Навігація
Посилання


Політична економія

§ 1. Конкуренція та її закони


  • Ринок і конкуренція.
  • Конкуренція, її форми та методи.
  • Форми та методи конкурентної боротьби на нижчій стадії капіталізму.

Ринок і конкуренція. Розглядаючи сутність ринку як економічної категорії у попередній темі, ми зазначали, що це певна сукупність економічних відносин між різними типами фірм (підприємств) та іншими суб’єктами з приводу купівлі-продажу товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва. До таких законів належать і закони конкуренції. У цьому, по-перше, полягає тісний взаємозв’язок між ринком і конкуренцією.

Органічний зв’язок ринку і конкуренції виявляється, по-друге, у тому, що умовою функціонування і розвитку сучасного цивілізованого ринку є конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності, по-третє, у тому, що ефективність функціонування ринку залежить від здатності суб’єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін.

Залежність між ефективністю ринку і здатністю підприємств впливати на рівень цін має обернено-пропорційний характер: чим менше окреме підприємство здатне впливати на ринок (зокрема, на рівень цін), тим більш конкурентним є ринок, і тим вища його ефективність. Найвища конкурентоспроможність та ефективність ринку досягається за умови відсутності будь-якого впливу підприємства на рівень цін. Якщо такий вплив наявний, то починається процес монополізації ринку, про що йшлося у попередній темі.

Тісний взаємозв’язок між ринком і конкуренцією виявляється, по- четверте, і в тому, що найважливішою умовою функціонування і розвитку цивілізованого ринку є реальний плюралізм типів і форм власності, що передбачає свободу економічної діяльності господарюючих суб’єктів на основі економічної відокремленості. З погляду юридичного аспекту власності це означає право володіння, розпорядження і користування засобами праці та іншими умовами виробництва, з одного боку, та результатами виробництва, з другого. В економічному аспекті така свобода передбачає самостійний вибір підприємств-постачальників комплектуючих виробів, торговельних підприємств, господарювання на основі принципів самоокупності, матеріальної зацікавленості, самофінансування тощо. Щоб втілити ці принципи підприємства, компанії, інші господарюючі суб’єкти мають за умов ринкового середовища доводити свої переваги, завойовувати свою нішу на ринку і по можливості збільшувати її, домагатися привласнення максимального прибутку, що породжує суперництво між ними, яке є найважливішою ознакою конкуренції.

Важливою умовою конкуренції є можливість вибору споживачами неоднакових видів одного товару і різних товарів і послуг, з одного боку, та можливостей нарощування їх обсягів і способів реалізації (зокрема, за різними цінами) підприємствами з другого, що породжує конкуренцію між виробниками і споживачами.

Конкуренція, її форми та методи. Термін “конкуренція” походить від латинського слова “сопсиггеге”, що означає “зіштовхуюсь”.

А. Сміт розглядав конкуренцію як суперництво індивідуальних покупців і продавців на ринку за найвигідніші умови купівлі і продажу товарів. На думку Й. Шумпетера, конкуренція з боку економічного зростання є суперництвом нового зі старим

щодо нових технологій, нових товарів, нових типів організації, нових джерел забезпечення потреб тощо.

Більш повно сутність конкуренції характеризував англійський економіст М. Портер. Стан конкуренції на ринку він визначав суперництвом серед конкуруючих продавців; конкуренцією серед товарів-замін- ників, що є конкурентоспроможними за цінами, загрозою появи нових конкурентів, економічними можливостями та торговельними здібностями як продавців, так і покупців. Це дає підставу зробити висновок про те, що конкуренція як економічна категорія означає суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Сутність конкуренції повніше розкривається у притаманних їй позитивних та негативних рисах, виділення яких відповідає вимогам принципу суперечності. Щоб комплексно розкрити ці риси, слід попередньо назвати основні суб’єкти конкурентної боротьби.

Такими суб’єктами є: 1) малі та середні капіталістичні підприємства, що кількісно переважають у розвинених країнах світу, власники яких борються за найвигідніші умови виробництва і збуту продукції, за привласнення найбільших прибутків; 2) між могутніми компаніями, що ставлять перед собою аналогічні цілі і, крім того, намагаються підпорядкувати своєму впливу малі та середні підприємства, привласнити монопольно високі прибутки; 3) між транснаціональними корпораціями різних країн за джерела сировини та енергії, ринки збуту, привласнення монопольно високих надприбутків; 4) між дрібними товаровиробниками (передусім, фермерами, власниками дрібних підприємств сфери послуг) за ринки збуту та отримання доходів, які б забезпечили виживання цих підприємств і, по можливості, розширення виробництва; 5) між промисловими та торговельними підприємствами за рівень Цін на виготовлені товари і привласнення на цій основі більшого прибутку; 6) між промисловими компаніями і кредитно-фінансовими інститутами, передусім, банками, за контроль над різними галузями економіки, відповідними об’єктами власності, а у кінцевому підсумку — за привласнення максимальних прибутків; 7) між транснаціональними корпораціями (ТНК) та національними підприємствами за джерела сировини, електроенергії, ринки збуту, різні об’єкти власності, у процесі якої (боротьби) ТНК намагаються підкорити своєму впливові підприємства і компанії різних країн, а останні — вистояти у такій боротьбі, розширити масштаби своєї діяльності, отримати відповідну частку прибутку; 8) між підприємствами державного та недержавного (передусім, монополізованого) секторів економіки за сфери вкладання капіталів, ринки збуту тощо; 9) між виробниками та споживачами за рівень цін, якість продукції та ін.; 10) між торговельними підприємствами за ринки збуту, привласнення великих прибутків; 11) між підприємствами кредитно-фінансової сфери, насамперед, між комерційними банками, банками і страховими компаніями за контроль над промисловістю, за вкладників з метою розширення сфери впливу і привласнення найбільших прибутків; 12) між найманими працівниками за кращі робочі місця, вищу заробітну плату, а також між безробітними за вакантні робочі місця та ін.

Позитивними сторонами конкуренції, що значною мірою відтворюють позитивні сторони ринку, є те, що:

а) внаслідок боротьби, суперництва і змагальності (така змагальність має, передусім, місце між найманими працівниками) конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи;

б) конкуренція сприяє науково-технічному прогресу суспільства, змушує товаровиробників впроваджувати нову техніку і технологію, передові форми і методи організації виробництва і праці, вдосконалювати організаційну структуру управління підприємствами і компаніями тощо;

в) конкуренція змушує знижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці, покращення трудової дисципліни та ін.;

г) конкуренція змушує покращувати якість продукції, її асортимент, обслуговування споживачів тощо;

д) конкуренція змушує знижувати та вирівнювати ціни, підвищувати прибутковість підприємницької діяльності;

е) конкуренція стимулює перелив капіталів між галузями внаслідок гонитви за максимальними прибутками і таким шляхом активізує проведення структурних реформ в економіці;

є) внаслідок конкуренції як однієї з рушійних сил розвитку економічної системи капіталізму відбувається дія закону вартості, закону попиту і пропозиції, інтенсифікація дії закону зростання продуктивності праці та деяких всезагальних та інших типів економічних законів.

До негативних рис конкуренції належить те, що:

1) конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який, у свою чергу, призводить на певному етапі до виникнення монополій;

2) внаслідок боротьби за ринки збуту товаровиробники розширюють масштаби виробництва, випускають надмірну кількість товарів, що призводить до криз перевиробництва;

3) конкуренція посилює боротьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниження заробітної плати, що знижує платоспроможний попит населення;

4) внаслідок конкуренції та змагальності між найманими працівниками зростає інтенсивність їхньої праці, що сприяє зростанню армії безробітних, масштаби якої негативно впливають на становище зайнятих працівників;

5) використання нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їх масового банкрутства;

6) міжнародна конкуренція, що з боку транснаціональних корпорацій ведеться нецивілізованими методами (шляхом підкупу тощо) придушує національних товаровиробників у інших країнах;

7) використання гіпертрофованої реклами та деяких інших видів маркетингової діяльності підприємств у їхній боротьбі за споживачів призводить до зростання вартості товарів і послуг.

Співвідношення між позитивними та негативними сторонами конкуренції залежить від форм і методів конкурентної боротьби, про які буде сказано нижче.

Водночас, у наведеному вище визначенні конкуренції як економічної категорії недостатньо враховано політекономічний аспект, тобто наявність відносин економічної власності між різними суб’єктами у всіх сферах суспільного відтворення. Особливість конкуренції у даному аспекті полягає в тому, що вона відображає наявність зворотних зв’язків і відносин між товаровиробниками та іншими суб’єктами, без яких прямі зв’язки (відносини економічної власності у процесі кооперації виробництва, науково-технічного співробітництва тощо) не мали б такої ефективності, що відобразилося б негативно на ефективності цілісної економічної системи, в т. ч. відносин економічної власності. Тому певною мірою є виправдана оцінка конкуренції П. Самуельсоном як “складного механізму невимушеної координації, який діє через систему цін і ринків, механізму зв’язку, що служить для об’єднання знань і дій мільйонів індивідів”. Водночас, використання монополіями методів конкурентної боротьби означає наявність і прямих зв’язків та відносин економічної власності.

З урахуванням цього конкуренція як політико-економічна категорія відображає сукупність прямих і зворотних зв’язків і відносин економічної власності між різними економічними суб’єктами з приводу привласнення, передусім, додаткової маси прибутків, отриманих внаслідок наявних позитивних та окремих негативних сторін конкурентної боротьби між товаровиробниками.

Форми та методи конкурентної боротьби на нижчій стадії капіталізму. В сучасній економічній літературі нема чіткого розмежування форм та методів конкуренції, нерідко відбувається їх змішування. Так, в одному з підручників політичної економії, виданих в Україні у 2000 р., до форм конкуренції віднесені зниження цін, зменшення витрат виробництва й обігу, зміни властивостей товару та інші, які безперечно є методами конкурентної боротьби. Очевидно, що автори цього підручника недостатньо усвідомлюють сутність поняття “форма” та її ролі у розвитку економічних систем.

Форма, як категорія діалектики, означає внутрішню організацію, упорядкованість, структуру певної матеріальної системи. Оскільки конкуренція є сукупністю, а отже, системою зворотних і прямих зв’язків та відносин економічної власності між різними економічними суб’єктами, то її організація та структура (форма) є місткішою категорією порівняно з численними методами і способами конкурентної боротьби, що відбуваються в межах її окремих форм. У свою чергу, способи конкурентної боротьби є конкретизацією методів такої боротьби.

Форми конкурентної боротьби слід розрізняти у генетичному (з погляду еволюції економічної системи капіталізму) та структурному (з погляду галузевої та міжгалузевої структури народного господарства) аспектах. У першому випадку виділяють вільну конкуренцію, що панувала на нижчій стадії розвитку капіталізму, монополістичну та олігополістичну конкуренцію, що домінують на вищій стадії розвитку капіталізму. У другому випадку розрізняють галузеву та міжгалузеву конкуренцію.

Вільна конкуренція переважала впродовж XVI—XIX ст. і велась, здебільшого, між власниками невеликих капіталістичних підприємств, які виробляли товар на невідомий ринок. Тому таку конкуренцію ще називають чистою або досконалою. Вільна конкуренція — конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів- покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.

За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та ціни, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, не існує його дискримінації, що означає своєрідний примат споживача над продавцем.

За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам за сучасних умов відповідають ринки сільськогосподарської продукції та деяких послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва.

Різновид вільної конкуренції — це чиста конкуренція між багатьма продавцями і покупцями з приводу продажу-купівлі однорідних товарів, а диференціації продукту при цьому не існує (наприклад, ринок муки).

За капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрішньогалузевої та міжгалузевої.

Внаслідок суспільного поділу праці виробництво товарів, надання послуг здійснюється на підприємствах окремих галузей промисловості.

Так, у СІЛА налічується до 700 галузей промисловості, а кількість випущених товарів сягає 1 млрд найменувань. Внутрішньогалузева конкуренція — боротьба між товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства.

Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виробництво певного виду товару, а отже, й індивідуальна вартість виробництва.

Але ціни на ринку, як уже зазначалося при розгляді вартості товару, тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.

Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. За сучасних умов ця конкуренція стала, переважно, конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп’ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Формування ринкової вартості означає, що попит і пропозиція урівноважені. Проте пояснювати величину вартості товару співвідношенням попиту і пропозиції на нього, як уже зазначалось в одній із попередніх тем, є хибним. В методологічному аспекті це означає відсутність послідовних причинно-наслідкових зв’язків, а отже, такої форми зв’язків закону, як внутрішньо необхідних.

Логічнішою є теорія ринкової вартості, розроблена К. Марксом у 3-му томі “Капіталу”, в якій вартість товарів розглядається не лише як результат тяжіння до витрат живої та уречевленої праці на підприємствах, де виготовляється основна маса товарів, але й з урахуванням робочого часу на відтворення цих товарів, про що йшлося при дослідженні економічного змісту закону вартості. Адже у даному випадку відтворювальний аспект ринкової вартості товарів тісно пов’язаний із конкурентною боротьбою товаровиробників.

Водночас взаємозв’язок ринкової вартості товарів із попитом і пропозицією на нього виявляється у тому, що у випадку значного перевищення попиту над пропозицією в основі ринкової вартості лежить індивідуальна вартість (індивідуальний робочий час), що сформувалась за гірших умов виробництва. Найбільшою мірою це притаманне сільському господарству. З урахуванням цього значною мірою зникає відмінність між концепцією рівноважної ціни А. Маршалла та теорією ринкової вартості К. Маркса.

Ця теорія була конкретизована у категорії “ціни виробництва”, що формується внаслідок міжгалузевої конкуренції, тобто конкуренції між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.

Через різні умови виробництва у цих галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують різну масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, в яких був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом спричиняло зростання попиту на них), а в других — збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, вироблені в галузях, в які переливаються нові капітали, знижуються, а в інших

(звідки відбувається відплив капіталів) — зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, утворюється єдина загальна норма прибутку і в кожній галузі на однаковий капітал буде отримано однаковий середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Таким чином, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

На сучасному етапі переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

Методи конкурентної боротьби — це передусім поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. На думку американського економіста М. Портера, підприємство веде конкурентну боротьбу трьома основними методами: 1) продає товари за нижчою ціною, ніж конкуренти; 2) виробляє товари з вищими якісними характеристиками (диференціація продукту);

1) виробляє товари з особливими властивостями, що задовольняють потреби вузького кола споживачів (глибока спеціалізація виробництва). Водночас використовуються й “мирні” методи обмеження конкуренції — укладення концернами таємних угод про єдину політику.

Як складова господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію та ціни. У цьому випадку вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. Внаслідок конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.

Із виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну або недосконалу. Щоб з’ясувати її сутність, слід попередньо розглянути економічний зміст монополій.


загрузка...