Навігація
Посилання


Політична економія

§ 2. Еволюція грошей у XIX — початку XXI ст. та їхня сталість


  • Поняття “еволюція грошей" та Ті основні етапи.
  • Вартість сучасних грошей та їхня сталість.

Поняття “еволюція грошей” та її основні етапи. Процес еволюції грошей слід розглядати з боку речового змісту та суспільної форми. У першому випадку він означає зміну сутності грошей з їхнім золотим (металічним) змістом, у другому — розвиток конкретних форм грошей від менш досконалих до більш досконалих, зміни у співвідношенні між виконуваними грошима функціями на різних етапах товарно-грошових відносин.

На відміну від представників номіналістичної теорії грошей, які, починаючи від меркантилістів, ототожнювали золото з грішми, К. Маркс зазначав, що золото не є грошима, але гроші — це золото як загальний еквівалент.

Як уже зазначалось, роль грошей монопольно закріпилася за золотом лише у другій половині XIX ст. Тому основними етапами еволюції грошей є їхній розвиток на кожній зі стадій капіталізму. У другій половині XX ст. як міжнародний платіжний і купівельний засіб використовували, переважно, національні гроші або валюти окремих країн, що пов’язано з еволюцією самих грошей і грошових систем.

Еволюція грошей у XX ст. Система золотого стандарту функціонувала до 30-х років XX ст. Її найважливішими рисами були: 1) функція золотого вмісту національних валют і їхня безпосередня конвертованість у золото; 2) функціонування золота як світових грошей; 3) наявність фіксованих валютних курсів.

Після Першої світової війни починається криза золотого стандарту. Зі значним розширенням обсягів внутрішнього ринку, зростанням масштабів товарного виробництва золота було вже недостатньо для виконання ним функції засобу обігу. Водночас у передкризові 20-ті рр.

XX ст. до золотих резервів капіталістичних країн надходило в середньому на 25 % золота менше, ніж до війни. Тому зростаючу потребу в золоті для обслуговування внутрішнього ринку та міжнародного обігу не могли задовольнити наявні золоті запаси. Крім того, обіг повноцінних золотих монет спричинив значне зростання витрат обігу. Отже, загострення суперечності між речовим змістом та суспільною формою грошей зумовило перехід до більш розвинених форм загального еквівалента. Панування золотого стандарту також унеможливлювало проведення окремою країною своєї валютно-грошової політики, оскільки збільшення обсягів емісії, а отже, й інфляційне знецінення національних грошей призводило до відпливу золота за кордон і зменшення золотих запасів країни.

Усвідомлюючи це, розвинені країни Заходу на міжнародній Генуезькій конференції 1922 р. уклали угоду про те, що поряд із золотом Функцію міжнародних платіжних засобів виконуватимуть і деякі валюти провідних країн, що отримало назву золотодевізного стандарту, Але й після цієї угоди грошові системи багатьох країн Заходу базува- лися на золотому стандарті, тобто паперові гроші розмінювалися на золото. Тому остаточного краху ця система зазнала під час економічної кризи 1929—1933 рр., а до початку Другої світової війни майже всі країни припинили розмін паперових грошей на золото. За цих умов поступово посилювався штучний характер масштабу цін. Так, державна скарбниця СІЛА у 1934 р. встановила ціну золота за одну трійську унцію (31,1 гчистого золота) у сумі 35 дол. Т

ака ціна зберігалася до 1973 р., у той час як ринкова ціна золота досягла майже 200 дол. за унцію у 1974 р. Тому з 1975 р. штучний масштаб цін на золото припинив існувати.

Коли функціонував золотий стандарт, товари реалізовувалися за цінами, що у середньому відповідали їхній вартості, а золото, маючи власну вартість, було чинником капіталістичного ціноутворення. Вільний обмін банкнот на золото унеможливлював відхилення вартості товарів від купівельної спроможності золота. Тому в цей період розвитку капіталістичного способу виробництва не було інфляції. Вона мала місце під час воєн (коли держава вдавалася до надмірної емісії паперових грошей і припиняла їхній обмін на золото), але після їх закінчення рівень цін знижувався. Тому ціни наприкінці XIX ст. були на такому самому рівні, як і на початку століття. Отже, система золотого стандарту відповідала тому етапу еволюції ринкової системи, на якому ядром господарського механізму було ринкове саморегулювання. Та оскільки без активного втручання держави у процес відтворення така система більше не могла існувати (це підтвердила криза 1929—1933 рр.), необхідно було паралельно здійснити радикальну реформу грошової системи, яка б дала можливість державі проводити власну валютно-грошову політику.

Еволюцію грошових систем розвинених країн Заходу і валютно- грошової політики окремих держав зумовлюють якісні зміни в сутності самих грошей, а вони, у свою чергу, детермінуються розвитком усієї економічної системи, одним із елементів якої є грошова система відповідного їм господарського механізму (рис. 3).

Гроші

Гроші центрального банку

Кредитні

гроші:

Наявні гроші

Безготівкові гроші

Банківські гроші

а) векселі;

б) чеки;

в) банкноти;

г) депозитні сертифікати

банкноти

монети

а) рахунки у центральному банку, його відділеннях і поштових службах;

б) відкриті й не використані кредитними інститутами контокорентні лінії

а) безготівкові;

б) поточні рахунки в комерційних банках

Рис. 3. Класифікація грошей


У країнах Заходу з розвитком кредитних відносин купівля обладнання, сировини одним капіталістом в іншого здійснюється, переважно, за допомогою кредиту. Навіть реалізація значної частини товарів для споживання відбувається через споживчий кредит. Так, за рахунок короткотермінових кредитів американці покривають нині до 70 % своїх витрат. Отже, кредитні гроші (вексель як знаряддя комерційного кредиту і чек як знаряддя банківського кредиту) все більше виконують функцію обігу завдяки своїй функції засобу платежу і роблять обіг значною мірою незалежним від золота. Роль загального еквівалента дедалі більше закріплюється за кредитними грошима, що перебирають на себе більшість функцій товарних грошей. Тому кредитні гроші — найрозвиненіша форма грошей, яка є знаком (символом) вартості, виконує роль загального еквівалента, забезпечує рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин. Отже, суперечності між функціями грошей є також причиною їхньої еволюції. Тому в структурі сучасної грошової маси розвинених країн Заходу немає золотих і срібних монет, а у структурі кредитних грошей майже 80 % припадає на чеки і 20 % — на банкноти. У деяких країнах Заходу наявний обіг становіть лише 5—10 % грошово-безготівкового обігу, тоді як в Україні в 1998 р. — до 50 %. Сучасна банкнота — це своєрідний “гібрид” кредитних і паперових грошей. Щоб виконувати роль загального еквівалента, кредитні гроші набувають об’єктивної сучасної значимості за допомогою примусового курсу держави, забезпечуються державним кредитом. Кредитний характер грошей також упирається на довір’я до органу, що випускає гроші.

Роль держави у виникненні та еволюції грошей значна. Держава, по-перше, організовувала карбування монет на державних монетних дворах; по-друге, встановлювала масштаби цін, по-третє, впроваджувала паперові гроші з примусовим курсом; по-четверте, здійснювала девальвацію, ревальвацію; по-п’яте, накопичувала валютні цінності для забезпечення стабільності грошей. Тому частково є виправданими твердження німецького економіста Г. Кнаппа (представника номіналістичної теорії грошей) про те, що гроші є продуктом права, творінням держави. Проте відірваними від реалій практики епохи золотого стандарту були твердження засновника цієї теорії англійського філософа Д. Берклі про те, що грошові одиниці є простими назвами абстрактної вартості, позбавленими матеріального змісту, своєрідними лічильними знаками.

Водночас навіть у розвинених країнах Заходу процес повного витіснення золота (або повної демонетизації золота) не завершився. Тому ще існує певний зв’язок кредитно-паперових грошей із золотом. Про це, зокрема, свідчить той факт, що центральні банки цих країн зберігають своє золото і використовують його як світові гроші через продаж на приватних ринках золота, має місце його тезаврація (накопичення золота приватними особами) та ін. Слід зазначити, що зв’язок національних валют (крім долара) із золотом здійснювався опосередковано, тобто лише долар для центральних банків інших держав міг вільно обмінюватися на золото або мав зовнішню конвертованість.

Вартість сучасних грошей та їхня сталість. Отже, у процесі розвитку продуктивних сил, суспільного характеру виробництва посилюється насамперед кредитний характер відтворення, зростає потреба у відстроченні платежів при купівлі-продажу і водночас потреба у кредитних грошах. Хоча класичні паперові гроші, переважно, зникли з обігу в розвинених країнах Заходу, але потреба в них відчувається, оскільки державний бюджет, як і в минулому, має дефіцит, нерідко величезний. Через це кредитні гроші, крім власних функцій, виконують іще й функції паперових. Тому сучасні гроші мають кредитно-паперову основу. Така їхня двоїста природа породжує їхню внутрішню суперечність. Зокрема, кредитний компонент визначає якісний бік грошей і забезпечує виконання ними грошових функцій (внаслідок чого він є провідним), а паперовий — спричиняє нестабільність грошового обігу, знецінення грошей.

Звідси випливає, що при перетворенні кредитно-паперових грошей на загальний еквівалент їхня вартість визначається, по-перше, вартістю витрат на їхнє виробництво й забезпечення їхнього функціонування. Для України певні риси такої грошової одиниці, зокрема її паперового елемента, має гривня. По-друге, вартість грошей визначається за допомогою примусового курсу держави, який базується на її економічних функціях. По-третє, ця вартість визначається мірою вартості. Це зумовлене тим, що частково зберігається опосередкований зв’язок кредитно-паперових грошей із золотом та вільно конвертованими валютами. По-четверте, тим, що кредитні гроші є формою кредитних відносин та економічною формою руху позичкового капіталу. По-п’яте, їхня вартість і стійкість визначається якістю ВВП, насамперед, товарної маси. Тому ціна товару залежить, передусім, від величини вартості товару, витрат на його виробництво і співвідношення між попитом і пропозицією на цей товар.

Із такого комплексного розуміння вартості сучасних грошей значною мірою випливає зміст поняття “сталість грошей”.

Сталість грошей — це постійність купівельної спроможності (сили) грошей, тобто здатність за грошову одиницю купити певну однакову кількість товарів і послуг впродовж тривалого періоду. Зміна купівельної спроможності грошей знаходить свій вияв у зміні рівня цін (індексу цін). Сталість грошей супроводжується ефективним виконанням їхніх основних функцій і насамперед міри вартості.

Сталість грошей залежить від певної сукупності умов, чинників, що діють з боку виробництва (включно з розподілом) і з боку грошей. Основними чинниками з боку виробництва є: 1) стабільний характер виробництва товарів і послуг; 2) якість товарів і послуг; 3) сталість затрат виробництва; 4) структурна збалансованість народного господарства, насамперед, між І і II підрозділами за умов переважного виробництва предметів споживання; 5) підвищення ефективності суспільного виробництва, у т. ч. капітальних вкладень; 6) оптимальний розподіл національного доходу на фонд споживання і фонд нагромадження (в т. ч. останнього на фонд виробничого нагромадження); 7) ефективна зовнішньоекономічна діяльність держави, зокрема збалансованість платіжного балансу; 8) відсутність цінових викривлень (насамперед між цінами на промислову і сільськогосподарську продукцію); 9) здійснення ефективної політики демонополізації економіки; 10) невисокий рівень воєнного виробництва; 11) відсутність дефіциту державного бюджету або його припустима норма.

До основних чинників і умов сталості грошей з боку грошей належить: 1) маса грошей в обігу та швидкість їх обігу. Закономірністю цього процесу є обернено пропорційна залежність між обсягом грошей і швидкістю їх обігу, з одного боку, масою товарів і послуг — з другого боку. Чим менша маса грошей обслуговує у наявному обігу більшу масу товарів і послуг, тим більша швидкість обігу грошової одиниці, тим стабільніша її купівельна спроможність; 2) наявність у країні резервного валютного і золотого фонду; 3) наявність ефективної банківської та фінансової системи; 4) проведення обґрунтованої кредитної політики, підтримання обсягів кредитування (народного господарства і населення) в оптимальних межах позичкового капіталу; 5) перетворення національної валюти на єдиний легальний платіжний засіб, жорсткий валютний контроль та раціональне регулювання валютного курсу; 6) проведення політики зі збільшення безготівкового обігу, широке впровадження чекової та електронної системи розрахунків; 7) забезпечення збалансованості грошових надходжень і витрат усіх суб’єктів товарно- грошових відносин і, насамперед, держави; 8) відсутність надмірного податкового пресу, передусім, на суб’єкти підприємницької діяльності.

Крім того, існує певна низка умов раціональної взаємодії й оптимального поєднання названих двох груп чинників, що забезпечують сталість грошей. До них належать: а) збалансованість темпів підвищення середньої грошової оплати робочої сили; б) державне регулювання сукупного платоспроможного попиту і пропозиції; в) науково обґрунтована політика центрального банку, яка торкається як сфери обігу грошей, так і виробництва (в т. ч. розподілу).

Крім того, сталість грошей залежить від певних організаційно-технічних заходів. Так, при виготовленні такої валюти, а також векселів, чеків, інших цінних паперів необхідна надійна система їх захисту. За відсутності або за слабкої системи такого захисту збільшується кількість фальшивих грошей, що посилює інфляцію, підриває їх курс. Водночас слід ліквідувати “чорні” валютні ринки. За оцінкою експертів, нелегальний внутрішній валютний обіг в Україні у 1997 р. становив понад

11 млрд дол., що унеможливлює належне виконання гривнею своїх функцій (передусім, функції засобу накопичення), негативно впливає на вартість українських грошей, знецінює їх, підриває до них довіру. Іноземна валюта не може бути засобом обігу й засобом платежу.

Водночас комплексне з’ясування процесу еволюції грошей, зокрема з боку суспільної форми, вимагає його дослідження в контексті еволюції грошових систем.


загрузка...