Навігація
Посилання


Політична економія

§ 3. Капітал підприємства та його кругообіг


  • Поняття “капітал підприємства” та його структура.

´ Кругообіг капіталу та його функціональні форми.

Поняття “капітал підприємства” та його структура. Поняття “капітал підприємства” є, по-перше, похідним від категорії капітал”, а по- друге, узагальнює основні риси та особливості різних типів капіталістичних підприємств (індивідуальних, монополістичних, державних, змішаних). Крім того, підприємства як основна ланка народного господарства входять складовими елементами до фірм і монополістичних об’єднань. Так, до складу концерну (однієї з форм монополістичних об’єднань) можуть входити сотні підприємств із багатьох галузей, а немало таких підприємств розташовуються у різних країнах світу. Це також слід враховувати при визначенні категорії “капітал підприємства”.

Оскільки згідно з вимогами принципу суперечності поняття “капітал” включає речовий зміст і суспільну форму, ці сторони мають бути виділені і в категорії “капітал підприємства”. Водночас названі сторони істотно (якщо йдеться про речовий зміст) та якісно (коли йдеться про суспільну форму) різняться на підприємствах різних типів і форм. Так, речовим змістом індивідуальних капіталістичних підприємств є засоби виробництва і робоча сила, гроші, товари тощо, тоді як на підприємствах монополістичного типу ці традиційні елементи є, з одного боку, значно вищої якості, а з другого — з’являються такі нові складові цього змісту, як цінні папери, наукові лабораторії, цілі науково-дослідні інститути та ін.

Залежно від цього, а також від появи на монополістичних підприємствах складніших техніко-економічних та організаційно-економічних відносин, значно ускладнюється суспільна форма, про що йшлося при висвітленні першого питання. Виходячи з цього, капітал підприємства можна визначити як відособлений елемент, первинну ланку системи відносин капіталістичної власності, в межах якої певні об’єкти (засоби праці тощо) є знаряддям привласнення частини неоплаченої праці певної кількості найманих робітників і службовців.

Загальне визначення “капітал підприємства” конкретизується у поняттях “капітал індивідуального підприємства”, “капітал монополістичного підприємствам”, “капітал акціонерного підприємства” тощо. Водночас кожне із таких визначень не механічно копіює узагальнене поняття, а якісно відрізняється від нього. Так, капітал акціонерного товариства, який є формою існування монополій, є певною кількістю індивідуальних капіталів, об’єднаних внаслідок випуску цінних паперів, Що зростають завдяки капіталізації частини прибутку, створеного найманими працівниками, та додаткового випуску акцій. Капіталізація, у свою чергу, означає використання частини додаткової вартості на розширення капіталістичного виробництва, а також вкладання частини Доходів у цінні папери й отримання на них прибутку в формі відсотка.

Капітал акціонерного товариства існує у формі реального та фіктивного. Реальний капітал — капітал, що використовується у процесі обороту промислового (який зрісся з продуктивним капіталом), торговельного і грошового й обслуговує, насамперед, рух промислового капіталу. Його

речовим змістом є засоби виробництва, готова продукція, незавершене будівництво та ін. Реальний капітал акціонерного товариства представлений номінальною вартістю акцій, які випускають на величину статутного фонду акціонерного товариства.

Фіктивний капітал акціонерного товариства — це частка реального капіталу у формі акцій, облігацій, паперових представників дійсного капіталу, вартість яких зростає у процесі не безпосереднього виробництва, а особливого обігу. Фіктивний капітал, зазвичай, більший за реальний. Так, у 30-ті роки XX ст. фіктивний капітал становив 50 % фондового ринку розвинених країн світу, а наприкінці 90-х — понад 90 %. Це пояснюється тим, що за сприятливої економічної кон’юнктури курс акцій значно вищий від їх номінальної вартості; коли цінні папери акціонерного товариства стають об’єктом торгівлі, їхні ціни визначаються не лише доходом, який вони приносять, а й позичковим відсотком. Дохід починає капіталізуватися, виходячи з наявного рівня позичкового відсотка.

Фіктивний капітал акціонерного товариства може бути і меншим за реальний під час економічних криз, різкого зниження курсу акцій, біржових спекуляцій тощо. Акціонерні товариства, випускаючи дрібні акції, мобілізують як капітал заощадження широких верств населення. Для цього практикується продаж певної частини акцій за пільговими цінами, політика “формування власності” (Німеччина) тощо.

Найглибше структура капіталу підприємства може бути пізнана у випадку виділення в його межах змінного та постійного капіталу. Цей поділ всебічно обґрунтував К. Маркс з метою розкриття їхньої неоднакової ролі у створенні вартості та додаткової вартості. Витрати капіталіста на придбання засобів виробництва, які є незмінними і переносяться конкретною працею на новостворений продукт. К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив літерою “с” (від початкової букви латинського слова constant — постійний). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є фактором виробництва, створення споживчих вартостей, але не бере участі в процесі збільшення вартостей, а отже, не створює додаткової вартості. Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва — це змінний капітал, “и” (various — змінний). Він збільшує початкову вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, який отримує працівник у формі заробітної плати, а й створює надлишок вартості — додаткову вартість. Таку ж роль виконує і праця функціонуючого підприємця. Якщо він є водночас і власником, то отримує за свою працю підприємницький дохід. Коли ж підприємець не є власником, він отримує зарплатню, про що детальніше йтиметься при розгляді менеджменту.

Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили, до якої належить і праця менеджерів нижчої ланки. Вона не лише створює працею споживчі вартості, корисність товарів і послуг, а й зберігає вартість спожитих засобів виробництва, переносить її на продукт як складову його вартості. Внаслідок цього робоча сила є фактоутворю- ючим елементом вартості. Абстрактною працею до вартості спожитих засобів виробництва додатково приєднується нова вартість.

Західні економісти, як зазначалось, заперечують такий підхід, стверджуючи, що додаткова вартість, зокрема вартість загалом створюється не лише працею, але й такими факторами виробництва, як засобами праці, землею та ін. М. Туган-Барановський поділяв їхні погляди щодо таких факторів виробництва, як засоби праці та робоча сила для створення прибутку, але заперечував тезу, що додаткова вартість є продуктом лише змінного капіталу. Водночас він протиставляв заробітну плату і прибуток як види трудового та нетрудового доходів, визначав прибуток як дохід, заснований на експлуатації робітника капіталом. Шведський економіст К. Еклунд вважав, що “насправді різні фактори виробництва — це люди з плоті і крові”.

Водночас у твердженні К. Маркса є елементи нераціонального протиставлення, зокрема відсутність системного підходу до оцінки ролі змінного капіталу в його взаємодії із засобами виробництва та іншими факторами (землею, інформацією тощо). Насправді сучасна робоча сила лише у взаємодії з сучасними засобами праці створює додаткову вартість. Внаслідок такої взаємодії виникає нова продуктивна сила, так званий синергічний ефект. Водночас у процесі такої взаємодії домінуючою стороною є змінний капітал, оскільки він приводить у дію засоби виробництва. Опосередковано це визнають і сучасні західні вчені, наголошуючи на домінуючій ролі кваліфікованих кадрів на сучасних підприємствах порівняно з капіталом (засобами виробництва).

Вирішальна роль сучасних працівників у взаємодії робочої сили та засобів праці має реалізовуватись у привласненні ними більшої частки додаткової вартості. У створенні вартості беруть участь також функціонуючі капіталісти (своєю управлінською працею), вищі менеджери, проте вони привласнюють надто велику частку додаткового продукту, тобто здійснюють приватне привласнення результатів усуспільненої праці.

Засоби праці у процесі еволюції капіталістичного способу виробництва загалом розкриваються спочатку у формі індивідуального постійного капіталу (на нижчій стадії капіталізму), відтак акціонерного постійного капіталу (на етапі переходу нижчої стадії у вищу, що відбувався у нині розвинених країнах світу у 60—90-х рр. XIX ст.), який У межах акціонерної власності слугував організаційно-технічною та суспільною формами засобів праці на середніх немонополізованих та великих монополістичних підприємствах.

На вищій стадії еволюції капіталізму постійний капітал функціонує, передусім, у формі монополістичного (у т. ч. олігополістичного), відтак державно-монополістичного (на вищому ступені даної стадії) та

інтернаціонального державно-монополістичного постійного капіталу (останній набув найповнішого розвитку в межах Європейського Союзу).

Особистісний чинник еволюціонує спочатку, відповідно, у формі індивідуального змінного, відтак акціонерного змінного, пізніше монополістичного (в т. ч. олігополістичного) та державно-монополістичного і, нарешті, — інтернаціонального змінного капіталу. Виявом останнього є процес формування інтернаціональної вартості робочої сили у формі гармонізації умов продажу цього специфічного товару в межах ЄС, вирівнювання заробітної плати, соціальних витрат держави на відтворення найманих працівників та ін.

Щоб завуалювати поділ капіталу на постійний і змінний у підручниках типу “економікс” здійснюється поділ витрат у межах підприємства на постійні і змінні, про що буде сказано далі.

Монополістичний змінний та постійні форми капіталу є найважливішими складовими монополістичного капіталу, який представляє собою сукупність відносин економічної власності між монополістичною буржуазією та найманими працівниками з одного, власниками монополістичних та немонополізованих підприємств (які прямо або опосередковано підпорядковані монополіям) з другого, у всіх сферах суспільного відтворення, спрямованих на привласнення монопольно високих прибутків. Найважливішою підсистемою відносин монополістичного капіталу є відносини економічної власності між монополістичною буржуазією та найманими працівниками у сфері безпосереднього виробництва.

Матеріально-речовим змістом монополістичного капіталу є активи різних видів монополістичних підприємств. До таких підприємств належать монополістичні промислові, транспортні, торгові компанії, банківські монополії, великі страхові компанії, пенсійні фонди, великі капіталістичні сільськогосподарські ферми, транснаціональні корпорації, військово-промислові корпорації. Залежно від цього формується неоднаковий матеріально-речовий зміст різних елементів монополістичного капіталу. Так, до активів великих промислових компаній належать будівлі, споруди, основні й оборотні засоби, виробничі запаси, грошові кошти та ін. Активами банківських монополій є основні засоби, валютні резерви, цінні папери, грошові ресурси тощо. Елементи матеріально-речового змісту промислових, транспортних, сільськогосподарських монополій та ін., що зайняті виробництвом товарів та наданням послуг, є водночас речовими факторами виробництва, але самі вартості, у т. ч. додаткової вартості, не створюють. Найважливішим елементом монополістичного капіталу за сучасних умов є цінні папери, а формою економічної реалізації — привласнення монопольно високих прибутків.

Основним джерелом останніх є монопольна додаткова вартість, що створюється внаслідок монополізації особистісного фактора капіталістичного виробництва найвищої якості (тобто зосередження на монополістичних підприємствах найманих працівників із найвищим, порівняно з немонополістичними підприємствами, рівнем освіти, кваліфікації, організованості, культури, психологічної стійкості та інших якостей) та його використання у процесі безпосереднього виробництва.

Іншим джерелом монопольно високих прибутків є найбільший синергічний ефект, що виникає у процесі техніко-економічного поєднання особистісних та речових факторів виробництва, оскільки останні, в т. ч. найпрогресивніші наукомісткі технології, за найвищими техніко- економічними характеристиками також монополізуються великими компаніями, а їхнє поєднання з особистісними факторами здійснюється за допомогою передових форм і методів організації виробництва, використання найдосконаліших форм і систем заробітної плати, найдосконаліших форм менеджменту тощо. Загалом у сфері безпосереднього виробництва джерелом монопольної додаткової вартості є, передусім, монополізація найдосконаліших продуктивних сил.

Безпосереднім джерелом монопольної додаткової вартості, а отже, й монопольних прибутків (як форми останньої) є також праця величезного управлінського апарату, діяльність крупних функціонуючих капіталістів (на відміну від власників лише фіктивного капіталу).

Теоретичним вираженням монополістичного капіталу у сфері безпосереднього виробництва є певне коло економічних категорій, до якого, з одного боку, входять традиційні поняття та категорії, що розкривають сутність менш розвинених форм капіталу, але наповнених якісно новим монополістичним змістом, а з другого боку — принципово нові категорії, що характеризують появу сутнісно нових сторін, рис та властивостей монополістичного капіталу.

До традиційних належать постійний капітал, змінний капітал, процес зростання вартості, товар, вартість та ін., що набувають форм монополістичного постійного капіталу тощо.

До принципово нових понять та категорій належать монополізація виробництва, монополізація науки, монополізація технологій та ін., а загалом — монополізація продуктивних сил, монопольна додаткова вартість, фінансовий капітал та ін.

Новими економічними законами, які виникають при цьому, є закон породження монополії концентрацією виробництва, закон монополізації виробництва та ін.

Для транснаціональних корпорацій джерелами транснаціональної додаткової вартості, а отже, і монопольно (транснаціонально) високих прибутків у сфері безпосереднього виробництва є надмірна експлуатація найманих працівників на зарубіжних філіалах шляхом подовження робочого дня, заниження заробітної плати (у 20—ЗО разів порівняно з країною базування), економії на соціальних виплатах тощо. Про інші Джерела монопольно високого прибутку буде сказано далі.

Величина постійного та змінного капіталу на капіталістичних підприємствах різного типу змінюється у процесі кругообігу капіталу.

Кругообіг капіталу та його функціональні форми. Загальноприйнятим визначенням кругообороту капіталу є таке: це рух капіталу у сфері виробництва й обігу, у процесі якого він послідовно набуває грошової, продуктивної і товарної форм і повертається до свого вихідного пункту. У даному випадку капітал є рухом.

Це визначення, однак, недостатньо розкриває політекономічний аспект цієї категорії, який випливає із характеристики сутності капіталу. Якщо врахувати її, то кругооборот капіталу означає зростання обсягів капіталу (капіталістичної власності у сфері виробництва й обігу) та його перехід з однієї форми в іншу внаслідок експлуатації найманої праці, використання змінної форми капіталу та синергічного ефекту від взаємодії останнього з постійним капіталом, передусім, засобами праці. Складовими найманої праці є конкретна й абстрактна праця, що різною мірою впливає на кругооборот капіталу, який розглядається з боку речового змісту та суспільної форми.

Оскільки першим домінуючим типом капіталу в процесі еволюції капіталістичного способу виробництва був індивідуальний (приватний) капітал, розглянемо кругооборот, передусім, даного капіталу. Водночас кожний вид капіталу (індивідуальний, акціонерний, монополістичний, державний, інтернаціональний та ін.) починає свій рух у сфері обігу в формі певної суми грошей або грошового капіталу й авансується, насамперед, на купівлю засобів виробництва (Зв) робочої сили (Рс). Внаслідок цього перша стадія кругообороту капіталу виражається формулою

Г — Т < —.

Рс

Купівля засобів виробництва здійснюється на ринку засобів виробництва (звичайному товарному ринку), купівля робочої сили — на специфічному ринку, який на практиці набуває форми ринку праці. Внаслідок цієї операції грошовий капітал перетворюється на елемент продуктивного капіталу, на речові й особисті фактори виробництва, на постійний і змінний капітал.

Процес формування грошового капіталу, який здійснюють, передусім, банки і банківські працівники, не слід вважати лише непродуктивною працею, як стверджувалося в марксистській теорії. Якщо з погляду речового змісту при цьому здійснюється перетворення одних елементів капіталу в інші (з грошового в натурально-речовий), то з погляду суспільної форми тут формуються передумови експлуатації найманих працівників у сфері безпосереднього виробництва. Це зумовлене тим, що капіталіст купує специфічний товар “робоча сила”, рух якого (його використання у процесі виробництва) принесе йому додаткову вартість.

На другій стадії кругообороту капіталу відбувається поєднання (тех- ніко-економічне та соціально-економічне) робочої сили із засобами виробництва, при якому останні є в руках капіталіста знаряддям експлуатації. Крім того, при цьому виникає синергічний ефект (нова продуктивна сила, втілена у більшій масі додаткової вартості). Тому друга стадія є найважливішою. Капітал на цій стадії набуває форми продуктивного капіталу, при цьому припиняється сфера обігу та починається виробниче споживання. Друга стадія кругообороту капіталу виражається формулою

Т -< рв ..Л...Т1,

“с

де П означає процес виробництва; Тх — новостворений товар, в якому втілена додаткова вартість, а крапки — процес переривання сфери обігу та сфери виробництва. Т1 відрізняється від Т (товарів, куплених капіталістом на першій стадії) як за своїм робочим змістом, так і за суспільною формою. У першому випадку — це нові товари з іншими властивостями, споживчими вартостями; в другому — це економічна форма реалізації відносин економічної власності між капіталістами та найманими працівниками у сфері безпосереднього виробництва. Ця форма втілена у додатковій вартості, яка міститься у новостворених товарах або товарному капіталі. Водночас на цій стадії відбувається продовження процесу безпосереднього виробництва (розфасовка, упаковка, транспортування товарів тощо), а сам процес реалізації товарів і послуг не є простою зміною форм вартості, про що буде сказано в наступних темах.

На третій стадії рух капіталу знову здійснюється у сфері обігу при реалізації виготовлених товарів. У процесі реалізації, втіленої у товарах додаткової вартості, товарна форма капіталу перетворюється на грошову (тобто початкову форму). Третя стадія кругообороту капіталу виражається формулою

Т1 - Д

де Д1 — початкова авансована сума капіталу і додаткова вартість, виражена у формі прибутку, а отже, при виконанні цих операцій створюється нова частка додаткової вартості та відбувається синергічний ефект.

Отже, капітал здійснює круговий рух, поступово набуваючи форм грошового, продуктивного і товарного капіталу. Загальна формула кругообороту капіталу внаслідок цього має такий вигляд:

Д — т рВ ..Л...Т1 — д1.

-*с

Безперервність процесу кругообороту капіталу забезпечується як послідовною зміною однієї форми капіталу іншою, так і одночасним перебуванням промислового капіталу в усіх трьох формах. Одна частина промислового капіталу знаходиться у вигляді грошового (для купівлі станків, машин, устаткування, сировини, виплати заробітної плати та ін.), друга — продуктивного (функціонуючі засоби виробництва та робоча сила), третя — товарного (готових до реалізації товарів і товарів, Що реалізуються). Між ними існують певні пропорції. Внаслідок цього здійснюється відносно відокремлений кругооборот кожної із цих форм капіталу, тобто кругооборот грошового, продуктивного і товарного капіталу, які є функціональними формами капіталу, тобто формами, в яких капітал функціонує та розвивається. Розглянемо у зв’язку з цим найважливішу функціональну форму капіталу — промисловий капітал.

Промисловий капітал — сукупність відносин економічної власності між капіталістами-підприємцями та найманими працівниками у

сфері безпосереднього виробництва та обігу щодо виробництва, реалізації та привласнення вартості товарів і послуг, передусім, втіленої в них додаткової вартості. Категорія “промисловий капітал” вперше обґрунтована К. Марксом.

Водночас розвиток промислового капіталу зачіпає інші підсистеми економічних відносин. Так, рух промислового капіталу розпочинається із процесу підготовки матеріальних умов виробництва (побудови підприємства або купівлі засобів виробництва та робочої сили, якщо приміщення підприємства побудоване або орендується). У випадку купівлі робочої сили та засобів виробництва рух промислового капіталу охоплює першу стадію і починається у грошовій формі, яка виражається формулою

де Г — гроші, Т — товар, Рс — робоча сила, Зв — засоби виробництва.

Зі всієї сукупності економічних відносин на цій стадії частково реалізуються техніко-економічні відносини, пов’язані з економічною власністю (у випадку купівлі різних знарядь та предметів праці в інших підприємств через механізм цін), організаційно-економічні відносини (у випадку дослідження маркетологами ринків збуту для виготовлених у майбутньому товарів та умов купівлі-продажу в інших підприємств засобів виробництва для виробництва власної продукції та інших наявних тут відносин економічного привласнення, про що зазначалося вище) та власне відносини економічної власності (у процесі купівлі-продажу робочої сили та засобів виробництва, використання робочої сили маркето- логів та ін.), формами економічної реалізації яких є ціна на відповідні товари, заробітна плата, необхідний продукт, додатковий продукт тощо.

Проте за життя К. Маркса маркетингові дослідження не проводились, тому абсолютно переважаючою на першій стадії була грошова форма капіталу. Нині ця форма доповнюється такими передвиробни- чими (тобто тими, які здійснюються до початку виробничого процесу) функціями, як робота конструкторів, дизайнерів, наукових працівників, маркетологів, менеджерій, яка наповнює грошову форму промислового капіталу виробничим змістом і перетворює її з абсолютної на домінуючу (переважаючу). Перетворення грошей на грошовий капітал відбувається внаслідок купівлі специфічного товару “робоча сила”, використання якого капіталістом є найважливішим джерелом виробництва і привласнення додаткової вартості у формі прибутку.

На другій стадії за умов класичного капіталізму розпочинався процес виробництва товарів і абсолютно переважаючою формою руху промислового капіталу був продуктивний капітал. Він позначався літерою “В” (виробництво). Нині цей процес частково здійснюється на першій стадії та втілюється в діяльності наукових працівників, конструкторів, маркетологів та ін. Тому продуктивна форма промислового капіталу, залишаючись абсолютною на другій стадії, водночас розщеплюється на передвиробничу, продуктивну форму та післявиробничу (коли виготовлені товари пакуються, транспортуються до кінцевого споживача) форму, яка, разом із тим, є складовою торгового капіталу, що домінує на третій стадії.

На стадії виробництва відбувається, передусім, техніко-економічне поєднання найманих працівників із засобами виробництва (у процесі якого перші використовують засоби праці для виготовлення певних товарів), а відтак — і соціально-економічне відокремлення найманої праці від постійного капіталу (як форми продуктивного капіталу у сфері безпосереднього виробництва). Водночас відбувається формальне, а згодом і реальне підкорення праці капіталом.

Загалом у процесі функціонування та розвитку продуктивного капіталу створюється вартість і додаткова вартість, додатковими джерелами яких (поряд із основним — найманою працею) є управлінська діяльність підприємця та синергічний ефект, що виникає при взаємодії особистих і речових факторів виробництва.

Рух промислового капіталу у формі продуктивного капіталу виражається формулою “...В ... В1”, де В1 означає втілену в товарах і послугах додаткову вартість. З погляду двоїстого характеру товару і капіталістичного виробництва на цій стадії створюється споживча вартість і вартість, відбувається процес праці (що включає відтворення вартості робочої сили) і зростання вартості авансованого капіталу на величину додаткової вартості.

Праця економічних суб’єктів на цій стадії має повністю безпосередньо продуктивний характер, на відміну від опосередкованого продуктивного характеру на першій стадії (крім наукових працівників, конструкторів, інженерів та деяких інших категорій працівників, також зайнятих продуктивною працею) та третій стадії (на якій частина найманих працівників зайнята безпосередньо продуктивною працею, а інша — продавці, бухгалтери тощо — опосередковано продуктивною працею).

Відносини економічної власності реалізуються у процесі виробництва необхідного та додаткового продукту і виражаються у таких економічних категоріях, як робочий день, продуктивність праці, інтенсивність праці, норма додаткової вартості та ін. Крім того, до таких відносин належить процес управління виробництвом і власністю, формами реалізації яких є контроль капіталіста або менеджера над процесом праці і зростанням вартості. Нині до таких форм належать автономні бригади, гуртки якості, гуманізація праці та ін.

На третій, заключній стадії руху промислового капіталу продуктивний капітал перетворюється на товарний, а товарний — на грошовий, Що здійснюється у сфері обігу і передбачає реалізацію втіленої у товарі вартості (в т. ч. додаткової вартості) і виражається формулою

“71 _ Д1”,

Де Д1 означає самозростаючу вартість у грошовій формі (більшу від Д на першій стадії на величину прибутку). До економічної власності на Цій стадії належать відносини, що виникають між різними суб’єктами 3 приводу реалізації створених товарів і послуг і виражаються в цінах на них, робочому дні торгових працівників та інших категоріях.

Загалом рух промислового капіталу на всіх стадіях виражається формулою

р

Г — Т< с

Зв

На кожній із цих стадій промисловий капітал у певних різновидах виконує специфічні функції, внаслідок яких він набуває відповідних функціональних форм, і здійснюється, загалом, його кругооборот.

Водночас у межах промислового капіталу кожна зі стадій, а отже, і форм капіталу, є відносно самостійною; їм притаманні специфічні закони та суперечності.

Оскільки промисловий капітал перебуває одночасно у трьох функціональних формах, то до спільних рис цього руху належать відокремленість праці від власності (у грошовій, продуктивній та товарній формах), передусім, найманих працівників від засобів виробництва, контроль над працею з боку капіталіста-підприємця, безоплатне привласнення більшої частини додаткового та частково необхідного продукту (менша частка додаткового продукту створюється самим підприємцем та виникає внаслідок синергічного ефекту) та ін.

До відмінних рис кожної зі стадій, а отже, кожної функціональної форми капіталу, належать неоднаковий матеріально-речовий зміст цих форм (на першій стадії — гроші; на другій — основні та оборотні фонди; на третій — створені товари і послуги та отримані за них у процесі реалізації більші фінансові ресурси), різна кількість найманих працівників, неоднакові форми формального та реального підкорення праці капіталом, техніко-економічного поєднання найманих працівників із засобами виробництва, різні форми техніко-економічних, організаційно- економічних та виробничих відносин (відносин економічної власності).

Наявність цих відмінностей та суспільного поділу праці зумовлює зростаючу відокремленість окремих функціональних форм капіталу в межах промислового капіталу, що зрештою призводить до появи грошового, позичкового (банківського), торговельного капіталу та злиття (зведення) промислового капіталу до продуктивної форми капіталу. Водночас таке зведення не має абсолютного характеру, внаслідок чого в межах промислового капіталу можуть залишатись у підпорядкованій формі інші види капіталу (банківського, торгового), з одного боку, і в межах торгового, банківського — створюватись підпорядкований продуктивний та інші форми капіталу тощо. Цей процес відбувається на нижчій стадії капіталізму.

Із переходом домонополістичного капіталізму у вищу стадію відбувається зворотний, але на якісно новій основі, процес — зрощування банківського монополістичного, промислового монополістичного, торгового монополістичного та інших форм в єдину систему фінансового капіталу.

Попередньо зазначимо, що фінансовий капітал є основним виробничим відношенням на вищій стадії капіталізму. На ступені державно- монополістичного капіталізму фінансовий капітал (персоніфікатороМ якого є фінансова олігархія) зрощується з державним капіталом (пер- соніфікатором якого є вищі чиновники державного апарату, вищі менеджери державних підприємств та ін.), що призводить до виникнення державно-фінансового капіталу.

У поняття “промисловий капітал” К. Маркс включив лише ті форми капіталу, які розвиваються та функціонують у сфері безпосереднього виробництва та обігу. Внаслідок цього до поняття державно-фінансового монополістичного капіталу (персоніфікатором якого є державно-фінансова олігархія) не входять державна власність на значну частину одержавленого національного доходу, зокрема такі похідні елементи цього процесу (а отже, й категорії, що їх відображають), як державний контракт, державне споживання та ін.

Оскільки основними видами капіталу є індивідуальний, акціонерний, монополістичний, державний, інтернаціональний та ін., то кожен із них здійснює свій кругооборот у трьох функціональних формах. Монополістичний капітал, крім того, здійснює свій кругооборот у формі руху транснаціонального капіталу. У процесі зрощування окремих видів капіталу їхній кругооборот здійсняється у нерозривній єдності. Так, зокрема, відбувається кругооборот державно-монополістичного (або державно-корпоративного капіталу). Держава при цьому сприяє кругообо- роту монополістичного (в т. ч. олігополістичного) капіталу. Це здійснюється шляхом передачі результатів наукових досліджень у державних наукових лабораторіях і установах (у формі патентів і ліцензій) до рук великих монополій, надання пільгових кредитів, проведення політики прискореної амортизації та ін.

Особливістю кругообороту капіталу за сучасних умов є, в основному, його планомірний характер. Ступінь планомірності значно зменшується у процесі кругообороту індивідуального капіталу, представленого мільйонами дрібних і середніх капіталістичних підприємств. Процес кругообороту індивідуального капіталу значною мірою диктується діями великих монополістичних (у т. ч. олігополістичних) об’єднань, потребами виконання державних контрактів. Значний вплив на кругооборот капіталу здійснює маркетингова діяльність.

Кругооборот капіталу є важливою складовою процесу обороту капіталу.


загрузка...