Навігація
Посилання


Політична економія

§ 1. Критерії класифікації ринків та їхня структура


  • Критерії класифікації ринків.
  • Структура ринку.

Критерії класифікації ринків. Термін “критерій” означає певну ознаку, на основі якої здійснюється оцінка та кваліфікація різних економічних явищ і процесів. Оскільки ринок як політекономічна категорія виражає сукупність відносин економічної власності з приводу вторинного привласнення різних об’єктів через механізм різноманітних цін на товар і послуги, зокрема за рахунок інфляції, а також державного регулювання цін та попиту і пропозиції, то критерії класифікації ринків слід виділяти за двома основними ознаками. По-перше, як певні підсистеми відносин економічної власності між різними суб’єктами, що означає якісний аспект проблеми, по-друге як основні об’єкти, з приводу привласнення яких формуються та розвиваються відносини економічної власності між суб’єктами у сфері обміну, а отже, як, здебільшого, кількісний аспект.

Класифікацію ринків доцільно робити з урахуванням вимог сис- темно-структурного підходу, зокрема принципу субординації, тобто виділення найважливішої підсистеми відносин економічної власності та об’єкта ринку, що визначає розвиток усіх наступних ринків. Такої класифікації, в якій органічно поєднуються кількісно-якісні критерії та дотримується принцип субординації, в економічній літературі нема. Водночас згідно з принципом матеріалізму таку класифікацію ринків слід розпочинати з об’єктів ринку.

Найважливішим об’єктом ринку в політекономічному аспекті за умов капіталізму є робоча сила. Це зумовлене, по-перше, тим, що даний товар, його споживча вартість є єдиним джерелом вартості, а отже, додаткової вартості, про що вже йшлося в темі 2, і буде додатково в темі 12. По-друге, загальний обсяг виплат за цей товар у розвинених країнах світу у формі фонду заробітної плати досягає майже 70 % національного доходу. По-третє, залежно від цього формується величина ринку на товари і послуги, на засоби виробництва.

Відносини економічної власності щодо купівлі-продажу робочої сили у сфері обміну через механізм цін, інфляції та державного регулювання в межах окремих національних країн виникають між власниками робочої сили, з одного боку, власниками великих, середніх і малих капіталістичних підприємств у недержавному капіталістичному секторі, з другого боку; між найманими працівниками і суб’єктами державного капіталу (власності) у державному секторі. Суб’єктами державної капіталістичної власності є, передусім, чиновники державного апарату та вищі менеджери державних підприємств, установ та організацій (насамперед, податківці). Ринок робочої сили вимагає створення та розвитку біржі робочої сили.

Наступним за значенням в економічній системі капіталізму з погляду відносин безпосереднього виробництва (принцип примату виробництва) є ринок засобів виробництва або ринок капіталу — за класифікацією західних економістів. Це зумовлене тим, що для виробництва товарів і послуг необхідне поєднання (техніко-економічне та соціально-економічне) робочої сили із засобами виробництва, від якого залежить тип суспільного способу виробництва, зміст соціально-економічної формації. Відносини економічної власності щодо вторинного привласнення (у сфері обміну) засобів виробництва виникают

ь і розвиваються між різними групами класу капіталістів, капіталістами і державою. Опосередковано у них беруть участь і наймані працівники через купівлю цінних паперів.

Водночас, з погляду ємкості ринку важливу роль щодо ринку засобів виробництва відіграє ринок товарів і послуг (без урахування ринку робочої сили, яка теж є специфічним товаром). Так, у розвинених країнах світу частка групи “Б” (виробництво предметів споживання) становить майже 70 %, тоді як групи “А “ (виробництво засобів виробництва) близько 30 %. Значною мірою таке співвідношення між цими видами ринків зумовлене асортиментом товарів. За деякими оцінками, у розвинених країнах світу виробляється майже 1 млрд найменувань продукції, переважна більшість якої є товарами споживання. Ринок засобів виробництва та предметів споживання (відповідних товарів і послуг) вимагає створення та постійного функціонування і розвитку товарної біржі. Суб’єктами відносин економічної власності з приводу купівлі товарів і послуг є наймані працівники, капіталісти, дрібні товаровиробники, держава.

Для обслуговування названих вище ринків необхідний ринок грошей і валюти, або фінансовий ринок (у вузькому значенні грошовий ринок, ринок позичкових капіталів, передусім короткотермінових позичкових капіталів). Для їх функціонування та розвитку необхідні такі елементи ринкової інфраструктури, як валютні біржі та банки. Суб’єктами відносин економічної власності на цьому ринку є різні групи капіталістів і, насамперед, банкіри, а також держава і широкі верстви населення.

Наступним за значенням є ринок цінних паперів. Об’єктами цього ринку є акції, облігації, купони до облігацій, векселі, чеки, депозитні сертифікати, коносаменти, варанти (складські свідоцтва) та інші. Відносини вторинного привласнення на цьому ринку виникають між різними групами капіталістів, ними і державою (з приводу купівлі-продажу державних облігацій), частиною найманих працівників і власниками акціонерних компаній (щодо купівлі-продажу акцій та облігацій), частиною населення і державою (у процесі купівлі-продажу державних облігацій).

Згідно з принципом субординації (підпорядкованості) важливу роль у розвинених країнах світу відіграє ринок нерухомості — житла, дач, землі (хоча земля належить водночас і до ринку засобів виробництва) та ін. Суб’єктами цього ринку є різні верстви населення (якщо йдеться про житло), фермери і капіталісти-землевласники, держава.

Серед найновіших об’єктів ринку важливу роль відіграють винаходи, патенти, ліцензії, раціоналізаторські пропозиції, “ноу-хау”, тощо, які у своїй сукупності формують об’єкти інтелектуальної власності. Суб’єктами цих відносин є різні групи капіталістів, дрібні винахідники, наймані працівники найвищої кваліфікації, венчурні компанії, держава. Цей ринок іще в економічній літературі називають ринком інновацій.

Від часу розгортання інформаційної революції найновішим об’єктом власності стала інформація. Суб’єктами цього ринку залежно від виду інформації є великі теле- і радіокомпанії, держава, суб’єкти підприємницької діяльності, різні види бірж та ін.

Певну роль серед об’єктів власності у розвинених країнах світу відіграє і ринок золота.

Сукупність усіх суб’єктів ринку можна об’єднати у такі основні групи: продавці, покупці, посередники (поміж покупців), державні установи (різні гілки державної влади) та організації.

Наступним критерієм класифікації ринків, виділеним згідно з вимогами принципу субординації, є генетичний підхід, згідно з яким у процесі еволюції економічної системи капіталізму спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований, олігополістичний та регульований, про що йшлося у попередній темі. Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішаний тип ринку.

За формами власності виділяють приватний (продажем займається одна особа або сім’я), колективний (в т. ч. кооперативний), державний ринок.

За географічними ознаками виділяють місцевий, регіональний, національний, міжнародний регіональний (наприклад в СС) та світовий ринки.

Конкретизацією зазначених вище критеріїв класифікації ринку є критерії зрілості (у даному випадку виділяють ринок, що формується, нерозвинений і розвинений ринки), насиченості (рівноважний ринок, нерівноважний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ринок одягу, взуття, автомобілів тощо), форма продажу (гуртовий та роздрібний). З урахуванням єдності економічного та правового підходів розрізняють легальний та нелегальний (тіньовий, чорний) ринки.

Одним із критеріїв структуризації ринку є його поділ на ринок готової продукції та ринок замовлень (у тому числі державних, торговельних організацій).

Крім того, виділяють організаційно-функціональну структуру, що містить контрактну систему закупівель: систему бірж, ярмарків, виставок та інших посередницьких структур зі збуту товарів; прямі зв’язки між виробниками і збутовими організаціями (без посередників), між виробниками і споживачами; маркетинг, рекламу та ін.

Між різними видами, типами ринків, їх суб’єктами встановлюються складні прямі й опосередковані зв’язки, на основі яких формуються економічні закони розвитку й функціонування сучасного регульованого ринку.

Виділення таких видів ринків водночас відповідає вимогам системно- структурного підходу, оскільки такий підхід перш за все реалізується у виділенні окремих підсистем, елементів. Наступним кроком є характеристика зв’язків та відносин між цими елементами, а отже, структури ринку.

Структура ринку. Структура як категорія діалектики виражає комплекс внутрішніх, істотних і стабільних зв’язків та відносин між підсистемами та елементами цілісної системи, які (зв’язки і відносини) як закони визначають їх розвиток. Відповідно до цього структура ринку як економічна категорія виражає комплекс внутрішніх, стійких економічних зв’язків та відносин між основними видами ринків та елементами і компонентами у межах кожного з них, які як закони визначають їхній розвиток у сфері обміну.

Оскільки серед економічних зв’язків та відносин виділяються техні- ко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної власності, то поняття структури ринку в політекономічному аспекті означає комплекс відносин економічної власності між суб’єктами, що уособлюють основні види ринків, а також між суб’єктами в межах окремих ринків.

Загалом між різними типами та видами ринків, їхніми суб’єктами встановлюються складні прямі й опосередковані зв’язки, на основі яких формуються закони розвитку і функціонування сучасного регульованого ринку. До окремих типів ринку належать згруповані в єдину цілісність за подібними критеріями окремі види ринків, зокрема ринки продавців, покупців, посередників та ін.


загрузка...