Навігація
Посилання


Політична економія

§ 4. Оборот капіталу підприємства


  • Основний і оборотний капітал.
  • Зношування основних фондів.
  • Особливості обороту різних елементів основного капіталу.

Основний і оборотний капітал. Як політекономічна категорія оборот капіталу означає процес постійного відновлення на розширеній основі (розширеного відтворення) капіталістичної власності внаслідок постійних кругообротів капіталу, що базується на експлуатації зростаючої кількості та якості найманих працівників і наростаючого синергічного ефекту від взаємодії досконаліших засобів виробництва.

На викуплених трудовим колективами підприємствах здійснюється оборот не капіталу, а виробничих фондів.

Оскільки час обороту капіталу визначається як сума часу, протягом якого весь авансований капітал повертається до капіталіста у грошовій формі, то оборот капіталу не збігається з кругооборотом. Після одного кругообороту до капіталіста повертається лише частка авансового капіталу. Перш ніж розглянути механізм обороту капіталу, необхідно з’ясувати його поділ на основний і оборотний.

Різні частини постійного капіталу, про які йшлося раніше, переносять свою вартість на новостворений продукт неоднаково. Верстати, машини, устаткування, виробничі споруди та ін. беруть участь у виробництві протягом багатьох років, а свою вартість переносять поступово і частинами. Друга частина (сировина, пальне, матеріали та ін.) у процесі виробництва споживається повністю протягом одного періоду і повністю переносить свою вартість на новостворений продукт. Внаслідок цього виникає потреба в додатковому розмежуванні капіталу за іншими критеріями (порівняно з поділом капіталу на постійний і змінний).

Таким критерієм є спосіб перенесення різними складовими постійного та змінного капіталу на новостворений продукт. У даному випадку зростає значимість характеристики постійного капіталу з боку матеріально-речового змісту. За цим критерієм до постійного капіталу належать будівлі та споруди, верстати, машини, устаткування, транспортні засоби, передавальні пристрої, багаторічні садові насадження, продуктивна худоба. Крім того, до основного капіталу належать предмети та інструменти, вартість яких у кожній країні визначається по- різному.

До основних фондів невиробничого або соціального призначення (сфери нематеріального виробництва) належать житлові будинки, а також санаторії, пансіонати, лікувальні установи, об’єкти соціально-культурного, оздоровчого та фізкультурного призначення.

Отже, основний капітал — це частина продуктивного капіталу, що повністю бере участь у процесі виробництва, а отже, служить знаряддям привласнення чужої праці, але переносить свою вартість на новостворений товар частинами, в міру їх зношування.

До оборотного капіталу належать такі предмети праці, як сировина, пальне, енергія, куповані напівфабрикати, тара, запасні частини для поточного ремонту основних фондів, затрати на освоєння нової продукції, напівфабрикати власного виробництва тощо, які повністю споживаються в одному виробничому циклі, втрачають або змінюють при цьому свою натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість на новостворений продукт. Крім того, до них належать деякі засоби праці, що не входять до основних фондів (спеціальні інструменти і пристосування,

молодняк та худоба, що знаходиться на відгодівлі, багаторічні насадження, які вирощуються як посадочний матеріал та ін.). Оборотний капітал також поділяється на виробничі запаси і незавершене виробництво. Останнє також складається із перенесеної частини засобів праці, вартості оброблених предметів праці та затрат на оплату робочої сили.

До оборотного капіталу належить також вартість робочої сили, яка набуває форми змінного капіталу, а відтак, і заробітної плати. Отже, оборотний капітал — це частина продуктивного капіталу, що повністю бере участь у процесі виробництва, а частина його (робоча сила) у створенні вартості та додаткової вартості, витрачається за один виробничий цикл і вартість якої при цьому повністю переноситься на новостворе- ний товар і після його реалізації повертається до капіталіста у грошовій формі.

Та частина капіталу підприємства, яка перебуває у грошовій і товарній формі, є капіталом обігу. Оборотний капітал та капітал обігу — це оборотні засоби капіталу. Основні структурні елементи капіталу підприємства зображені на рисунку 5:

Рис. 5. Основні структурні елементи капіталу підприємства


Зношування основних фондів. Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу.

Фізичне (або матеріальне) зношування — це поступова втрата основним капіталом своєї споживчої вартості, а водночас і вартості, яка переноситься на вартість створюваного товару. Головним чинником фізичного зношування капіталу є тривалість та інтенсивність його використання, якість, вплив атмосферних умов та ін. Основний капітал в Україні зношений приблизно на 70 %.

Моральне зношування основного капіталу — це втрата основним капіталом частини своєї вартості незалежно від ступеня втрати ним своєї споживчої вартості, що не переноситься на вартість створеного товару або переноситься частково внаслідок політики прискореної амортизації.

Загалом таке зношування відбувається внаслідок появи дешевших або досконаліших засобів праці. Головною причиною морального зношування є науково-технічний прогрес у машинобудуванні. Так, новий ткацький верстат досконаліший завдяки вищій продуктивності праці і виготовлений з меншими затратами. Тому старий ткацький верстат знецінюється, хоча зберігає фізичну придатність, свою споживчу вартість: його вартість визначається не тим суспільно необхідним робочим часом, який був колись витрачений на його виготовлення, а тим, який витрачається на створення нового верстата. Це моральне зношування

першого виду, зумовлене появою досконалішого та дешевшого устаткування на основі зростання продуктивності праці. Моральне зношування другого виду полягає в певній втраті основними виробничими фондами своєї вартості незалежно від втрати споживчої вартості (за збереження фізичної придатності) внаслідок появи під впливом НТП досконаліших основних фондів (за своїми техніко-економічними характеристиками) від раніше використовуваних фондів. Таке зношування спричинене умовами конкурентної боротьби. Коли з’являється нова, ефективніша техніка і підприємець не замінить нею стару (навіть коли вона може ще тривалий час працювати), він вироблятиме дорожчі та не такі якісні товари і збанкрутує.

У розвинених країнах світу принципово нова техніка й технологія впроваджується в галузях промисловості через кожні 3—5 років. Основні виробничі фонди морально зношені в Україні на 95 %, тому лише незначна частина її продукції конкурентоспроможна на світових ринках (ринках далекого зарубіжжя).

Амортизація у політекономічному аспекті — це процес перенесення основного капіталу на готовий товар у міру фізичного та морального зношування.

Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах створюють амортизаційний фонд, до якого перераховують відповідні кошти. Частка річних амортизаційних відрахувань підприємства щодо величини початкової вартості об’єкта є нормою амортизації.

Моральне зношування основного капіталу може здійснюватись одночасно у двох формах і передбачає необхідність різних оцінок цього капіталу. Одна з них здійснюється шляхом встановлення різниці між повного початковою вартістю основного капіталу і втратами від морального зношування, що означає встановлення повної відновлюваної вартості цього капіталу. Інша, точніша оцінка здійснюється шляхом встановлення різниці між повною відновлюваною вартістю та величиною фізичного зношування.

Моральне зношування основного капіталу в першій формі не відображається на термінах його використання, тоді як друга форма такого зношування передбачає необхідність скорочення строків служби цього капіталу, що має бути враховане при обчисленні норм амортизації. Внаслідок цього зменшуються втрати від морального зношування.

Більшість капіталістів у розвинених країнах світу змушена враховувати процес морального зношування під дією законів конкурентної боротьби. Якщо вони не замінять стару техніку новою, то не витримають конкурентної боротьби. Щоб зменшити втрати від морального зношування, підприємці вводять багатозмінну роботу машин і устаткування, подовжують тривалість робочого дня, встановлюють високі норми амортизаційних відрахувань.

Основні методи амортизації: 1) метод рівномірного прямолінійного списання вартості основного капіталу (списання здійснюється однаковими частками впродовж усього періоду використання основних фондів); 2) метод прискореної амортизації (у перші роки використання

засобів праці списують значно більшу частину, ніж вартість, пропорційна терміну служби за цей період).

У розвинених країнах світу не чекають, поки основні фонди повністю фізично зносяться. Під впливом внутрішньої та, особливо, міжнародної конкурентної боротьби підприємці, держава переважно орієнтуються на моральне зношування. Так, у США ще в 1981 р. держава встановила такі строки амортизації: для транспортних засобів — 3 роки, устаткування — 5 років, виробничих будівель і споруд — 15 років. Це означає прискорене відтворення основних виробничих фондів й отримання значної частини коштів на відшкодування, насамперед, морального зношування.

У колишньому СРСР, у тому числі в Україні, середні терміни амортизації у 80-х роках становили 12—14 років. В Україні від початку 90-х рр. оновлення основних виробничих фондів майже припинено (застаріла техніка не замінюється новою), внаслідок цього призупинився або надмірно затягується їхній оборот.

З 1 січня 1997 р. в Україні введено нові річні норми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів: для будівель, споруд та передавальних пристроїв — 5 %; для транспортних засобів, інформаційних систем — 25 %, для інших основних фондів — 15 %. Проте ці норми через економічну кризу, переважно, не виконувались.

Прискорення амортизації основного капіталу здійснюється шляхом скорочення амортизаційного періоду (проти економічно раціонального терміну служби) і відповідного підвищення річної норми амортизації, використання спеціальних методів нарахування (внаслідок їх використання в перші роки штучно завищується собівартість продукції, знижається прибуток, а значить, і податки на них). Крім того, суми амортизаційних відрахувань не оподатковуються, водночас збільшуються темпи та масштаби нагромадження капіталу, зокрема зростає частка амортизації у внутрішніх джерелах нагромадження. У США з 1988 р. використовується метод залишку, при якому річна норма амортизації множиться на зростаючий коефіцієнт, що встановлюється — 1,5; 2,0; 3,0 і т. д. При цьому амортизаційні відрахування проводяться не від первісної вартості, а від недоамортизованої.

Особливості обороту різних елементів основного капіталу. Оборот різних елементів капіталу відбувається протягом неоднакових проміжків часу. Так, вартість основного капіталу переноситься на новостворе- ні товари частинами, тому вона повертається до капіталістів тільки після ряду кругооборотів, у той час як вартість оборотного капіталу (зокрема, предмети праці) — після кожного кругообороту. Тому час обороту оборотного капіталу дорівнює періоду одного кругообороту капіталу, а час обороту основного капіталу охоплює ряд кругооборотів. Кількість оборотів капіталу визначається формулою

О

п = —,

о

Де п — кількість оборотів, О — одиниця виміру обороту капіталу, о — час обороту даного капіталу. Збільшення кількості обороту капіталу

підвищує ефективність роботи підприємства. На швидкість обороту капіталу впливає час обігу капіталу (час транспортування товарів від підприємств до споживача, збереження товарних запасів на складах та ін.).

Найголовніші особливості притаманні процесу обороту основного капіталу. Це зумовлене двоїстою природою останнього (як сукупності засобів праці та частки постійного капіталу), що призводить до відмінностей в обороті за вартістю і речовим змістом. Істотні відмінності між оборотом основного капіталу за вартістю і речовим змістом існують як на рівні підприємств (мікрорівні), так і на макрорівні.

Специфіка цього процесу значною мірою зумовлюється наявністю значної частки невикористаних виробничих потужностей. Такі особливості зумовлені також специфікою фізичного та морального зношування. Зокрема, прискорення морального зношування не може бути враховане у нормах амортизації. Крім того, внаслідок нерівномірного розподілу засобів праці за галузями економіки моральне зношування певного виду устаткування виходить за межі окремої галузі, перетворюється у важливий чинник міжгалузевої конкуренції. Водночас на підприємствах здійснюється нарахування амортизації на всі елементи основного капіталу, незалежно від ступеня їх використання.

Значні відмінності в обороті основного капіталу зумовлені різними строками служби тих чи інших видів устаткування, машин тощо. Так, при середніх строках списання основної частини устаткування в обробній промисловості СІЛА до 1981 р. приблизно за 10 років могло відбутися декілька оборотів елементів основного капіталу з короткими строками служби і жодного обороту важкого устаткування. Найповніше специфіку обороту основного капіталу відображає обробна промисловість, яка є центром економічних коливань. Практика показала, що нерівномірність вибуття основного капіталу зумовлена відмінностями у розмірах інвестицій, зроблених під час фази піднесення та фази кризи.

Ефективність обороту капіталу вимірюється такими показниками, як час виробництва і час обігу.

Час виробництва — це тривалість перебування капіталу у сфері виробництва, а отже, створення вартості та, передусім, додаткової вартості. Час виробництва охоплює період від моменту надходження на підприємство засобів виробництва до створення певного виробу та його транспортування на склад.

Час виробництва складається із таких періодів: 1) робочого періоду — часу, коли відбувається процес праці та процес зростання вартості (цей період є найважливішим); 2) часу перерв у праці — обідньої перерви, простоїв та ін.; 3) час, протягом якого в окремих галузях предмети праці зазнають впливу природних (бродіння вина, визрівання врожаю та ін.) і штучних процесів (штучне сушіння лісоматеріалів); 4) часу перебування засобів виробництва в якості запасів (наприклад, на складі підприємства).

Скорочення часу виробництва прискорює процес перенесення вартості основного капіталу (або основних фондів) на новостворений товар, зменшуючи при цьому моральне зношування устаткування, підвищує ефективність використання речових і особистих факторів виробництва. Засобами скорочення часу виробництва є впровадження дво- і три

змінної роботи техніки, покращення форм і методів організації виробництва, застосування прогресивних систем заробітної плати (при яких стимулюється економія матеріалів, догляд за технікою, раціоналізаторські пропозиції), політика прискореної амортизації, посилення інтенсивності праці, покращення матеріально-технічного постачання, впровадження нових технологій, принципово нових предметів праці із наперед заданими властивостями та ін.

Час обігу капіталу — тривалість перебування капіталу у сфері обігу, тобто час перетворення грошової форми капіталу на складові продуктивного капіталу (передусім, основний та змінний капітал), а із товарної — в грошову. Час обігу капіталу складається з: 1) часу надходження на склад готової продукції до її реалізації і 2) часу закупівлі на отримані кошти нових засобів виробництва та робочої сили. Після виготовлення виробів вони надходять в оптову або роздрібну торгівлю (час транспортування) і після цього підлягають реалізації. Завдяки маркетинговій діяльності великі фірми реалізують свою продукцію на чітко визначених ринках у заздалегідь запланованих обсягах і у зазначені строки, що дозволяє їм обходитись без складських приміщень або звести до мінімуму такі витрати.

У процесі обігу капіталу відбувається не тільки зміна форм вартості, але й збільшення вартості, у т. ч. додаткової вартості. Протилежні погляди проповідувались ортодоксальними марксистами і ґрунтувались на думці про продуктивну працю лише у сфері матеріального виробництва. Остання відображала реалії минулих століть і була властива, зокрема, класичній школі політичної економії.

Час обороту капіталу скорочується під впливом маркетингової діяльності, використання досконаліших технічних засобів транспорту, зв’язку, розрахунків, вдосконалення форм і методів торгівлі, державного регулювання пропорцій між попитом і пропозицією та інших чинників. У протилежному напрямі діє погіршення економічної кон’юнктури, зниження реальної заробітної плати, посилення конкурентної боротьби та інші чинники.

З’ясування механізму обороту капіталу дає змогу визначити витрати виробництва, які лежать в основі цін, та величину прибутку. Але перед тим, як перейти до розгляду цих проблем, потрібно дослідити сутність ще одного фактора виробництва і джерела додаткової вартості — підприємницької діяльності.


загрузка...