Навігація
Посилання


Політична економія

§ 1. Виникнення та сутність грошей і грошових відносин


  • Розгорнена форма вартості.
  • Загальна форма вартості.
  • Сутність грошей.
  • Основні функції грошей.
  • Альтернативні теорії грошей

У процесі виникнення і розвитку товарного виробництва водночас відбувається становлення і розвиток грошових відносин і грошей як специфічного товару. Закономірністю цього історичного процесу є те, що продукт праці (цінність) спочатку набуває форми товару, а особливий товар на певному етапі еволюції простого товарного виробництва стає грошима. Внаслідок цього гроші можна розглядати як перетворену і найрозвиненішу форму товару. Виникнення грошей і грошових відносин зумовлене потребами процесу обміну (ринком) і, передусім, суперечностями товару — між споживчою вартістю і вартістю (еквівалентністю).

З погляду сучасності найпростішою формою обміну був бартер — безпосередній обмін одного товару на інший. З погляду виникнення грошей (грошової форми вартості) це була проста форма вартості.

Обмін продуктами, як уже зазначалося, виник уже в первісному суспільстві. Він мав епізодичний характер. Наприклад, одна община могла обмінювати надлишок дичини на надлишок риби, що утворився в іншої общини. Такий обмін можна виразити формулою: 1 туша тварини — 200 одиниць риби. Ця форма вартості була не лише найпростішою, що виражала відносини між двома товаровиробниками, а й випадковою, оскільки такий обмін не мав регулярного характеру. Випадковим було й те, які продукти і в якій пропорції обмінювалися.

У цій формі кожний із товарів одночасно знаходиться у відносній та еквівалентній формі, тобто вимірював вартість іншого товару, а останній — вартість першого. Це означає, що грошові відносини знаходились у зародковій формі (не було товару, який би виконував роль грошей), а суперечність між споживчою вартістю і вартістю (а отже, конкретною і абстрактною працею) перебували у фазі єдності, оскільки відсутньою була сама вартість (остання була також у зародковій формі), еквівалентність. Ця Форма вартості була поширеною в Україні у 90-х рр. XX ст.

Розгорнена форма вартості. З розвитком виробництва відбувалося поглиблення суспільного поділу праці, що супроводжувалося зростанням її продуктивності та появою додаткового продукту. Першим великим поділом праці, як уже зазначалося, було виділення скотарських і землеробських племен, тому надлишки тварин і продукти тваринництва (м’ясо, вовна тощо) вже не випадково, а регулярно починають обмінюватися на надлишки продукції землеробства. За цих умов тварини, яких систематично обмінювали на інші товари, набувають переважно відносної форми вартості (тобто виражають свою вартість у споживчій вартості іншого товару), а інші товари (хліб, овочі тощо) стають еквівалентами.

Внаслідок регулярного обміну мінові пропорції набували стихійного характеру, наближалися до витрат праці. Але оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, а обмін між общинами (тобто колективний обмін) із розпадом первісного ладу поступився місцем індивідуальному обміну, останній наштовхнувся на певні обмеження. Так, власник шкіри тварини міг придбати зерно лише в тому випадку, якщо ця шкіра була потрібна власнику зерна. Тому обмін одного товару на інший нерідко ставав неможливим, вартість кожного товару не на

бувала кінцевого загальноприйнятого вираження. Для цього необхідний був товар, який би мав споживчу вартість для усіх членів суспільства. Такий товар австрійський економіст К. Менгер назвав товаром із найбільшою здатністю до збуту.

За розгорненої форми обміну відбувається відокремлення функцій відносної й еквівалентної форми вартості, тобто всі товари залишаються у відносній формі (не можуть вимірювати вартість інших товарів), а окремий особливий товар у межах певного регіону (території) виконує роль еквівалента — вимірює вартість певної групи товарів.

Розгорнена форма товару має такий вигляд:

2 мішкам зерна 1 туша тварини = 1 сокирі

5 мполотна та ін.

Розгорнена форма вартості означає, що суперечність між споживчою вартістю товару і вартістю (остання набуває більш розвинених форм порівняно з простою формою вартості), а також між конкретною й абстрактною працею, переходить зі стадії єдності (тотожності) у фазу відмінності та власне суперечності.

Загальна форма вартості. Розгорнена форма вартості зустрічалась в окремих регіонах Африки навіть у XIX ст. Більш розвиненими стають

і відносини економічної власності у сфері обміну, оскільки товаровиробниками є окремі індивіди, приватні власники.

Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів привели до стихійного виділення товару, на який обмінювалися всі інші товари. Цей обмін здійснювався не лише для того, щоб придбати даний товар для власного споживання, та й для того, щоб обмінювати його на всі інші товари. Зі зміцненням такого становища всі товари, які виробляються, починають вира- ■

жати свою вартість у єдиному товарі, який внаслідок цього перетворюється на загальний еквівалент, тобто має властивість загальної обмінюваності. Закономірний характер його появи зумовлений тим, що обмін перетворився на постійну миттєву потребу. Розгорнена форма вартості перетворюється на загальну:

2 мішки зерна 1 сокира = 1 туші тварини

5 мполотна та ін.

Тут багатьом товарам у відносній формі вартості протистоїть один загальний еквівалент, у споживчій вартості якого виражена вартість усіх інших товарів. Абстрактна праця, що міститься у всіх товарах, виражається в одному і тому самому виді конкретної приватної праці. Такий товар називали ходовим або міновим.

Споживча вартість товару-еквівалента роздвоюється, оскільки крім натуральної споживчої вартості (задовольняти певні потреби людини) внаслідок виконання функції загальної обмінюваності набуває специфічної суспільної корисності.

Суперечність між споживчою вартістю і вартістю, між конкретною і абстрактною працею у загальній формі вартості досягає фази конфлікту.

Поява товару-еквівалента поділяє процес обміну товарів на два відносно відокремлені акти (купівлі та продажу), тобто процес продажу одних товарів окремими товаровиробниками не обов’язково супроводжує купівлю інших товарів і навпаки.

За загальної форми вартості, яка в тих чи інших країнах панувала протягом різного історичного періоду (так, у Київській Русі тривалий час загальним еквівалентом були хутра родини куниць, у стародавніх греків — худоба, у Вавилоні — залізо), ще більшого розвитку набувають відносини економічної власності у сфері обміну, їх розвиток відбувався за умов рабовласницького та феодального способів виробництва.

Кожна наступна (після простої) форма вартості формувала все складнішу систему техніко-економічних відносин та відносин економічної власності як щодо кількості об’єктів цих відносин, так і суб’єктів. Роз- виненіший вид еквівалента мав більшу цінність, а отже, і вартість. Внаслідок цього він ставав усе важливішим об’єктом власності, з приводу привласнення якого розвивалась дедалі складніша сукупність відносин економічної власності, які через сферу торгівлі частково поширювалися за межі інших країн. Так, перші римські монети на території України з’явились у II—III столітті й частково слугували засобом обігу між грецькими містами й українськими містами Ольвією, Херсонесом та ін.

У процесі історичного розвитку товарно-грошових відносин один загальний еквівалент поступово витіснявся досконалішим (наприклад, худобу витіснили сіль, хутра), завдяки чому вдосконалювався їхній речовий зміст: він ставав одноріднішим, схороннішим, компактнішим, мав більшу цінність (вартість) в одиниці ваги, порівняно стабільну вартість. Це створювало матеріальну основу для розширення ролі загального еквівалента як суспільної форми (відносин економічної власності) — бути не лише найціннішим об’єктом власності, але й сприяти формуванню

складнішої сукупності відносин привласнення між усе ширшим колом суб’єктів господарської діяльності.

Отже, подальший розвиток виробництва й обміну (останній виходить за межі місцевого ринку) приводить до того, що роль загального еквівалента поступово закріплюється за одним товаром. Це означає перетворення загальної форми вартості у грошову; їх відмінність полягає, насамперед, у тому, що у першому випадку роль загального еквівалента виконує поперемінно то один, то інший товар (то сіль, то шкіри), у другому — лише один товар. Такий товар стає грошима.

Сутність грошей.´З IV до III ст. до н.е. роль загального еквівалента закріплюється за сріблом і золотом. Спочатку на злитках золота ставили клеймо. Так, в Єгипті наприкінці IV тисячоліття клейма з написом фараона ставили на злитках золота вагою14 кг. Карбувати монети почали в Лідії (Малій Азії) у XII ст. до н.е.

З часом роль загального еквівалента міцно закріпилася за золотом. Воно виконувало функцію грошей уже за півтора тисячоліття до нашої ери. До цього золото було звичайним товаром, паралельно з золотом роль загального еквівалента виконувало й срібло. Так тривало кілька тисячоліть/1 лише у другій половині XIX ст. роль грошей монопольно закріпилася за золотом, що означало встановлення золотого стандарту.

Це відбулося завдяки таким властивостям золота, як однорідність, ковкість, м’якість, подільність, неокислюваність, висока вартість у малій вазі, естетичність та ін. Це були повноцінні гроші, оскільки їхня номінальна вартість, в основному, відповідала вартості металу, що у них містився, і золото виконувало всі функції грошей (роль загального еквівалента).

Отже, гроші — це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента (всезагальної всеобмінюваності) при обміні товарів, завдяки чому у ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини (передусім, відносини економічної власності) між суб’єктами господарської діяльності.

Економічна роль загального еквівалента полягає також у тому, що у ньому представлена абстрактна людська праця, що він обмінюється на всі інші товари і створює якісно нову форму руху для суперечностей товару. Грошова форма вартості виражається формулою:

1 мішок зерна

15 мполотна =2 гзолота.

10 сокир та ін.

Із появою грошової форми вартості товарний світ розпадається на товар і гроші — зовнішню протилежність товару між споживчою вартістю і вартістю.

Перехід від однієї форми вартості до іншої відбувається в результаті поглиблення суперечностей товарного виробництва й обміну, зокрема суперечностей між споживчою вартістю і вартістю, абстрактною і конкретною працею. Такий перехід означає істотні зміни у формі вартості, а разом із тим — і в суспільній формі товару.

Свого часу золото було звичайним товаром. Після виділення з товарного світу воно як гроші перебуває у стані еквівалентної форми вартості. А це означає, що в його споживчій вартості проявляється вартість усіх інших товарів; затрачена на його виробництво праця є безпосереднім втіленням абстрактної праці; затрачена на його виробництво приватна праця — безпосереднє втілення суспільної праці. Грошовий товар у формі золота, крім своєї багатофункціональної споживчої вартості, набуває ще складнішої додаткової споживчої вартості, пов’язаної з його суспільною функцією. Завдяки своїм природним властивостям золото служить матеріалом для виготовлення ювелірних виробів, протезування зубів та інших функцій споживчої вартості. Кожна з них, у свою чергу, розширює коло товарів, товарно-грошових відносин. Як гроші золото набуває загальної споживчої вартості — здатності обмінюватися на всі інші товари і тим задовольнити будь-які потреби його власника, забезпечує стабільність цін тощо, про що буде сказано далі.

Гроші — також найрухоміший елемент власності, оскільки за них власник може придбати будь-яке інше багатство (заводи, фабрики, землю, цінні папери, золото тощо). Крім того, у західному суспільстві, а значною мірою і в Україні та в інших державах СНД, великі власники за допомогою грошей домагаються політичної влади, впливають на державний апарат. Саме тому тіньові та кланові структури в Україні зрослися з усіма ланками державного апарату (через підкуп останніх тощо), здійснюють вагомий вплив на ухвалення тих чи інших законів.

Розвиток товарного виробництва і товарно-грошових відносин, зокрема становлення й еволюція грошей, призвели до перетворення обігу товарів на процес торгівлі, а вартості товарів — на ціну, що є, передусім, грошовим вираженням уречевленої в товарі суспільно необхідної праці та мінової вартості товару. Більш повно суть грошей розкривається у функціях, які вони виконують.

Основні функції грошей. У функціях також розкривається роль грошей в економічній системі, їхня здатність встановлювати економічні зв’язки, передусім, відносини економічної власності між людьми, сприяти диференціації товаровиробників тощо.

ч-/´Перша з них — міра вартості (цінності). Ця функція полягає у тому, що гроші служать матеріалом для співвимірювання (вираження) вартості усіх інших товарів. Це початково відбувається тому, що в товарах і грошах (товарах-еквівалентах) втілена уречевлена людська праця, а за допомогою грошей відбувається вирівняння їхньої вартості, а вартість породжує міру вартості, отже, вартість виявляється в ціні товару лише на основі функції міри вартості. Оскільки ціна є вираженням вартості і мінової вартості, вона відхиляється від вартості. Разом із тим, це визначення ціни правильно відображало реальні економічні відносини лише за умов простого товарного виробництва, про що буде сказано далі.

Функцію міри вартості (цінності) гроші виконують як уявні або ідеальні гроші. Вагова кількість металу, прийнятого у певній країні за грошову одиницю, становить масштаб цін. За допомогою цієї чисто технічної функції грошей надають шкалу для вираження вагових кількостей металу. Так,1,505 гчистого золота до 1933 р. називалися

доларом. У Росії до 1897 р. масштабом цін був рубль, який містив

0,774234 гчистого золота.

Спершу грошові одиниці та їхні назви переважно були пов’язані з певною вагою благородних металів. Наприклад, фунт стерлінгів означав фунт срібла. З часом золото витіснило срібло, але стара назва лишилася, хоч вона вже означала значно меншу кількість золота, яка за вартістю дорівнювала фунту срібла.

Якщо ціна золота незмінна, то при зменшенні золотого вмісту грошової одиниці вдвічі (наприклад, замість двох грамів один) ціни всіх товарів мають піднятися вдвічі. Якщо це не відбувається офіційно, то на практиці таке підвищення товарних цін здійснюється стихійно через певний проміжок часу. Тому для стабільності економіки країни краще, коли масштаб цін виконує свою функцію якнайдовше.

Практика ціноутворення багатьох країн світу свідчить про те, що у період виконання золотом функцій грошей (панування золотого стандарту) ціни товарів протягом тривалого часу залишаються стабільними, що є однією з властивостей суспільної споживчої вартості цих грошей.

Виконання грошима функції міри вартості не залежить від держави (тобто це об’єктивна функція), а масштаб цін — технічна функція, що залежить від волі держави, встановлюється законодавчим шляхом. Як міра вартості золото змінює величину своєї вартості зі зміною продуктивності праці на його добуванні.

Як посередник у процесі обігу товарів гроші виконують функцію засобу обігу, служать інструментом їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто наявні золоті монети, злитки та ін. або їхні паперові та кредитні замінники.

У товарному обігу, де акти купівлі та продажу товарів відокремлені (товаровиробник продає товар, отримує гроші, але інший товар купує не відразу) гроші, будучи металевим посередником, долають суперечності безпосереднього обміну, але створюють при цьому формальну можливість економічної кризи (тобто поглиблюють суперечності процесу обміну). Це зумовлене тим, що замість бартерного обміну за формулою Т—Т за участю грошей відбувається розрив товарного метаморфозу на два самостійних акти: продажу (Т—Г) і купівлі (Г—Т), які, зазвичай, відокремлюються у просторі і часі. Водночас позитивними сторонами цих процесів є можливість нагромадити гроші з метою їх використання в інших цілях (наприклад розширення виробництва), відкласти купівлю з метою пошуку іншого товару кращої якості та ін., що в цілому сприяє розвиткові підприємницької діяльності, стимулює конкуренцію за покращення споживної вартості товарів та здешевлення їхньої вартості.

Спочатку функцію засобу обігу золото виконувало у злитках. Згодом невеликим злиткам надають певної форми, на них ставлять відповідний штамп, і вони набувають форми монети. Отже, з цією функцією пов’язані форми грошей (крім монети, це паперові, кредитні гроші).

У процесі обігу золото і срібло поступово стиралися, але певний час функціонували як повноцінні монети. Держава встановлювала той

ступінь зношення металу, який робив благородні метали непридатними для обміну (т. зв. ремедіум). Згодом вона сама почала карбувати неповноцінні срібні й мідні монети як замінники повноцінної золотої монети. Ця практика та роль благородних металів як миттєвих посередників у сфері обміну зробили можливою заміну грошового товару знаками (символами) вартості — металевими й паперовими.

Вперше паперові гроші з’явилися в Китаї у XII ст., у Росії — 1769 р. Починаючи з кризи 1929—1933 pp. у більшості країн, а з 1936 р. — в усіх капіталістичних країнах функцію засобу обігу виконували тільки паперові грошові знаки. Паперові гроші — це грошові знаки або символи повноцінних грошей, наділені примусовим курсом, які випускаються для витрат держави.

Забезпечуючи перехід товару від виробника до споживача, гроші у будь-якій формі залишаються в обігу (на відміну від реалізованих товарів), що впливає на співвідношення товарної та грошової маси. Остання за умов забезпечення грошовою одиницею реалізації кількох товарів має бути меншою від суми товарних цін, що розкриває одна зі сторін законів грошового обігу.

У процесі еволюції товарно-грошових відносин поступово створюються передумови для звуження функції грошей як засобу обігу. Так, при наявності сталих відносин між товаровиробниками між ними зростає довіра, що створює передумови продажу товару в кредит (у перекладі з латинської це слово означає довіра). Водночас це зумовлює no´s/ яву іншої функції грошей — засобу платежу — і виникнення кредитних грошей. У розвинених країнах світу виконання грошима функції засобу обігу обмежується, переважно, сферою роздрібної торгівлі, купівлі й продажу послуг та міжнародною торгівлею. В Україні, навпаки, у 90-х роках сфера дії цієї функції розширювалася, що завдавало немало збитків народному господарству.

Функції грошей як міри вартості та засобу обігу — дві найважливіші функції, що формують найглибшу сутність грошей. Зокрема, як найдосконаліший і абсолютний вид багатства, вони є найліквіднішими (найшвидше можуть бути реалізованими). Тому їх ще називають абсолютно ліквідним засобом обігу. Американський економіст П. Хейне до абсолютно ліквідних відносить ті цінності, витрати обміну яких на інші блага дорівнюють нулю.

Оскільки благородні метали в епоху золотого стандарту перетворилися на основну форму багатства, на його суспільне виражання, то товар нерідко продавався з метою заволодіти цим багатством. Так гроші випадали із сфери обігу і перетворювалися на скарб, внаслідок чого вико- W нували функцію утворення скарбів. Таке накопичення грошей здійснювалося і для того, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, а з появою лихварського капіталу воно стає самоціллю.

Процес утворення скарбів зазнає важливих кількісних змін із розвитком товарного виробництва. Спочатку воно здійснювалось у формі Дорогоцінних металів, потім виникла естетична форма скарбів (предмети розкоші, твори мистецтва та ін.), а згодом вони нагромаджувались

у вигляді резерву платіжних засобів для здійснення розширеного відтворення й отримання прибутків (за умов капіталістичного способу виробництва). Відтоді функція грошей як засобу утворення скарбів набуває V якісно нової форми — функції нагромадження.

Накопичення грошей як скарбу за умов капіталізму здійснюється з метою придбання засобів виробництва (амортизаційні відрахування), предметів тривалого користування, предметів розкоші та ін. Внаслідок цього гроші у цій функції є засобом розширеного відтворення економічної системи, передусім, відносин капіталістичної власності.

Після припинення в 30-х роках розміну банкнот на золото у багатьох країнах до другої половини 70-х років було заборонене приватне володіння золотом, що прискорило його приватну тезаврацію (з 1945 р. до 1976 р. вона збільшилася з 6,9 до 24,9 тис. тонн золота). Після скасування цих обмежень значно збільшився попит на золото приватних тезавраторів і ціни на нього зросли.

За умов остаточного краху золотого стандарту тезаврація золота зумовлена, насамперед, прагненням застрахувати капітали і заощадження від знецінення внаслідок інфляції, а також від можливих втрат внаслідок соціальних потрясінь, глибоких економічних криз, війн та ін. Тому у розвинених країнах світу спостерігається постійне збільшення кількості приватних тезавраторів, а також страхових фондів.

Переважна більшість дрібних власників нагромаджує золото у формі монет, у т. ч. “злиткових” (які випускаються у масовому порядку і продаються за цінами, які мало відрізняються від цін на злитки). Вищі і середні верстви класу капіталістів нагромаджують золото, зазвичай, у злитках різної ваги. Злиткове золото зосереджують у себе великі та середні компанії: з метою страхування грошових капіталів вони тримають у вигляді золота близько 10 % своїх активів.

Тезаврація золота використовується з метою ухилення від сплати податків, а також тіньовими структурами, що перетворюють доходи від торгівлі наркотиками тощо на золото. Щоб не тримати золото вдома, багато приватних тезавраторів купують відповідні титули — золоті сертифікати.

Знаки вартості, не маючи власної вартості (або маючи незначну вартість, зумовлену затратами на їх виготовлення), не можуть бути скарбами.

Коли гроші не стабільні, їх намагаються миттєво позбутися (придбати якийсь товар), вберегти від знецінення (покласти в ощадний банк, або придбати стабільнішу валюту). Саме це відбувалось із українською гривнею. Така ситуація породжує спекулятивний курс на стабільніші валюти, фінансові махінації.

У процесі купівлі-продажу товарів і розвитку товарного обігу з’являється такий вид товарних операцій, як купівля без попереднього продажу товарів, відстрочка оплати або якісно нова форма — реалізація товарів у кредит. Виникнення кредитних відносин між товаровиробниками означає, що гроші є засобом оплати боргових зобов’язань і виконують функцію засобу платежу. Один товаровиробник у цій операції стає кредитором, другий — боржником.

Отримуючи товар, боржник дає кредитору письмове боргове зобов’язання (вексель), в якому підтверджує своє зобов’язання в певний строк сплатити грошову суму. Коли боржник сплатив за векселем, кредитор повертає видане зобов’язання, гроші у цьому випадку виконують функцію засобу платежу. У цій функції гроші використовуються також при виплаті заробітної плати, позик, податків, орендної плати та ін. Банки, що вперше виникають у середньовіччі, скуповують звичайні векселі та розраховуються банківськими банкнотами, які і є кредитними грошима. Розвиток кредитних відносин (разом з іншими причинами) веде також до появи кредитних грошей (векселів, чеків та ін.), які разом із паперовими грошима обслуговують процес обігу товарів і послуг.

Проте, якщо паперові гроші виконують, передусім, функцію засобу обігу, то банкнота — засобу платежу, що передбачає її забезпечення певними цінностями (насамперед золотом), іноземною валютою та ін. Крім того, банкноту випускає в обіг центральний емісійній банк, а паперові гроші держава, здебільшого, використовує для покриття дефіцитів бюджету.

За час реалізації товару і виплати боргу може змінитись вартість грошей і навіть боржник і кредитор. Тому товарно-грошові та відносини економічної власності, що виникають при здійсненні цієї функції, відображають ширше коло економічних явищ і процесів, у т. ч. можливу зміну позичкового відсотка, коливання цін на товари і послуги та ін. Це ускладнює дію законів грошового обігу, оскільки сукупна маса грошей в обігу залежить від виконання грошима функції засобу платежу. Внаслідок здійснення платежів шляхом зарахування взаємних зобов’язань відбувається економія грошових коштів, прискорюється обіг фондів. Найкраще виконати цю функцію гроші можуть при їх стабільній власній номінальній вартості. Водночас у процесі виконання цієї функції боржник може несвоєчасно виплатити необхідну суму, що нерідко викликає ланцюгову реакцію у виплаті інших боргів, а це, у свою чергу, зумовлює виникнення грошово-кредитних криз.

Із розвитком міжнародного поділу праці та міжнародного ринку гроші починають обслуговувати і міжнародну торгівлю як світові гроші. Внаслідок цього вони є всезагальною (інтернаціональною) мірою вартості, всезагальним платіжним засобом, а також інтернаціональною формою суспільного (національного) багатства. Цю функцію найкраще виконувало золото. У функції світових грошей вони виконують названі вище функції (міри вартості, засобу обігу та ін.).

Від середини 70-х рр. у зв’язку з припиненням розміну доларів на золото центральні банки використовують золото як світові гроші шляхом продажу його за іноземну валюту на приватних ринках золота. У Другій половині XX ст. ще при золотому обігу широко застосовувалися кредитні засоби міжнародних розрахунків і безготівкові платежі, а золото, здебільшого, використовувалося для регулювання сальдо міжнародних розрахунків (для покриття дефіцитів зовнішньоторговельних балансів). Це приводило до обмеження використання золота у світовому обігу. Нині як міжнародний платіжний і купівельний засіб використовуються резервні національні валюти — американській долар, англійський фунт стерлінгів та інші.

Вищенаведене визначення сутності грошей та їхніх функцій дане з погляду економічної теорії. Якщо враховувати лише політико-економічний аспект грошей, то це відносини економічної власності між різними суб’єктами господарювання з приводу привласнення цього абсолютного виду багатства і виконуваних ним функцій у різних сферах суспільного відтворення і, передусім, у сфері обміну.

Привласнення частини чужої праці відбувається уже у процесі виконання першої функції внаслідок неточного вимірювання вартості інших товарів, відхилень у процесі такого вимірювання, внаслідок зростання або зниження продуктивності праці при видобуванні золота за умов дії золотого стандарту, а отже, стихійних коливань, розходження у часі, а також при встановленні державою примусового курсу.

Привласнення частки чужої неоплаченої праці відбувається при незбіганні актів купівлі й актів продажу під час виконання грошима функції засобу обігу, при впровадженні різних форм неповноцінних грошей, використання яких посилює неточність виконання першої функції, у процесі знецінення грошей та ін.

Певні процеси привласнення виникають під час виконання функції скарбів та нагромадження. Приватний тезавратор, зазвичай, втрачає частку доходів внаслідок знецінення, власник — у випадку накопичення певної суми для придбання засобів виробництва або предметів тривалого користування, а також під час тезаврації з метою ухилення від сплати податків на спадщину, через нестабільність грошей тощо.

Процес привласнення чужої праці має місце під час реалізації товару в кредит, оскільки на цей час може змінитись вартість грошей, позичковий відсоток, а також під час кризи неплатежів, як це має місце в Україні, грошово-кредитних та фінансових криз.

Найбільшою мірою привласнення праці товаровиробників з іншої країни відбувається при виконанні світових функцій грошей.

Альтернативні теорії грошей. Вище визначались різні форми грошей (паперові, кредитні та ін.), у попередній тещ — електронні гроші. Це дало привід Ф. Хаєку назвати сучасні гроші “... абсолютно незбагненною річчю і... поряд із сексом — об’єктом найбільш безрозсудних фантазій”. Він називає гроші найабстрактнішим інститутом розвиненої цивілізації, від яких залежить торгівля і через які опосередковуються наслідки індивідуальних дій, що чуттєво не сприймаються. Проте це визначення позбавлене ознак категоріальності; сутність, представлена в ньому, має аморфний характер і не містить ознак конструктивності.

Серед різних теорій та концепцій грошей найдавнішою є кількісна теорія, оскільки її коріння знаходиться в окремих ідеях Арістотеля. Ця теорія найповніше вперше обґрунтована англійським філософом Д. Юмом (1711—1776). Оскільки на той період загальним еквівалентом було золото і срібло, то представники цієї теорії стверджували, що вартість грошей формується не у процесі виробництва благородних металів, а у процесі обміну, під час виконання грошима функції засобу
обігу. Відповідно до цієї теорії не сума цін товарів (товарної маси) визначає кількість грошей в обігу, а будь-яка зміна кількості грошей зумовлює відповідні зміни абсолютного рівня цін товарів.

Двома основними течіями цієї теорії є механістична і психологічна. Згідно з першою (представником якої був американський економіст

І. Фішер (1867—1947), ціни товарів знаходяться у прямопропорційній залежності від кількості грошей та швидкості їх обігу і оберненопро- порційній від кількості товарів, що знаходяться в обігу.

Інша течія представлена, передусім, теоретиками кембриджської школи А. Маршаллом та А. Пігу і маржиналізму й отримала назву суб’єктив- но-психологічної, тому гроші представники неокласичної теорії називають декретивними (декретуються урядом, центральним банком).

З погляду окремих представників неокласичної школи політичної економії вартість грошей визначається їхньою суб’єктивною цінністю. Зокрема, паперові гроші мають вартість тому, що люди їх цінують, а тому погоджуються вважати грошима. Цінність грошей також визначається довірою людей до уряду, що контролює грошову масу в країні. Тому сучасну кредитно-паперову грошову систему ще називають “фідуціарною”, тобто такою, що основана на довірі (лат. слово /їйисш означає довіра).

Цю течію представляють такі відомі американські економісти, як П. Самуельсон, Дж. Гелбрейт та інші. Так, П. Самуельсон називає гроші штучною соціальною умовністю, а Дж. Гелбрейт — “продуктом угоди між людьми”.

Наближеною до кількісної теорії грошей є позиція Д. Рікардо, інших англійських економістів Джеймса Мілля і Джона Мілля. Водночас її відмінність від традиційної кількісної теорії полягала в тому, що вони розглядали гроші як товар, що має внутрішню вартість. Крім того, Д. Рікардо намагався поєднати кількісну теорію грошей із теорією трудової вартості шляхом ввезення або вивезення певної кількості золота за кордон. У теорії Д. Рікардо не брався до уваги і той факт, що частина золота перетворюється в скарб і виконує функцію світових грошей, а отже, не вся кількість золота знаходиться в обігу.

Згідно з теорією трудової вартості К. Маркса, гроші виникають стихійно внаслідок розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва, поступового виділення із товарного світу товару-еквівалента. Товари вимірюють свою вартість у грошах при виконанні останніми функції міри вартості, а не засобу обігу. Водночас остання функція також певного мірою впливає на ціни товарів, що знаходить свій вияв у інфляції внаслідок надмірної кількості грошей в обігу.

З погляду теорії трудової вартості грошей, що була найдосконалішою в епоху золотого стандарту, недоліками кількісної теорії грошей є, передусім те, що вона позбавляє гроші вартості, а товари — ціни до процесу обміну. Насправді товари вимірюють свою вартість у грошах як мірі вартості ще до того, як вони потрапляють на ринок. У процесі обігу відбувається певне коригування таких цін, залежно від співвідношення попиту і пропозиції.

6 2-156

Позитивною стороною концепції Фішера є те, що вона дає можливість попередньо з’ясувати такий аспект інфляції, як знецінення грошей, що супроводжується підвищенням цін на товари; водночас динаміка цін на товари і послуги та грошової маси під час інфляції показує невідповідність цих показників, що свідчить про недосконалість кількісної теорії грошей.

Із метою вдосконалення останньої Дж. Кейнс стверджував, що зростання кількості грошей в обігу не впливає на ціни лише за умов безробіття, а за повної зайнятості ціни змінюються пропорційно кількості грошей. Вдосконалений Дж. Кейнсом варіант кількісної теорії грошей знайшов своє втілення в теорії регульованої валюти, взірцем такої валюти в умовах відсутності золотого стандарту він і його послідовники вважали систему паперово-кредитного грошового обігу. Крім того, Дж. Кейнс розділив грошову і товарну масу на складові елементи і зіставляв їх відповідно з концепцією кількісної теорії грошей.

Американський економіст П. Самуельсон з метою вдосконалення кількісної теорії грошей розглядає залежність між грошовою масою і величиною національною доходу з урахуванням швидкості обігу грошей, коли кожний оборот забезпечує певну величину витрат доходів.

Залежність між обсягом національного доходу і сукупною грошовою масою розглядає також американський економіст М. Фрідмен, який вважає, що гроші (регулювання їхньої кількості) є найважливішим інструментом економічної політики та впливу на динаміку грошових доходів населення.

Такий підхід надмірно гіперболізує грошове регулювання економіки, ґрунтується на міновій концепції (про визначальну роль сфери обміну порівняно зі сферою безпосереднього виробництва), що суперечить реаліям практики.

Суб’єктивно-психологічне тлумачення сутності грошей ігнорує об’єктивну природу грошей. Водночас довіра до грошей, до дій уряду в цій сфері є одним із додаткових чинників стабільності національної грошової одиниці.

Жодна із названих теорій не розкриває комплексно, чим визначається вартість сучасних грошей. Це стосується і марксистської теорії грошей, що адекватно відображала сутність грошей за умов панування золотого стандарту. За сучасних умов наближеною до реальності є думка англійського економіста Дж. Хікса, який виводить сутність грошей із виконуваних ними функцій. Проте саме визначення ним грошей як того, що використовується як гроші, є науково некоректним.

Крім того, у сучасній західній економічній літературі з названих вище функцій грошей не виділяють функцію засобу платежу (оскільки вона входить до засобу обігу) та світових грошей (оскільки вони виконують будь-яку функцію). Такий підхід утруднює аналіз процесу гене- зи сучасних грошей, закономірної еволюції форм грошей, не дає змоги комплексно розкрити сутність грошей.

Щоб комплексно розкрити сутність сучасних грошей, необхідно попередньо з’ясувати процес їхньої еволюції.


загрузка...