Навігація
Посилання


Політична економія

§ 1. Домогосподарства як суб’єкт реіульованих ринкових відносин


  • Домогосподарства як економічна категорія.
  • Функції сім’ї.

Домогосподарства як економічна категорія. Про домогосподарства як один із суб’єктів відносин економічної власності, зокрема товарних відносин, коротко йшлося у темі “Форми організації суспільного виробництва”. Оскільки домогосподарства є вихідною ланкою економічного життя, первинною ланкою суспільства (первинною ланкою народного господарства є підприємства, про що буде сказано в одній із наступних тем), необхідно комплексно обґрунтувати їхню економічну і, передусім, політекономічну сутність.

Домогосподарство, як економічна категорія, близьке за змістом до поняття “сім’я”. Різниця між ними полягає у тому, що домогосподарство є більш ємною категорією, оскільки ведеться не лише у межах сім’ї, але й одинокими чоловіками і жінками. Проте найповніше функції домогосподарств можуть бути реалізовані у сім’ї. Тому попередньою умовою комплексного обґрунтування сутності домогосподарств є з’ясування основних етапів генези та розвитку сім’ї. Значний внесок у розробку цих проблем зробив Ф. Енгельс.

Сім’я як стійкий соціально-економічний інститут виникає в період розпаду родового ладу і появи приватної власності, тобто в епоху пізнього неоліту (приблизно 40—35 тис. років тому). У межах общини, яка складається з багатьох родів, у цей період поступово виокремлюються домогосподарства, що означало перетворення первісної общини на суспільну. З переходом до моногамної сім’ї відбувається відносне відособлення її у межах общини і общинна власність доповнюється особистою. Парна сім’я в той же час не займалась власним господарством, а тому не була первинною господарською ланкою суспільства. Спочатку важливішу роль відігравала жіноча праця у сфері землеробства, що відповідало періоду матріархату; відтак ефективнішою стає праця чоловіків при занятті скотарством, використанні тяглової сили у землеробстві, тому матріархат змінюється патріархатом, що означало появу патріархальної сім’ї.

Із виготовленням мідних, бронзових і залізних знарядь праці та зміцненням територіальних зв’язків між сім’ями виникає землеробська община, з’являється приватна власність, що поєднується з суспільною, а парцелярне (індивідуальне) виробництво — з колективним. Коли зростає частка індивідуальної, приватної праці, збільшується й частка рухомого майна окремих членів общини, посилюється майнова нерівність, поступово виникають класи, а відтак, і держава.

З появою та розвитком приватної власності у рабовласницькому суспільстві сімейні відносини починають значною мірою базуватися на майнових відносинах (необхідність посагу, вступу до шлюбу з розрахунку тощо), а отже, виникають спільні потреби та інтереси, окремі економічні функції сім’ї. До таких функцій належало ведення домашнього господарства, виховання дітей, а отже, відтворення робочої сили, причому патріархальні сім’ї були, зазвичай, великими. При цьому відбувається процес закріпачення жінки, зосередження приватної власності сім’ї у руках чоловіків.

Стосовно рабів, то вони нерідко були позбавлені права створювати сім’ю, а рабовласники мали багато жінок, серед яких пошир

еною була проституція. Основою сімейних відносин стає приватна трудова та при- ватнорабовласницька форми власності.

За умов феодального способу виробництва певною мірою посилюється економічна роль жінки у веденні домашнього господарства та вихованні дітей, дещо змінюються моральні засади сім’ї (чоловік етичніше ставиться до жінки-працівниці та виховательки дітей). Водночас важливою функцією сім’ї стала організація побуту.

На нижчій стадії розвитку капіталізму економічна самостійність жінок іще більше посилилася, що було зумовлене розширенням сфери жіночої праці; поряд із цим масового характеру набуває праця дітей, що негативно впливає на вартість робочої сили чоловіків та її ціну. Оплата праці та робочої сили жінок мала дискримінаційний характер.

В економічному аспекті щодо сім’ї заслуговує на увагу думка англійського економіста Т. Мальтуса про доцільність шлюбу у пізнішому віці з метою її кращого матеріального забезпечення, з одного боку, та практику укладання шлюбів з цієї ж причини, з другого боку.

За умов сучасного капіталізму шлюб, здебільшого, у правовому аспекті розглядається західними науковцями як контракт між чоловіком і жінкою, в якому визначаються їхні права, обов’язки під час існування сім’ї та на випадок розлучення щодо сімейної власності (активів), взаємні зобов’язання щодо дітей, причому неможливість досягти згоди про умови такого контракту є важливою причиною відмови від шлюбу багатьох чоловіків та жінок. У разі щасливих шлюбів у процесі економічної діяльності членів подружжя виникає нова продуктивна сила (синергічний ефект), що реалізується у примноженні сімейних активів у поточний період та їх нарощуванні у майбутньому. Існування частини невдалих шлюбів з правового боку можливе внаслідок високих судових витрат на випадок розлучення.

Незважаючи на панування сучасних розвинених форм економічної системи капіталізму і навіть дії закону соціалізації цієї системи, вони поєднуються з окремими елементами рабовласницького та феодального устрою, властивостями нижчої стадії капіталізму щодо функціонування домашніх господарств у цілому та сімейних зокрема. Так, у багатьох розвинених країнах світу поширена проституція, має місце дискримінація в оплаті праці жінок, розповсюджена дитяча праця тощо. Наприклад, у Європі, згідно з оцінками Міжнародного бюро праці, загальна чисельність працюючих дітей віком від 5 до 14 років становить

1,5 млн (за наявності кількох десятків мільйонів безробітних найманих працівників дорослого віку).

Іще поширенішою є дитяча праця у країнах, що розвиваються, до яких належить і Україна: кількість дітей, що працюють, досягає 250 млн, з них 120 млн працюють в умовах повного робочого дня. В Україні загальна кількість дітей, що працюють становила наприкінці 2001 р. понад 500 тис. осіб, причому така праця є виснажливою, у багатьох випадках примусовою. Ці явища слід враховувати при визначенні економічної сутності домогосподарств, у т. ч. сім’ї.

На протилежному полюсі у багатьох розвинених країнах світу знаходяться сім’ї фінансових олігархів. Так, за даними відомого американського економіста й історика Ф. Ландберга, близько 200 тис. сімей, що належали до американських багачів, власність кожної з яких становила понад 500 тис. дол., в середині 60-х рр. XX ст. володіли 22 % всього приватного капіталу країни і 32 % інвестиційних активів; 500 тис. домогосподарств, власність кожного з яких становила від 200 до 900 тис дол., володіли 13 % приватного капіталу і 22 % інвестиційних активів. Таким чином, 700 тис. сімей із загальної кількості 57,9 млн сімей у той період володіли 54 % інвестиційних активів і 35 % приватного капіталу. При цьому лише 57 окремих найбагатших сімей та сімейних груп Америки здійснювали контроль над найбільшими корпораціями завдяки наявному у них контрольному пакету акцій. Точніше, такий контроль зосереджувався у руках цілих сімейств, сімейних холдингових компаній (до яких входять діти, підлітки, літні люди та інші спадкоємці), які управлялись однією особою або сімейним комітетом. Якщо брати до уваги процес посилення майнової диференціації у СІЛА протягом наступних десятиліть, то полярність у соціально-економічній оцінці багатих і бідних сімей іще більше посилилась.

Водночас, певні зрушення в останні три-чотири десятиліття у багатьох розвинених країнах світу відбуваються у сім’ях високооплачува- них найманих працівників. Вони пов’язані зі зростанням вартості та Ціни робочої сили, поширенням акцій за програмою ЄСОП (якщо йдеться про СІЛА), впровадженням новітніх форм заробітної плати (зокрема Участі у прибутках) тощо. Так, вартість акцій у населення СІЛА наприкінці 90-х років перевищила 13 трлн дол., що становило майже 32 % майна американських сімей. Зрозуміло, що за цією середньоста- тистичною цифрою приховується значна диференціація акцій між най- багатшими і найбіднішими сім’ями, 90 % яких (найбідніших), за даними Ф. Ландберга, не отримували на той час (у середині 60-х років) жодних дивідендів.

Різнополюсний тип сім’ї формується у 90-х рр. XX — на початку XXI ст. і в Україні. Кланово-номенклатурна еліта готує своїх дітей у дорогих та престижних дитячих садках і школах, елітарних вузах, здебільшого за кордоном, має відданий і дорогий обслуговуючий персонал, за зростаючого унеможливлення отримати вищу освіту дітям зубожілих найманих працівників.

З огляду на вищесказане стає зрозумілою доцільність розмежування двох типів сімей у капіталістичному суспільстві: з одного боку, тих, сімейна власність яких сформована на основі праці членів сім’ї (чоловіка, дружини, дітей), а з другого — тих, сімейна власність яких базується на привласненні здебільшого чужої неоплаченої праці, меншою мірою — на результатах власної управлінської праці.

А тепер коротко проаналізуємо наявні визначення економічної сутності сім’ї. Так, російський економіст Л. Васюніна характеризує сім’ю як “...свідомо організовану на основі родинних зв’язків і спільності побуту малу групу людей, життєдіяльність яких здійснюється для реалізації соціальних, економічних і духовних потреб (інтересів, функцій) індивіда, самої сім’ї та суспільства загалом”. Це визначення, яке було дано у 1995 р., дослівно повторюється академіком РАН Г. Журавльо- вою у підручнику “Економічна теорія (політекономія)”, виданому у 1999 р. Колектив українських учених визначає домогосподарства як “економічну одиницю, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів і послуг та заощадження з метою задоволення своїх потреб”.

У російському “Соціологічному словнику” сім’я визначається як “суспільний механізм відтворення людини, відносини між чоловіком і жінкою, родичами і дітьми, заснована на цих відносинах мала група, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою”.

На відміну від цих визначень зі значними елементами конструктивізму, американські економісти Джеймс Ф. Енджел, Роджер Д. Блеку- елл та П. Мініард стверджують, що сім’я — “це група із двох або більше осіб, зв’язаних родинними відносинами, шлюбу або спільного проживання”. Таке визначення є поверховим.

Позитивними аспектами названих вище визначень із соціально-економічного погляду є наголос на реалізації нею (сім’єю) різноманітних потреб (інтересів, функцій) не лише сім’ї, але й індивіда та суспільства: забезпечення економіки факторами виробництва; про суспільний механізм відтворення людини, пов’язаність членів сім’ї взаємодопомогою. До негативних сторін цих визначень належать, по-перше, ігнорування типу власності, на якому базується сім’я; по-друге, лише часткова відповідність реаліям дійсності тези про забезпечення сім’єю економі

ки факторами виробництва. Насправді, сім’я забезпечує виробництво, до того ж неповною мірою, лише особистим фактором виробництва (неповною, оскільки участь у його підготовці здійснюють підприємства і компанії, держава), частково інвестиційними ресурсами, тоді як таких факторів налічується від семи до десяти.

Якщо врахувати вищесказане, то можна дати таке визначення сутності сім´ї: це первинна економічна ланка суспільства, що базується на приватній власності (у трудовій та нетрудовій формах) і веде спільне домашнє господарство на принципах взаємодопомоги, забезпечує, в основному, відтворення основної продуктивної сили, а побічно — виробництво й інших окремих факторів виробництва, реалізовуючи при цьому власні, колективні та суспільні економічні потреби та інтереси.

Це визначення може бути доповнене соціальним, морально-етичним, психологічним змістом, внаслідок чого сім’я як економічна категорія трансформується у соціологічне поняття.

Щоб комплексно розкрити економічну сутність сім’ї, слід з’ясувати її основні економічні функції.

Функції сім’ї. Найповніший спектр функцій сім’ї дається соціологами. З цією метою вони розмежовують типи функцій та сфери сімейної діяльності. До таких сфер належать: репродуктивна, виховна, господарська, економічна, сфера первинного соціального контролю, духовного спілкування, соціально-статусна, відпочинку, емоційна та сексуальна. Двома типами функцій сім’ї вони називають суспільну та індивідуальну. Так, у межах репродуктивної сфери суспільний тип функції сім’ї передбачає біологічне відтворення населення, а індивідуальний — задоволення потреб у дітях, у межах виховної — відповідно, соціалізацію молодого покоління, підтримку культурного відтворення суспільства, з одного боку, і задоволення потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях з другого боку; у межах господарсько-побутової — підтримка фізичного здоров’я членів суспільства, догляд за дітьми та надання господарсько-побутових послуг одними членами сім’ї іншим; у межах економічної — економічна підтримка неповнолітніх та непрацездатних членів суспільства і отримання одними членами матеріальних засобів сім’ї інших (у разі непрацездатності або в обмін на послуги); у межах соціально-статутної — надання певного соціального статусу членам сім’ї, відтворення соціальної структури і задоволення потреб у соціальному просуванні та ін.

У запропонованій схемі позитивною є спроба з’ясувати функції сім’ї у різних сферах суспільних відносин, що могло б слугувати висвітленню цієї проблеми з погляду предмета політекономії у широкому розумінні. Проте викликає сумнів, по-перше, розмежування сфер діяльності сім’ї, по-друге, відсутність колективного типу функцій. Адже підтримака фізичного здоров’я членів суспільства, догляд за дітьми та інше у багатьох розвинених країнах світу і навіть в Україні відбувається в межах колективної власності (підприємство, організація будує колективні бази відпочинку, утримує дитячі садки та ін.). Найбільшою мірою колективний тип функцій сім’ї розвинений в ізраїльських кібуцах. Стосовно сфер діяльності, то недоцільно поряд із економічною виділяти господарсько-побутову та репродуктивну, оскільки біологічне відтворення населення є однією зі сторін біосоціальної сутності людини, внаслідок чого відтворення людини як основної продуктивної сили є одним із елементів процесу відтворення робочої сили. Аналогічно функції сім’ї у господарсько-побутовій сфері формують окремі елементи якісної робочої сили, майбутнього людського потенціалу або “людського капіталу”, за термінологією західних учених.

Логічніше сферами сімейної діяльності називати економічну (з розмежуванням в ній окремих сторін, елементів), соціальну, політичну (з урахуванням процесу формування майбутньої політичної еліти у багатьох сім’ях, передусім, сім’ях фінансової олігархії та наявного впливу найбагатших сімей на політику держави), правову (якщо йдеться про укладання шлюбних контрактів між чоловіком і жінкою, про що зазначалося вище), морально-етичну, духовну. Серед них найважливішу роль відіграє економічна сфера та різні типи функцій сім’ї — індивідуальні, колективні та особисті.

Щодо економічних функцій сім’ї, то у науковій та навчальній літературі вітчизняних та західних науковців сформувались різні погляди на цю проблему. Так, українські автори підручника “Основи економічної теорії (політекономічний аспект)” трьома основними функціями сім’ї називають споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Російський економіст Г. Журавльова, розглядаючи сім’ю як основну ланку формування та нагромадження “людського капіталу”, виділяє систему функцій сім’ї на стадіях освіти (створення умов для виробництва “людського капіталу”), виробництва і реалізації такого капіталу. На першій стадії, на її думку, функціями сім’ї є формування та використання сімейного бюджету, ведення домашнього господарства, на другій — дітородна, функція соціалізації та рекреаційна; на третій — індивідуальна участь членів сім’ї у ринковому господарстві, корпоративні форми участі у ринковій економіці, ведення домашнього господарства та організація сімейного бізнесу.

Проте обидві класифікації не ґрунтуються на чітких методологічних засадах. Ними, з одного боку, може бути визначення функцій сім’ї за сферами суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), з другого — рух відносин приватної власності, на якій базується сім’я, у різних сферах суспільного відтворення з урахуванням двох основних форм приватної власності. Якщо йдеться про сім’ї найманих працівників, то їхній розвиток у кінцевому підсумку підпорядковується законам еволюції різних форм капіталу; сімей дрібних товаровиробників — рухові дрібнотоварної власності; тоді як сім’ї капіталістів визначають такий рух, управляють різними формами капіталістичної власності (капіталу).

Оскільки сім’ї найманих працівників кількісно переважають, то їх економічні функції слід розглядати згідно з критеріями розмежування сфер відтворення в органічному поєднанні з рухом приватної трудової власності, з урахуванням її підпорядкованості законам розвитку та функціонуванню різних форм сукупного капіталу, з одного боку, певного поєднання при цьому інтересів та потреб найманого працівника, колективу та суспільства з другого.

Виходячи з цього основними економічними функціями найманої сім’ї є:

— по-перше, створення певних умов для відтворення сукупного капіталу, а водночас особистісного чинника розвитку сімейної трудової власності, що відбувається у процесі споживання (внаслідок чого суперечливо поєднуються інтереси капіталіста та найманого працівника);

— по-друге, функція постачання особистісного фактора виробництва, що реалізується у процесі купівлі-продажу робочої сили, а водночас створення умов для реалізації власності найманого працівника на свою робочу силу, юридичним закріпленням якої є укладання індивідуального або, здебільшого, колективного договору;

— по-третє, функція нагромадження капіталу, яка реалізується у процесі капіталістичного виробництва, а заразом, і певного розширення приватної трудової власності, яка можлива у разі отримання заробітної плати на рівні вартості цього специфічного товару;

— по-четверте, сприяння кругообороту та обороту сукупного капіталу, його розподілу між сферами та галузями економіки внаслідок діяльності найманих працівників у сфері торгівлі, банківській сфері тощо, а також міграції робочої сили в межах народного господарства слідом за рухом капіталу, його міжгалузевого переливання;

— по-п’яте, поєднання процесу споживання частини сімейного бюджету з його частковим заощадженням, внаслідок чого, з одного боку, формуються сприятливіші умови для розширеного відтворення сукупного капіталу, а з другого — розширюються межі для накопичення приватної трудової власності сім’ї.

У сучасних умовах у процесі заощаджень та їх вкладання в акції частина висококваліфікованих працівників може перетворюватись частково на співвласників корпоративної власності і за сприятливої економічної кон’юнктури привласнювати у формі дивідендів частку прибутків. Так, у США доходи на активи сімей у формі акцій у 1994 р. становили 24 % річних. У 1999 р., незважаючи на зростання внутрішньої заборгованості сімей на 9,4 %, частина цих залучених коштів спрямовувалася на купівлю акцій і зростання доходів випереджало збільшення заборгованості, тому сума боргів щодо майна домогосподарств знизилась у цьому році до 41,9 % порівняно з 48 % у 1996 р. Внаслідок цього та наявності високооплачуваної роботи деяка частина сімей найманих працівників може трансформуватись у сім’ї середнього класу (здебільшого, дрібних капіталістів), або займати перехідне становище між сім’ями, що базуються на приватній трудовій та неприватній трудовій формах власності. Можлива міграція окремих сімей найманих працівників у сім’ї середньої і навіть вищої буржуазії, але ці явища є поодинокими.

У межах кожної із названих економічних функцій сім’ї можна виокремити підфункції. Так, з метою створення певних умов для відтворення сукупного капіталу та особистісного чинника розвитку приватної трудової власності окремими підфункціями є: а) ведення домашнього господарства (приготування їжі, прання білизни тощо); б) соціалізація підростаючого покоління, тобто його включення до системи суспільних відносин шляхом виховання дітей, їхньої освіти, піклування про здоров’я тощо.

Ведення домашнього господарства є складною і трудомісткою справою, яка, передусім, падає на плечі жінки. Так, згідно з оцінками спеціалістів, прасування білизни впродовж години супроводжується такою ж втратою калорій, як праця каменяра.

Друга економічна функція сім’ї (постачання особистісного фактора виробництва та створення умов для реалізації власності найманого працівника на свою робочу силу) включає такі підфункції, як пошук оптимального робочого місця, отримання належної кваліфікації, укладання договору з підприємцем.

Функція нагромадження капіталу і певне розширення приватної трудової власності передбачає здійснення таких підфункцій, як процес праці, процес зростання вартості (коли найманий працівник після відтворення своєї робочої сили створює додаткову вартість для капіталіста), закупівля необхідних товарів і послуг та інше.

У межах функції сприяння обороту капіталу та його міжгалузевого переливу окремими підфункціями сім’ї є заняття сімейним бізнесом, який зосереджується, насамперед, у сфері роздрібної торгівлі, надання послуг у межах домашнього господарства, міграція робочої сили всередині країни та ін.

Остання основна економічна функція сім’ї передбачає виконання таких підфункцій, як розподіл доходів на споживання та заощадження, ведення сімейного господарського розрахунку, рекреаційна, пошук альтернативних варіантів заощаджень та ін. Рекреаційна підфункція означає відновлення під час відпочинку сил людини-працівника, витрачених нею у процесі праці. Про сутність сімейного господарського розрахунку йтиметься при з’ясуванні наступного питання теми.

Загалом система економічних функцій сім’ї з урахуванням її складових (підфункцій) зображена на рисунку 4.

Водночас при виконанні цих функцій відбувається певне узгодження інтересів сукупного капіталу з інтересами індивіда, трудового колективу і суспільства. Так, при створенні умов для відтворення сукупного капіталу у сім’ях з середнім достатком відбувається процес формування низки позитивних рис людини-працівника (його загальноосвітнього рівня, фізичного здоров’я, культури тощо), які є матеріально- речовою основою для зростання вартості робочої сили, й отже, потенційного збільшення приватної трудової власності. Таке зростання вартості та ціни товару “робоча сила” є визначальним чинником збільшення обсягів споживчого ринку товарів і послуг, ринку засобів виробництва та ін., про що йшлося в попередній темі, і що відповідає інтересам трудових колективів і суспільства.

Рис. 4. Система економічних функцій сім’ї з погляду інтересів розвитку сукупного капіталу

У процесі постачання особистісного фактора виробництва для відтворення сукупного капіталу певне узгодження з інтересами сімей найманих працівників має місце під час продовження формування якісно нових рис людини-працівника, зокрема набування або підвищення нею кваліфікаційного рівня, організаційних навичок, економічного мислення, виробничої культури тощо. Ці риси людини-працівника за умов сучасного стану розвитку НТР є найважливішими елементами національного багатства, а тому відповідають інтересам суспільства. Водночас наявність таких працівників на підприємстві, у компанії посилює їхню конкурентоспроможність, а тому значною мірою відповідає інтересам трудового колективу. Певне збігання інтересів окремої людини, трудового колективу та суспільства наявне у випадку успішного пошуку змістовної праці, укладення колективного договору з капіталістами. Наприклад, у таких договорах у багатьох розвинених країнах світу гарантується певний рівень заробітної плати навіть за умов погіршення економічної кон’юнктури. Кумулятивна дія цих чинників сприяє зростанню трудової приватної власності сім’ї.

Негативними рисами цього процесу є наявність значної кількості безробітних, що ускладнює пошук оптимального робочого місця, відсутність колективних договорів на малих і частині середніх підприємств тощо.

Реалізація функції нагромадження капіталу супроводжується процесом праці, в якому збагачуються трудові навички найманого працівника, його організаційні здібності, покращується трудова дисципліна, що за умов оптимальної інтенсивності змістовної трудової діяльності, тривалості робочого дня певною мірою відповідає інтересам окремої людини, трудового колективу і суспільства. Негативні аспекти під час реалізації цієї функції виникають тоді, коли процес зростання вартості надмірно перевищує тривалість процесу праці, коли надто інтенсивна праця виснажує фізичні, розумові та психологічні якості людини тощо. За цих умов відбувається виснаження робочої сили, що призводить у кінцевому підсумку до зменшення приватної трудової власності сім’ї.

У процесі сприяння обороту та переливу капіталу певне збігання інтересів капіталу та найманих працівників має місце під час заняття сімейним бізнесом, формування в окремих членів сім’ї рис підприємця, процесу міграції робочої сили, що супроводжується запозиченням досвіду трудової діяльності в інших трудових колективів, виконання певного обсягу робіт (наприклад, ремонт житла) самими членами сім’ї, що дозволяє економити частину сімейного бюджету тощо. Негативними сторонами цього процесу є значне додаткове навантаження при виконанні домашньої роботи, вимушена зайнятість сімейним бізнесом внаслідок неможливості забезпечити якісне відтворення трудового потенціалу членів сім’ї тією частиною працездатного населення, яке не змогло знайти місце роботи за основною спеціальністю, що є типовим для України впродовж 90-х рр. XX ст. — початку XXI ст.

Збіг інтересів сукупного капіталу і членів трудових сімей має місце за умов перетворення частини сімейного бюджету на заощадження (оскільки при цьому формується частина інвестиційних ресурсів для розширення капіталовкладень), ведення сімейного господарського розрахунку, який є первинною клітиною господарського розрахунку в межах країни, всебічна реалізація рекреаційної функції. Негативні моменти під час здійснення функції споживання та часткового нагромадження виникають у випадку знецінення заощаджень населення, втрати частини активів у формі акцій під час економічних криз тощо. У суперечливому поєднанні позитивних і негативних сторін при реалізації основних економічних функцій сім’ї розкривається подвійна природа домо- господарств. Суперечлива єдність цих сторін має місце під час отримання доходів домогосподарствами та здійснення ними втрат.


загрузка...