Навігація
Посилання


Політична економія

§ 4. Розвиток товару і товарного виробництва за сучасних умов


  • Еволюція товару у розвинених країнах світу у XX ст.
  • Основні тенденції розвитку капіталістичного товарного господарства.
  • Безпосередньо суспільне виробництво.

Еволюція товару у розвинених країнах світу у XX ст. Впродовж останнього століття відбувалася еволюція товару, в діалектиці відносин конкретної та абстрактної, приватної і суспільної праці з’явилися якісно нові аспекти.

Уявлення про ці процеси може дати виробництво сучасного автомобіля, який нині став звичайним товаром. США, наприклад, щороку виробляють до 17 млн, Японія — до 15 млн автомобілів. Сучасний автомобіль складається у середньому з 15 тис. деталей (у тому числі майже 1500 основних), виробництвом яких зайняті як гігантські компанії, так і величезна кількість дрібних підприємств-постачальників. Американський літак “Боїнг-748”складається з 4,5 млн різноманітних частин, які виробляють 16 тис. компаній. За цих умов суперечність між абстракт
ною працею, що створює вартість, і конкретною працею, що виробляє споживчу вартість, набуває нової, складнішої форми.

У створенні споживчої вартості автомобіля беруть участь декілька тисяч видів конкретної праці. Гігантська концентрація виробництва, зростання рівня усуспільнення праці зумовлюють те, що конкретна праця все менше виявляється як приватна праця незалежного, економічно відокремленого товаровиробника. У наймогутнішої американської монополії, що виробляє автомобілі, “Дженерал моторз” — на початку 90-х років налічувалося майже 40 тис. постачальників, а частка закупівель у сумі обігу становила приблизно 48 %. У японських компаніях “Тойо- та” і “Ніссан” питома вага деталей та матеріалів, що закуповуються, становить понад 70 %. За цих умов зведення конкретних видів праці до абстрактної праці, а споживчої вартості до вартості, визначення конкретної праці як суспільної відбувається через систему замовлень, контрактів, субпідрядів. “Дженерал моторз” встановлює з постачальниками тривалі виробничі зв’язки і перетворення окремої деталі, вузла автомобіля на товар відбувається не звичайним шляхом повної та вільної конкуренції на ринку, а планується заздалегідь, набуває форми договору. Головна фірма жорстко контролює витрати виробництва у своїх відділеннях-постачальниках, вводить для них обмежений комерційний розрахунок, постійно орієнтується при цьому на зовнішніх постачальників. Це означає підрив товарного виробництва за сучасних умов.

Один із важливих принципів організації ринку в розвинутих країнах полягає в тому, що потенційний виробник, перш ніж почати виробляти товар, знаходить покупця, попередньо укладає з ним письмову або усну угоду чи контракт. У них обумовлюються якість товарів, ціни, термін поставок, платежі тощо. Завдяки цьому сфера ринкових відносин, по суті, перетворюється на сферу прямих зв’язків між виробниками і споживачами. У цьому випадку конкуренція відбувається між виробниками або споживачами, а також між виробниками і споживачами товарів.

У 70—80-ті роки завдяки комп’ютеризації й автоматизації виробництва, переходу до гнучких виробничих систем автомобільна промисловість частково починає працювати за індивідуальними замовленнями. Це

означає, що кожну машину збирають і оснащують на потоковій лінії, конвеєрі відповідно до індивідуальних смаків, побажань майбутнього власника, що вносяться до програми комп’ютера. На основі майже 40 видів можна замовити кілька сотень зразків обробки або оснащення машин, що означає органічне поєднання стандартної масової продукції з індивідуальними замовленнями. Так знімається проблема підтвердження ринком суспільної необхідності товарів, що виробляються, і це свідчить про поступове посилення безпосередньо суспільної форми виробництва.

Ще сильніше підривається товарне виробництво (а водночас, усе менше конкретна праця виявляється у вигляді приватної) з посиленням втручання держави в економіку. Це втручання відбувається через укладання державних контрактів, закупівлю державою більшої части
ни виготовленої продукції, що означає гарантований державний попит на неї. Державний контракт, — детально розроблений економічний і правовий документ, який регламентує організаційно-технічні, адміністративно-управлінські відносини при виконанні замовлення підрядниками.

У процесі поглиблення міжнародного поділу праці конкретна праця є формою рівних видів міжнародної праці, а її (конкретної праці) зведення до абстрактної відбувається у процесі формування інтернаціональної вартості.

Ці процеси на мікрорівні формують основу безпосередньо суспільного виробництва.

Отже, вартість як економічне відношення виражає, передусім, глибокі сутнісні зміни в техніко-економічних відносинах на національному та інтернаціональному рівні, поглиблення суспільного поділу праці в особливій та частковій формах. Внаслідок цього збагачується споживча вартість традиційних товарів, з’являються все нові корисні властивості останньої. Водночас кожні 5—10 років подвоюється кількість нових товарів з новими споживчими якостями, значно багатшою палітрою корисних властивостей.

Новим елементом вартості як економічного відношення у XX ст. стають організаційні відносини у формі маркетингової діяльності, про що йшлося вище при характеристиці організації сучасного ринку. Маркетингові дослідження, які проводять, передусім, великі компанії, з одного боку значно впливають на збільшення вартості товару (у середньому на 20 %), а з другого — сприяють узгодженню суспільно необхідних витрат із суспільною споживчою вартістю, із суб’єктивною оцінкою економічних благ споживачами.

Стосовно відносин економічної власності, то в сучасному складному товарі відображаються, по-перше, набагато складніший процес колективної взаємодії значної кількості працівників із природою, колективне привласнення речовини природи та її пристосування до потреб значної частини населення. По-друге, встановлення контрактних, субпідрядних відносин великої компанії з малими та середніми підприємствами супроводжується привласненням створеного на них найманими працівниками частини необхідного і додаткового продукту, певним управлінням власністю цих підприємств із боку великих компаній тощо. Загалом у товарі як елементарній клітині товарно-грошових відносин відображається в мініатюрі вся сукупність економічних відносин і, передусім, відносин економічної власності.

Якщо дотримуватись вимог принципу історизму, то саме поняття “товар”, яке віддображає певну сукупність виробничих відносин за умов простого товарного виробництва, має доповнюватись такими категоріями, як “капіталістичний товар” (для всіх стадій та етапів капіталістичного способу виробництва), “монополістичний товар” (для нижчого ступеня вищої стадії капіталізму), “державний товар”, “державно-монополістичний товар” (на вищому ступені даної стадії), “інтернаціональний товар” (для відображення процесу інтернаціоналізації економічної системи, передусім, у межах ЄС).

Основні тенденції розвитку капіталістичного товарного господарства. У межах сучасного товарного виробництва діють дві протилежні тенденції: до його розширення та до його підриву. Тенденція до розширення зумовлена поглибленням суспільного поділу праці (кількість машинобудівних галузей і виробництв у розвинених країнах світу становить понад 200, тоді як у слаборозвинених — лише 15), спеціалізації суспільної праці (відгалуження окремих виробничих функцій у самостійні виробництва), збільшенням кількості економічно відокремлених виробників (у СІЛА у 1947—1995 рр. кількість підприємств зросла майже на 15 млн, що з погляду відносин власності означає відокремлення товаровиробників, які, виготовляючи товари чи надаючи послуги, вступають у відносини з іншими товаровиробниками і споживачами), перетворенням науки на безпосередньо продуктивну силу (внаслідок чого матеріальні результати наукових досліджень у вигляді патентів, ліцензій, “ноу-хау” стають товаром), четвертим великим (та початком п’ятого) суспільним поділом праці, зростанням ролі та економічної значимості сфери нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров’я та ін.) у відтворенні робочої сили. Послуги, які надають ці галузі, перетворюються на товар.

Аналогічно впливає на розширення товарного виробництва процес перетворення інформації на окремий фактор виробництва, розширення ринку цінних паперів, поглиблення міжнародного поділу праці, зокрема міжнародної спеціалізації виробництва. Тенденція до розширення товарного виробництва зумовлена також зростанням кількості населення та дією закону зростання потреб.

Дія тенденції до підриву товарного виробництва, а також ринкових відносин зумовлення, передусім, розвитком масштабів одиничного поділу праці, в основі якого лежить подетальна та поопераційна спеціалізація всередині окремих виробничих одиниць. Матеріальною основою цих процесів є зростаюча концентрація капіталістичного виробництва, виникнення й розвиток гігантських об’єднань. Тенденція до підриву товарного виробництва зумовлена й розширенням масштабів організованості та планомірності в межах окремих компаній, дія цієї тенденції спричинена також розвитком контрактних відносин між монополіями, з одного боку, дрібними й середніми капіталістичними підприємствами — з другого, за яких останні спеціалізуються на виробництві окремих деталей, вузлів для комплектування кінцевої продукції. Крім того, практично кожній операції купівлі-продажу між корпораціями передує укладення письмового або усного контракту, що має юридичну силу. Кожна зі сторін бере на себе зобов’язання щодо виконання умов контракту, а його порушення передбачає судові санкції. Тому складаються попередні плани виробництва, його забезпечення устаткуванням, робочою силою, сировиною, фінансові плани підприємства, плани науково- технічних досліджень тощо. За цих умов немає потреби підтверджувати через ринок суспільно необхідний характер товарів, що виробляються.

Певний підрив товарного виробництва має місце й тоді, коли створюються міжнародні та транснаціональні корпорації, спільні підприємства, коли держава укладає контракти на національному та міжнародному рівнях, централізовано регулює економіку. Таку ж роль значною мірою виконують наднаціональне регулювання економіки, гігантські банки, що створюють апарат для суспільного регулювання процесу виробництва й розподілу продуктів, перехід від індивідуальної до колективної форми власності та ін.

Кожна з цих тенденцій, окремі чинники в межах кожної з них по- різному впливають на розвиток відносин економічної власності. Водночас зростання кількості суб’єктів цих відносин з одного боку, їх об’єктів з другого боку, дає підставу зробити однозначний висновок про розширення меж економічної власності на національному та інтернаціональному рівнях, ускладнення процесу управління власністю.

У процесі еволюції товарного виробництва, техніко-економічних і організаційно-економічних відносин, посилення ролі таких суб’єктів, як могутні монополії, транснаціональні корпорації, держава та наднаціональні органи розвиток відносин економічної власності в межах окремих країн та регіональних економічних угруповань набуває все більш планомірного характеру. Це означає посилення процесу планомірного формування вартості і ціни товарів, привласнення прибутків, встановлення заробітної плати, зростання рівня організації у взаємодії людини з природою тощо, про що йтиметься у всіх наступних темах. Кількісно-якісні та певні сутнісні зміни у відносинах економічної власності детермінують значні зрушення в інших аспектах власності як соціологічної категорії -— соціальному, політичному тощо.

Основними рисами сучасного товарного виробництва є: а) поглиблення існуючих форм суспільного поділу праці та виникнення нового великого поділу праці; б) переважання колективного виробництва, колективного характеру праці та колективних форм власності; в) економічні зв’язки між товаровиробниками не лише через ринок, а й через контрактну систему, зв’язки кооперації, спеціалізації тощо; г) переважно планомірний характер розвитку товарного виробництва в національному та інтернаціональному масштабі; д) державне регулювання товарного виробництва, конкурентного середовища; е) перетворення держави на крупного товаровиробника, а отже, й підприємця, фінансиста, кредитора, організатора тощо; є) послаблення соціально-економічної відокремленості товаровиробників внаслідок розвитку перерахованих вище явищ і процесів. Дія тенденції до підриву товарного виробництва зумовлює виникнення та поступовий розвиток третьої основної форми організації суспільного виробництва — безпосередньо суспільної.

Безпосередньо суспільне виробництво. Виникнення безпосередньо суспільного виробництва зумовлене об’єктивним процесом переходу від менш розвинених форм організації суспільного виробництва до Розвиненіших, а отже, поступовим перетворенням окремих форм на гальмо економічного та соціального прогресу. Незважаючи на те, що товарна форма організації виробництва ще не вичерпала здатності стимулювати розвиток продуктивних сил, в її межах все більше наростають деструктивні властивості. Найважливішими з них є посилення нерівності між багатими і бідними в межах окремих країн та багатими і бідними країнами в межах світового господарства, поглиблення економічної кризи, масові фінансові спекуляції цінними паперами, значні витрати на утримання грошових систем та ін. Найавторитетнішим підтвердженням наростаючого перетворення товарної форми організації виробництва на гальмо соціально-економічного прогресу є висновок, зроблений на Міжнародній конференції ООН з проблем навколишнього середовища і майбутнього розвитку цивілізації (яка проводилася у червні 1992 р. на рівні голів та урядів держав) про неможливість врятувати людство в межах ринкової економіки. Тому на зміну останній має прийти досконаліша форма суспільної організації виробництва, якою є безпосередньо суспільна форма.

Безпосередньо суспільна форма виробництва — це безтоварне і безгрошове планомірно організоване в межах окремих національних країн та розвинених інтеграційних угруповань типу ЄС виробництво товарів і послуг, їх обмін, розподіл та споживання за допомогою новітніх електронних засобів, досконалого механізму планування тощо.

Поява та розвиток цієї форми зумовлені, передусім, можливістю вже нині врахувати трудові витрати кожного працівника в межах трудового колективу, а отже — витрати останнього порівняно з іншими трудовими колективами без використання товарно-грошових показників. Звідси випливає можливість відшкодування трудових витрат без використання грошей. Придбання матеріальних благ і послуг у розвинених країнах світу відбувається у наш час, значною мірою, без готівки за допомогою “електронних грошей”. Про звуження сфери грошового обігу свідчить те, що у розвинених країнах світу питома вага готівки в обігу наприкінці 90-х рр. XX ст. становила менше 10 %. Тому цілком логічно грошові засоби у безготівковій формі, що перебувають на строкових і ощадних вкладах у комерційних банках, називають квазігро- шима (нібито грошима).

Прообразом “безгрошового суспільства” є проведення великомасштабного експерименту в населеному пункті Свіндон (неподалік Лондона), у процесі якого вирішено більшість технічних проблем щодо створення такого суспільства. Основою його є потужні комп’ютери, які ведуть точний, своєчасний і миттєвий облік усіх актів купівлі-продажу товарів і послуг. Водночас для остаточного вирішення цієї проблеми не має існувати тіньової економіки, а кожна найменша торгова точка мусить бути підключена до такого комп’ютера.

Можливість технічної реалізації побудови такого суспільства передбачає шведський економіст К. Віксель. На його думку, центральний банк може вести суворий облік доходів і витрат кожної працездатної людини: якщо вона створює блага, її рахунок кредитується, якщо витрачає (споживає) — дебітується, непрацюючі особи можуть жити за рахунок суспільства, тобто мати від’ємний рахунок. З погляду формаційного підходу, “безгрошове суспільство” передбачали К. Маркс і Ф. Енгельс і пов’язували його з комуністичним способом виробництва.

Можливість запровадження розрахункових цін за умов планово- ринкової моделі (за якої пропорції у виробництві споживчих товарів та їх розподіл здійснюються на основі розрахункових, а не ринкових цін і шкали переваг цінностей планового органу) соціалізму обґрунтував відомий польський економіст О. Ланге. Ще більша можливість таких цін з’являється за умов планової економіки.

Матеріальною основою безпосередньо суспільного виробництва є високий рівень розвитку продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, технологічний спосіб виробництва, що базується на автоматизованому виробництві, процес прогнозування і складання на цій основі довготермінових, середньотермінових та короткотермінових демократичних (тобто планів, що складаються за участю громадськості, трудових колективів) планів розвитку народного господарства, також на мікрорівні, що ретельно узгоджуються. За цих умов зникає потреба підтверджувати через ринок вартість суспільно необхідних продуктів, що виробляються.

Заперечення зародкових форм існування безпосередньо суспільного виробництва за сучасних умов та панування у майбутньому — поза- історичний підхід до розвитку внутрішніх суперечностей, який неминуче зумовлює появу більш розвиненої форми, що діалектично, тобто з утриманням сильних прогресивних сторін, заперечить товарну форму. Ці прогресивні сторони будуть діяти в якісно інших, нових формах, підпорядковуючись при цьому закономірностями розвитку безпосередньо суспільної форми виробництва. Але загалом у наш час дія тенденції до розширення масштабів товарного виробництва переважає.


загрузка...