її результатів мав колективний характер, характеризувався відсутністю активної взаємодії людини з природою.

І лише з переходом до землеробства починається така взаємодія.

До речових факторів виробництва (кількісний бік власності на засоби виробництва) в цей період належать лук, стріли, риб’ячі голки, кам’яні сокири. І лише в період існування неоліту з’являються дерев’яні мотики, рало, а відтак мідні, бронзові та залізні знаряддя праці. З появою таких знарядь відбувається перехід до моногамної сім’ї, її відособлення в межах общини, посилюється індивідуальний характер виробництва (відповідно, послаблюється колективний), общинна власність доповнюється особистою, а згодом виникає і приватна трудова власність.

Тому натуральне господарство за умов перших двох етапів існування первіснообщинного ладу з боку суспільної форми означає процес колективного привласнення результатів спільної (групової праці) в межах первісної общини, а за умов неоліту — поєднання колективної праці з індивідуальною, з одного боку, та суспільної власності з приватною трудовою з другого, що має місце як в межах сусідської общини, так і значною мірою — у рамках моногамної сім’ї.

За умов рабовласницьких вілл, латифундій суспільною формою натурального виробництва стає процес приватного привласнення резуль
татів колективної праці рабів, що базується на позаекономічному примусі для власних потреб рабовласника та його челяді всередині окремих латифундій. У межах селянських общин, відокремлених вільних землеробських сімей суспільною формою натурального виробництва при рабовласницькому ладі стає, відповідно, груповий та індивідуальній характер праці, що здійснюється для задоволення власних потреб (споживання всередині цих господарств) і поєднується з частковим привласненням результатів такої праці (інша частина вилучається через лихварський відсоток тощо).

За умов феодальних маєтків суспільною формою натурального виробництва був процес приватного привласнення і споживання результатів колективної праці юридично залежних селян-кріпаків всередині таких маєтків та частки продукту створеного ними на своєму полі й споживання цієї частки кожною селянською сім’єю.

Виробничі відносини у натуральному господарстві не уречевлювалися, тому існували як відносини між самими людьми, а не набували форми відносин між продуктами праці. Експлуатація в антагоністичних формаціях, де панувало натуральне виробництво, відбувалася у наочних найбільш грубих і брутальних формах. Вона базувалася на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності; залежність мала персональний характер.

Наростання суперечностей натурального виробництва та його суспільної форми призвело до виникнення товарного виробництва.


загрузка...