Навігація
Посилання


Політична економія

§ 3. Сутність та основні елементи інфраструктури ринку


  • Інфраструктура як економічна категорія.
  • Основні підсистеми та елементи інфраструктури сучасного ринку.
  • Фондова біржа.
  • Товарна біржа.
  • Біржа робочої сили.
  • Валютна біржа

Інфраструктура як економічна категорія. Початково поняття “інфраструктура” означало певну сукупність об’єктів і споруд, які забезпечували функціонування збройних сил. Пізніше (у 40-х роках) у зарубіжній економічній літературі це поняття почали вживати для характеристики галузей, які забезпечували розвиток матеріального виробництва (дороги, мости, порти, аеродроми, лінії електропередач тощо).

Оскільки воно походить від латинських слів “інфра” — нижче, і “структура” — будова, розташування, то в найузагальненішому вигляді під інфраструктурою почали розуміти основу, внутрішню будову економічної системи. Таке тлумачення, однак, є малоконструктивним. Із метою надання пізнавальної цінності даній категорії з’ясуємо попередньо погляди окремих учених на цю проблему.

Так, в економічній енциклопедії за редакцією Л. Абалкіна інфраструктура визначається як “мережі, в яких здійснюється постачання продукції між віддаленими один від одного економічними агентами, а також галузі економіки, що експлуатують ці мережі”. Автори виділяють при цьому такі рівні інфраструктури, як матеріальні мережі (наприклад дороги), операції (діяльність щодо експлуатації певної інфра- структурної мережі, наприклад, рух автомобілів, підтримання у робочому стані автодоріг), інфраструктурні ринки (автодороги, вокзали тощо, наближені до матеріальних мереж, але які не збігаються з ними з огляду на оптимізацію потоків товарів з урахуванням попиту і пропозиції). В окремих випадках виробник зростається з інфраструктурою. Наприклад, для комп’ютерних мереж виробником інформації є оператор, а його інфраструктурою є Інтернет.

У “Сучасному економічному словнику”, підготовленому російськими вченими, інфраструктура розглядається як “сукупність галузей, Підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей”. Подібне визначення дається і у “Великому економічному словнику” та інших роботах.

У зв’язку з цим постає питання: що має бути вихідним при визначенні поняття “інфраструктура” — мережі чи сукупності галузей, підприємств та організацій? Оскільки мережі — це, передусім, певна система комунікацій, то у цьому випадку акцент робиться на виключно технологічному аспекті категорії. Доцільніше у зв’язку з цим говорити про сукупність певних галузей, що перетворює поняття “інфраструктура” на категорію технологічного способу виробництва, подібно до понять “продуктивні сили”, “засоби виробництва” тощо.

Діяльність людей у цих галузях, організаціях тощо спрямована на вилучення корисних властивостей із об’єктів інфраструктури і характеризує матеріально-речовий зміст відносин економічної власності. Водночас у такому визначенні відсутні чітко окреслені суб’єкти діяльності, що більшою мі

рою відповідає вимогам предмета вивчення в “економікс”. Якщо усунути цей недолік, то інфраструктура як категорія технологічного способу виробництва є сукупністю базових галузей та техніко-еко- номічних відносин між людьми у процесі їхньої діяльності щодо забезпечення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг. Адже саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяльністю та інших форм техніко-економічних відносин здійснюється постачання продукції від одного суб’єкта господарювання до іншого.

Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності. Якщо йдеться про інфраструктуру за умов капіталістичного способу виробництва, то суспільною формою діяльності людей у базових галузях, що формують економічну інфраструктуру, є, передусім, відносини економічної власності між власниками об’єктів інфраструктури і найманими працівниками з приводу привласнення результатів цієї діяльності. З урахуванням цього капіталістичну інфраструктуру можна визначити як сукупність базових галузей (або матеріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об’єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.

Сутність інфраструктури повніше розкривається у виконуваних нею функціях. Такими функціями є: 1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами;

2) купівля-продаж різноманітних товарів; 3) забезпечення інформацією учасників ринку; 4) підвищення ефективності роботи суб’єктів ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації; 5) організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин; 6) відображення економічної кон’юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема; 7) сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.

Основні підсистеми та елементи інфраструктури сучасного ринку.

Сутність інфраструктури капіталістичного способу виробництва розгортається у цілісність у процесі використання основних об’єктів інфраструктури або її складових та елементів. До них відносять різні види бірж, аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін. Найважливішими серед них є біржі.

Фондова біржа. У політекономічному аспекті фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій.

Членами біржі є, переважно, її засновники — окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. При потребі засновники біржі можуть розширити коло її членів, продаючи біржові місця. За сприятливої кон’юнктури ціна місця на Нью-Йоркській біржі сягає 1,5 млн дол. Члени біржі або державні органи, що контролюють її діяльність визначають умови, за яких компанія може бути допущена до біржової торгівлі. Попередньо зазначимо, що членами головної фондової біржі можуть бути лише високорентабельні фірми, а у процесі формування таких умов також розвиваються відносини економічної власності.

Крім того, реєстрація на біржі піднімає престиж компанії, полегшує доступ до ринку капіталів, сприяє підвищенню курсу її акцій, а отже, розширює коло акціонерів, внаслідок чого вони централізують значні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів, зростанню могутності крупних корпорацій, а отже, централізації власності в руках монополій. Членство на біржі не є раз і назавжди даним. Його необхідно постійно підтверджувати високим і стабільним курсом акцій. Показники курсу акцій є свідченням ділової активності, стабільності економіки, а водночас — і ефективності монополістичної власності.

Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюються за допомогою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищу ціну, то на американському позабіржовому ринку його називають дилером, головного посередника на центральній фондовій біржі Нью-Йорка — спеціалістом, а інших посередників, які пов’язують спеціаліста з покупцями або продавцями, — брокерами. За свої посередницькі операції брокери отримують винагороду за угодою між зацікавленими сторонами — клієнтами або відповідно до такси, встановленої біржовим комітетом. За успішного ведення посередницьких операцій брокер може накопичити кошти і стати дилером. Отже, у процесі діяльності посередників виникають відносини економічної власності, формою економічної реалізації яких є привласнення ними винагороди.

Сучасний ринок цінних паперів характеризується значним обсягом позабіржового обороту, що здійснюється за допомогою телефону

і телефаксу. Його масштаби зумовлені високими фінансовими комісіями, вартістю послуг біржі та іншими чинниками. Так, у США автоматична система котирування національної асоціації дилерів наприкінці 90-х років мала понад 5 тис. видів акцій, що котирувалися, а за вартісним обсягом позабіржовий оборот операцій майже зрівнявся з оборотом на провідній Нью-Йоркській біржі. На позабіржовому ринку цінні папери продають із надбавкою до ціни (або купують зі знижкою), що є прибутком посередницької фірми. Об’єкт продажу на позабіржовому ринку — цінні папери середніх і частини дрібних корпорацій, не внесені до біржових списків, а також державні облігації.

Відносини економічної власності виникають і розвиваються у процесі встановлення курсу цінних паперів, особливо під час його коливання. Найрізкіше вони знижуються під час економічної кризи, а підвищуються у період сприятливої кон’юнктури. Нерідко курси акцій знижуються за умов зростання промислового виробництва. Це зумовлено насамперед валютною, фінансовою кризами. Певним чином впливає на курс акцій терміновий тип операцій на біржі, що становить основну масу біржових операцій у більшості розвинених країн (крім них ще існують касові операції, коли оплата цінних паперів проводиться одразу або у найближчі 2—3 дні) і за якого акції продаються, а їх оплата відбувається впродовж одного місяця. При цьому продавці акцій через засоби інформації (радіо, телебачення, пресу) намагаються штучно знизити їхній курс. Це зумовлене тим, що вони продають знецінену акцію за вищою, заздалегідь погодженою ціною (наприклад, куплену за 80 дол. продають за 100 дол.). Загалом курс акцій визначається рівнем дивідендів, які вони приносять, співвідношенням попиту і пропозиції, а також рівнем відсотка.

Виконання фондовою біржею своїх функцій не можливе без регулюючої ролі держави. За умов активного формування всесвітнього ринку цінних паперів (до цих процесів з 1997 р. певною мірою залучалася й Україна) держава, по-перше, у законодавчому порядку регулює процес утворення акціонерних товариств, організацію випуску цінних паперів, реєструє їх перед входженням на ринок та здійснює контроль за цим процесом, а також за фінансовим станом інвестиційних інститутів; по- друге, встановлює ставки податку на прибуток від операцій з цінними паперами; по-третє, створює систему інформаційного забезпечення ринку цінних паперів; по-четверте, є суб’єктом економічних відносин на цьому ринку (випускає в обіг державні цінні папери тощо); по-п’яте, впливає на функціонування ринку цінних паперів через грошово-кредитну політику центрального банку; по-шосте, створює систему захисту інвесторів від втрат, страхуючи інвестиції та ін. У процесі регулюючої діяльності держави також розвиваються відносини економічної власності.

Позитивними рисами фондової біржі є акумулювання вільних коштів за рахунок випуску й продажу цінних паперів та їх спрямування на розвиток окремих підприємств, галузей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне зростання тощо.

Товарна біржа. У політекономінному аспекті товарна біржа означає високоорганізовану економічну форму оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються відносини привласнення між учасниками (передусім, компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів за умов реального і ф’ючерсного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажу), спекулятивних операцій, операцій страхування тощо.

Якщо фінансові біржі та комерційні банки разом із рухом цінних паперів і грошей є кровоносною судиною економічної системи, то її клітинами слід вважати гігантську масу товарів, значну частину яких продають і купують на товарній біржі.

Товарні біржі поділяють на міжнародні та національні, універсальні та спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у СІНА, Англії, Японії; на них припадає понад 90 % міжнародного біржового обороту. На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари. Не спеціалізованих товарних біржах продають окремі товари або споріднені групи товарів. На спеціалізованій товарній біржі Англії (де продають каву, какао, цукор) за торговий день укладають до 2,5 тис. контрактів на какао в обсязі 10 т кожний. На Лондонській біржі металів щороку укладають майже 14 млн контрактів.

На біржі здійснюються два види товарообороту: реальний і ф’ючерс- ний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10 % світової торгівлі відповідними товарами. При ф’ючерсних видах товарообороту продаються право на товар (наприклад на майбутній врожай), ф’ючерсні контракти, тому рух товару тут не обов’язковий. Різницю між ціною контракту в день його укладення і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна піднялася), або покупець (якщо ціна знизилася), Нерідко ці два види продажу взаємопов’язані. Так, фірма, що продає реальний товар на біржі з поставкою в майбутньому, може водночас купити право на інший товар (ф’ючерсні контракти) на таку ж кількість товарів і відповідний термін поставок.

Із двох видів товарообороту найдинамічніше розвивається ф’ючерс- на біржова торгівля. Обсяг щорічного обороту на 150 ф’ючерсних біржах світу перевищив наприкінці 90-х рр. З трлн дол. (із загального обсягу обороту на товарних біржах понад 12 трлн дол.) у торгівлі понад 50 видами товарів.

На випадок можливих збитків, спричинених зміною цін на ринку в майбутньому, ф’ючерсні контракти страхують (так зване хеджування). Найбільш розповсюдженим методом хеджування є укладання термінових угод. Операції хеджування — основна сфера діяльності товарних бірж. Так, на Лондонських біржах металів і цукру на ці операції припадає майже 60 % їхньої діяльності. На ф’ючерсних біржах лише 2 % операцій припадає на реальні товари.

Біржа робочої сили. Як політекономічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.

Посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі. У США їх у середині 90-х років налічувалось до

2 тис. У деяких країнах (Великобританія, Франція та ін.) біржі не лише ведуть облік безробітних, а й виплачують їм допомогу. Якщо безробітні відмовляються від роботи, запропонованої біржею, їх позбавляють виплат з фондів безробіття. Крім державних бірж праці, у країнах Заходу існують приватні агенції з трудового посередництва та посередницькі бюро. Приватні агенції сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників, учителів та ін.). Так, у США налічується до 15 тис. таких агенцій (фірм). Посередницькі бюро виконують свою функцію при профспілках, молодіжних організаціях тощо. Направлення на роботу, які видають біржі, не є обов’язковими для підприємців. Кваліфіковані працівники майже не користуються послугами цих бірж. Тому у США через ці установи працевлаш- товуються лише 20 % повторно прийнятих на роботу. Наймогутніша посередницька компанія “Менпауер” має понад 1300 відділень у різних країнах, обслуговує до 300 тис. фірм і сприяє щорічному працевлаштуванню приблизно 700 тис. найманих працівників. Великі компанії переважно мають спеціалізовані центри з відбору працівників, їх атестації та сприяння можливому просуванню на вищу посаду тощо.

Виразніше відносини економічної власності у діяльності бірж робочої сили, а отже, купівлі-продажу цього товару, виявляються на прикладі діяльності Державної служби зайнятості в Україні. Так, ця служба укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні (з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, встановлює на час навчання стипендії та ін. Для фінансування цих витрат створено Державний фонд сприяння зайнятості. З його коштів можна надавати безвідсоткову позику для підприємницької діяльності. Фонд сприяння зайнятості створено на республіканському і місцевому рівнях, він становить не менше 3 % обсягів республіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження коштів до цього фонду є обов’язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін.

Валютна біржа. Як економічна категорія валютна біржа — це установа, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і

пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури цей вид біржі зберігся лише в деяких країнах (наприклад, ФРН, Франції), а в інших країнах таку роль виконують найбільші банки; в Україні статус валютної біржі представлений Українською фондовою біржею в м. Києві. Членами валютної біржі є комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій).

Основними видами операцій, які проводяться на валютній біржі, є, по-перше, укладання угод із членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу (котрий встановлюється на основі купівельної сили валют і коливань попиту та пропозиції); по- друге, визначення ринкового курсу іноземних валют; по-третє, відповідно до укладених на біржі угод здійснення розрахунків як у національній, так і в іноземній валюті; по-четверте, проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти, у т. ч. шляхом валютної інтеграції (значного цілеспрямованого разового впливу центрального банку на валютний ринок і валютний курс).

Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважених банків — не членів біржі), після чого така валюта зараховується на спеціальний рахунок і може бути використана на певні цілі.

На основі викладеного можна дати таке політекономічне визначення валютної біржі: це установа, в якій у процесі торгівлі іноземними валютами, підтримки центральним банком ринкового курсу національної валюти між учасниками виникають відносини економічної власності з приводу привласнення доходів, що виникають внаслідок коливання валютних курсів, курсової різниці, спекулятивних операцій на цьому ринку тощо. Про ці проблеми детальніше йтиметься у темі “Міжнародні економічні відносини”.

В Україні за 90-ті роки створено 365 бірж, у тому числі універсальних — 88, товарних і товарно-сировинних — 146, агропромислових — 28, фондових та їхніх філій — 26, інших — 77.

Обсяги укладених угод на всіх біржах у 2000 р. (за 9 місяців від січня по вересень) становили 2,26 млрд грн (у 1996 р. — 1,5), у тому числі на універсальних — 179,5 млн грн (у 1996 р. — 218,6), на товарних і товарно-сировинних — 494,6 млн грн (у 1996 р. — 490,4), на агропромислових — 493,1 млн грн (у 1996 р. — 297,5), на фондових та їхніх філіях — 262,2 млн грн (у 1996 р. — 38,7), на інших біржах — 826,2 млн грн (у 1996 р. — 103,7).

Запитання і завдання для самоконтролю

  1. За якими основними критеріями слід здійснювати класифікацію ринків?
  2. Чому серед різних видів ринків найважливішим є ринок робочої сили?
  3. У чому полягає економічна сутність структури ринків?
  4. Розкрийте соціально-економічний зміст ринку робочої сили.
    1. У чому полягає соціально-економічний зміст ринку засобів виробництва?
    2. Охарактеризуйте соціально-економічний зміст ринку предметів споживання.
    3. Які особливості ринку послуг у розвинених країнах світу?
    4. У чому полягає соціально-економічний зміст фінансового ринку?
      1. Дайте політекономічний аналіз ринку інтелектуальної власності.
      2. Які відносини економічної власності характеризують валютний ринок?
      3. Назвіть найважливіші особливості ринку цінних паперів.
        1. Що представляє собою ринок нерухомості?

13 .Як розвиваються різні види ринків в Україні?

  1. Чим відрізняється інфраструктура ринку як економічної категорії від політекономічного трактування даної категорії?
  2. Які відносини економічної власності формуються у процесі розвитку фондової біржі?
  3. Які відносини економічної власності формуються у процесі розвитку товарної біржі?
  4. Які відносини економічної власності формуються у процесі розвитку біржі робочої сили?
  5. Які відносини економічної власності формуються у процесі розвитку валютної біржі?
  6. Які особливості розвитку інфраструктури в Україні?

загрузка...