Навігація
Посилання


Політична економія

§ 3. Закони конкуренції та антитрестівське законодавство


  • Сутність закону конкуренції та специфіка його дії в різних економічних системах.
  • Антимонопольна діяльність держави.

Сутність закону конкуренції та специфіка його дії в різних економічних системах. Оскільки конкуренція є потужною і постійною рушійною силою розвитку економічної системи капіталізму, що діє у відповідних формах конкуренції за допомогою різноманітних методів, при цьому виникають внутрішні, необхідні, сталі і суттєві зв’язки, які є ознаками дії законів конкуренції.

Слід зазначити, що ставлення учених-економістів до цього закону неоднозначне. Так, у західний економічній літературі та працях багатьох російських та українських авторів він взагалі не визнається. Що стосується класиків політичної економії, зокрема, праць К. Маркса, то у них неодноразово зустрічаються слова про закони конкуренції, але змістовне визначення сутності даних законів відсутнє. Чітка класифікація даного закону відсутня і у працях тих авторів, які намагаються з’ясувати його сутність. Так, Ю. Палкін серед основних форм закону конкуренції виділяє здебільшого причинно-наслідкові зв’язки, розрізняючи процес-причину і процес-наслідок. Процесом-причиною цього закону є, на його думку, те, що за умов існування багатьох господарських суб’єктів, які діють незалежно один від одного, кожний із них прагне реалізувати свій економічний інтерес — одержати дохід (прибуток) при існуванні різних витрат виробництва і відмінностей споживних вартостей, що створюються. Оскільки цей процес-причина діє за умов ринкової економіки, то “об’єктивно існує суперечність між можливостями виробництва товарів і послуг і можливостями їхньої реалізації”. Ця суперечність, як стверджує Ю. Палкін, “долається конкуренцією, що є процесом-наслідком відповідного економічного закону”.

У наведених положеннях, по-перше, внутрішні суперечності закону конкуренції розглядаються надто звужено, зводяться до протиріччя між здатністю товаровиробників виробляти певну кількість продукції та її реалізацією. Суб’єктами конкурентних відносин за цих умов є лише товаровиробники, зіткнення інтересів між якими, а отже, суперництво обмежується ринками збуту (тобто сферою обміну). Насправді ареною боротьби навіть між товаровиробниками є всі сфери суспільного відтворення. Так, у сфері безпосереднього виробництва боротьба між ними ведеться за швидке впровадження нової техніки (підтвердженням цього є широко розповсюджений промисловий шпіонаж тощо), за зниження витрат виробництва, покращення якості товарів і послуг та ін. У сфері розподілу суперництво між товаровиробниками відбувається за зниження заробітної плати, а отже, за розподіл новоствореної вартості на зарплату і прибуток, за перерозподіл додаткової вартості між монополіями (в т. ч. олігополіями), підприємствами монополістичного і немо- нополістичного секторів економіки та ін. Сфера споживання є полем конкурентної боротьби за продовження терміну використання товарів довготривалого використання, за зниження ціни споживання, за прищеплення споживачам певної моделі споживання тощо.

Сферою конкурентної боротьби є також різні підсистеми цілісної економічної системи. Так, у межах продуктивних сил боротьба між товаровиробниками, передусім між монополі

ями, ведеться за джерела сировини та електроенергії, а отже, у сфері постачання і збуту; за максимальну кількість патентів, ліцензій, інші об’єкти інтелектуальної власності, а отже, у сфері науки; за використання працівників найвищої кваліфікації, високого творчого потенціалу, а отже, за привласнення результатів праці основної продуктивної сили — людини-працівни- ка (а отже, є сферою кадрового монополізму) тощо. У межах техніко- економічних відносин таке суперництво здійснюється за встановлення відносин спеціалізації, кооперування з найнадійнішими партнерами. У сфері організаційно-економічних відносин боротьба між конкуруючими фірмами і компаніями ведеться за впровадження передових форм організації виробництва і праці, за використання найпрогресивніших маркетингових досліджень, за найдосвідченіших менеджерів та сучасні принципи управління тощо. У сфері відносин економічної власності гостре суперництво має місце між різними формами капіталу (промисловими капіталістами, промисловим і банківським, промисловим і торговельним капіталом, промисловими і транспортними фірмами і компаніями, великим і середнім капіталом).

Щодо суб’єктів конкурентної боротьби, то до них, як уже зазначалося, належать не лише товаровиробники, але й наймані працівники, споживачі, держави (якщо йдеться про інтернаціональний аспект конкуренції), різноманітні фінансово-кредитні інститути та ін. Лише з урахуванням різноманітних об’єктів і суб’єктів конкурентної боротьби закон конкуренції може виконати роль важливої рушійної сили розвитку економічної системи. З урахуванням сказаного сутність закону конкуренції полягає у наявності внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих, прямих і зворотних зв’язків та відносин (а отже, й суперечностей) між різними економічними суб’єктами і, передусім, товаровиробниками, які (зв’язки) є примусовою силою у боротьбі за найвигідніші умови виробництва, збуту, привласнення максимальних доходів і, насамперед, прибутку. Кожний економічний суб’єкт такої боротьби має свої специфічні потреби, інтереси, іманентні цілі, використовує неоднакові форми та методи конкурентної боротьби.

Роль рушійної сили закон конкуренції виконує і тому, що пронизує низку інших економічних законів, у яких є суперечливі сторони, представлені різними суб’єктами з протилежними потребами та інтересами. Зокрема, цей закон пронизує закон вартості (через механізм суперечливої взаємодії індивідуального і суспільно необхідного часу; цінами


і вартістю тощо), закон попиту і пропозиції, закон адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил та ін.

Оскільки закон конкуренції діє від часу виникнення товарного виробництва і йому притаманні спільні риси та властивості у декількох суспільно-економічних формаціях, то його можна віднести до типу загальних економічних законів.

Загальний закон конкуренції конкретизується у специфічних законах конкурентної боротьби в кожній формації. Щодо капіталістичного способу виробництва, то специфічний закон конкуренції має якісні форми свого вияву у сфері промислового, торговельного, банківського та інших видів капіталу. У цих формах конкурентна боротьба розвивається відповідно до вимог спільного та специфічного законів конкуренції згідно з логікою розвитку та функціонування промислового, торговельного й інших видів капіталу, що передбачає свої нетрадиційні методи та об’єкти конкурентної боротьби, її наслідки тощо. У такому аспекті можна говорити про наявність окремих форм капіталу. Ці форми капіталу (а водночас, і капіталістичної власності) були об’єднані у межах індивідуальної капіталістичної власності, яку пронизувала вільна (без обмежень з боку держави) конкуренція. Державна власність на цій стадії мала незначну питому вагу в економічній системі капіталізму, акціонерні компанії були рідкісним явищем.

Панівною формою власності на вищій стадії капіталізму стає колективна власність, що існує, передусім, у формі акціонерних компаній: промислових, торговельних, банківських. З’являються нові об’єкти (заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність, висококваліфіковані фахівці, інформація тощо) та суб’єкти (картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) конкурентної боротьби. З розвитком технологічного способу виробництва виникають міжнародні монополії та конкуренція виходить за межі окремих країн. Її об’єктами стають джерела сировини, електроенергії, ринки збуту, заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність (у формі патентів, ліцензій, “ноу-хау” та ін.), а суб’єктами — високо- і слаборозвинені країни, транснаціональні корпорації, транснаціональні банки та ін. Внаслідок цього відбувається модифікація специфічних і спільних законів конкуренції, виявом якої є те, що вільна конкуренція перетворюється на регульовану.

На вищому ступені державно-монополістичного капіталізму розвиваються державна, інтегрована капіталістична та змішана форми власності, й об’єктами конкуренції стають державні замовлення, квоти держав у зовнішній торгівлі тощо, а її новими суб’єктами — міжнародні економічні організації різних рівнів (галузевого, регіонального і глобального). Конкурентна боротьба ведеться, передусім, між гігантськими монополістичними об’єднаннями однієї і багатьох країн, всередині них, між державними монополістичними компаніями, а також між підприємствами немонополістичного сектору економіки і різними формами власності. Конкуренція перетворюється з регульованої на національному рівні на регульовану на міжнародному рівні. За сучасних умов центр

конкуренції переміщається зі сфери обігу до сфери виробництва, з галузевого — на міжгалузевий, з національного — на інтернаціональний рівні тощо. ,

Загалом на нижчій стадії капіталізму закон конкуренції капіталістичного способу виробництва в межах національних країн діє у формі вільної конкуренції, на вищій стадії капіталізму — в формах монополістичної (в т. ч. олігополістичної) конкуренції, змішаних форм конкуренції, а також конкуренції “природних монополій” зі змішаними. На інтернаціональній основі закон конкуренції діє у формі транснаціональної конкуренції, що передбачає боротьбу, передусім, між транснаціональними корпораціями та відносини субординації між транснаціональною конкуренцією і формами конкуренції на національній основі. Оскільки окремі форми конкуренції на вищій стадії капіталізму пригнічують, послаблюють досконалі форми конкуренції, які є найпотужнішими з погляду рушійних сил розвитку економічної системи, державне регулювання (як основний суб’єкт сучасного господарського механізму) і держава (як найважливіший інститут такої системи) та наднаціональні органи змушені приймати комплекс заходів щодо недопущення критичних форм руйнування конкурентних сил. Одним із таких найефективніших засобів є антимонопольна діяльність держави, передусім, у формі антимонопольного законодавства.

Антимонопольна діяльність держави. Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, у розвинених країнах світу ухвалюють антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між великими компаніями тощо. Так, “Дженерал моторз” тривалий час орієнтується на отримання 15 % прибутку на вказаний капітал після сплати податків з урахуванням завантаження виробничих потужностей.

Антимонопольна діяльність — комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства. Уперше такі закони були ухвалені наприкінці XIX — на початку XX ст. у СІЛА, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об’єднання), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополій, вони, переважно, не потрапляли під дію антимонопольного законодавства.

До антимонопольного законодавства належать також закони, що забороняють або регулюють угоди підприємств, спрямовані на обмеження торгівлі.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 років є єдиним антитрестівським законом Америки. Цей закон забороняє не лише різні форми монополій, а й саму

спробу монополізувати торгівлю. Але верховний суд США виробив доктрину, згідно з якою панівне становище корпорації у виробництві та її великий розмір не можуть самі по собі розглядатись як монополізація.

Тим самим законом заборонялися трести і картелі (пули). Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідувалися виробнича і правова самостійність компаній, що поглиналися, а картельні угоди замінювалися таємними джентльменськими угодами або так званим лідерством у цінах. Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно істотно послаблювало конкуренцію або призводило до утворення монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США — Федеральна торговельна комісія й Антитрестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їхньої влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше анти- монопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об’єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми (у США це трапляється, коли монополізовано понад 60 % будь-якого товару чи послуги), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій та ін.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Так, картелі вважаються корисними для розвитку економіки, тому основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах (у Німеччині — Федеральне управління картелів, у Японії — Комісія зі справедливих операцій). Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо.

Ухвалення антимонопольних законів послаблює процес монополізації економіки, сприяє посиленню конкуренції. Водночас, воно спрямовує утворення монополістичних об’єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур (об’єднання фірм, пов’язаних виробничою і технологічною залежністю).

На початку 1998 р. в Україні ухвалено Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. Він спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з цим законом монопольним вважається становище, коли частка підприємця перевищує 35 %. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм для запобігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією. Антимонопольний комітет України та його територіальні управління мають право ухвалювати рішення про примусовий поділ монопольних утворень, а для створення нових великих економічних об’єднань необхідно отримати дозвіл цього комітету. Проте реалізація цього закону здійснена лише частково.

Крім того, законодавство багатьох розвинених країн світу передбачає реєстрацію товарних знаків і товарних марок з метою посилення конкуренції за вдосконалення якості продукції; регулюються загальні умови укладання угод з метою недопущення прямого диктату над споживачем тощо. Державні органи за цих умов здійснюють експертизу нормативних актів та всебічний аналіз стану різних ринків (зокрема, аналіз цін), здійснюють, здебільшого, опосередкований контроль за витратами та прибутками, розробляють заходи щодо демонополізації виробництва і обігу, розукрупнення окремих монополій, працюють над удосконаленням антимонопольного законодавства та ін.

Запитання та завдання для самоконтролю

  1. У чому полягає тісний взаємозв’язок між ринком і конкуренцією?
  2. У чому полягає сутність конкуренції як економічної категорії?
  3. Назвіть основні суб’єкти конкурентної боротьби.
  4. Які найважливіші позитивні сторони конкуренції?
  5. Які найважливіші негативні риси конкуренції?
  6. У чому полягає сутність конкуренції як політекономічної категорії?
  7. Яка взаємозалежність між формами та методами конкурентної боротьби?
  8. Назвіть основні форми конкурентної боротьби.
  9. Охарактеризуйте сутність вільної конкуренції.
  10. Який взаємозв’язок між ринковою вартістю і ціною рівноваги?
  11. Які методи конкурентної боротьби застосовуються за умов вільної конкуренції?
  12. Які зміни відбуваються з ринковою ціною у процесі міжгалузевої конкуренції?
  13. Які основні причини виникнення монополій?
  14. Що таке монополія в економічному і політекономічному аспектах?
  15. Виділіть матеріально-речовий зміст монополій та їхню суспільну форму.
  16. Які основні форми монополій у промисловості у сфері обміну?
  17. Які основні форми монополій у сфері безпосереднього виробництва?
  18. Охарактеризуєте основні наслідки монополізації економіки.
  19. Назвіть основні показники та межі монополізації економіки.
  20. Які методи конкурентної боротьби застосовують монополії?
  21. Які основні умови конкурентоспроможності підприємств за сучасних умов?
  22. Охарактеризуйте сутність закону конкуренції.
  23. Які основні заходи антимонопольної діяльності здійснює держава?

загрузка...