Навігація
Посилання


Політична економія

§ 4. Закони грошового обігу та інфляція


  • Закони грошового обігу.
  • Грошова маса.
  • Причини виникнення та сутність інфляції.
  • Грошові реформи

Закони грошового обігу. Закони грошового обігу — це загальні та специфічні закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях і, передусім, за умов капіталістичного способу виробництва та

виражають внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації та вартістю грошей.

Оскільки існують різні форми грошей та їхніх функцій, то, відповідно, розрізняють і певні типи законів грошового обігу. З урахуванням перших двох функцій грошей такий закон виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, у свою чергу, визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний із них) і швидкості обігу однойменної грошової одиниці:


де ЛГ — кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році; Ц — сума цін товарів, що реалізуються у певному році; О — середнє число оборотів грошової одиниці за рік. Це загальний закон кількості грошей в обігу.

Із розвитком функцій грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду:

„ СЦ-К + П-ВП

Лп —

ш0

де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, проданих у кредит; П — сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВП — сума взаємо- погашуваних безготівкових платежів, Ш0 — середня кількість оборотів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).

На перший погляд може здатися, що для виконання функції засобу платежу необхідна додаткова кількість грошей. Однак це не зовсім так. Справа у тому, що частину товарів продають у кредит і оплачують за межами певного періоду. Отже, на відповідну величину зменшується потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значну частину боргових зобов’язань погашують не сплатою готівки, а їх взаємним зарахуванням. Слід також урахувати в певному періоді суму платежів за товари, продані в кредит раніше.

Основними елементами закону грошового обігу є товарна маса, що перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їхньої кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу. Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси.

Коли функціонували повноцінні гроші, в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад, потреба у грошах зменшувалася, частина їх “випадала” з обігу, перетворюючись на скарб; якщо, навпаки, потреба обігу в грошах зростали, то Додатков

а їх кількість надходила в обіг зі скарбу. Функція засобу нагро-

мадження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів грошового обігу. Тому в ньому не могло бути надлишку грошей.

Із наведеної формули випливає висновок про те, що інфляція є процесом знецінення грошей, внаслідок якого відбувається зростання цін на товари і послуги.

У західній економічній літературі залежність між величиною національного доходу та рівнем цін назвали “розвиненою кількісною теорією грошей”. Проте П. Самуельсон математично довів тотожність попередньої та розвиненої кількісної теорії грошей.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, із XVII ст. перебувають паперово-кредитні гроші, підпорядковані закону обігу паперових грошей, Сутність цього специфічного закону полягає в тому, що кількість грошей у сфері обігу має дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообігу. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого і мав таку саму купівельну ціну, як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв за умов, коли в основі грошової вартості лежало золото.

Грошова маса. Зі сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу, а саме: у підтримці рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона є сумою купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють активні гроші, що використовуються в готівковому та безготівковому обігу; пасивні гроші (заощадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Переважна частина грошової маси — різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види цінних паперів, що мають таку саму купівельну спроможність, як і банківські рахунки (рис. 4). У наш час грошова маса формується на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи кредити підприємствам, організаціям, окремим особам, збільшує грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість загальної купівельної спроможності, що спричиняє зростання цін.

У структурі грошової маси в Україні у 1998 р. грошовий агрегат М0 (кошти поза банками) становив 48 %, М1 (кошти на розрахункових і поточних рахунках) — 20 %, М2 (термінові депозити та інші кошти) — 31 %, М3 (кошти клієнтів за трастовими операціями банків) — 1 %.

Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активним втручанням держави у процес відтворення капіталу, посиленням одержавлен- ня кредитно-фінансової сфери та розвитком кредитної системи, вдосконаленням безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам потрібно було 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то нині — лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню чеків. Так, депозитно-чекові операції обслуговують нині майже 90 % усіх грошових платежів у СІЛА, а кожен чек у середньому 10 разів переходить із рук в руки. Чинниками прискорення обігу грошей є розвиток функцій комерційного банківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту, впровадження комп’ютерних систем та ін.

Причини виникнення та сутність інфляції. Явище інфляції відоме

з IV—III ст. до н.е., або від часу, коли грошовим товаром у світі стає срібло. У найзагальнішому визначенні інфляція — це знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, що перебувають в обігу, суми товарних цін. Але не всяке підвищення цін є інфляційним. Якщо підвищення цін відбулося через подорожчання сировини, електроенергії, покращення якості продукції, що призведе до збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей є наслідком зростання цін. Якщо зростання цін відбулося через надмірну грошову та кредитну емісію, порушення законів грошового обігу, то зростання цін є наслідком знецінення грошей. Другий випадок точніше відображає реальний зміст поняття “інфляція”, означає появу грошових знаків, не забезпечених товарною масою.

Мі + депозитні сертифікати + державні цінні папери

М + термінові вклади населення в ощадних банках

Наявні гроші М0 + засоби на розрахункових рахунках юридичних осіб + депозити до запитання в Ощадбанках + депозити в Ощадбанках + депозити в комерційних банках + кошти держстраху

Банкноти в обігу

Монети в обігу

Залишки готівки в касах підприємств і організацій

М0

Мх

м2

м3

Рис. 4. Структура грошової маси в Україні


Інфляція — знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін.

У докапіталістичну епоху знецінення грошей відбувалося внаслідок втрати довіри до монет, в які при карбуванні закладалося менше металу (порівняно з офіційно встановленою кількістю), або внаслідок зниження вартості виробництва золота. Така інфляція мала обмежений характер.

На нижчій стадії розвитку капіталізму, тобто в період домонополістичного капіталізму (з початку XVI до останньої третини XIX ст.) інфляція виникала лише під час воєн та воєнної розрухи. У цей період Держава могла вдатися до надмірної емісії паперових грошей і припинити їх обмін на золото. Так, упродовж XIX ст. мали місце два періоди загального підвищення цін: 1) у перші два десятиліття під впливом наполеонівських воєн; 2) у 50—70-ті роки під час Кримської, Франко- прусської воєн та Громадянської війни у СІЛА. Після закінчення воєн Рівень цін знижувався, тому наприкінці XIX ст. вони були на такому Рівні, як і на початку століття. В інших ситуаціях панування золотого стандарту, тобто вільного обміну банкнот на золото, вартість банкнот не відхилялася від купівельної спроможності золота.

На вищій стадії розвитку капіталізму, що починається на рубежі XIX—XX ст., інфляція набула постійного та загального характеру, охопивши майже всі розвинені країни. Її темпи були високими, а в деяких країнах навіть стрімкими. Характерно, що інфляція після 1914 р. відбувалася за відсутності в обігу золотих монет, а згодом і нерозмінності банкнот на золото (після кризи 1929—1933 рр.), внаслідок чого замість золотих цін встановлюються паперові грошові ціни.

У розвинених країнах Заходу головними причинами інфляції є, по- перше, монополістичні тенденції в економіці та панування монополій (сутність цих процесів буде розкрито у наступній темі); по-друге, крах золотого стандарту; по-третє, надмірне зростання державного дефіциту і державного боргу, спричиненого значним розширенням непродуктивного державного споживання, насамперед, військовими витратами (у СІНА, наприклад, за період 1938—1990 рр. вони зросли з 1 млрд до 300 млрд дол., або майже до 40 тис. дол. на кожного працівника). Як уже зазначалося, за умов панування монополій виразно виявляється тенденція до загального підвищення цін, які навіть під час економічних криз знижуються незначною мірою, а в окремі періоди навіть зростають. Це посилює невідповідність між грошовою і товарною масою. Така ситуація поглиблюється через неможливість обміну банкнот на золото.

Причинами інфляційних процесів у цих країнах є також диспропорції в народному господарстві, кризові явища у валютно-фінансовій системі та ін.

Деякі з цих причин пояснюють інфляцію у країнах колишнього СРСР, у тому числі і в Україні. На відміну від відкритої інфляції у розвинених країнах Заходу, вона мала тут до кінця 80-х років прихований характер. Це означає, що держава не визнавала зростання цін, а за умов гострого дефіциту товарів і послуг за них треба було часто переплачувати чиновникам апарату, торговельній мафії, або на додаток до ціни надавати інші послуги. Так, внаслідок прихованого зростання цін в СРСР один карбованець 1960 р. знецінився у 1988 р. до 42 копійок.

Найбільш узагальнюючою, а внаслідок цього — надто абстрактною (оскільки вона зумовлює низку інших деформацій вад економічної системи) причиною інфляції є тотальне одержавлення економіки, через що її називають державною економікою.

Серед найважливіших, конкретніших причин інфляції у країнах СНД, у тому числі в Україні, слід назвати, по-перше, глибоку деформацію основних пропорцій народного господарства, насамперед, співвідношення між групою “А” і групою “Б”, а також галузеву незбалансованість. Таку інфляцію називають структурною. Так, якщо у СРСР у 1928 р. частка предметів споживання в загальному обсязі промислової продукції становила 60,5 %, то в 1940 р. — 39 %, а в 1985 р. — лише ЗО %. В Україні з 1990 до 1999 рр. частка групи “Б” скоротилася з ЗО до 23,4 %. Це означає, що в галузях групи “А” виготовляють, здебільшого, засоби виробництва (станки, устаткування), а не товари широкого вжитку для населення. Водночас зайняті тут працівники отримують заробітну плату. Це підвищує платоспроможний попит населення, який не задовольняється, збільшує грошову масу в обігу.

По-друге, мала місце надмірна мілітаризація економіки. За оцінками західних експертів, у СРСР на військові цілі витрачалося наприкінці 90-х років не 70 млрд крб, як зазначалося в офіційних джерелах, а майже 300 млрд крб. Така різниця зумовлена тим, що до обсягу військових витрат не зараховували витрати на виробництво устаткування для військових заводів, на метал, енергію, комплектуючі вироби, а також витрати в суміжних галузях (наприклад, на видобування руди, з якої виплавляли метал для військових потреб). Наприкінці 1990 р. питома вага військової продукції в загальному обсязі машинобудівного комплексу становила 60 %, у тому числі 32 % — устаткування для військових підприємств, і лише 5 % — споживчі товари.

Після розпаду СРСР і утворення суверенної України на її території залишилося майже ЗО % військово-промислового комплексу колишнього Союзу, до 60 % промисловості України було зорієнтовано на потреби ВПК, а загальна кількість зайнятої у ньому робочої сили перевищувала 40 % працездатного населення. Надмірні витрати на військові цілі призводять до дефіциту бюджету, який, у свою чергу, зумовлює зростання внутрішнього боргу та випуску в обіг зайвої маси грошей.

По-третє, давалася взнаки певна монополізація економіки. Так, в Україні у 1994 р. понад 900 промислових підприємств були монополістами у виробництві понад 2365 найважливіших видів промислової продукції (більш як 35 % її загального обсягу), водночас 185 підприємств були єдиними виробниками 840 видів продукції. За цих умов необдумана політика лібералізації цін у першій половині 90-х років значною мірою зумовила інфляційне підвищення цін, грошова емісія стала наслідком такої політики.

Ще однією причиною інфляції була дотація державою нерентабельних підприємств, неефективного капітального будівництва.

Інфляційне зростання цін зумовлене також руйнуванням старої грошово-кредитної та фінансової системи й запізнілим формуванням нової, до того ж малоефективної, розладом системи безготівкових розрахунків, надмірним податковим пресом, політикою дешевих грошей НБУ в 1992 році тощо.

Специфічною для України причиною поширення інфляційних процесів у 1992—1993 рр. стали популістські та економічно недостатньо обґрунтовані рішення органів державної влади, які збільшували дефіцит державного бюджету. У 1992 р. він становив 697 млрд крб, що дорівнювало майже 35 % валового національного продукту (здоровою фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5 %). У 1993 р. дефіцит становив 25 % ВНП.

Ще однією причиною швидкого зростання цін у країнах СНД є велика кількість посередників між виробниками й споживачами. В Україні їх нерідко буває до п’яти, внаслідок чого ціна товару підвищується в 4—5 разів. Посилення інфляції спричиняють також значні зростаючі витрати уряду на управління та інші чинники.

Узагальнюючи розвиток інфляції, слід виділити три її види:

1) “повзуча” — ціни зростають у незначному обсязі (до 5 % за рік);

2) “галопуюча” — ціни зростають за рік на 10 % і трохи більше;

3) “гіперінфляція” — ціни зростають на 1—2 % щодня. Як відомо, Міжнародний валютний фонд допускає 40 % -й рівень інфляції і 2 % дефіциту держбюджету впродовж року. В Україні ціни у 1992 р. зростали щомісяця в середньому на 170 %, що свідчило про супергіперінфляцію.

В історії окремих країн мали місце ще стрімкіші темпи інфляції. Так, у Німеччині після Першої світової війни вона досягла сотень тисяч відсотків, а зарплату видавали двічі на день. У Росії з 1918 по 1921 рік грошова емісія спричинила зниження купівельної спроможності рубля майже в 10 млн разів.

Крім внутрішніх причин інфляції, про які мовилося вище, існують і зовнішні. Це, по-перше, зростання цін на імпортні товари та послуги. Так, упродовж 1992 р. ціни на нафтопродукти, які закуповувала Україна, зросли у 300 разів. По-друге, обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з’являються додатково випущені національні гроші. Для України та деяких інших країн СНД дія цього чинника має специфічні особливості, оскільки у них відбувається так звана “доларизація” економіки. В Україні замість захисту споживчого ринку (як це проголошувалося з моменту його запровадження) купоно-карбованець став засобом спустошення і без того мізерного ринку товарів. За цих умов, втративши довіру до купона і прагнучи зберегти свої гроші від знецінювання, частина населення навіть за спекулятивними цінами купувала долари, іншу іноземну валюту. По-третє, вплинули структурні світові кризи (енергетична, сировинна тощо). Зовнішніми причинами інфляції є також від’ємне сальдо торговельного і платіжного балансу. Внаслідок кумулятивної дії цих чинників темпи інфляції в 1992 р. становили майже 3000 %, у 1993 р. — понад 10 000 %, у 1994 р. — 860 %, у 1995 р. — 280 %. Протягом наступних років темпи інфляції значно знизились.

Крім структурної форми інфляції, виділяють інфляцію попиту та інфляцію витрат. Інфляція попиту — форма інфляції, що виникає за зростання попиту при повній завантаженості виробничих потужностей і повній зайнятості. У цій ситуації пропозиція товарів не збільшується, що й призводить до зростання цін. Інфляція витрат — форма інфляції, що виникає внаслідок зростання витрат виробництва, які переносяться на ціни товарів, що виготовляються, і оплачуються споживачами або входять до витрати іншого підприємства і спричиняють зростання цін на інші товари.

Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв’язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та “тіньову” економіку, корупцію, посилює злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є й зниження життєвого рівня населення, знецінення трудових заощаджень. У СІЛА, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щороку привласнюють до 70 млрд дол. В Україні лише за 1992—1995 рр. споживчі ціни зросли у 80 тис. разів. У 130 тис. разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку.

Грошові реформи. Одним із засобів боротьби з інфляцією є проведення грошових реформ. Такі реформи означають якісні або сутнісні (радикальні) зміни у грошовій системі з метою її впорядкування і зміцнення. Грошові реформи можуть мати суттєвий (докорінний) та якісний характер. У першому випадку — це утворення нової грошової системи.

Відповідно до цього розрізняють декілька видів грошової реформи:

1) перехід від однієї грошової системи до іншої; 2) зміна знеціненої та неповноцінної монети на повноцінну або нерозмінних грошових знаків — на розмінні; 3) зміни порядку емісії та забезпечення банкнот; 4) стабілізація валюти або окремі заходи щодо впровадження грошового обігу.

Перехід від однієї грошової системи до іншої — це перехід від одного металу до іншого (наприклад, від срібних монет до золотих), а також від золотого монометалізму до золотозлиткового стандарту. Так, у Росії золотий монометалізм було встановлено під час грошової реформи 1895—1897 рр. Був, зокрема, знижений золотий вміст рубля на 1/3, Держбанк отримав право на випуск кредитних білетів, які в сумі до 600 млн руб. забезпечувались золотом на 50 %, а понад цю суму — на 100 %. Другий вид грошової реформи був здійснений внаслідок прийнятого у 1695 р. у Великобританії закону, згідно з яким всі неповноцінні монети необхідно було здати для перекарбування на повноцінні.

До грошової реформи третього типу належать зміна порядку емісії грошей. У СІЛА у 1913 р. 12 федеральних банків отримали право випуску банкнот, які на 40 % мали золоте забезпечення, а на 60 % — під комерційні векселі (до цього вони випускалися під державні цінні папери).

Основними методами стабілізації валют є нуліфікація, девальвація і ревальвація. Нуліфікація — рішення держави про недійсність обезці- нених грошей і заміна їх новими. Так, у Німеччині через знецінення марки в 1,6 трильйона разів у 1924 р. нова марка обмінювалася на 1 трлн старих. Девальвація — це офіційне зниження металічного вмісту грошової одиниці або зниження курсу паперових грошей по відношенню до металевих грошей або іноземної валюти. Так, до скасування золотих паритетів зниження курсу національної валюти щодо іноземної здійснювалось одночасно зі зниженням золотого вмісту валюти. Ревальвація — це зворотний щодо девальвації процес, який означає підвищення офіційного курсу національної валюти щодо іноземної. До скасування золотих паритетів ревальвація здійснювалась одночасно з підвищенням золотого вмісту валюти. Від 1946 р. до середини 70-х років було здійснено більше 500 девальвацій і близько 10 ревальвацій валют.

Грошові реформи здійснюються у всіх “постсоціалістичних” країнах після розпаду СРСР та державах соціалістичної співдружності. Вдалою можна вважати грошову реформу в Естонії. Верховна рада цієї країни ухвалила закон про стопроцентну гарантію естонської крони золотом або іноземною валютою. Прив’язка крони до німецької марки за курсом 8:1 означала, що при наявності певної кількості марок у Центральному банку Естонії в обіг може бути випущена така маса грошей, яка лише у вісім разів перевищує наявну кількість марок. Паралельно з цим забезпечувалась конвертованість естонської грошової одиниці на будь-яку валюту, що користується попитом.

Щоб мати стабільну національну грошову одиницю — гривню — слід стабілізувати нинішню грошову систему (перейти від гіперінфляції до повзучої інфляції), наситити товарний ринок, збільшити частку конкурентоспроможної продукції, заборонити на території держави вільне ходіння іноземної валюти, істотно зменшити дефіцит державного бюджету та ін. Без цих заходів гривню спіткає така ж доля, як і купон. Крім того, гривня має бути захищена від підробок. Як відомо, долар СІЛА має 39, німецька марка — 40, український купон — всього 5, гривня — 17 елементів захисту.

Запитання і завдання для самоконтролю

  1. Які основні форми обміну передували появі грошей і в чому їхня сутність?
  2. Чому відбувається перехід однієї форми обміну в іншу?
  3. Що означає поняття “загальний еквівалент”?
  4. Який зв’язок процесу еволюції форм вартості з розвитком відносин економічної власності?
  5. Чому роль загального еквівалента закріпилася за золотом?
  6. Що означає роздвоєність споживчої вартості золота?
  7. У чому полягає сутність функції грошей як міри вартості?
  8. З якою функцією грошей пов’язаний масштаб цін і у чому його сутність?
  9. У чому полягає сутність функції грошей як засобу обігу?
  10. Яка економічна доцільність у впровадженні паперових грошей?
  11. У чому сутність функції грошей як накопичення скарбів і нагромадження?
  12. Що таке тезаврація і чому вона має місце?
  13. У чому полягає сутність функції грошей як засобу платежу?
  14. Яка різниця між банкнотами і паперовими грошима?
  15. Які функції виконують світові гроші?
  16. У чому полягає сутність грошей у політекономічному аспекті?
  17. Дайте характеристику альтернативних теорій грошей.
  18. Що означає поняття “еволюція грошей”?
  19. Розкрийте економічний зміст грошей у період панування золотого стандарту.
  20. Що таке кредитні гроші та чому вони переважають у розвинених країнах світу?
  21. Чим визначається вартість сучасних грошей?
  22. Які основні чинники впливають на сталість сучасних грошей?
  23. Що таке грошова система і які її основні структурні елементи?
  24. Назвіть основні види золотого монометалізму.
  25. Яка відмінність між повноцінними та неповноцінними грошима?
  26. Охарактеризуйте зв’язок еволюції грошових систем із типами та формами власності.
  27. Які закони регулюють грошовий обіг у період золотого стандарту та демонетизації?
  28. Назвіть основні елементи грошової маси.
  29. Що таке грошова реформа і які види цих реформ Ви знаєте?

загрузка...